Пригоди з Іваном Семеновичем Козловським.

Відомо, що за час артистичної кар’єри Івана Семеновича в Большом театрі СРСР, прихильники його таланту розділилися.

Приблизно порівну з прихильністю до відомого й талановитого, теж ліричного тенора, Сергія Лємєшева. Обидва вони були солістами цього театру.

Іван Семенович все ж таки був кращим співаком за Сергія Лємєшева, бо мав ідеальний музикальний слух та м’який тембр свого голосу, а Сергій Лємєшев не мав такого слуху й голос його був різкішим, що було помітно «фаховим театралам».

Приналежність Івана Семеновича до українства відчутно перешкоджала його діяльності в Москві, бо, хоча офіційно це й не висказувалося, але шовіністичні нотки з боку московських чиновників відчувалися, а також заздрість представників палестинського народу теж відігравала негативну роль.

Та, як би там не було, а Іван Семенович став не тільки кумиром для багатьох театралів, але й улюбленцем для пересічного совєцького громадянина – його поважали всі – і колгоспник, і вчитель, і професура, і зек на зоні. Та, навіть вождь всіх племен та народів сонцесяйний Йосип Сталін віддавав безкомпромісну перевагу Івану Семеновичу.

У ті часи, ще розпочинаючи з Леніна, найвище більшовицьке керівництво, яке майже повністю складалося з безкультурних урків, грабіжників й іншого різного непотребу, після приходу до влади в СРСР, демонстрували нібито шанувальників культури, бо це вимагало високий їх державний статус. От і лазили вони по виставках, театрах тощо. Звичайно, які там вони були поціновувачі талантів – можна тільки здогадуватися, бо всі їх відомі вислови з цього приводу були підготовлені відповідними чиновниками. Українці знають їх культуру – це голодоморно-розстрільне мистецтво.

Так от, одного разу, десь після Другої світової війни, Іван Семенович вирішив допомогти одному сиротинцю в Україні та й пішов у відповідну совєцьку установу випросити фінансування на зведення нового корпусу для дітей. Там йому відмовили, бо грошей казали зайвих немає та й новий автомобіль «Волгу» заплановано придбати для установи, а вона автомобіль дорогий, то бюджет їхньої установи тільки й нашкріб ці кошти на автомобіль. Іван Семенович не здавався, то й домовились вони, що коли він «достане» цей автомобіль для цієї установи, то ті кошти, які заплановано витратити на «Волгу» будуть направлені сиротинець.

У СРСР було заведено, щоб артисти, навіть самі відомі та заслужені, мають виступати перед трудовими колективами за графіком, спущеним з Мінкультури. А підприємства й організації планували такі виступи артистів. Звичайно, кожний на своєму рівні.

Івана Семеновича запросили виступити перед трудовим колективом московського заводу імені Ліхачова, так він попросив у Мінкультури. Директор цього заводу мав ранг міністра СРСР, бо цей завод дуже величезний. Він мав прямий зв’язок з Кремльом і зі Сталіним в тому ж числі. Але, Іван Семенович цьому директору сказав, що він виступить лише тоді, коли йому за це дадуть нову «Волгу».

Директор розлютився, хоча цей автомобіль для такого гіганта не був у накладі. Було відмовлено Івану Семеновичу в його проханні.

Зразу ж цей директор зателефонував Сталіну та й говорить, що вирішили вони запросити Івана Семеновича, щоб той поспівав для робітників заводу. Сталін говорить, що це хороша ініціатива, бо Козловського всі поважають і для такого великого трудового колективу буде слушною нагода послухати совєцького солов’я.

Але ж він запросив за це «Волгу»! – настукав директор. Ну й що ти йому відповів? – запитав Сталін. Та як же, якийсь співак буде мати «Волгу» лише за те, що він бачите Козловський.

Ну й дурень ти, сказав Сталін, – Волг у нас много, а Іван один! Можете тільки уявити, що тоді відбулося в голові того директора. Колима то, засвітилась не Івану Семеновичу. А в Сталіна з цим було дуже просто…

Але в українському сиротинці було зведено новий корпус завдяки Івану Семеновичу!

Петро Перепуст: з розповіді приятельки Тетяни Луговської, сестри відомого совєцького поета Володимира Луговського.