Так з чиїх рук Україна отримала незалежність?

Вже чимало написано й сказано про серпневі події 1991 року під час ГКНС (російською – ГКЧП).

Після цього Україна проголосила Акт про незалежність та стала суверенною державою в лоні світової спільноти.

Вже зразу ж після цієї події лунали голоси недругів нашої держави, що, буцімто Україні крупно повезло, бо „старша сестра” піднесла їй „на блюдечку” омріяну незалежність. Правда, широкого вжитку ця думка не набрала, а з часом й зовсім про це забули.

То як же було насправді, чому навіть відверті недруги незалежної України – московські шовіністи, відкинули цю думку? А все дуже просто – немає ґрунту стверджувати таку явну нісенітницю, бо багато людей були свідками, як „кувалася” незалежність України в серпневій Москві.

Ми звернулися не тільки до очевидця тих подій, але й до активного учасника московських подій під час ГКЧП, колишнього голову Правління Московського територіального об’єднання руху (МТО Руху) в місті Москві, пана Петра Перепуста. Ось, що він розповів.

Удосвіта 19 серпня 1991 року зателефонували з Баку, з їх Національного фронту, й запитали – що там твориться в Москві, що за переворот такий стався? Пан Петро ще нічого не знав, то й відповів, що зараз з’ясує та й перетелефонує до Альчібея – голови Народного фронту Азербайджану. Пан Петро Перепуст був відомим серед представників національних громад не тільки Москви, але й чи не в усіх регіонах СРСР, бо також очолював Асоціацію національних общин Москви (АНОМ) та був активним громадським й політичним діячем української діаспори Росії. Ось чому саме до нього й зателефонували з штабу майбутнього президента Азербайджану.

Хутко отямившись, пан Петро зателефонував до своїх приятелів з Верховної Ради Російської Федерації, які йому підтвердили, що стався державний переворот з метою усунення президента СРСР пана Михайла Горбачова та повернення до жорсткого тоталітаризму. Радіостанція „Ехо Москви” теж подавала інформацію про ГКЧП, але скоро була «вирублена» гекачепістами.

Ця звістка вразила провідника московських рухівців, бо на цей час організація набула значної потуги, авторитету серед політичних „тусовок” Росії, знана у всьому українському світі. Організації вдалося провести до районної ради найбільшого й найпотужнішого району Москви – Красногвардєйського, вісімнадцять своїх депутатів, що стало можливим українцю очолити виконком цього району. До Московської міської ради організація провела трьох депутатів та одного до Верховної Ради Російської Федерації. В структурі МТО Руху було засновано чотири різнопрофільні підприємства, які почали приносити прибуток організації українців. Ще в „Демократичній Росії” (всеросійська демократична організація типу НРУ за перебудову) в Москві не було власного офісу, а МТО Руху мало офіційний офіс організації. В цей час у Москві була створена перша в Російській Федерації парафія святих апостолів Петра і Павла Української Автокефальної Церкви, яка згодом була зареєстрована в лоні УПЦ Київського Патріархату.

За таких обставин українцям Москви було затишно в добу горбачовської перебудови активно діяти в руслі демократичних перетворень в СРСР, а тут – ГКЧП…

З Верховної Ради Російської Федерації повідомили заклик пана Бориса Єльцина про потребу народного захисту Білого Дому Росії від можливого штурму силовиками за вказівкою гекачепістів. Але дійових громадських організацій демократичного спрямування тоді в Москві було обмаль. Демросія в основному складалася з «начальства». І тільки чітко організована й багаточисельна організація МТО Руху й була здатна хоч би щось організувати. Так воно й відбулося.

Пан Петро Перепуст прибув до Міської ради рано вранці. Там він зустрів представника Демросії пана Володимира Боксера, молоду людину з єврейства, який сказав, що міськрада засідає, а потрібно якось організувати збір людей до Білого Дому Росії.

Пан Петро Перепуст зателефонував активу МТО Руху й вказав, що необхідно якомога більше людей направити до Білого Дому Росії, що й було вчинено рухівцями. А він сам, разом з паном Володимиром Боксером, пішли на Манєжну площу (це поряд з Кремльом) де стояла бронетехніка, а біля неї вже були люди, які розмовляли з танкістами, вговорювали дітей не стріляти в народ, пригощали сигаретами й цукерками тощо.

Дощило, йшла безкінечна мжичка.

Пан Петро Перепуст разом з паном Володимиром Боксером закликали народ до Білого Дому Росії й пішли посеред вулиці Горького. Дорогою до них приєднувалися люди. Біля міської ради їм назустріч їхала колона бронетранспортерів, але пан Перепуст скомандував людям не зупинятися. Зупинилися бронетранспортери. Офіцери й солдати вийшли з техніки й тут знову люди розпочали агітацію військових перейти на бік народу. Старші офіцери пішли в міську раду, а через деякий час вийшли, розвернулися й поїхали до Білого Дому Росії, але вже на боці Бориса Єльцина.

Колона людей рушила далі, вона зростала. Було холодно, дощило. Автомобілісти сигналами підтримували людей. Так колона вулицею Горького, а потім Садовим кільцем, мимо метро Краснопреснєнської, дійшла до Білого Дому Росії. Людей було вже кілька тисяч.

Біля Білого Дому Росії було кілька сотень людей. Були вже й українці з МТО Руху й інших українських організацій бо днінде майори національних синьо-жовтих прапорів.

Вийшло кілька депутатів Верховної Ради РФ, які сказали, що потрібно організувати барикади на підступах до парламенту РФ. Народ розпочав стягувати звідусіль все, що могло знадобитися для барикад. Також зупиняли автобуси й тролейбуси й вимагали поставити їх кільцем довкола парламенту. Ті водії, що відмовилися згодом пошкодували, бо декому намилили «морду лиця» й прокололи шини, то, звісно ж, вони нікуди вже їхати не могли.

Народ підходив й заповнював величезну площу біля парламенту РФ. Більшість була в подавленому стані, але з надією на краще. Українських прапорів ставало дедалі більше. Подекуди майоріли прапорі прибалтійських республік, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Татарстану та інших народів необятной родіни.

В наступний раз продовжимо розповідь про ці події 1991 року.

Бесіду вів член Комітету Сумської обласної організації УНА-УНСО Ігор Гутенко.