Про Іва́на Семеновича Козловського.

З цієї статті ми розпочинаємо публікувати спогади про цю видатну особистість.

Пишіть нам, сайт Сумської обласної організації УНА-УНСО з вдячністю опублікує Ваш допис.

Як би там не було, але його в Україні пересічний українець, навіть в «глухому» селі, називав не інакше, як по імені й по-батькові, без прізвища – всі знали про кого йдеться. Та й по-батькові в українській традиції називають лише визначних людей нації – раніше князів, героїв. Зараз ця традиція опоганилася московськими замашками називати себе по-батькові – буцімто теж всі герої.

Іва́н Семе́нович Козло́вський (11 березня (24 березня) 1900, Мар’янівка — †24 грудня 1993, Москва) — український співак, народний артист СРСР (1940), Герой Соціалістичної Праці, лауреат двохСталінських премій та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Козловський народився в селі Мар’янівці біля міста Біла Церква. У 8 років хлопчика прийняли співаком у Михайлівський Золотоверхий монастир, де він прожив близько десяти років. Сімнадцятилітнім юнаком Іван надійшов у Київський музично-драматичний інститут, а наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському Музично-драматичному театрі. Участь у спектаклях Харківського й Свердловського театрів опери та балету передує вступу в трупу Великого театру СРСР у 1926 році.

Перша, виконана їм на сцені Великого театру СРСР, невелика партія Юродивого в опері “Борис Годунов” М. Мусоргського стала однією з центральних у спектаклі. І. С. Козловський проспівав на цій московській сцені понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендея в опері «Снігурка» М. Римського-Корсакова до юного Ромео в “Ромео і Джудьєтті” Ш. Гуно”. Концертна діяльність І. С. Козловського є різноманітною. У йогорепертуарі — класичні шедевриМоцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Лисенка, Гулака-Артемовського, Глинки, Даргомижського, Бородіна, Чайковського, Ліста, Рахманінова; вокальні твори радянських композиторів; українські й російські народні пісні та романси.

Впродовж декількох років І. С. Козловський був художнім керівником організованого за його ініціативою Державного ансамблю опери, де він здійснив ряд постановок.

Надзвичайно красивий голос світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром, висока художня й технічна майстерність, невтомні творчі шукання — такими були характерні риси співака.

Незважаючи на те, що Козловський мав всесвітню славу, був відзначений найвищими радянськими нагородами, його важко назвати щасливою людиною. Внаслідок цькування він дуже рано (в 54 роки, хоча з успіхом виступав до 87-ми років) змушений був залишити Великий театр.

Його ніколи не випускали за кордон, у розвинені країни. Адже по той бік «залізної завіси» жив (ніхто в СРСР цього не знав), інший знаменитий співак — Федір Семенович Козловський, рідний брат Івана Семеновича. У 1919 році він виїхав на гастролі до Європи з хором Кошиця, а коли прийшла звістка, що червона Росія окупувала Україну, відмовився (як і весь склад хору) повернутися на Батьківщину. (Це була велика таємниця Івана Семеновича, про яку він не міг говорити навіть з найближчими друзями). Федір Семенович скінчив свої дні священиком поблизу Нью-Йорка.

Не був Іван Семенович щасливим і в особистому житті. Розлучившись з першою дружиною, він зв’язав життя з актрисою Г.Сергєєвою (1914—2000), яка народила йому двох дочок, та під старість залишила його, так що співак доживав свої дні зовсім самотній… Іван Семенович — як і брат, також глибоко віруюча людина — мріяв закінчити свої дні в монастирі. Але цьому не судилося здійснитися.

Козловський був великим українським патріотом. Україна завжди займала найважливіше місце в його серці. Іван Семенович підтримував найтісніші зв’язки з київськими митцями, ба, навіть з земляками-мар’янівцями. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Тараса Шевченка, пісні українських січових стрільців (з дещо зміненим текстом) та інші. Іван Семенович заповів поховати себе в рідній Мар’янівці, сам вибрав місце для могили — але й останню волю митця не було виконано. Великий українець знайшов свій останній притулок на офіціозному Новодівичому цвинтарі в Москві.

Московські шовіністи від мистецтва робили й роблять все, щоб викреслити українську сторінку біографії Козловського. Перш за все це стосується видання його українських творів. Якщо оперні арії чи романси російською мовою можна купити в Москві на кожному кроці, то українські твори неможливо знайти ніде ні за які гроші, хоча на них існує величезний попит. Деякі його найкращі записи українською мовою не перевидавались 50-60 років. Лише завдяки старанням доньки Анни Іванівни та Президента Фонду Козловського Бели Руденко 24 березня 2004 р. нарешті відбулася презентація подвійного компакт-диску з українськими творами у виконанні Івана Семеновича, який московська фірма MOROZ Records, на жаль, зробила дуже недбало.

Вельми красномовними є більшість виданих у Москві біографій Козловського. В одній з довгого перечислення композиторів меломан може дізнатися навіть, що Козловський виконував твори Шапоріна та Власова, проте у списку немає… українських класиків Гулака-Артемовського та Лисенка. Автор іншої пише, що «с большим мастерством исполняет И. С. Козловский русские старинные романсы» — та йому «невідомо», що співак тричі записував один лише славетний український романс «Коли розлучаються двоє», інші українські твори цього жанру. Як правило, пишуть, що Козловський (який, нагадаю, переїхав у Москву вже сформованим, відомим співаком, солістом оперного театру столиці України, маючи 26 років) «является ярким представителем русской вокальной школы». А чи не українську вокальну школу Козловський привіз до Москви, яка згодом там й приватизувалася?.. В останні роки в Москві співакові вже навіть… змінено національність. Він тепер вже «русский певец».

Петро Перепуст.