Дух, що тіло рве до бою…(до 75-річчя Анатолія Лупиноса)

21 липня виповнилося би 75 років Анатолію Лупиносу, одній із найбільш знакових і маркантних постатей національно-визвольного руху українців другої половини минулого століття. «Вічний революціонер» – це про  нього.  Багаторічний  політв’язень,  ініціатор цілого ряду суспільно  –  корисних структур,  націоналіст з донбаським корінням, для близьких «дядя Толя».

На початку 90-х цю яскраву колоритну постать можна було побачити практично на всіх протестних заходах в Києві та в регіонах, його прізвище можна було зустріти в самвидаві, в списках керівних органів ряду новопосталих структур, в «сводках» карально-репресивних органів, на пасквільних шпальтах окупаційної преси, він з’являвся на нарадах і зборах різних громадських організацій, оминути його було практично неможливо.

У Зеновія Красівського є поетичні рядки «Думи клубочаться роєм бджолиним…» Здавалося, на могутніх козацьких плечах Лупиноса зручно розмістився сивобородий добротний вулик, наповнений роями дум та ідей, з якого постійно куриться дим і котрий регулярно заливається кавою. Молодь бігала за ним табунами, його авторитет для нас був незаперечним.

Пригадую цього сивобородого накульгуючого титана на нарадах і акціях СНУМу, УМА, УНА-УНСО, серед голодуючих студентів гарячого жовтня 1990-го, серед страйкарів. Він був «своїм» і для шахтарів Донбасу, і для львівської чи столичної інтелігенції, і для кубанських козаків чи кавказьких повстанців.

На одному з Всесвітніх форумів українців в середині дев’яностих він, попри жорстку пропускну систему, зумів провести групу жінок – біженців з Чечні і, полагодивши їхні справи «з ким треба», «смачно плюнув» на тошнотворні офіціози і фуршети, в темному порожньому фойє, кілька годин «проповідував» мені та двом делегатам з козацької Кубані, «вистрілявши» весь наш цигарковий запас. Підпилий козак цілував йому руки і поривався стати на коліна… Фото не збереглося.

Пізніше регулярно зустрічав його в кабінеті Голови ОУН Слави Стецько, – досі мало хто знає, що Лупиніс був членом бандерівської ОУН…

Сидів «за Україну» при Хрущові, при Брєжнєві і Горбачові, не обіймав жодних державних посад, не набув чинів, титулів і статків… Проте не розминувся з совістю і не торгував честю. Гідно пройшов тернистим шляхом творця і борця. Став явищем і залишився світлим сивочолим образом в пам’яті побратимів…

 

Пропонуємо читачам інтерв’ю з Анатолієм Лупиносом, котре взяв для вересневого числа газети «Нескорена Нація» її редактор Роман Коваль:

Анатолій Лупиніс про політичну ситуацію в Україні

Р.К.: Пане Анатолію, вітаючи Вас, Степана Хмару та інших політв’язнів зі звільненням, хотів би спитати: процес Григор’єва – Хмари завершився чи ні?

А.Л.: На мою думку, всі злочини повинні бути розглянуті і в першу чергу – злочини, скоєні в останній час. Якщо вони не будуть належно засуджені, то немає гарантій, що ці злочини не повторяться.

Р.К.: Під час Вашого перебування у в’язниці загострилася боротьба між різними таборами російських імперіалістів за право поневолювати інші народи. Прошу Вас висловити свій погляд на події 19-21 серпня.

А.Л.: В одному із своїх виступів я нагадав присутнім про листівку УПА, де говорилося про боротьбу антибільшовицьких сил у Москві. У зверненні було сказано, що у Москві може йти лише боротьба за владу, а не боротьба за волю поневолених народів. І те, як Ви ставите питання, співзвучне саме такому розумінню проблеми. Я переконаний, що владні сили, які прагнуть зберегти імперію, знову вдадуться до спроби потопити у крові прагнення до волі неросійських народів імперії. Події 19 серпня засвідчили, що сили, які зніціювали т. зв. переворот, зрозуміли, що попереду їх чекає повний крах. І лише тому вони на це пішли. Але сама логіка сьогоднішніх процесів в імперії призводить до того, що будь-які заходи, будь-які дії імперської реакції можуть лише прискорити настання часу повного краху російської імперії. Коли великодержавники намагаються показати себе добрими, ми отримаємо більше можливості для боротьби, коли ж вони вдаються до насильницьких дій, цим самим по суті прискорюють свій крах. Я думаю, що сьогодні ніхто так не кляне верховодів заколоту, як ті, заради кого «заколотники» пішли на цей «переворот».

Р.К.: Відомо, що до Києва на переговори прибула московська делегація у складі Руцкого, Собчака, Станкевича та інших великодержавників. Як їх зустріли кияни?

А.Л.: Кияни, які зібралися біля Верховного Совєту, не сприйняли жодного аргументу Станкевича, який виступив на мітингу. Коли ж слово взяв Собчак, його не захотіли слухати. Люди наперед були впевнені, що це лише спроба московських і петербурзьких бояр облудними способами не дати українському народові самовизначитися. Коли Собчак побачив, як сприймається саме слово «Москва» і «Росія», він почав говорити, що не представляє Москву, а репрезентує Санкт-Петербург. Так, він дійсно є представником того Санкт-Петербургу, де лежать 300 тис. козацьких останків.

Р.К.: Пане Анатолію, як відомо, Українська Міжпартійна Асамблея негативно поставилися до ідеї виборів «президента УССР». Нині, після проголошення 24 серпня Акту Незалежності України, ситуація змінилася. До того ж, 1 грудня ц.р. український народ шляхом референдуму підтвердить своє прагнення жити в Українській Самостійній Державі. Отже, ситуація складається таким чином, що 1 грудня буде обраний не «президент УССР», а Президент України. Правдоподібно, що тактика УМА повинна змінитися.

А.Л.: Розглядаючи існуючі владні структури в Україні, як орган колоніальної адміністрації, ми, звичайно, змушені були обмежити той спектр, в якому могли діяти. Тому ми не могли брати участь у боротьбі за мандати у совєтах. Ми не могли рятувати ті совєти своїм потенціалом, своєю енергією. Совєти у нас насаджувалися «штиком і ґранатой» і сьогодні продовжують триматися насильством. Останні події підтвердили це. Іншими вони не можуть бути. Але сьогодні, дійсно, ситуація докорінно змінилася і, гадаю, що позачергова сесія УМА, яка відбудеться 8 вересня у Києві, прийме рішення про те, що ми вступаємо у політичну боротьбу в Україні і діємо в широкому спектрі боротьби у тих структурах, які будуть створені на всіх рівнях, аж до перших осіб в Україні.

Р.К.: Хто буде кандидатом у Президенти України від УМА?

А.Л.: Голова Міжпартійної Асамблеї, син Головного Командира УПА, генерал-хорунжого Чупринки пан Юрко Шухевич. У сьогоднішній Україні я не бачу людини, яка б змогла як пан Юрко Шухевич репрезентувати український національно-визвольний рух і українську державу, що безперечно постане найближчим часом. І не лише тому, що він син одного з найславетніших лицарів українського народу і провідників його боротьби, а й тому, що потенціал п. Юрка перевищує потенціал кожного з можливих претендентів.

Р.К.: Будемо сподіватися, що ці вибори для України завершаться щасливо, що переможе достойний кандидат, який не заплямував себе колаборацією з совєтами, з Москвою, і висловимо переконання, що ним буде п. Юрко Шухевич.

«Нескорена Нація» ч. 2 вересень 1991 р. стор. 2

 

Віктор РОГ

Націоналістичний портал

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *