Юрій Шухевич: Повернення в радянське минуле неможливе

У столиці України цьогоріч День солідарності трудящих відсвяткували в кращих традиціях “совка” – уся Центральна площа Києва була практично оповита червоним кольором, повсюди майоріла  символіка неіснуючої держави. Прикрасила все це полум’яна промова лідера українських комуністів. Тріумф пролетаріату на всю країну транслював Перший національний канал. Для тих, у кого перше травня асоціюється із їхньою давно минулою молодістю, коли паради були єдиною розважальною і кольоровою річчю радянського минулого – це стало приємним спогадом. А для тих, хто в той же час страждав у тюрмах від тієї ж влади, що організовувала паради з повітряними кульками і полум’яними промовами вождів, такі заходи є як мінімум образою.

Герой України, багаторічний політв’язень, голова Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) Юрій Шухевич про цьогорічне святкування Дня солідарності трудящих та про наше сьогодення.

 – Пане  Юрію, як ви ставитеся до того, що чинна влада дозволяє ось таку  ілюзію Радянського Союзу?

– Різні комуністи, “вітренки” і їм подібні намагаються  повернутися на ті радянські рейки. І це не секрет, це видно на кожному кроці. Вони вийшли з цієї епохи, тому нема що дивуватися. Та “стара закваска” поки буде існувати, доти не зміниться. Мене трохи дивує інше – сучасна влада досі  не розуміє того, що вороття в минуле немає. Так, у нас є проблеми, і економічного, і соціального та іншого характеру.  Але їх не можна тепер, у ХХІ столітті, вирішувати по-радянськи. Вороття до тих часів і тих методів нема і бути не може. Тому ці намагання влади, на мою думку, не мають жодного значення. Просто для тих, хто планує такі заходи і дозволяє їх проводити, іншого способу мислення немає. Але все ж таки треба змінюватися і вчитися думати по-європейськи, оскільки ми говоримо, що прямуємо до Європи.

– Якщо до минулого повернутися неможливо, то чи не здається вам ситуація  в Україні, намаганням створити щось подібне до Білорусі?

– Так, такі думки є. Я поки що не можу нічого твердити, але навіть ці вибухи в Дніпропетровську, а відтак і спроба ввести закон про боротьбу з екстремізмом, наводять на думку про те, що в нас хочуть провести білоруський варіант. Але я не думаю, що він в Україні буде успішним.

    На чому ґрунтується ваша впевненість, адже в нашій країні достатньо людей, що люблять згадати “давні добрі часи”…

– Ця ностальгія трохи перебільшена, сумують не за радянським союзом як таким. А згадують ковбасу за 2.20 і горілку за  3.60,  але не ті  порядки і методи роботи. Так, багато чого було хорошого – не було, скажімо, такого безробіття, як є зараз. Тоді, через роздуті штати в установах було приховане безробіття. А люди не хотіли цього помічати. Вони мали заробітну плату. Хоч скромну, але вона була і щомісяця. Це все втратили, тому що віднеслись до спадщини, яка залишилась від Союзу, не по-господарськи. Зруйнували економіку. Дехто розграбував, і на тому нажився. А  мільйони зосталися обкраденими і обездоленими. Це інше питання. Тому це ностальгія за якоюсь упорядкованістю, впевненістю. Але, знаєте, в’язень у тюрмі також має деяку впевненість. Він знає, що зранку отримає порцію хліба і якусь тарілку баланди. А зараз підростають люди, які не хочуть жити в цій “впевненій тюрмі”. Для них Союз – як далека казка.  І вони не бажають повертатися у колгоспи. Вони були за кордоном, мали можливість побачити інше життя. Мусить нарости критична маса, коли власне та молодь буде вже переважати всюди: у владі, і в різних структурах – економічних, політичних і громадських. Тоді це само собою зрушиться. Може бути одна іскра і привезти до вибуху. Я не пророкую, що так буде, але це можливо.

Розмовляла Ольга Ткаченко,

Новий Погляд

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *