Сьогодні, 31 липня, нашому Побратиму Олесю БАБІЮ мало би бути 44 роки…

Сьогодні, 31 липня, виповнюється 44-річниця з дня народження славної пам’яті нашого Побратима Олеся БАБІЯ (1968-2007). 

Нагадаємо, що Олесь Бабій, один з засновників та ветеранів Організації, в дев’яностих роках очолював Харківську обласну організацію Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) та куратором Організації на північно-східних теренах України.

Вшановуючи пам’ять нашого друга Олеся, подаємого його статтю з газети “Українські обрії”, що була знайдена в нашому унсовському архіві. Цей матеріал, незважаючи на те, що була надрукований вже здається далекого 1992 року, актуальний і на сьогоднішній момент.

Олесь БАБІЙ: Свобода і національний ідеал

Кінець ХХ-го століття увійде в історію людства переломним моментом його розвитку. Цьому періоду буде відведене місце на рівні з такими подіями, як виникнення християнства, розпад Римської імперії та епоха Французької революції. Але займатися таким аналізом — справа істориків майбутніх поколінь.

Сьогодні відбувається руйнування старого світогляду, морал, старого укладу понять. Відбувається шукання нових цінностей і нових орієнтирів. В одних речах відкидається форма, але залишається зміст. В інших навпаки — із зміною обридлої термінології повністю зберігається ще більш обридла її суть.

Але при всіх змінах ідей і світоглядів чи не найважливішою цінністю нашого часу залишається свобода. Тому нашим завданням є спроба визначити поняття свободи, її межі та роль у пов’язанні із моральним комплексом інших людських цінностей. Визначити життєву вагу свободи, її внутрішню суть — особливо необхідно в наш час великих протиріч, коли падають одні цінності і появляються інші.

Відсутність державно-політичної практики на Україні та глибока духовна криза дають підстави зрозуміти, що український етнос найближчим часом не стане сильною політичною нацією без його загальної організації зверху. Формування сильного і здорового національного організму доводиться починати з нуля. Коли розбудова держави і нації розпочинається з нуля, коли зберігаються небезпечні наслідки попередньої чужої тиранії, перед народом постає непросте завдання — успішно пройти перший етап державного творення і національної мобілізації. Для народу цей етап є процесом змужніння і накопичення сили, виходом із стану дитинства. Щоб забезпечити повноцінний розвиток нації у наступних історичних періодах, в такий момент мусить прийти сильна націоналістична влада.

Головне завдання влади – об’єднати всіх громадян держави в єдиній національній свідомості, в єдиному моральному світогляді, в єдиних загальних орієнтирах. Вона мусить опікати, виховувати і навчати свій народ до часу його сформування у націю.

Колись, із втратою своєї могутності, Україна втратила свій дух. Національний організм втратив імунітет, який протидіяв зовнішнім небезпекам та суспільним хворобам. Подібне відбувається з кожним організмом. А нація – це найскладніше надорганічне тіло, яке може хворіти і відроджувати свої сили, народжуватися і вмирати. Проте хвороба української нації затягнулася на цілих три століття. Сьогоднішнє оздоровлення українського народу вимагає спеціальних умов, забезпечити які здатна лише сильна націоналістична влада. Інколи, при необхідності, для обмеження небезпеки вона мусить обмежувати свободу.

Глибоко помиляються ті, хто вважає подібну позицію попранням справжньої свободи, розуміючи під свободою багатопартійну систему. Це зовсім не є забезпеченням існування у державі демократії, у правильному її розумінні. Але сюди не варто домішувати іншої, так званої, демократії, яка ґрунтується на демагогії про загальну участь усіх громадян в управлінні країною, що є абсурдом. Бо ніколи а історії, у жодній державі, всі громадяни участі в управлінні не брали. Всі могли визнавати себе громадянами чи не визнавати, схвалювати у душі дії уряду чи ні. Всі могли представляти собою населення країни, але не владу. Тому, що ніколи державне керівництво не було потребою всіх, Навіть найліберальніша влада все ж залишалася владою порівняно невеликого числа людей. Ідея такої демократії, на перший погляд, – непогана ідея. Але чи комунізм соціалізм, інтернаціоналізм були далеко гіршими ідеями? У демагогії – ні. А у своїй суті та на практиці?…

Така «демократія» в своїй реалізації стає псевдодемократією, тобто розгулом вседозволеності, де все – добре і зле, корисне і шкідливе – має право на існування. Ця ідеологія відкриває шлях найгіршим інстинктам найнижчих прошарків населення і руйнує національну державу з середини, Вона веде до повного розгнузданий людини у найгіршій формі, до повного знехтування нею держави і провадить до падіння цієї держави. Тоді наступає хаос і анархія, а швидше всього – жахлива тиранія.

Вже давньогрецький філософ Сократ вважав, що керувати народом може лише аристократія, влада невеликої кількості сильних, мудрих, чесних і справедливих людей, і що владу неможливо вибрати жеребом, так як не можна вибрати майстра, рибалку чи архітектора. Інший великий філософ Еллади Платон у своїх творах засуджував демократію і тиранію, в яких бачив дві сторони однієї монети. Адже обидві були спрямовані проти аристократії. Тиранія у всі часи виростала на основі псевдодемократії, використовуючи хаос, до якого та приводила, і була направлена на винищення національної еліти. Варто пригадати хоча б перебіг подій Французької революції та передумови большевицького терору на Україні.

Проте існує інше поняття демократії, яка на сьогодні фактично стала ототожнюватися з аристократією. Це є влада національної еліти, яка розглядає свободу в якості загальнонаціонального, а не одинокого явища, тобто в єдиній системі з нацією, державою, порядком, добробутом. На відміну від псевдодемократії — це є справжня націоналістична демократія. Для націоналістів визначення демократії, яку можна відірвано ставити понад усе інше, це повний абсурд. Тому принцип націоналістичної влади порядок і демократія.

Якщо націоналістична демократія – це панування нації на своїй території, то всяка інша «демократія» – повія, яка торгує на європейській панелі своїм національним тілом, своєю територією і своїм багатством. Бо вона забуває про долю на ступних генерацій і залишає їх напризволяще. Така «демократія» – це азартний гравець, який програє в карти маєток і майно, залишені йому в спадщину батьками, але які він мусив передати своїм дітям. Держава, опанована такою «демократією», – це п’яниця, який лежить на дорозі і якому перший зустрічний злодій залазить до кишені.

У світі можуть існувати держави з владою трьох типів – тиранією, псевдодемократією і націоналістичною демократко. Ідеальною є держава з пануванням націоналістичної демократії, її принцип – людина для нації, нація для людини. Що людина віддає на благо нації, те вона отримує для власного блага від держави.

Принцип псевдодемократичних держав – держава для людини, але ніколи не людина для держави чи нації. Цей принцип веде до масового егоїзму, втрати національної ментальності, врешті-решт до хаосу, який повертає суспільність до іншої крайності – тиранії, де цілком протилежний принцип – людина для держави і все.

Міжнаціональна демократія – це сфера панування сильних націй. Для нації, щоб конкурувати з сильними, необхідно спочатку пройти школу із суворими приписами. Інакше вона заблукає, і загине в лабіринті історії, де лише сильний перемагає Мінотавра.

Справжня свобода людини є лише елементом свободи нації. Проте ніякої свободи не може бути без панування нації на своїй території та підкорення індивідуальної свободи людей інтересам та законам цієї нації. Адже свобода громадянина є вічно залежною від свободи самої нації. Вона є складовим елементом цілого. Інтереси цілого (держави, нації) завжди встановлюють конкретні межі діяльності його складових частин (людей і партій, соціальних груп і прошарків).

Загальнонаціональна свобода це засіб для досягнення мети, яка знаходиться далеко за межами тривання людського життя одного чи декількох поколінь. Ця мета єднає всіх «мертвих, живих і ненароджених земляків» в одне-єдине ціле, в єдиний національний організм.

Якщо метою нації є загальне благо, то засобом до здобуття такої мети повинен стати, окрім свободи, ще й порядок. Свобода не мусить суперечити встановленню порядку і спрямуванню енергії нації для досягнення її домінування в регіональній те світовій політиці. Ріст сили нації приводить до підвищення загальної свободи та індивідуальних прав.

Свобода взагалі є поняттям відносним. Розкриваючись в одній сфері, вона зазнає необхідної залежності в іншій. Свобода успішної діяльності людей в політиці, культурі, економіці нерозривно пов’язана із залежністю від суворої дисципліни і порядку іншої категорії таких самих людей, які перебувають в армії.

Так, як не може існувати людина сама по собі без нації, так само й індивідуальна свобода не існує без загальної національної свободи. Це говорить про беззаперечність пріорітету цілого над поодиноким, нації над людиною, свободи нації над індивідуальною свободою.

Проте ці речі не єпротилежними. Зміст людського щастя лежить у їх поєднанні. Свобода лишезасіб до блага, але й саме благо. Сила нації збагачує свободу людей. Разом із тим вона є підставою їх діяльності на благо нації, де остання з погляду загальної користі дає свободі конкретні межі. Свобода це право такої діяльності людей, котра не суперечить загальному благу нації. Благо не існує як всесвітнє у різних народів воно є різним і породжується традицією, психологією та характером нації, геополітикою, внутрішніми та зовнішніми завданнями.

Явище свободи, як і явище блага, ніколи не буває вічним і сталим. По своїй суті воно є змінним. Поняття свободи, тотожне поняттю багатопартійної системи, є тимчасовим благом лише для бездержавного народу, який бореться за власне визволення. Воно фактично не стільки є благом, оскільки засобом боротьби. З досягненням державності змінюється орієнтир загального блага, і тоді поняття свободи набуває зовсім іншого змісту і трактування. Нація володіє свободою за умови, що її дія не затримується ніякою зовнішньою підставою.

Свобода не повинна виступати за межі засобів, які мають її оберігати. Часто вона захищається не стільки законами, скільки особистостями, здатними впроваджувати ці закони в дію. Державна та національна необхідність ніколи не повинна відступати перед свободою окремих індивідуумів та соціальних груп чи партій.

Коли свобода виходить за межі свого захисту, тоді її розширення використовується паразитуючими соціальними елементами та зовнішніми силами. У такій ситуації необхідність примушує державу, в інтересах нації, утримувати у своєму лоні порядок найрішучішими методами, які зберігають свою силу у залежності від доцільності і мають на меті сприяти формальному процесі розбудови нації і зміцненню держави. Чим міцніша і твердіша націоналістична влада, тим краще здатна вона оберігати свободу своїх громадян. Справжня свобода може існувати лише в умовах порядку.

Свобода не безмежна. Вона має межу. У різних націях на різних етапах розвитку ця межа є різною. Проте вона існує. Межа свободи повинна дорівнювати стелі культурних та економічних досягнень, рівню свідомості та сфері зовнішнього політичного впливу. Якщо діяльність людини виходить за рамки державної свободи, відбувається її відчуження від діючого порядку.

Політична необмеженість свободи виправдовується лише у боротьбі за національний ідеал в інтересах визволення, або порятунку держави та нації. Тоді доводиться ломити існуючі закони (Можливо за якийсь невеликий час не залишиться і сліду від конституційної і законодавчої діяльності сучасних українських політиків, але залишиться нація).

Більш вільними люди стануть з ростом власної свідомості і культури, коли гарантом їх свободи стане сильна Українська держава з націоналістичною демократією. Але якщо культура і свідомість людей обмежені, тоді обмежена і їх свобода. Нації, які це не розуміють, втрачають свій дух і йдуть на поклик болотяних вогників. Вони ступають на зелений лісовий килим, під яким знаходиться трясовина.

Вольтер писав, що свобода це здоров’я душі. Але його слова можна трактувати й по-іншому, що свобода це благо душі здорових націй.

Псевдодемократичний ідол це новий привид, який стоїть над Європою, це марево, за яким знаходиться провалля, пустота.

Тому найголовнішим завданням нової української політики повинна стати мета вивести націю з урвища над прірвою і повести її в храм величі, сили і могутності. Це буде храм справжньої свободи нації.

Олесь БАБІЙ,

Українські обрії”

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *