90-ліття Олексія Береста: свято, проігнороване владою…

Про те, що Олексію Бересту не щастило в житті – знають багато. Про те, що після смерті – теж. Але що 90-ліття Героя України проігнорує влада, яка використовує будь-який привід, аби публічно засвідчити свою повагу ветеранам!… Чому так? Може тому, що Берест є символом ФРОНТОВИКІВ? Не став маршалом, не належав до партеліти, не вчив дітей любити “рідну партію і її великого вождя” – не дожив… А якби й дожив – не став би цього робити. А може йому слід було народитися не на Сумщині, а, скажімо, в Донецьку, щоб Юрій Павлович міг адаптувати залишки шкільного курсу історії з історичною пам`яттю “ввіреної йому губернії”? Гадати можна багато – але факт: сайт ОДА зайнятий піаром “губернатора” – там не до цього, в плані заходів ОДА теж пусто. На сайті Держархіву області, де після візиту Гінзбург 10.03 “зачищено” всі мої статті, зникло і дослідження про Олексія Береста. Ставлю його тут з єдиним проханням до журналістів і просто небайдужих: розіслати максимально широко. Цим самим допоможемо людям вшанувати пам`ять СОЛДАТА. Інакше влада історичних геростратів сама цього не зробить…

ДО ПИТАННЯ ПРО РОДОВІД ГЕРОЯ УКРАЇНИ ОЛЕКСІЯ БЕРЕСТА

Про останню, найкровопролитнішу в світовій історії війну, говорилось і говориться багато. Домінуючою темою є героїзм бійців і командирів, опис їх подвигів. Є багато і біографічної інформації. Проте, тільки останнім часом дослідники звертаються до такої теми, як «родове коріння» учасників і героїв війни. Потреба у висвітленні саме цих сторінок біографії посилюється ще й тим, що в багатьох випадках про деталі життя декого з них, та про їх дійсно людський подвиг ми дізнаємося тільки сьогодні. І це на 65 році після закінчення Другої світової війни! Не останньою причиною, яка спонукає нас дослідити походження видатних учасників війни є бажання побачити і зрозуміти життєві обставини, в яких формувалися характери майбутніх героїв і мучеників. Повною мірою це стосується, зокрема, Олександра Марінеско, Івана Земнухова, та інших, чиї біографії свого часу не вписувались в канонізований образ радянського героя і, як наслідок – десятиліття замовчування.

Окремою сторінкою в цьому списку є життєпис нашого земляка, лейтенанта Олексія Береста. Протягом останніх чотирьох років з`явилося кілька популярних біографій воїна, який 30 квітня 1945 року встановив разом з М. Єгоровим та М. Кантарією Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу [1].

З давніх часів родина Берестів жила в селі Горіястівка (згодом Гояристівка) Лебединського повіту Харківської губернії (теперішня Горяйстівка Охтирського району Сумської області), про що свідчать ревізькі казки села, які зберігаються в Державному архіві Харківської області та метричні книги слободи Олешня в Державному архіві Сумської області. Свою назву село ймовірно отримало від прізвища дворян Горіястових [2], які в кінці ХІХ століття мешкали в Олешні. Можливо, раніше вони були власниками Горіястівки, хоча у 1850 році село вже належало поміщику таємному раднику Івану Васильовичу Маркову [3]. Виходячи з того, що Олешня була заснована в першій половині ХVII століття (писемна згадка датується 1638 роком) [4], можна припустити, що і Горіястівка закладалась, як козацьке поселення в період масової колонізації Слобожанщини. Про це свідчать такі характерні прізвища її мешканців кінця ХІХ – початку ХХ століття, як: Барабаш, Забашта, Порубай, Пластуненко, Кочерга, Бардак, Соболь, Рубан, Кривогуз, Заброда тощо.

Безумовно, детальний аналіз походження родини Берестів ще попереду, і пов`язаний він з дослідженням матеріалів переписів населення (ревізій), які потрібно знайти і опрацювати. З тих документів, які уже вдалося виявити на цей час, першу згадку про родину Берестів знаходимо у ревізьких казках 9-ї – передостанньої ревізії за 19 жовтня 1850 року. Отже, на той час в с. Горіястівка згадуються:

Григорій Стефанович Берест [5] (прапрадід Олексія Береста), який помер у 1837 році, проживши 68 років.

Його сини:

Олексій Григорович Берест [6] 44 років;

Іван Григорович Берест [7] 40 років;

Григорій Григорович Берест [8] 37 років;

та 32-річний Арістарх Григорович Берест [9].

Від другої дружини мав Григорій Стефанович і п`ятого сина – Якова Григоровича [10], якому на час ревізії виповнилось 26 років. Це і є прадід героя.

З метричних книг Преображенської церкви слободи Олешня Лебединського повіту довідуємось, що Яків Григорович, який мешкав теж у Гояристівці, мав сина Никифора Яковича [11] – діда Олексія Береста. Його син – Прокіп Никифорович Берест (батько Олексія  – 1879 року народження [12]) з дружиною Христиною Вакумівною (Вакулівною) мали шістнадцятеро дітей [13]. На цей час вдалося знайти метрики тільки вісьмох з них.

Так, зі старших братів і сестер Олексія, Прокіп Прокопович Берест народився 26 лютого 1909 року [14], Лаврентій – 28 січня 1911 р. [15], Марина – 25 лютого 1913 р. [16], Катерина – 14 листопада 1914 р. [17], Анастасія – 17 жовтня 1916 р.[18].

Олексій Прокопович Берест народився 9 березня 1921 року [19]. Запис про його народження в книзі реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) по с. Олешня виявила начальник відділу інформації ДАСО І.Є. Гончарова. В цьому записі він значиться одинадцятою дитиною. В книгах РАЦС по с. Горяйстівка вдалося знайти записи про народження тільки двох його молодших сестер: Марії [20] (4 вересня 1924 р.) та ще однієї Марії [21] (12 травня 1929 р.), яка народилася, очевидно після смерті своєї старшої сестри.

Подальший пошук документів про народження інших братів та сестер Олексія Береста ускладнюється відсутністю книг РАЦС в ДАСО за деякі роки. Певну «підказку» можна було б отримати з його судової справи за 1953 рік, адже скоріш за все, в анкеті арештованого має бути названо всіх родичів та роки їх народження.

Не до кінця з`ясованою залишається і доля його рідних. В одній з біографій Олексія Прокоповича зазначається, що він «у віці 11 років залишився круглим сиротою разом з вісьмома братами і сестрами». [22] Спробуймо трохи порахувати: 11 літ Олексій мав у 1932 році. Отже, на цей час померли половина його братів і сестер, а також батьки. Книга РАЦС про смерть по с. Горяйстівка за 1932 рік не збереглась, а ось у книзі за 1933 рік з 10 січня по 15 вересня в селі значаться померлими 217 чоловік, в тому числі прізвище Берест вписано 11 разів. Причина смерті померлих переважно не вказана. Зустрічається і такий запис: «член родини хлібороба, розпроданого за невиконання хлібозаготівлі, засудженого» [23]. Крім спеціальних бланків, яких, мабуть не вистачало на всіх померлих, кілька вклеєних аркушів, де жертви вказані просто списком. На одному з них, під номером 139 читаємо: «Берест Прокіп Никифорович, 55 років, одноосібник. Помер 15 травня…» [24]

У жовтні 1939 року Олексій пішов добровольцем у Червону Армію. Брав участь у боях на Фінській війні у складі 2-го полку зв’язку Ленінградського округу. Під час служби в особовій справі з’явилась подяка червоногвардійцю Бересту за врятування життя командира [25].

З 22 червня 1941 Олексій Берест воює проти німецьких загарбників як зв’язківець, з 1942 – командир відділення. З грудня 1943-го по вересень 1944 року – навчання в Ленінградському військово-політичному училищі. Після випуску був направлений на 1-й Білоруський фронт, де він потрапив у 756-й стрілецький полк 150-ї стрілецької дивізії. Його призначили заступником з політчастини командира батальйону, яким командував капітан С.Неустроєв. О.Берест брав участь у боях за Польщу, в боях на річці Одері, в боях за Берлін.

У квітні 1945 року Олексій Берест у складі цього ж підрозділу, брав участь у боях за Рейхстаг. В офіційній радянській історіографії зазначено, що Прапор Перемоги встановили сержанти М.Єгоров і М.Кантарія. Проте на основі звітів воєначальників керівництву Кремля можна зробити досить об’єктивні висновки про те, що серед героїв був Олексій Берест, і цей факт приховувався. Так, у протокольному документі тих років «Боевая характеристика знамени», підписаному командуючим військами 3-ї ударної армії, генерал-полковником Кузнєцовим та членом Військової ради армії генерал-майором Литвиновим, зазначено: «Отважные воины коммунист лейтенант Берест, комсомолец сержант Егоров и беспартийный младший сержант Кантария установили знамя над зданием германского парламента» [26].

На початку травня 1946 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу офіцерам і сержантам, які підняли Прапор Перемоги над рейхстагом у Берліні. Прізвища О. Береста там не було. Залишмо іншим гадати про причини такої несправедливості. На нашу думку вони є характерними для системи…

Варто згадати і ще один епізод, пов’язаний з прізвищем Береста. Справа в тому, що після встановлення прапора над Рейхстагом в ніч на 1 травня німці перейшли в контрнаступ і після того, як знову були витіснені до підвалу, умовою капітуляції поставили переговори з офіцером ЧА званням не нижче полковника. І знову, Олексій Берест, накинувши поверх лейтенантських погонів новеньку шкіряну куртку під виглядом полковника веде переговори про складення зброї з генералом німецької армії [27].

Подальша доля Олексія Береста склалась драматично. В 1953 році, працюючи завідуючим райвідділом кінофікації, він був за сфабрикованим звинуваченням засуджений до тюремного ув’язнення на термін 10 років [28]. Повернувшись додому з пермських таборів, працював на заводі «Ростсільмаш» у сталеварному цеху, простим робітником. Жив з сім`єю надзвичайно бідно [29]. Життя О. Береста трагічно обірвалось у 1970 році в Ростові-на-Дону: ввечері 3 листопада Олексій Берест врятував п’ятирічну дівчинку з-під коліс поїзда, проте сам був збитий потягом, і о четвертій ранку, 4 листопада, не приходячи до свідомості, помер [30].

6 травня 2005 року „за бойову відвагу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над рейхстагом” Указом Президента України Віктора Ющенка Олексію Бересту було посмертно присвоєно звання Героя України з присвоєнням ордена Золотої Зірки [31].

Наводячи сьогодні приклад біографії Олексія Береста ми хочемо звернути увагу на потребу дослідження життєписів і інших учасників війни, виявлення нових документальних і краєзнавчих даних, які не через призму ідеологічних нашарувань минулої епохи, а через людську пам`ять донесуть до нас життєву стійкість того покоління, неповторну історію кожної людської долі. Тоді, усвідомивши трагедію кожної, окремо взятої людини ми зможемо відчути глибину і масштаби того, що переніс український народ у лихолітті Другої світової. Відчути, можливо, не для салютів і парадів, а для того, щоб згадати кожного поіменно, схилити голову і промовити: «Вічна пам`ять…».

Геннадій Іванущенко,

член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху

___________________________________________________

1 http://uk.wikipedia.org/wiki/

2 Державний архів Сумської області (далі ДАСО) Ф. 743, оп. 1, спр. 124, арк. 30.

3 Державний архів Харківської області (далі ДАХО) Ф. 31, оп. 141, спр. 366, арк. 335.

4 Сумщина від давнини до сьогодення. Науковий довідник / Упоряд. Покидченко Л.А. – Суми, 2000. – С. 101.

5 ДАХО. Ф. 31, оп. 141, спр. 366, арк. 337.

6 Там само.

7 Там само.

8 Там само.

9 Там само.

10 Там само.

11 ДАСО. Ф. 743, оп. 7, спр. 3, арк. 167 зв.

12 Там само.

13 http://uk.wikipedia.org/wiki/

14 ДАСО. Ф. 743, оп. 1, спр. 192, арк. 83 зв.

15 ДАСО. Ф. 743, оп. 1, спр. 204, арк. 3 зв.

16 ДАСО. Ф. 743, оп. 1, спр. 229, арк. 137 зв.

17 ДАСО. Ф. 743, оп. 1, спр. 240, арк. 512 зв.

18 ДАСО. Ф. 743, оп. 1, спр. 257, арк. 505 зв.

19 ДАСО. Ф. Р. 7720, оп. 11, спр. 13, арк. 91 зв

20 ДАСО. Ф. Р. 7720, оп. 11, спр. 86, арк. 69.

21 ДАСО. Ф. Р. 7720, оп. 11, спр. 205, арк. 91 зв.

22http://uk.wikipedia.org/wiki/
23ДАСО. Ф.Р. 7720, оп. 11, спр. 265, арк. 103.

24ДАСО. Ф.Р. 7720, оп. 11, спр. 265, арк. 128.

25http://uk.wikipedia.org/wiki/
26 Там само.

27 Горбачев С. Берлинский Маринеско // http://www.grafskaya.com/article.php?id=382

28http://uk.wikipedia.org/wiki/

29Горбачев С. Берлинский Маринеско // http://www.grafskaya.com/article.php?id=382

30http://uk.wikipedia.org/wiki/

31http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=753%2F2005

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *