Член проводу УНА–УНСО, голова Київської організації партії Ігор Мазур на псевдо Тополя міг стати професійним баскетболістом (ще б пак — з першим спортивним розрядом та зростом понад два метри!). Але він обрав шлях воїна. Разом з побратимами Тополя пройшов війни в Придністров’ї та на Кавказі. А рівно десять років тому — 9 березня 2001–го — брав участь у зіткненні зі спецзагонами міліції під адміністрацією Президента, що стало апогеєм акції «Україна без Кучми». Громадянський виступ почався після зникнення журналіста Гонгадзе й оприлюднення «плівок Мельниченка» та вилився у масові маніфестації з вимогою відставки Президента Леоніда Кучми. Тоді Ігор входив до керівництва громадського комітету «УБК», а взагалі унсовці забезпечували охорону в наметовому містечку й під час демонстрацій.

«Нація вийшла на вулицю, а ми були на вістрі цієї боротьби», — згадує Тополя ті часи. Після зіткнення на розі Банкової Мазур разом з 18 унсовцями потрапив за ґрати та згодом був засуджений до трьох років в’язниці, які відсидів «від дзвінка до дзвінка». Тоді «справа 9 березня» була на слуху, а за ув’язнених хлопців Президенту Леоніду Кучмі замовляв слово навіть сам Папа Римський Іван Павло ІІ (на що глава держави відреагував: «Суд розбереться»). «Права не дають — їх беруть. Я ні про що не шкодую», — каже Тополя, який і зараз перебуває в перших рядах борців з владним режимом.

«В очах «беркутівців» читався страх».

— Я особисто знав Гію Гонгадзе — ми познайомилися ще 1993–го під час боїв за Сухумі, — розповідає Тополя. — Після початку «касетного скандалу», який викривав роль влади в зникненні Гонгадзе, в багатьох небайдужих з’являлися думки: «щось треба робити». Вирішили виходити на майдан з наметами, як студенти в 1990–му.

Попри численні провокації, наметове містечко розросталося вздовж Хрещатика, залишаючись центром опозиційного руху. Воно простояло з 15 грудня аж до 1 березня, коли його знесли. Багатьох затримали, мене протримали дві доби. Після того я вийшов з дочкою погуляти по зачищеному Хрещатику. «Менти» як стояли, так і лишилися. Казали мені навздогін: «Ну от, нормальна людина, гуляє собі з дитиною…»

— А потім настало 9 березня. Передчуття якісь були в той день?

— Передчуття були — не страху чи невизначеності, а чогось нового, щось мало відбутися.

Коли я вийшов на «Театральній» та підійшов до парку Шевченка, відзначив: було мало людей, зате дуже багато міліції — суцільні щити, маски, шоломи, ніде ні щілинки. Підтягнулися люди й захотіли пройти до пам’ятника. Почався офіціоз — приїхав Кучма. А тут навіть депутатів не пускають. Валентина Семенюк отримала в голову від сержанта. Ми вирішили прориватися. «Беркутівці» гупали кийками об щити — тиснули психологічно…

Жаги крові не було — протистояння почалося, коли правоохоронці намагалися нас роз’єднати — розбивати у квадрати, локалізовувати. Хлопчики з внутрішніх військ відчули владу — почали зі своєї шеренги вириватися. А ми їх відкидали назад. Кілька наших намагалися пробратися до пам’ятника через боковий дах університету. Їх звідти стягли, потовкли й «запакували» в «автозак».

Гідно себе тоді проявили народні депутати й колишні політв’язні, які йшли в перших рядах: Степан Хмара, Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко. Складно було сержантові перти проти того ж Лук’яненка, коли значно старша людина каже: «Я політв’язень, відсидів більше 20 років. Що ж ви, хлопці, робите, кого ви захищаєте?» «Беркутівці» мовчали, але по очах було видно, хто «дерев’яний», а на кого діє.

— Що ти відчував у цей момент?

— Було відчуття психологічної переваги над системою. Ти бачиш, що «беркутівці» бояться втратити плече напарника, що в них немає конкретної мети. Вони — просто гвинтики машини та відчувають свою силу, поки разом. Якщо ж їхня колона розривалася, в очах читався страх.

…Міліція розступилася, коли Кучма вже поїхав. А біля пам’ятника почався мітинг. Після Кучми тротуар символічно позамітали віниками. Та раптом нам кажуть: хлопців, які пішли пити каву, заарештували автоматники. Ми побігли виручати, але не встигли. Сформували колону та рушили вимагати звільнення затриманих — спершу до міського управління міліції, потім — до МВС. До нас вийшли полковники, котрі запевнили, що всіх звільнили і вони вже на Майдані. Колона вирушила туди по Лютеранській.

— Після цього на Банковій і сталися головні події «УБК». Розкажи про своє бачення.

— Андрій Шкіль (тоді — керівник УНА–УНСО, тепер — депутат від БЮТ. — Ред.). наказав унсовцям іти всередині колони. До адміністрації лишилося метрів 60, коли здійнявся крик: «Бійка почалася!» Ми рвонули вперед. А там уже загородження розтягують, міліція натискає з усіх боків — звужує колону. Не зрозуміло, хто її зупинив, хто спровокував бійку.

За «дивним» збігом обставин турнікети, якими загородили адміністрацію та які раніше неможливо було зсунути, тепер розтягувалися з легкістю. А далі понеслося…

Турнікети, каски, щити, летіла якась арматура… Ніхто нічого вже не контролював: у колону можна було занести й підкинути все, що завгодно. Хтось кричав, що Кучма втік і його генерали повтікали. Ось зараз ми прорвемося, доможемося дострокових виборів… Натовп ошалів! Але дуже швидко стало зрозуміло, що все це спланована провокація. Микола Карпюк, я, Руслан Зайченко намагалися вгамувати людей, але це вдалося лише хвилин за двадцять.

…Вони (ініціатори провокації. — Ред.) усе прорахували: коли людина заведена, то діє на емоціях. Ми не планували 9 березня силової акції — спрацював їхній варіант. Перед тими подіями була нарада РНБО, де (за даними опозиції. — Ред.) затвердили план, за яким 9 березня відбудуться силові акції, сутички, будуть поранені. Працівники «швидкої» мали надавати допомогу, але ніде в документах не фіксувати постраждалих…

Ми думали, що обійдеться лише мітингом. Але ми пішли в ті двері, які спеціально для нас відчинили…

Тоді біля адміністрації нікого не затримали. Ми спустилися на Майдан, де зустрілися з хлопцями, котрих випустили. Відбувся мітинг, після чого всі розійшлися. Ми пішли до свого офісу. Таке емоційне піднесення було — ми ж себе непогано показали, постояли за себе, з голими руками вийшли проти міліції.

«Дружина казала доньці: я в клітці, бо працюю в зоопарку».

— А потім вас затримали?

— Саме так. В офісі (на вулиці Димитрова. — Ред.) ми визначили, які в кого пошкодження. Я пішов з трьома хлопцями в аптеку по «зеленку» й бинти. А нам назустріч — автобуси з «Беркутом», з них посипались спецназівці, почали шикуватися. Забігаю в штаб: «Хлопці, «Беркут», будуть брати!». А вони якраз бутерброди розклали. Шкіль по телефону говорив, я йому: «Андрію, автобусів десять «Беркута»!», — а з вулиці вже: «Стоять!..» Нас — на землю, луплять ногами. Один почав було вже вилазити на диван — хотів стрибати на мене ногами. Але зайшов полковник Савченко й зупинив його: «Не треба! Виводьте їх!».

Заламали руки, ведуть. Один дубцем мені по голові: «Ти мені вже три місяці кров п’єш! Пам’ятаєш, як ти мене на Майдані перед людьми чмирив? Всьо, сядеш!».

Картина ще та: когось з хлопців під парканом б’ють по печінках (потім були й струси мозку, і ребра переламані), когось за ноги по землі волочать до автобусів… Дівчат під стінку поставили, біля мене — Наталка з Троєщини. Почалося брутальне обмацування. Кажу: «Їй же 16 років!». А «беркутівець»: «Та нормальна баба вже!».

Покидали в автобуси на підлогу, дехто ще й на спину хлопцям став. І розвезли по райвідділах, де кидали чоловік 30—40 в одну кімнату, та почали тягати на допити.

— Били й там?

— Вони більше душу відводили. Напевно, розуміли, що ударами нічого не доб’ються. Вони отримали команду: аби ми давали свідчення проти конкретних народних депутатів. Казали: ви — рядовий член акції, дасте свідчення — буде 15 діб, а депутатам кримінальні справи — по два–три роки умовно. Могли й посеред ночі висмикнути на допит — одні й ті самі питання. Кодексом лупонуть по голові, вдарять під ребра. Полковник з тобою говорить наче поважно: «Ну не хочете говорити — піду перекурю». А натомість заходить пара дядьків — бамц! — тебе додолу. Краще зразу встати зі стільця, бо його одразу вибивають. Деколи буває, що молотками, а в нас просто каблуком — по наручниках (Ігор потирає кисть руки, де лишився чималий шрам. — Авт.). Розтовкли добряче — три тижні не стихала.

— І що вам «приписували»?

— Нам казали, що інкримінують статтю, яка передбачає ув’язнення до 15 років. І під час допитів тиснули: «Двоє вбитих міліціонерів, вони — на твоїй совісті! А ви депутатів своїх бережете!».

— Чи в той час чинили тиск на ваші сім’ї?

— У колишньої дружини були проблеми на роботі. Вона працювала тоді в МНС, і їй погрожували, що звільнять, якщо вона поділяє мої погляди. Хлопців виключали з інститутів. Навіть у школі на дітей тиснули: вчителі казали, що їхні батьки — зеки. Нас тоді багато показували по телевізору, і моя трирічна донька все питала, чому тато в клітці. Дружина казала, що я поїхав далеко, працюю в зоопарку, колись повернуся.

Проводили обшуки. У моєї дружини був суто жіночий підхід: вона заховала в першу чергу гроші. А фотокартки з Кавказу, мій архів, списки фан–клубу збірної України з футболу, який я очолював, — усе вилучили. Потім ще й погрожували, що другу кримінальну справу будуть «шити».

— А як батьки відреагували на твоє затримання? Ти якось казав, що вони ніколи не знали про твої війни…

— Моя мама як жінка переживала впродовж усієї акції. Коли я телефонував з майдану, завжди казала: «Давай, додому повертайся». Батько взагалі нічого не знав. А коли його викликали на допит, він навіть не вірив, що я міг бути організатором тієї акції.

— За судовим процесом над вами стежила вся Україна…

— Загалом у нас було 149 судових засідань. 42 слідчих вели 19 осіб — мабуть, не мали чим займатися. А судові засідання й справді збирали багато людей: у кінотеатр «Загреб», де проводили слухання, бувало, приходило понад 400 осіб. Ми одягали вишиванки, починали засідання з Гімну України, а закінчували «Реквіємом» Василя Лютого на слова Івана Франка. Судді чекали, «доки ми наспіваємося». Цікаво, що конвоїри часто самі просили нас заспівати.

— Ти чимало часу провів у СІЗО — СБУ та Лук’янівському №13. Які спогади лишилися про ті в’язниці?

— Спершу нас завезли в СІЗО СБУ. Там діяли по–хитрому: пішов шантаж уже з приводу моєї участі в подіях на Кавказі, а «трупи міліціонерів» десь зникли. Однак «пришити» вони так нічого й не змогли — не було доказів.

У СІЗО СБУ побутові умови кращі: там навіть у коридорах лежали килимки, «продольні» конвоїри ходили в капцях. Пам’ятаю, один — дядько років 50 — веде по коридору й каже: «15 років тому я тут Хмару водив на допити, тепер він — депутат, а я тебе веду. Ось ти вийдеш, може, теж депутатом станеш, а я так тут і лишуся сидіти». «Так ви ж самі себе сюди посадили», — кажу йому.

У СІЗО ми оголосили голодування з вимогою звільнити нас на підписку про невиїзд — ніхто ж з потерпілих міліціонерів не загинув, у двох правоохоронців були тріщини в пальцях, струс мозку. І на 17–й день голодування мене випустили. Потрапив одразу до лікарні, а потім знову занурився в політичну атмосферу: мав приїхати Папа Римський, ми пообіцяли надати охорону, щоб не було ніяких провокацій з боку «русского міра».

А коли через два тижні я йшов на прямий ефір, мене знову заарештував спецназ СБУ. Кинули в камеру–одиночку. Пройшов тиждень, другий. Я питаю: «Де ж сусіди? Чому я сам?» А мені кажуть: «Знаєте, стільки мало лишилося затриманих. Будете сидіти по одному». Це був відвертий психологічний тиск: коли ти в чотирьох стінах, відеокамера, за тобою постійно слідкують…

— Ви якось тримали зв’язок з іншими ув’язненими?

— Після того, як ми відсвяткували Новий рік, нас перевели на Лук’янівку. Знаходили своїх по «дорогах» — це натягнуті нитки між камерами, якими передають записки. Писали: «Я такий–то в такій–то камері. У вас унсовці є?»

…У Лук’янівці є так звані «прес–хати», де ламають людей. Щодо нас це не застосовували, бо в Європу вже пішла інформація про події «УБК». Але постійно закидали провокаторів, щоб зачепитися, здійняти бійку. Підселяли «курок», які мали «пробити» на душевні розмови.

У Лу’янівському СІЗО я захворів на туберкульоз — через умови утримання: вологість, переповнені камери, брак повітря. Тому після винесення вироку мене відправили на 17–ту туберкульозну зону — у Харківську область.

«На зоні я був мало не легендарною особистістю».

— Багато хто з твоїх товаришів розказував, що на зоні до вас ставилися шанобливо, навіть з захватом. І у вас була окрема «масть» — «унсовець».

— Було таке. Коли ми заїхали в Лук’янівське СІЗО, наступного дня про нас усі знали. Зі мною та деким з моїх товаришів у камері були хлопці з «топ–сервісу», яких обвинувачували у вбивствах. І хоча вони були кримінальні, але й вони ставилися з повагою.

І на зоні про мене вже знали. Пригадую, привезли нас на Харківщину, вивантажили з вагона–«столипіна». Конвоїр каже: «І кого це я тут везу?» Гортає мої документи: «Ні фіга собі, 72 потєрпєвших міліціонера!» За законами кримінального світу це — мало не подвиг. Тож я був легендарною особою (сміється).

У зоні знали, що наша справа на контролі в Києві. Була команда: створити нам суворі умови, але без «безпрєдєлу».

Були ситуації, коли я доводив, що вмію за себе постояти. Бувало, й інших захищати доводилося. Дехто просив через адвоката слово замовити, допомогти написати скаргу, касацію. До мене ставилися як до «еліти зони». «Братва», яка мала свою комірчину — «шушу», — кликала мене на чай, поговорити.

Коли наш барак перетворили на будівельну бригаду, до нас «гоп–команда» не приходила, бо в нас були ломи, молотки, зубила, кувалди.

— Руслан Зайченко розповідав, що у в’язниці особливу увагу викликали ваші вишиванки, а один зек навіть просив тебе її подарувати. Ти й на зоні вбирався у вишиванку?

— Одягнув на День Незалежності. Народ на мене витріщився, як на незрозуміле явище. По–перше, на зоні не дозволяється нічого світлого носити, а в мене біла вишиванка. «Хазяїну» зони повідомили, мене викликав начальник оперчастини й каже: «Скидай». Я відповідаю: «Буду у вишиванці — День Незалежності сьогодні. Хочете — закривайте на ШІЗО». Вони порадилися — і махнули рукою. Правда, у «чорні» списки потрапив. Але після цього до мене з бараку почали всі прибігати — я ж проти адміністрації пішов.

— А як тебе на зоні називали?

— Так само був Тополею. Як після Абхазії прив’язалося, так і лишилося.

— Умови, певно, були далекі від санаторних…

— Не санаторій, точно! Наприклад, на зоні в одному бараці по 300 чоловік. А загалом п’ять бараків. Один з них «титанік» — туди «туберкульозників» відправляли помирати, вони вже кров’ю харкали.

Методи тиску теж були різні: наприклад, у штрафний ізолятор саджали, в «холодну»: кімната, де є лише матрац, дають одну баланду, на ліжко вдень сідати не можна. Гупнути можуть, водою вночі облити. Або на підлогу взимку води з хлоркою линуть — дихай на здоров’я.

Дуже важко було влітку. У Харківському СІЗО, де я був етапом, нас застала страшна спека: кімнатка маленька, усі перуть речі, сушать їх, пітніють, а вікна — з подвійними пакетами. Люди, які мали слабке серце, помирали. Були такі, що різали собі вени, аби їх вивезли на «больнічку». А ще курять усі біля вікна: із 20 чоловіків, які там були, лише я не курив.

До речі, курити я кинув через дев’ять днів після затримання — у день народження, коли мені виповнилося 28. Зробив собі такий подарунок. І от уже буде десять років, як не курю.

Хоча мені передавали цигарки, вони були своєрідною валютою. Якось на день народження передали сигари. Я хлопців пригостив: їдемо в «автозаці», усі — з сигарами, як дядьки (сміється). Тільки в мене слина тече, але тримаюся, щоб не закурити.

«Час у тюрмі був одним з найпродуктивніших періодів мого життя».

— А тобі не прикро за те, що стільки відсидів? Три роки випало з життя…

— «Прикро» — не прийнятне слово для людини, яка «правильно» сиділа. Як казала одна пані, «справедливість є, за неї потрібно боротися». Питання справедливості — так, воно порушене. Але чоловіки ж не ображаються, як відомо, а засмучуються. Як казав відомий кіноперсонаж: «Не за себе прошу. За державу прикро». Нам прикро за тих «вождів», які не виправдали народних сподівань. А щодо в’язниці… Я ні про що не жалкую. І нам не соромно за ту акцію. Час, проведений в ув’язненні, вважаю одним з найбільш продуктивних періодів свого життя: я набрався неоціненного досвіду, прочитав понад сотню книжок. Дуже цінний час для того, щоб розібратися в собі, зробити висновки.

— І якщо виникне потреба, підеш знову на барикади?

— Ось учора був (інтерв’ю відбувалося 23 лютого. — Авт.) на акції протесту біля адміністрації Президента на підтримку «тризубівців». Для українців поняття «наших б’ють» повинно діяти завжди. Ми пам’ятаємо 11–ту заповідь Христа — «Не бійся!»

Досьє.

Ігорю Мазуру (псевдо — Тополя) — 37 років.

Народився на Хмельниччині, закінчив Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, за фахом — історик. Зараз — студент 3–го курсу юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка.

Активіст УНА–УНСО з 1990–х років, голова Київського обкому партії. У 2002 році був засуджений за участь у бійці під адміністрацією Президента в ході акції «Україна без Кучми» до трьох років ув’язнення.

Тополя нагороджений трьома орденами — державним «За мужність» 3–го ступеня, грузинським орденом Вахтанга Гаргасалі 3–го ступеня, унсовським «Пустельним хрестом».

Одружений удруге. Має 13–річну доньку Олю від першого шлюбу та однорічного сина Ярослава — від другого.

Довідка.

У «справі 9 березня» проходило 19 осіб. У СІЗО перебувало 18, які отримали від двох до чотирьох років позбавлення волі. Трьох із них — Василя Назара, Дениса Андрусенка та Андрія Косенка — нині немає серед живих.

В очікуванні реабілітації.

Унсовці, засуджені у «справі 9 березня», досі не реабілітовані. «Ми подали документи до Страсбурзького суду з прав людини, — розповідає Ігор. — Адже для нас є важливим отримати рішення, за яким наше покарання буде визнано політичними репресіями. Чомусь було ув’язнено представників лише однієї політичної сили. У Європі за таке дають максимум півроку, а для нас прокуратура вимагала десять».

«Ми намагалися провести через парламент закон про нашу реабілітацію. Його вже були прийняли в першому читанні. Але Андрій Шкіль паралельно висунув свій проект. У результаті для ухвалення нашого варіанта не вистачило чотирьох голосів — не проголосувало більше десяти «помаранчевих» депутатів. Згодом Верховний Суд повторно постановив, що нас засуджено законно», — констатує Тополя.

В унсовців є чимало запитань, зокрема, до Юлії Тимошенко, яка начебто заявляла в своєму оточенні: «Країні потрібні політв’язні». «Вона була кілька разів головою уряду, — нагадує Тополя. — А ми відбували покарання за акцію, в якій вона себе вважає «супервождем». То чому ж вона не посприяла тому, щоб пройшов закон про нашу реабілітацію? А коли Юлія Тимошенко була Прем’єром, Кабмін на запит зі Страсбурзького суду щодо нашої справи відповів, що ми є кримінальними злочинцями, засуджені відповідно до чинного законодавства і уряд відкидає всі наші претензії».

Особисте.

«Моя колишня дружина — не декабристка ».

— Ігоре, це правда, що твоя перша сім’я розпалася через ті політичні події та твоє ув’язнення?

— Моя колишня дружина — не декабристка. Так. Психологічно було важко. Увесь час я думав: як там моя дитина? кого вона називає татом? А тут ще й однокамерники «досвідом» діляться: все, тепер ти дитину не побачиш… На щастя, ми порозумілися з колишньою дружиною, і зараз я нормально спілкуюся з донькою.

А в ув’язненні мене з рідних навідувала лише мама. Як згадаю, скільки вона витримала — три роки в’язниці, СІЗО, поїздки з Хмельницького в Харківську область з важкими торбами. Добиратися потрібно було полями, 3 км. від електрички пішки, доводилося й снігами. Що тут скажеш…

З товаришів на зону до мене приїжджали Руслан Зайченко з Юрою Луценком. Він тоді став уже народним депутатом, і зонівське начальство запопадливо бігало перед ним. Та поїздка поліпшила ситуацію з медобслуговуванням та харчуванням для ув’язнених.

Марина Ткачук , газета «Україна молода».

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/03/odynadtsyata-zapovid-hrysta-%e2%80%94-ne-bijsya/feed/ 2 http://unso.sumy.ua/2011/03/vidznachennya-desyatoji-richnytsi-podij-9-bereznya-2001roku/ http://unso.sumy.ua/2011/03/vidznachennya-desyatoji-richnytsi-podij-9-bereznya-2001roku/#comments Sun, 06 Mar 2011 22:52:59 +0000 Лука Іваницький http://unso.sumy.ua/?p=4502 9 березня минає десять років з самого драматичного моменту Громадянської акції “Україна без Кучми”.

В той день владою було спровоковане протистояння між протестувальниками та правоохоронцями. Почалося воно з самого ранку побиттям народного депутата Валентини Семенюк, апогеєм стала сутичка на розі вулиць Банкової та Лютеранської біля адміністрації Президента.

В результаті 18 членів УНА-УНСО потрапили за грати та відсиділи по 2-3 роки. Парламентською Асамблеєю Ради Європи у вересні 2003 визнані політв’язнями.

Та все ж ті події показали світові, що ми не лякливі хохли-салоїди, а гонорова нація, здатна до зриву. Тому даремно наші вороги радіють нинішньому затишшю.

9 березня до пам’ятника Шевченка мають з’їхатися унсовці, учасники тих подій та згадати “унсовський березень”. Запрошуємо вас, дорогі співвітчизники, разом з нами вшанувати Батька Нації.

Місто Київ парк Т. Г. Шевченка, поблизу пам’ятника. Збір о 10.00 біля пам’ятника Грушевському.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/03/vidznachennya-desyatoji-richnytsi-podij-9-bereznya-2001roku/feed/ 0 http://unso.sumy.ua/2011/03/neordynarna-podiya-v-kulturnomu-zhytti-sumschyny/ http://unso.sumy.ua/2011/03/neordynarna-podiya-v-kulturnomu-zhytti-sumschyny/#comments Sun, 06 Mar 2011 21:54:55 +0000 Лука Іваницький http://unso.sumy.ua/?p=4467 До Сум 5 березня завітала делегація Української Національної Асамблеї з Києва з приводу презентації книги «Щоденник сотника Устима», яка вийшла друком у видавництві братів Капранових «Зелений пес». (фото в кінці статті)

Автор книги пан Валерій Бобрович є відомий політичний та громадський діяч сучасності, член УНА-УНСО, учасник бойових дій на Кавказі в складі урядових військ Грузії, які відстояли незалежність цієї, дружньої Україні, держави від зазіхань московського імперіалізму.

Очолив київську делегацію теж відомий політичний діяч, голова Київської міської організації УНА-УНСО пан Ігор Мазур (псевдо Тополя), який разом з автором книги брав участь у змаганнях Грузії проти Росії.

До речі, в знак пошани відданості дружбі між українським та грузинським народами, а також за відвагу на фронтах Грузії, тодішній президент цієї країни пан Едуард Шеварнадзе нагородив найвищими урядовими військовими орденами понад двадцять членів УНА-УНСО, серед яких пан Валерій Бобрович та пан Ігор Мазур.

Презентація книги розпочалася з прес-конференції для ЗМІ Сумської області в приміщенні актової зали Сумської обласної організації політичної партії «За Україну», яке надав для цієї події пан Олег Медуниця.

Кореспондентів цікавило значення участі українців у кавказьких конфліктах, а також літературні досягнення автора книги.

Опісля відбулася зустріч автора книги пана Валерія Бобровича з громадськістю Сумщини на яку завітали не тільки мешканці обласного центру, але й представники ряду районів області.

На цю зустріч завітали ряд делегацій місцевих політичних та громадських організацій. Особливо вразили рухівці, які прибули чи не повним складом керівництва цієї обласної організації на чолі з її головою паном Сергієм Бутенком.

Розпочали з демонстрації фільму Георгія Гонгадзе «Тіні війни». Там йдеться про події Грузинсько-Російської війни в Абхазії.

Зустріч відбулася в дружній та теплій обстановці. Публіку цікавило не тільки розповідь про ті події не Кавказі, але й про літературну творчість автора. Як зазначила народна артистка України, голова Сумської обласної організації «Союзу Українок» пані Алла Ластовецька, що книга настільки приємна для читання, бо написана в живій манері, без одіозності й упередженості – вона стане хорошим посібником для виховання молоді в дусі патріотизму.

Пан Петро Перепуст зазначив, що ця книга є неординарним фактом з відродження героїки в дусі класичної повісті, що ми знаємо ще з авторів стародавньої Греції та Риму, героїки європейського й арабського лицарства, українського козацтва. А після впродовж останніх століть ця тематика випала з творчості й тільки комуністична пропаганда з псевдогероїчним видумками та сучасні міліцейсько-поліцейські «героїчні» витвори кіношників заполонили цю нішу нікчемною псевдогероїкою. А от пан Валерій Бобрович відновив тематику героїки в літературі за що ми маємо бути йому вдячні, й не тільки за літературну творчість, а й за його політичну платформу патріота України, бо тоді саме УНА-УНСО спасли імідж України щодо кавказького конфлікту.

Звичайно, пан Валерій Бобрович та пан Ігор Мазур чимало розповідали про ті буремні події на Кавказі. Зала з вдячністю слухала цікаву розповідь. Пройшло вже кілька годин, а ніхто й не збирався покидати цю презентацію.

Люди мали можливість за собівартістю видавця (30 гривень) придбати цю книгу та отримати автограф автора.

Але була ще запланована зустріч з кореспондентами в іншому місці, то київська делегація, завершивши зустріч з громадськістю, відбула ще на іншу прес-конференцію.

На це люди навіть дещо незадоволено відреагували, бо хотіли слухати цікаву розповідь автора книги «Щоденник сотника Устима» пана Валерія Бобровича та пана Ігоря Мазура. Але запланована зустріч з кореспондентами мала відбутися й пан Валерій Бобрович, подякувавши сумчанам за теплий прийом, пообіцяв при нагоді ще відвідати це славне слобожанське місто.

Керівництво Сумської обласної організації УНА теж залишилося задоволене, бо підготовча праця для презентації книги стала плідною. Голова СОО УНА пан Микола Сурженко подякував членам організації за плідну роботу з підготовки презентації книги пану Миколі Тисячнику, Олександрові Бережецькому й ряду іншим членам УНА.

Також він подякував пану Олександрові Бойку за допомогу з питань забезпечення заходу відео апаратурою.

Підготував Лука Іваницький.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net

Це пов’язане з героїчною смертю в цей день світлої пам’яті легендарного головнокомандувача Української Повстанської Армії Романа Шухевича від рук більшовицьких агресорів.

Членство Сумської обласної організації Української Національної Асамблеї разом з дружніми організаціями області на ріці Псел, яка протікає містом, вирізали ополонку у вигляді символічного хреста УПА, а потім охочі пірнули в неї. У цій акції взяв участь один з відомих лідерів націоналістичного молодіжного руху Сумщини пан Олександр Бойко та інші.

Серед охочих пірнути в крижану воду виявився й голова СОО УНА пан Микола Сурженко.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/03/den-pamyati-herojiv-natsiji/feed/ 0 http://unso.sumy.ua/2011/02/sohodni-u-vyschomu-administratyvnomu-sudi-ukrajiny/ http://unso.sumy.ua/2011/02/sohodni-u-vyschomu-administratyvnomu-sudi-ukrajiny/#comments Wed, 16 Feb 2011 13:58:13 +0000 Лука Іваницький http://unso.sumy.ua/?p=4407 Вищий адміністративний суд України призупинив розгляд скарги щодо Шухевича.

Вищий адміністративний суд України зупинив розгляд справи за позовом адвоката Володимира Оленцевича до колишнього Президента Віктора Ющенка про визнання незаконним та скасування указу про присвоєння звання Героя України головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу в зв’язку з наявністю аналогічної касаційної скарги громадянина Анатолія Соловйова.

Новий судовий розгляд неможливий до того моменту, доки не буде розглянута касаційна скарга Соловйова.

Під час засідання подавали клопотання про приєднання до справи, як третьої сторони, представники Всеукраїнського об’єднання «Свобода», представник Степана Бандери (онук лідера ОУН), представник екс-президента України Віктора Ющенка, а також приватні особи. Суд задовольнив клопотання тільки представника Ющенка.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/02/sohodni-u-vyschomu-administratyvnomu-sudi-ukrajiny/feed/ 0 http://unso.sumy.ua/2011/02/hrystyyanstvo-j-astrolohiya/ http://unso.sumy.ua/2011/02/hrystyyanstvo-j-astrolohiya/#comments Wed, 16 Feb 2011 13:05:12 +0000 Лука Іваницький http://unso.sumy.ua/?p=4404 Просте питання – а що станеться з астрологією, коли згасне одна, а то й більше чи усі зірки в сузір’ї, яким користуються астрологи, віщуючи нам про долю?

Таке явище є природнім, заявляють науковці. При цьому, посилатися на те, що це буде нескоро – не є аргументом. А може завтра, хто знає?

А хіба хто може гарантувати, що китайці завтра не розпиляють якусь з планет на сувеніри для свого населення – їм скоро саме стільки й потрібно буде. Або кляті москалі викачають увесь газ з якоїсь газової планети та продадуть Європі.  Ось й не стане таких планет.

А що ж мені тоді робити післязавтра, коли відомий астролог напророкував мені саме за розміщенням цих планет та зірок й саме в цей день хорошу рибалку в ставку? Мабуть через цю злоякісну зірку чи планету в тому ставку вимре уся риба. І нема на те ради!…

А от Спілка астрологів України вимагає визнати діяльність астрологів професією та не прирівнювати їх до екстрасенсів та ворожок.

Про це можемо довідатися в газеті «Україна молода», в статті пані Ярини Городиської.

На позачерговому Конгресі астрологів Спілка астрологів України (САУ) ухвалила проект Положення «Кваліфікаційні характеристики професії астролог», згідно з якими, кожен астролог повинен мати вищу освіту, уміти складати та розтлумачувати гороскоп та ще й відчувати клієнта.

У кожного астролога має бути відповідний рівень знань зі світової культури, історії й навіть економічної географії, він повинен орієнтуватись у всіх видах діяльності, — запевняє голова Спілки астрологів України, голова Академії професійної астрології пані Олена Калантарова. — Проблема в тому, що астролог досі не внесений у державний реєстр професій. Ось я за освітою математик та психолог. У нашій спілці є багато психологів, фізиків, економістів, фінансистів.

Загалом проект Положення «Кваліфікаційні характеристики професії астролог» — відповідь на намагання депутатів припинити діяльність астрологів, а ми боремося, щоб нарешті визнати астрологію професією.

Нагадаємо, ще минулої весни в парламенті зареєстрували законопроект №6299 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо заборони діяльності екстрасенсів, знахарів, ворожок, хіромантів та послуг з передрікання майбутнього (долі)», розгляд якого Верховна Рада 11 січня перенесла. Він забороняє діяльність астрологів — поряд з екстрасенсами та ворожками.

На думку пані О.Калантарової, реєстрація такого законопроекту в парламенті не так пов’язана з астрологами, як з намаганням заборонити сумнівні телевізійні проекти за участю так званих астрологів та ворожок. «Це не зовсім коректно у відношенні до нас, у телевізійних проектах немає справжніх професійних астрологів, — пояснює пані О.Калантарова — Наголошую, астрологія — це не магія, це наукове дослідження.

Поки розгляд законопроекту відклали, астрологи роблять усе, щоб врятувати свою професію. Спілка астрологів України вже розпочала розробку концепції свого Народного університету астрології, щоб займатися самоосвітою, й Центру астрологічних досліджень, який прогнозуватиме ДТП та шукатиме зниклих людей.

З цього приводу сайт Сумської обласної організації Української Національної Асамблеї (УНА) пропонує Вашій увазі статтю члена СОО УНА академіка Петра Перепуста в співавторстві з Артемієм Юрчуком.

Християнство й астрологія.

Зважаючи на те, що християнство в наш час переживає випробування своєї моці через активізацію диявольських сил, які набувають різноманітні види й прояви аби всіляко нашкодити людству й занурити його в гріхопадіння, а кожну людину звернути на манівці з праведного шляху, який вказує Церква Ісуса Христа, то постала нагальна необхідність розібратися в хитросплетінні різних псевдо теологічних течій сучасності, в тому числі й астрології.

Для того, щоб з’ясувати суть цього ганебного явища в історії цивілізації маємо всебічно дослідити причини, які спонукають суспільство до заняття астрологією, а також ознайомитися з витоками та історією її розвитку впродовж існування людства.

Доцільно зважити відношення до астрології науковців та науки вцілому в різні періоди розвитку наукової думки, а також у теперішній час. Завдяки розквіту технологічного прогресу ми маємо можливість всебічно вивчити фізичні явища природи, якими так підступно маніпулюють астрологи.

Актуальним є дослідження астрології, як суспільного явища, актуальним є відношення до цього християнської церкви – і в наш час, і впродовж існування християнства, а також у дохристиянську добу. Особливо важливо з’ясування причин цього явища в наш час, що безпосередньо стосується відродження Православної віри нашого народу.

Слід також зазначити, що українська філософська думка не оминула своєю увагою астрологію. Українське суспільство має особливе бачення з цього приводу, бо український народ є чи не найстародавніший у світі й тому має величезний досвід з окультних вчень та астрології зокрема.

Чи не найважливішим значенням у дослідженні астрології є православне бачення причин цього явища, коли, через відсутність належної віри, людина може збочитися на манівці, повіривши лжепророкам, лицемірам та фарисеям.

1. Астрологія, витоки та предмет.

Астрологія є відома з давніх часів псевдонаука, що визначає безпосередній зв’язок між розташуванням й рухом небесних тіл та явищами суспільного життя, долею, таке інше.

Енциклопедичний словник Блокгауза стверджує, що астрологія – уявна наука, яка намагається пророчити майбутнє окремих особистостей та людства зі спостережень над положенням світил на небі. Виділяють натуральну та юдиціарну астрологію. Натуральна астрологія переймається впливом світил на тваринний та рослинний світ. Юдиціарна астрологія намагається пророчити за взаєморзташуванням світил долі як народів, так й окремих людей.

За твердженнями астрологів небесні тіла не тільки впливають на історичні події, долю окремої людини та цілих народів, а й визначають, можна сказати – „планують” це наперед. Але християни вважають, що, звертаючись до астрологічних систем забобонна особа сама віддає себе в рабство безсловесним творінням Божим – планетам й зіркам та навіть не стільки їм, скільки химерним й безґрунтовним прогнозам та порадам астрологів.

Преподобний Максим Грек говорив: „Творець одарив нас свобідною волею і ми панівні над своїми ділами, а всі зірки підпорядковані людині тому, що всі вони створені заради людини, щоб служити їй, а не володіти людиною”.

Самі ж маги-окультисти відносять астрологію до однієї з так званих окультних наук.  До цього слід додати, що всі трактати з ритуальної магії XII–XIX століть містять астрологічні розділи. Навіть такий корифей та прихильник „наукової” астрології, як С.А. Вронський вказує на надзвичайну важливість для успіху астрологічного прогнозу володіння астрологом ясновидінням та іншими паранормальними здібностями, що завжди відносилися й понині відносяться до області магії. А Френсіс Кінг підкреслює: „Магія, за визначенням самих окультистів, також являє собою, між іншим, мистецтво зміни стану свідомості”.

Отже, астрологія без магії – це такий же нонсенс, як сірководень без сірки. Отже, всі викривальні слова пророків, усі канонічні виступи проти чаклунів та магів в однаковій мірі відносяться й до астрологів.

Корені магії та всіх окультних наук сягають у далеке минуле. Час її зародження представники деяких християнських церков відносять до періоду життя Каїна та його нащадків. У Біблії сказано, що „…коли люди почали примножуватися на землі і народилися у них дочки, тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі за дружин, яку хто обрав. І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому, що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років. У той час на землі були велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди”.(Бут. 6,1-4)

Сучасні думки щодо зародження астрології різняться своїм змістом. Наведемо приклад розуміння виникнення астрології, що описано в книзі московського попа Радіона.

Ось, як вважають про це в Московській патріархії.

Оскільки шлюб у Біблії нерідко позначає єднання з Богом (Ос.2,16; Еф.5,22-23), то в шлюбі духів та людей можна вбачати символ зародженого поганства з його шануванням демонів – поганських богів, магією, астрологією й іншими видами чаклунства. Тут гріховна людина намагається проникнути в таємниці світу незалежно від волі Творця, стати богом без Бога. Тобто повторюється спокуса Єви в Едемі, коли Сатана, з’явившись Єві у вигляді змія, спокусив її скуштувати заборонений плід, пообіцявши, що після цього вони з Адамом стануть як „боги”, що знають добро та зло.(Бут.3,4-5) Але замість того, щоб стати як „боги”, просто побачили, що вони голі й піддалися великим нещастям за зраду Бога та зв’язок з Сатаною.

Так і у випадку з магією – отримавши заборонене знання, принесене падшим ангелом з вищих сфер, вони потрапили під ще більший його вплив та ще далі віддалилися від Бога.

В силу цього демони намагаються підкорити собі людину, залучаючи його увагу й інтерес до себе завдяки відкриттю деяких утаємничених знань та наділення своїх послідовників надприродними здібностями.

Опанувавши цими таємними магічними знаннями, людина набуває можливість впливати на оточуючих людей та стихії світу, але при цьому опиняється повним рабом нечистих духів, від яких отримала ці дарування.

Як видно з усього вищенаведеного, магія, астрологія й інший „дари” демонів не тільки не призвели до процвітання людства, до встановлення щастя на землі, а навпаки – примножили злобу, нечестя, розпусту, що великою мірою призвело до загибелі практично всього стародавнього світу, як наголошує отець Радіон.

Однак, в такому тлумаченні Святого Письма явно вбачається нерозуміння самої суті, що подано в Біблії. Адже „сини Божі” не є духами, вони також, як і людина матеріалізовані. Про це у вищезазначеній цитаті зі Святого Письма й наголошено, а саме: „У той час на землі були велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди”.(Бут. 6, 4)

Отже, „сини Божі” це різновид Божого творіння, фізіологія яких має спільний корінь з людиною, бо вони, ці „сини Божі”, могли „брати їх (дочок людських) собі за дружин”, „увійти до дочок людських” й запліднити жінку (людини), яка народжувала від їх сім’я дітей-велетнів.

„Сини Божі”, будучи земними матеріальними створіннями напевно під час потопу всі загинули й в подальшому не могли впливати на розвиток людської цивілізації. Коли б це було не так, то ми змогли б довідатися про їх подальшу долю в Біблії, Але там – ні слова. Вбачається, що ці творіння Божі не були потрібні промислу Божому й щезли з лиця Землі назавжди.

Археологічні дослідження виявляють останки цих стародавніх створінь під час розкопок, бо знаходяться скелети людиноподібних істот величезного розміру. На цій основі в умах деяких фантазерів визрівають уяви про сучасних велетнів, які й до сих пір мешкають на Землі. Знаходиться велика кількість бажаючих розповісти людям про зустріч з цими велетнями, яких „охрестили” „Снігова людина”, Але всі „докази очевидців” не витримують критики і є неспроможними, бо це є наслідком хворобливої уяви, а в більшої частини випадків – фантазія любителів „дешевої” сенсації.

Можна з впевненістю сказати, що астрологія, як й інші види магії, чаклування й такого іншого, зародилась у той час, коли людство почало впадати в гріхи – ще на початку свого існування. Адже в Біблії сказано, що вже при Ною „…Господь [Бог] сказав, що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно; і розкаявся Господь, що створив Людину на землі, і засмутився у серці Своєму”.(Бут. 6, 5-7)

Причиною зародження астрології може бути таємниці в пізнанні природи речей. У своїх спостереженнях та міркуваннях перші люди часто робили хибні висновки. Спостерігаючи за різними природними явищами, вони вибудовували й перші системи пізнання, в тому числі й про небосхил та його предмети та властивості. Будучи малодосвідченими, первісні люди проводили паралелі між небесним та земним, наділяючи небесні світила особливими властивостями, які можуть впливати на людину.

При цьому варто зауважити, що „небо біблійне” не є хмари й небесна далечінь над Землею. Біблійне небо є образне розуміння висоти знаходження божественного „помешкання”, а для людей, особливо пересічних та ще й первісних, слово „небо” в Біблії може асоціюватися з „небом Божественним”.

Вивчаючи зоряне небо  людина створила (обумовила) собі сузір’я, помітила планети, рухи сузір’я та інше. Міркуючи над всім цим, асоціюючи з реалістичними земними подіями та явищами, людська фантазія, певно, наділила небесні творіння властивостями впливу на Землю, людей, події, а пізніше й на народи та й усю людську цивілізацію. Так почала складатися „наука”, яку згодом було названо астрологією. При цьому, як ми бачимо з Біблії, Господь, через людське гріхопадіння засмутився у серці Своїм. Завдяки свобідної волі людина розвивалася „автономно” й вельми повільно набувала реального досвіду і в пізнанні світопобудови, і в пізнанні наук. Людство набувало різномаїття за своїм видом та за своєю культурою.

2. Проблеми Астрології.

Проблема близнюків у твердженні астрології.

Астрологія за своє довге існування в суспільстві не вирішила або не спростувала підозрілі питання щодо істинності тверджень астрологів, а навпаки – все більше  й більше накопичує питання на які астрологи не можуть відповісти в контексті їх вчення.

Серед таких питань одним з яскравих є проблема пояснення доль близнюків. Для астрологів – неподоланна проблема пояснення розбіжності життєвих доріг близнюків. І дійсно, астрологія впродовж тисячоліть її існування неспромозі впоратися з проблемою близнюків.

Близнюки мають спільний (однаковий) гороскоп (різниця між часом їхнього народження може бути кілька хвилин), але долі близнюків часто бувають дуже несхожими та навіть протилежними. Відомо, що однояйцеві близнюки крім разючої зовнішньої подібності мають й схожі характери та схильності, природничо-наукове пояснення цьому явищу дав Гіппократ. Він говорив, що на близнюків однаково впливає здоров’я та схильність до захворювання однаковими хворобами й часто навіть вмирають незадовго один за одним (мова йде про природну смерть). Уже в античності зауважили про однаковий склад харчування матері під час вагітності й годівлі, близнюки виховуються в однакових умовах. Крім того, як ми тепер знаємо, однояйцеві близнюки мають ідентичну генетичну програму.

Однаковий психотип близнюків буває причиною того, що часто вони обирають ідентичний фах. Разом з цим відомі приклади, коли життєві шляхи навіть і однояйцевих близнюків, розлучених у дитинстві, складалися різно. А вже зовсім ніякої подібності не знайти між „астральними близнюками”, тобто людьми, що з’явилися на світ від різних батьків, але одночасно  в тому самому місці.

У своїй знаменитій книзі „Сповідь” великий християнський учитель блаженний Августин, ще до свого навернення в християнство теж захоплювався пророкуваннями доль людських за розташуванням зірок, переконливо показує неспроможність цієї „науки” на прикладі старозавітних братів – близнюків Ісака та Якова. Вони появилися на світ при тому самому розташуванні сузір’я, але доля їх, неоднакова. „Ти, Господи, найвищий і правосудний Правитель Всесвіту (пише блаженний Августин підводячи підсумок своїм міркуванням з астрології), Ти дієш незбагненними для нас шляхами без відома і запитуючих, і відповідаючих так, що коли хто запитує про свою долю, то згідно зі своїми внутрішніми заслугами отримує ту, а не іншу відповідь з глибини праведного суду Твого, якого людина не може заперечити…”.

Американський учений Гоклен вивчив більш, ніж 50 000 гороскопів багато з яких були складені для астральних близнюків, щоб знайти доказ „паралельності” їх життя, але ці його дослідження не підтвердили теорію астрологів.

Алогічність тверджень астрологів.

Фундаментальною проблемою астрології є також система авторитетів. Уся історія астрології являє собою суміш багатобожжя, містицизму, ворожіння й псевдонауки. Де ж авторитет, де надійне джерело істини? На якій підставі астрологи думають, що їхнє тлумачення подій вірне? Чому одне сполучення світил є доброю ознакою, а інше — поганою? Схоже, що Марс був названий своїм ім`ям на честь давньоримського бога війни через свій червоно-кривавий колір. Відповідно „якості”, якими Марс (чи вавилонський бог війни Нергал) наділяє того, хто народився, коли ця планета була у відповідному положенні на небосхилі, набувають риси свого характеру, які притаманні богу війни (агресія, мужність тощо).

Цікаво, що в китайській астрології планетою війни вважається Венера. Точно так само довільно були встановлені відповідності між іншими планетами та персонажами міфології. Схожим чином різні конфігурації зірок (сузір’я) за зовнішнім виглядом, що нагадували людей чи тварин наділили своїми „магічними” якостями тих, хто народився „під ними”. Риби стали „водяним” знаком з відповідними цій стихії атрибутами, народженому під знаком Тельця, покладалося виявляти терпіння та силу й тому подібне.

Існує кілька суперечних одна одній астрологічних систем. Китайські й індійські астрологи інтерпретують картини зоряного неба не так, як це роблять їхні західні колеги, та й у середовищі західних „звіздарів” є відповідні розбіжності з приводу числа знаків зодіаку. В своїй книзі „Астрологія 14” Стівен Шмідт стверджує, що до знаків Зодіаку варто додати сузір’я Кита та Змієносця. Одні говорять, що знаків Зодіаку 8, інші вважають, що їх 10, а деякі говорять, що їх 24. Астрологи розходяться з приводу позицій багатьох найважливіших положень свого культу – порізно розраховують та витлумачують свої прогнози.

Втім, для сучасної астрології, особливо вульгарної, характерний високий ступінь еклектизму, який об’єднує здавалося б несумісні астрологічні системи. Також треба зауважити, що хоча в рамках однієї астрологічної школи існують більш-менш „стандартні” правила інтерпретації особистого гороскопа, різні астрологи порізно витлумачують розташування світил у залежності від своєї суб’єктивної думки, бо не існує в природі речей „стандартів астрологічної науки”.

На початку астрологи в своїх пророкуваннях користалися назвами й траєкторіями п’яти планет та Сонця й Місяця (які вони називають „сім планет”). Однак, з тих пір, як були відкриті ще три планети Сонячної системи невидимі неозброєним оком (Уран у 1781 р., Нептун у 1846 р. та Плутон у 1930 р.), більшість астрологів намагається ввести їх у свої системи, перерозподіляючи частину функцій від „старих” планет до „нових” (наприклад, від Венери до Нептуна), що змінює їхні символічні значення.

Намагаючись пояснити той факт, що транссатурнові планети не враховувалися в гороскопах минулого, астрологи прибігають до свого улюбленого прийому тлумачення заднім числом. Вони говорять, що транссатурнові планети мають дуже великий період обертання навколо Сонця і вступили в такі взаємодії з іншими планетами, що виразно впливали б на земні справи (причому не на окремих людей, а на народи), тільки тоді, коли вони були відкриті. Іншими словами, що початком впливу транссатурнових планет було їхнє відкриття.

Європейська астрологія виникла на широтах Середземномор’я, але багато людей народжуються в таких місцях земної поверхні, для яких складання повноцінного гороскопу в принципі неможливо. Наприклад, усі системи розрахунку „доль” недієздатні до людей, які народжуються за Полярним колом, бо там зовсім інше розташування планет та світил, ніж, скажімо, на середніх широтах. І при цьому немає абсолютно ніякої системи яка б враховувала саме момент географічного розташування особистості.

Будь-яка наука має універсальний характер, але астрологія подібна послідовникам вегетаріанства, яке не може нам вказати – яким чином можуть вижити народи в тундрі де навіть лобода не росте…

Астрологи стверджують, що вони здатні пророкувати долю і навіть характер майбутньої смерті, але їхнє пророкування спростовуються фактами, і, в першу чергу, такими масовими соціальними чи природними катастрофами, як наприклад атомне бомбардування Японії чи масова загибель населення під час землетрусів або загибель людей в США 11 вересня 2002 року у Всесвітньому торговому центрі тощо. Індивідуальні гороскопи, складені для деяких з загиблих у таких катастрофах, навіть не згадували про можливість подібних подій. Помітимо, що однаковим чином загинула велика кількість людей, які народилися в різний час у різних місцях.

Астрологи для пояснення цього протиріччя говорять, що у випадках масової загибелі індивідууми підкорялися гороскопам народів, міст тощо. Однак, у випадку, скажімо, землетрусів катаклізмом бувають охоплені не окремі населені пункти, але й величезні території багатьох країн разом. Земля, як справедливо зауважує святитель Григорій Ниський у трактаті „Проти навчання про долю”, створена не вроздріб частинами, які появились у різний час і яким могли б відповідати різні гороскопи.

Гороскопи, складені для відомих, видатних вчених й артистів, нічим не відрізнялися від гороскопів пересічних людей. Навіть, якби астрологічні пророкування мали б який-небудь зміст з біологічної точки зору, то вірніше було б складати гороскопи ґрунтуючись на часі зачаття, а не на часі народження – всі спадкоємні фактори ведуть свій початок з моменту зачаття. Заперечення, що тіло матері деяким чином екранує плід від міфічних „астральних впливів”, не може вважатися вагомим. Навряд чи тіло являє собою кращий екран, ніж дах та стіни пологового будинку. Крім того, процес народження може забирати тривалий час – до кількох годин. Чому варто вести відлік від моменту першого подиху, як роблять більшість астрологів? Не тільки час, але й дата народження в сучасних умовах може бути штучно визначена лікарями. Вагітність у наш час може бути прискорена чи затримана в залежності від стану здоров`я матері.

Занадто часто те, що було передбачене астрологами, не збувалося. Наприклад, астролог Джин Діксон помилилася в найвідоміших своїх пророкуваннях (Третя світова війна не почалася в 1959 році, Ліндон Джонсон не був переобраний у президенти в 1968 і ін.).

У 1524 році спостерігався парад планет. Це явище періодично повторюється і знову мало місце в 1982 році. Астрологи пророкували, що на світ зваляться всілякі катастрофи (повені, землетруси, пожежі тощо). Деякі, щоб уберегти себе від повені, навіть подалися в гори напередодні цієї дати. Однак нічого екстраординарного не відбулося.

Бонатто, знаменитий астролог XIII століття, не зміг точно напророчити дату своєї власної смерті. Астролог Галілео в 1609 році склав гороскоп для герцога Тосканського, в якому пророкував йому довге життя. Герцог же вмер два тижні по тому.

Майже у всіх книгах, що захищають астрологію, можна знайти згадування про Нострадамуса, як про видатний приклад та здатність астрологів пророкувати майбутнє. Але, навіть сам Нострадамус визнавав, що його пророкування досить невизначені.

– Нострадамус пророчив, що в 1792 році Венеція набуде небувалу могутність та вплив у світі (венеціанці, напевно, дотепер очікують цього).

– Нострадамус пророчив, що в 1607 р. будуть гоніння на астрологів, однак це не виправдалося.

– Повалення католицького духовенства, як він пророкував, повинно було відбутися в 1609 році так і не відбулося.

– Китай, пророкував Нострадамус, у 1700 році скорить усю північну частину світу, але цього не сталося.

Астрологи не змогли визначити початок другої світової війни. Потім, коли війна почалася, вони говорили, що Англія не візьме в ній участі. Астрологи не змогли визначити вбивства Джона Кеннеді, замість цього вони напророкували його переобрання на посаду президента. Відповідно до розрахунків астрологів комуністичний уряд Китаю мав упасти в 1970.

Можна було б навести ще чимало прикладів несправджених пророцтв, але й цих цілком достатньо, щоб заперечити здатність астрології до пророкування майбутнього. Деякі астрологи, однак, говорять, що коли пророкування збувається, це доводить істинність астрології. Якщо ж ні, то причиною цього є те, що зірки не примушують, а лише спонукають. Люди можуть відмовлятися співпрацювати з зірками таким чином, що невиконані пророкування до справи не відносяться. Взагалі астрологи придумали безліч різних відмовок та софізмів.

Щоб продемонструвати хибність астрології, можна скористатися також дуже показовим „грошовим тестом”. Оскільки астрологи Заходу займаються своєю „наукою” впродовж тисячоліть, то вони повинні були б уже придбати всі багатства світу, якби їхні пророкування були вірними. Вони повинні б завжди вигравати на кінних перегонах і тому подібне.

Одним зі способів оцінки точності астрології є метод співвідношення фаху й кар’єри з Сонячними знаками. Були розглянуті спортсмени-чемпіони, актори, військові начальники, люди науки, політики, художники й так далі за допомогою звертання до різноманітних довідкових видань. Так, Джон Макгерві досліджував дні народження 16 634 вчених зі збірника „Американські вчені” та 6 475 персоналій з книги „Хто є хто в американській політиці” і не знайшов ніякої підстави для тверджень про те, що фах має тенденцію тяжіти до обумовлених знаків Зодіаку. Астроном Дж. Аллен Хайнек вивчив дати народження вчених, які ввійшли в каталог „Американські люди науки”. Розподіл дат їхнього народження за знаками Зодіаку виявилися випадковими. Доктор Бік опрацював аналогічне дослідження каталогу „Хто є хто в науці” та прийшов до такого ж висновку. Інші ґрунтовні статистичні дослідження, проведені Ван Дойзеном та Калвером Янном також не виявляють ніякої взаємозалежності. Те ж саме відноситься й до твердження сумісності чи несумісності людей, народжених під відповідними знаками Зодіаку. Наприклад, одруження чоловіка під знаком Діви й жінки-скорпіона на думку астрологів має набагато більше негативних моментів, ніж позитивних, тоді, як одруження жінки-скорпіона й чоловіка-рака є чудовим шлюбом. Припинення шлюбу вважається неодмінним знаком несумісності, хоча професор Берні Сільверман спостерігав у Мічигані за 2 978 одруженими парами та за 478 парами, які були розведені, порівнюючи їхні знаки й сімейний статус з пророкуваннями астрологів не знайшов ніякого зв’язку.

Два психологи, доктор Сільверман з Рузвельтського університету та доктор Вітнер зі Стокгольмського державного коледжу, розробили тест на відповідність особистих рис астрологічному прогнозу. Сільверман та Вітнер попросили 130 студентів й викладачів оцінити свої якості, такі як агресивність, творчі здібності, честолюбство й вміння пристосуватися. Кожного з них попросили запросити близького друга, якому також запропонували відповісти на зазначені питання щодо характеру цього студента чи викладача. Крім того, кожний з учасників опитування заповнив стандартну анкету й вказав точний час свого народження, свої сонячний та місячний знаки. Астрологи ознайомилися з цими первісними особистими характеристиками. Аналіз результатів показав відсутність будь-якого зв’язку між описом учасників опитування, описом їхніх друзів чи їхнім рейтингом за результатами психологічних тестів й характеристиками, які приписувалися їм гороскопами.

Деякі дослідники проводили свого роду експерименти для перевірки правдивості гороскопів, що враховують не тільки сонячний знак, але й розташування планет у момент народження людини. Так, французький астроном Поль Коудерк опублікував у газеті рекламу безкоштовних гороскопів для всіх бажаючих. Усім респондентам він надіслав ідентичні фальсифіковані гороскопи, які включають, як це прийнято в астрології, загальні фрази типу: „у Вашому житті багато проблем”, „у Вас є внутрішні конфлікти”, „Ви іноді засмучуєте оточуючих” тощо. Абсолютна більшість респондентів вважали гороскоп точним своїм описом.

Дотепер ще ніхто не підтвердив яке-небудь астрологічне правило за допомогою методики, яка заслуговує довіри. Отже, не існує ніяких наукових доказів істинності астрології. Навпаки, здоровий глузд, досвід та об’єктивні дослідження спростовують твердження астрологів. Окрім цього, діяльність сучасних астрологів яскраво засвідчує облудність їх намірів.

На долю людини впливає спадковість, середовище перебування, виховання – сотні законів та закономірностей, а рух світил визначається тільки законами гравітації й механіки. В нашому світі немає місця для „астрологічних законів”.

Знаючи закони фізики, ми можемо точно визначити майбутнє небесних тіл, їхню конфігурацію в будь-який момент часу. Не так з людиною. Опираючись на закони фізики, закономірності психології, соціології, економіки тощо, можна з різною часткою ймовірності прогнозувати, що станеться з індивідуумом, з групою, з суспільством. Але напевно довідатися майбутнє людей не можна і справа тут навіть не в неврахованих природних факторах, а в тім, що майбутнє визначається взаємодією мільярдів вільних людських воль.

3. Поступ розвитку астрології.

Астрологія в стародавньому світі.

Коли ми простежимо історію людства після Ноя, то побачимо, що ті стародавні цивілізації, в яких магія, астрологія й інші „таємні знання” набувають найбільшого поширення та входили в структуру суспільства, гинуть й зникають з просторів Земних як тільки розквіт окультизму в них досягає свого апогею. Можна зробити висновки, що окультизм, до складу чого входить й астрологія, особливо противні Богу й він відвертається від такого суспільства де він розквітає буйним цвітом. Також можна стверджувати, що окультні науки буйно розвиваються в суспільстві з розбещеними добробутом верхніх його прошарків. Недарма говорять, що Візантійську імперію згубила надмірна розкіш. Прикладом тому є й Вавилонське, Ассірійське та Перське царства, Єгипет, а також Македонська, Візантійська, Римська, Російська та інші імперії.

В клинописах, що походять з стародавніх епох, яких у музеях світу нараховується до півмільйона, містяться зведення, що жерці Вавилона успадковували знання, особливо в області астрології та світобудови. Постає питання – від кого? Вавилонський історик та жрець Берос (III в. до н.е.) стверджує про збереження магічних знань після потопу. Пам’ять народів доносить нам відомості про початкових творців вавилонської традиції з родів халдеїв, які нібито знали культуру деякого неземного знання, вони нібито були першими математиками, астрологами, алхіміками, теософами. Вони також виконували обов’язки чорнокнижників, ворожбитів й тлумачів снів при дворах стародавніх правителів. Халдейський стародавній переказ наполягає на тому, що десять їхніх перших царів походять з неба.

Тут нічого дивного ми не знаходимо. Це звичайнісінький плід фантазії. Адже й скандинавські правителі „походять від бога Одина”, а багато з європейських – чи не від Зевса? В цивілізованій Японії зараз мешкають „божественні нащадки” – імператорська сім’я Японії, правда, зовсім недавно вони відмовилися від свого „божественного походження”, хоча більшість японців це неприємно вразило.

Відомо, що ніневійські царі не розпочинали ніяких важливих справ без наради з зірками. Вони мали при собі астрологів, які спостерігали небо та пояснювали плин планет, як про це часто згадують стародавні надписи. З одного такого пам’ятника ми довідуємося, що Сеннахериб відмовився від походу тільки тому, що розташування зірок виявилося несприятливим. Заняття астрологією у Вавилоні було настільки поширене, що сама назва халдеїв позначалася в багатьох письменників стародавності – астрологами. Всім відома доля Вавилонського царства, яке перетерпіло страшну катастрофу й загибель. Така ж доля припала й на Ассірійське та Перське царства.

Астрологи не втомлюються наводити приклади причетності до астрології відомих людей цивілізації. Але це є, все ж таки, поодинокі випадки, які відбувалися з хворобливими особистостями й не можуть бути сприйняті за твердження, що в стародавньому світі магія та астрологія були чи не найважливішою філософією тогочасся, яка навіть перевершувала релігійні вчення та народні традиції. Правителі стародавнього світу вбачали за корисне тримати суспільство в облуді тайн та невігластва, що придумували різні дільці. Але, те, що зараз називається „еліта суспільства”, мало переймалася в ті часи окультними науками, хіба що для своєї вигоди. „Чаклунство й астрологія завжди існували, але, разом з цим – й завжди засуджувалися в стародавніх суспільствах. Ще в збірнику законів царя Хаммурапі в стародавньому Вавилоні є стаття, направлена проти чаклунства, бо чаклун якби ставив себе поза норм громади й держави. Але на початку нашої ери віра в силу магії, в пророцтво стає масовим явищем”. Сучасна астрологія все ще нагадує астрологію стародавності, хоча за минулі століття ця псевдо релігійна система набула істотних змін.

У долині Межиріччя, в часи розквіту халдейско-вавілонскої цивілізації, були побудовані величезні східчасті вежі – зиккурати (найвища з них цілком могла бути прообразом біблійної вавилонської вежі). Халдейські жерці спостерігали з цих веж зоряне небо й креслили мапи розташування небесних світил. Вони вбачали, що Сонце, Місяць, планети та зірки – божества, здатні магічно вплинути на долю світу й кожної людини окремо та вважали, що коли вони спроможуться зрозуміти та пророчити рух небесних світил, то зможуть пророкувати майбутнє. Астрологію такого роду називають вульгарною чи примітивною астрологією. Головний принцип вульгарної астрології в тім, що розташування речей на Землі й тенденції розвитку подій відповідають конфігурації небесних тіл. Астрологічні погляди релігії Ханаану, яка була відгалуженням релігії Межиріччя, тісно пов’язана з поклонінням таким божествам як Ваал (Білий, Молох), Астарта (Іштар) та Ремфан, що ототожнювалися відповідно з Сонцем, Місяцем та Сатурном.

На цій стадії розвитку астрологів цікавила скоріше доля народів та передбачення різного роду великих катастроф, ніж доля окремих особистостей. Але з тих пір, як Вавилон був підкорений персами, астрологи зосередили свої зусилля на складанні гороскопів, покликаних визначити майбутнє кожної окремої особистості. Доля людини, на їхню думку, була безпосередньо пов’язана з розташуванням світил у момент народження. Астрологію цього типу називають натальною, генетичною чи юридичною. Ця форма пророкування майбутнього була не єдиною галуззю мантики, але поступово астрологія стала відігравати провідну роль.

Перси-зороастрійці, навіть якщо вони й першими застосували астрологію для пророкування індивідуальної долі, запозичили знання про розташування світил у вавилонських жерців. Вавілоняни раніше інших прийняли зв’язок пір року з фазами місяця й обчислили лінію еклектики (річний шлях Сонця на тлі нерухомих зірок). Крім того, їм були відомі траєкторії планет (але не їхні справжні орбіти).

У IV столітті до Р.Х. Персію було завойовано греками (македонянами), які запозичили астрологічні знання в халдейських жерців. Особливим авторитетом користувався, вже згаданий вище, вавилонський астролог Берос, який жив у III столітті до Р.Х. Астрологія прекрасно відповідала пантеїстичному матеріалізму давньогрецьких стоїків. 12 знаків були розділені на чотири групи по три знаки кожна. Ці групи співвіднесли з чотирма стихіями природи – вогнем, повітрям, землею та водою. Крім того, кожному знаку Зодіаку були присвоєні відповідні планети, кольори, рослини, метали та дорогоцінні каміння.

Астрологія в тому виді в якому вона існувала по II століття до Р.Х., описана в праці Клавдія Птоломея (дійшла до нас) астронома й астролога часів епігонів. Центром системи Птоломея є Земля, а Сонце, Місяць та планети рухаються навколо неї.

Астрологія в Середньовіччі.

У середні віки астрологи мали значний вплив при дворах монархів європейських країн, Руси-України й арабського халіфату. Крім астрології західного типу в інших частинах світу виникли й розвилися свої астрологічні системи. Китайці склали свої астрологічні збірники ще до вавилонських жерців. Індійська астрологія також сягає коренями в глибоку давнину й тісно пов’язана з індуїзмом та продовжує й зараз відігравати важливу роль у житті індійського суспільства.

Впродовж двотисячолітньої історії християнства відношення між ним та астрологією були дуже різними. Періоди повного невизнання змінювалися періодами, коли астрологію оцінювали більш-менш позитивно, а в деякі часи астрологія отримувала повне визнання. Слід зазначити, що період найбільшого розквіту ідеології та розквіту християнства в Середньовіччі співпав з періодом найбільшої популярності астрологічних вчень.

Середньовічне розуміння астрології в цілому було магічним, воно вводило людину в світ архаїчних вірувань. „Магічним” була свідомість мас та навіть духовенства. Через це і астрологія, і релігія в уяві середньовічної людини „природно” входили в повсякденний вжиток, що давало свого роду „техніку безпеки” для життя в світі, наповненому утаємничених пасток та непередбачених явищ.

Астрологія вказує на „благодатні” та „не благодатні” дні для того чи іншого виду діяльності, заняття чи праці. Є думка, що саме астрологія внесла в практику розкладу християнського року, коли, окрім описаних у Святому Письмі, висуваються заборони на заняття в той чи інший день, відповідно тими чи іншими справами.

Впродовж усього середньовіччя астрологія своєю практичною стороною підтримувала інтерес до астрономічних досліджень. У Західній Європі найбільший розквіт астрології припадає на XIII, XIV та XV століття. В багатьох університетах астрології відводили почесне місце, а в Болоньї та Падуї існували окремі кафедри астрології. В XV та XVI століттях астрологією займалися видатні вчені свого часу. Для прикладу, Тіхо Браге (1546-1601), видатний скандинавський астроном, засновник практичної спостережувальної астрономії, він свою наукову діяльність до певної міри присвятив й утвердженню астрології. В своїй вступній промові в Копенґаґенському університеті він відкрито заявив, що хто заперечує вплив зірок, той заперечує мудрість та суперечить самому явному досвіду.

Один з провідних вчених людства, Йоганн Кеплер (1571-1630), учень Тіхо Браге, був не тільки чудовим математиком й астрономом, але й проникливим мислителем та навіть придворним астрологом. І хоча астрологія давала йому засоби до існування, хто насмілиться звинуватити цю чесну й пряму людину, яка не знала компромісів зі своєю совістю в тому, що він займався астрологією виключно заради грошей.

Той, хто вивчав праці Кеплера, знає, що він займався астрологією тому, що для нього в своїй основі вона мала ту істину, яка була наріжним каменем його філософських уявлень про світ. Він відносився до астрологічних досліджень з не меншою увагою та наполегливістю, ніж до астрономії, в якій йому належать основні закони руху планет.

Навіть Френсіс Бекон (1561-1626), знаменитий англійський філософ, який чи не одним з перших зрозумів велике значення експерименту в природничих науках, вважав, що астрологія як наука має всі права на існування.

В епоху Відродження захоплення астрологією ще більше зросло та не спадало в часи Реформації. Навіть Меланхтон, соратник Мартіна Лютера, віддав данину астрології. Останнім „визначним” астрологом з цієї плеяди був Жан Батист Моренус (1583-1656), який був особистим астрологом кардинала Ришельє.

Астрологія в епоху Ренесансу.

З початком епохи Просвітництва, почався занепад астрології, яка відродилася лише в кінці ХІХ століття в середовищі європейських окультистів. Що ж відбувалося впродовж XVII-XVIII століть, коли власне астрологію й почали вважати псевдонаукою? Набирали сили природничі науки, вчені почали „вириватися з під опіки” інквізиції й вони не могли пробачити церкві її ставлення до Миколи Коперніка (1473-1543), Джордано Бруно (1548-1600), Галілео Галілея (1564-1642).

У 1687 побачили світ знамениті „Математичні начала натуральної філософії” Ісака Ньютона (1643-1727), власне тоді була створена нова фізика та закладені теоретичні умови для швидкого науково-технічного розвитку. На той час вважалося, що ньютонівська фізика описує всі явища природи. Швидкими темпами йшов розвиток техніки, астрономи відкривали нові планети. Фізика стає в цей період панівною наукою. В наукових колах з цього приводу панує ейфорія. Під впливом бурхливого розвитку фізики, та, як реакція на інквізицію, починає кріпнути науковий матеріалізм та атеїзм.

Відтак, астрологія оголошується „пережитком середньовіччя”, оскільки її принципи суперечать матеріалізму й фізичній картині світу. Особливо показове в цьому відношенні XVIII століття, яке увійшло в історію як „Епоха Ренесансу”, його тріумфу. Це була епоха Вольтера та Руссо, Французької буржуазної революції та Наполеона.

Розглядаючи настрої, що панували тоді серед науковців, візьмемо для прикладу видатного фізика, математика, механіка й астронома цього часу П’єра Симона Лапласа (1749-1827). Відомий такий факт. Після того, як Лаплас подарував Наполеону свою книгу „Викладення системи світу”, останній зауважив: „…Ньютон у своїх працях говорив про Бога, а у вашій же книзі, яку я вже продивився, я не зустрів імені Бога жодного разу. Лаплас відповів, що він цієї гіпотези не потребує”.

Визнаючи існування тільки матерії та її руху, Лаплас відкидав існування духу. Він формулює свої погляди на психіку людини так, що на грані видимої фізіології починається інша фізіологія, яку ми позначимо ім’ям психологія і вона є, без сумніву, продовженням фізіології видимої. Нерви, волокна яких губляться в мозковій речовині, поширюють нею враження, отримані від зовнішніх предметів та залишають у ньому постійні враження, які змінюють невідомим нам чином сенсоріум, або місцеперебування думки.

І це були типові наукові погляди XVIII століття. В першу чергу привертає увагу разюча зміна світогляду, втрата зв’язку з поглядами й світоглядом вчених та мислителів XVI-першої половини XVII століть, бо вони були піонерами нової наукової думки.

Українська філософська думка епохи Ренесансу розпочинається з творчості Юрія Дрогобича (Котермака, 1450-1494). Майбутній мислитель, гуманіст, астроном, астролог, медик та математик одержав освіту в Краківському та Булонському університетах. Вчену ступінь доктора філософії та медицини здобув у Болоньї де потім викладав математику та астрономію, а в 1481-1482 роках  обіймав  посаду ректора університету медиків та вільних мистецтв. У 1487-94 роках у Кракові працював професором медицини та астрономії. Був учителем М. Коперніка.  Серед його найвідоміших творів –  „Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року”, „Прогностична оцінка поточного 1483 року”, „Трактат з шести розділів про затемнення” (1490) та інші. Творчість Ю. Дрогобича має гуманістичне спрямування, що виявляється в його високій оцінці людського розуму: „Простори неба для очей незбагненно великі, але розумом легко можемо їх осягнуть”.

Проблему співвідношення небесного й земного світів учений розв’язував у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, як він вважав, сповнений Всесвіт. На його думку людина, завдяки своїм доброчинним вчинкам, може уподібнитися Богові. Поряд з християнським Богом у творах Ю. Дрогобича появляються містичні  сили як наслідок його фахового заняття астрономією та астрологією. Він ототожнював впливи різних планет та інших космічних сил з певними надприродними силами, які діють на життя людини. З волі Марса, „властителя року”, „затемнення буде відповідати природі Сатурна”,  – писав він і, як приклад, довгі „сатурнівські хвороби” відбуваються з волі Сатурна, який розганяється біля „хвоста Дракона” та інше. Це пояснюється тим, що магія на той час ще була могутньою основою природознавства.

Ю. Дрогобич постійно наголошував на вивченні природи та її законів, щоб  знання поставити на служіння людині. У віршованих посланнях до папи Секста IV писав про те, що його праці пронизані, в першу чергу, шаною та повагою до людини, що наукові знання відіграють провідну роль. Він вважав, що погода залежить від географічних широт, місцевості, що можливо передбачити  погоду за допомогою тривалих спостережень над її змінами.

Філософським підґрунтям поглядів Ю. Дрогобича на людину є його прогностичні дослідження. Завдання всього людського життя  вбачав у піднесенні рівня пізнання до першоджерела життя, пізнання Начал, які рухають усім світом. У цьому пізнанні нам допомагає астрологія, що проливає світло на осягнення промислу Божого. З огляду на це й виникають ті фундаментальні філософські питання доби Відродження,  як про свободу волі, про активне начало людської природи, що сприяє розбудові власного життя та інше. Зірками управляються справи земні. Не примушують вони, але дозволяють самим правити, а якщо раптово загрожують – люди можуть відвести ці загрози розумом.

Отже, на думку Ю. Дрогобича, саме астрономічні дані (дані науки) допомагають людині у вирішенні певних проблем, з якими вона зустрічається в житті, оскільки значення зірок відображають загальний хід розвитку матеріального світу. Він вважав, що зірки – не причина злих вчинків. Зло  –  від лихих потягів людини. Значення астрології в тому, що вона дає змогу визначити певну засторогу, або надихнути на вчинок.

Отже,  принагідно українському філософу, знати як  зірки впливають на долю, вміти застосувати це знання в особистому житті під час вибору стратегії поведінки та цінувати це мистецтво, вбачаючи в ньому унікальність людської особистості  – ось та філософська основа його розуміння образу індивідуальності та неповторності людини. Згодом аналогічні думки буде висловлювати один з стовпів італійського Відродження Томмазо Кампанелла (1568-1639), який у  „Метафізиці” зауважував, що про божественність людини свідчить і пророчі (чаклунські) мистецтва, коли подібно Богу передбачають майбутні події, хоча й обумовлені Богом, але це не доказує, що пророцтва не божественні. Також, що окрім того великою мірою доказує божественність людини  астрономія, бо це він позначає в небі коло, рух зірок та  передбачає строки місячних й сонячних затемнень, сходження світил та їх імена, вплив на водні, земні й людські речі та поясняє, які зірки до яких речей воліють симпатію чи апатію.

Приклад діяльності Ю. Дрогобича вказує стан української філософської думки в епоху Ренесансу.

Астрологія в Нову епоху.

У XX столітті астрологія пережила справжній розквіт разом зі всілякими окультними й містичними вподобаннями. Основу сучасної астрології країн Заходу складає астрологія й багатобожжя древніх вавілонян, греків та римлян, хоча астрологи не вірять більше, що зірки та планети суть божества. На теренах України в цей час насаджуються інші принципи світосприйняття, які відрізняються від притаманного їх бачення в традиції нашого народу. Відбувається це через прихід до влади юдейської секти сатаністів, які назвали себе марксистами-ленінцями й з часом поширили своє вчення в значні маси населення не тільки в Україні, але й серед різних народів світу.

Як сказав англійський письменник-християнин Г.К. Честертон, що коли люди перестають вірити в Бога, вони починають вірити у все решту. Ми мали можливість пересвідчитись у справедливості цього вислову, коли насильницьки втрачена віра в Бога. Більшість населення Радянського Союзу вірило „у все” – в світле комуністичне майбутнє, в перевагу соціалістичної системи, в непогрішимість батьків-засновників комунізму, в правдивість друкованого слова й тому подібне. Звичайно, й у всесилля науки, яка могла пояснити всі тайни світобудови та творчо перетворити дику природу й людство, привівши його до комунізму.

Скасування чи підміна релігійної традиції християнського устрою життя призвела до того, що нові покоління тієї країни, які вже не могли пам’ятати різні народно-християнські традиції, або ж не хотіли, розпочали придумувати нові, здебільшого недосконалі й такі, що суперечать здоровому глузду. Наприклад – у день весілля подружжя разом з весільним поїздом в якому більшість його учасників уже напідпитку та, звісно, веселі й життєрадісні, бо цього вимагає це свято, приїздили до Могили невідомого солдата – місця скорботи, й галасливим натовпом, часто зі сміхом та веселощами, покладали квіти до цієї могили.

Впродовж тривалого часу гонінь на церкву й православну віру, що виходило з радянської влади, наука використовувалася для нищення релігійного уявлення про життя, як „науково недоказаного”, а „відсталого” й „середньовічного”. Проголошувалося, що віра  походить від невігластва та мракобісся та що „світло науки” розсіє „релігійні навіювання й забобони”.

Одначе, хоч би трохи уважна та розсудлива людина не могла не помітити, що багато оточуючих її феноменів виходять за рамки наукових знань. Також спрага духовного, а це звичайний стан людської душі, не могла задовольнитися плоским матеріалістичним поясненням. Коли наука проголошувалася всесильною, вона повинна була б надати відповідь на все. Ось тому, чим далі, тим більше набували розповсюдження псевдо наукові переконання та вірування – в темні пророцтва Нострадамуса, в контакти з прибульцями, в надприродні властивості утаємничених індійських йогів, у чарівне діяння різних контактерів, гіпнотизерів та екстрасенсів, у чудодійну силу роздільного харчування, ну, звичайно, в першу чергу, в можливість дізнатися про свою долю за непогрішимими вказівками зірок – тобто в астрологію.

Ще за радянської доби астрологічна тематика й термінологія набула розряду завидної популярності. Місцеві художники прикрашали мозаїчні панно в палацах піонерів, будинках культури й санаторіях Дівами, Вагами, Скорпіонами, Левами тощо. Знаки Зодіаку виготовлялися в благородних металах у вигляді кулонів та інших нашийних прикрасах, що набуло певної популярності серед населення. На початку Перебудови астрологічні прогнози протурили шлях на сторінки друкованих видань та екрани електронних засобів масової інформації.

Суспільство було настільки приучене до науко-поклоніння, що будь-яка, навіть поверхнева наукова образність, викликала почуття довіри. Але справжня неідеологована наука має справу з об’єктивними постулатами. Це ріднить її зі справжньою вірою й робить непримиренним ворогом різного роду забобонів. Ось чому, коли рухнув радянський ідеологічний диктат, то на його обломках розцвіла ядовита поросль окультизму, пробуючи підмінити собою справжню віру, розпочалися спроби задушити й справжню науку.

У ХХ столітті теми про астрологію все частіше заполоняють сторінки видань. Всілякого виду гороскопи стали чи не „найчитабельнішими” матеріалами. Хтось цікавиться, як йому поводитися того чи іншого тижня, хтось шукає свого коханого, а когось просто приваблюють ці таємничі космічні сили. Зараз законодавчо справа астрологів не заборонена, як і близька до неї – справа чаклунства. По селах ще й досі живуть бабки, які зцілюють, варять чар-зілля, просто пророкують. І через те, що часто за їх допомогою звертаються люди, то подібних „фахівців” стає все більше.

Гороскопи налаштовують людину на певний лад. Хтось дорікне – це ж нормально, коли людина, прочитавши, що зорі віщують небезпеку, буде обережною. Так. Але обережність надто теж не дуже корисна, бо вона надає людині невпевненості й, тим більше, не завжди виправдана. Іноді людина могла б ще більше утвердитися, довести свою правоту, відзначитись в якихось благих ділах, а та обережність, яку пророкує їй гороскоп, стримує та змушує іноді жити в якійсь боязні. Адже, якщо ми надіємося на Бога, то нічого не страшне. Хтось скаже, що коли гороскоп віщує добре, то людина більше спокійна, налаштована на краще, яке обов’язково здійсниться. Іноді так. Але гороскоп – річ не досконала, тим паче сьогоднішні газетні та журнальні гороскопи, які або „витягають” з Інтернету, або складають самі журналісти, щоб на час виходу видання не здаватися відсталим від інших. До того ж, „щасливий” гороскоп теж може нашкодити – іноді людині треба бути дійсно обачною, щоб не потрапити в халепу. Часом її треба застерегти, а не втішити брехливими передбаченнями. І тут знову – сила Сатани.

„Лише приблизний підрахунок коштів, які обертаються в сфері світового астрологічного бізнесу, нараховує 400 мільйонів доларів США щороку. Біля 4 мільйонів осіб, принаймні два рази за рік, звертаються до астрологів, ясновидців, сплачуючи при цьому від 10 до 100 доларів США. В розвинутих країнах кількість фахівців-ворожбитів сягає 10 й більше тисяч. У Франції їх більше 10 тисяч, якщо брати до уваги інформацію з декларацій про доходи. Насправді ж їх понад 30 тисяч, з яких 20 тисяч заробляють цією справою підпільно, не сплачуючи жодних податків”.

Астрологія є складовою вчень й практики багатьох сект та груп неопоганського руху „Нью ейдж”. ЇЇ використовують різноманітні чаклуни, маги, окультисти, кабалістики й теософи. В сучасній Європі також, як і в Америці, астрологія користується великою популярністю, вона стала найрозповсюдженішим методом передбачення долі в наш час. У країнах, де формальна більшість складають християни, значна частина людей у той же час вірять в астрологію. В США таких 40%, у Франції – 53%, у Німеччині – 63%, у Великобританії – 66%, у Російській Федерації – понад 40%. У США більш, ніж 200 тисяч астрологів з яких, як мінімум, 12 тисяч професійних. Щорічний обіг індустрії ворожіння на зірках – сотні мільйонів доларів. Приблизно таке ж положення в Канаді, Англії, Франції, Німеччині та й в багатьох інших країнах.

Зараз у світі діє безліч астрологічних центрів та шкіл, які часто ворогують між собою. На пострадянському просторі особливо відома школа Павла Глоби, яка являє собою синкретичну псевдозороастрійську секту. В світі існує декілька астрологічних громад та асоціацій, у тому числі й „Американська федерація астрологів” та „Міжнародне суспільство наукових астрологічних досліджень”. Величезними тиражами виходять різноманітні астрологічні часописи. Більшість газет в Україні публікують гороскопи. Мільйони людей купують книги з астрології та навіть збірки гороскопів для домашніх котів та собак.

Над вірою сміючись, храми руйнували, релігійні книги спалювали. Вакуум, що утворився в душі, намагалися заповнити атеїстичним маренням, матеріалістичним безглуздям. І багато людей у силу свого виховання прийняли це й стали цим жити. Зараз божевілля цих ідей стала очевидна для всіх. Сучасна людина потягнулася до духовного життя, а їй відразу пропонують нову „духовну їжу” – окультизм.

Неозброєний християнською вірою, знанням Священного Писання та пророцтв про майбутнє світу й пришестя антихриста, сучасна людина часом не в змозі вірно оцінити нав’язаних їй окультних вчень. Зголодніла за духовністю людина поглинає різну містичну отруту, пропоновану їй відповідними силами. Цим користуються уловлювачі душ, що навіть часто й не ховають своїх намірів. Вони прагнуть виховати новий тип людей „з окультними властивостями”, у тому дусі, котрий визначить можливість приходу лжемесії, антихриста, що спробує, як і передвіщено в Апокаліпсисі, знищити християнство й насадити інший тип релігії, що полягає в поклонінні йому, антихристу.

Серед сучасних українських псевдо релігій можна навести приклад секти послідовників вчення Ольги Асауляк, яке не являє собою нової систематичної філософсько-релігійної доктрини. Це – еклектична суміш з елементів східних містичних практик та вчень різних часів й народів, розведена християнською символікою та термінологією. Важко сказати, яких тільки елементів у ньому немає. Але, все ж таки можна визначити основні переважаючі складові вчення Ольги Асауляк, як таке, що засноване на псевдо-гностицизмі орігеністів, вченнях Стефана бар-Судаїлі та Вардесана, а в певних пунктах воно повторює єретичні думки Маркіона, Манеса та інших.

В основі єретично-міфічного вчення Стефана бар Судаїлі закладений пантеїстичний принцип – будь-яке єство співприродне Божественній сутності. Поширення цього вчення, що провадиться школою Ольги Асауляк пагубне для православного християнина, оскільки взяте воно з вчення єретичного орігенізму, заснованого Стефаном бар Судаїлі. Відчутний вплив думок самого Орігена в твердженні Ольги Асауляк про передіснування душ. Вчення Орігена було засуджене на П’ятому Вселенському соборі (553 р.). Вона вважає, що душі вже створені раніше й перебувають у „предвічному сяйві Трійці” й втілюються в земні тіла та стають людьми й так далі.

Основою майже всієї стародавньої християнської єресі, на які спирається Ольга Асауляк, є таємне єврейське вчення Кабала. Воно виникло на межі нашої ери в середовищі освічених юдеїв й увібрало в себе ідеї того часу. Можна знайти в ньому схожість з буддизмом, даосизмом, з грецькою філософією, з єгипетською та халдейською магією. Пізніше Кабала стала основою більшості „таємних вчень” – від першої християнської єресі, гностицизму та герметизму до середньовічної астрології, алхімії та сучасної магії. В Кабалі міститься ключ до розуміння масонського езотеризму.

Розглядаючи чимало положень з вчення Ольги Асауляк, що названо Школою єдиного принципу (ШЄП), простежується небезпідставний потяг її самої до „таємного єврейського вчення”. Кабалістик, як і Ольга Асауляк, вважають, що Мойсей у П’ятикнижжі (Торі) приховав від непосвячених „таємне знання” про будову матеріального та духовного світів, засоби проникнення в світ духів та керування ними. Вся Кабала побудована на паролях (кодах), до яких вдавалися пізніше також і гностики.

Довідавшись про „таємні знання” та про можливості сенситивних осягнень, людина, не очистившись від гордині та марнославства, забажала будь-якою ціною досягти їх. Звідси справжній бум новоявлених екстрасенсів кінця 80-х і початку 90-х років ХХ століття.

Не є виключенням й сама Ольга Асауляк, яка має так звані контакти з „невидимими друзями” розпочинаючи від 1992 року. Скориставшись ослабленням Православної Церкви, яка з великими труднощами почала підніматися з руїн, спричинених 70-літнім пануванням войовничого атеїзму, та часом неготовністю її служителів швидко створити масштабну альтернативу зруйнованому радянському матеріалістичному світогляду, Ольга Асауляк та подібні їй лжевчителі та сектанти швидко знайшли свою нішу.

Шукаючи істину людський розум знаходив не істинне догматичне Православ’я, а сурогатні містичні засоби „осягнення” Бога. Таким чином, не будучи ніколи причетними до церковного життя та самої Православної Церкви, люди потрапляли до антицеркви лжевчителів та через призму їхнього викривленого вчення ознайомились з псевдоправослав’ям.

Особливістю вчення Ольги Асауляк є те, що вона видає його в цілому за вищу стадію розвитку християнства, подає як надрелігійне християнство. Спрямовуючи своїх учнів до храмів, вона дає їм окультне (поганське) чи магічне тлумачення всього побаченого там. Відомо, що той, хто сповідує вчення новітніх псевдо пророків чи читає гороскопи, відкриває шлях до свої душі злим силам.

Передбачити щось особливе не беруться навіть найіменитіші астрологи. Згадаймо хоча б президентські вибори між Леонідом Кучмою та Петром Симоненком, коли Павло Глоба поклав у конверт аркуш з указаним прізвищем переможця. І розголосили напис лише після перемоги Кучми. Упевнений у собі астролог мав би ще до виборів назвати Кучму, адже тоді не треба було бути великим політиком, аби вгадати переможця. Не збулось пророцтво Глоби, що наприкінці 90-х років знову настане вік політичної кар’єри Горбачова.

Ось такі новітні хитросплетені шарлатанські псевдовчення, з застосуванням витяжок з магії, астрології й інших окультних вчень, обступили душу сучасного православного християнина.

Наведемо також приклад відомих та популярних в новітній час астрологів вже згадуваних вище подружжя Глобів. Вони часто виступають в теле-радіо передачах з лекціями з астрології, широко розказують на цю ж тему в друкованих виданнях, накрили чи не всю Росію й Україну мережею астрологічних шкіл. Хто ж вони такі та яке в них завдання?

Спочатку надамо слово їм самим. В журналі „Работница” в статті „З ким розмовляють зірки” ми читаємо „Пращури Павла по материній лінії – перси з роду гебрів (гебреї-юдеї) в Ірані – здавна присвячували своє життя астрології; дід також навчав Павла астрології, а вмираючи дід передав онуку слова-пароль, який відкриває учню доступ до вчителів – великих астрологів… Та заповідав їх шукати в Індії”. Коли Павло виріс, то відправився в Індію про що він говорить: „Я знайшов вчителів, які признали мене – заповідані слова-пароль допомогли. Допустили до вчення самого сакрального, яке передається тисячоліттями з вуст в уста, надали книги… навчили, як знайти дружину й добавили, що коли ваші життя поєднаються, ти посвятиш її в те, чим володієш сам й на вас буде покладена велика місія”.

Як видно зі сказаного Павлом Глобою, ним був послідовно пройдені всі види ритуальної магічної посвяти  в „утаємничені знання”. Перше – предки перси-гебреї, потомственні астрологи, в яких утаємничені знання завдяки навчанню та посвяти передавалися з покоління в покоління. Дід, помираючи, передає заклинання, які відкривають шлях до вчителів, тобто магів високої ступені посвяти, в яких астролог початківець має здійснити відповідне стажування.

Друге – Павло їде в Індію, чинить заклинання, з’являються вчителі й Глоба проходить новий курс магічної освіти, отримує високу ступінь посвяти, забезпечується необхідною літературою й посилається з великою місією в країну, де ще не розвинулася астрологія.

Щоб легше було здійснити задумане, йому підшуковується за допомогою відповідних сил дружина, яку він повинен посвятити в те, чим сам володіє.

Придумавши собі «легенду», Глоба підкидає її на загал. Далі відбувається найстрашніше. З радістю для нього надаються сторінки журналів та газет, в телеканалах відкривається телепрограма під рубрикою „Школа астрології”. Глобами проводиться мовлення на обширний загал для пропаганди астрологічних ідей. Країна покривається мережею шкіл, де люди слухають плівки, намовлені астрологами Глобами, а після цього активно долучають до заняття астрологією своїх рідних й знайомих. Та магічна отрута, великою частиною завдяки якій певно й загинув допотопний світ, все більше й більше заполоняє розум й серця мільйонів людей, відповідно формуючи їх свідомість та стиль поведінки в суспільстві.

І це твердження не голослівне. Як приклад наведемо твердження Тимура Свірідова, одного з яскравих представників школи Глоби. В статті „Що нам говорить Водолій?” він стверджує, що сьогодні на планеті формується новий тип людей, нова раса, яка буде наділена невідомими нам здібностями – окультними… І нам потрібно розвинути в людей потужне астрологічне мислення. А Павло Глоба передбачає, що в 1999 році прийде Месія, який народиться в Росії й надасть новій „Епосі Водолія” своє світобачення, інший тип релігії.

Це є свідченням, що пропаганда астрології та магії грає відповідну роль та має свою обумовлену мету – астрологія та магія покликані стати ще одним засобом у формуванні людської свідомості в нехристиянському, демонічному дусі. Шириться атака окультизму на сучасний світ, безкомпромісна боротьба за завоювання людських душ, яка відбувається на попередньо підготовленому тлі безбожжя.

Не озброєна християнською вірою, знанням Святого Письма та пророкувань про майбутнє світу й пришестя антихриста, сучасна людина не завжди здатна оцінити накинутих їй окультних вчень. Духовно висаджена, вона всмоктує різні містичні отрути, які пропонуються відповідними силами. Цим користуються ловці душ, які подібно Свірідову навіть й не приховують своїх намірів. Їм потрібно виховати новий тип людей з окультними здібностями. Потрібно виховати людей в тому сенсі, що надасть можливість приходу лжемесії-антихриста, який прагнутиме, як і написано в Апокаліпсисі, згубити християнство й насадити інший тип релігії, яка обумовлює в своїй основі поклоніння йому, антихристу.

Все це потребує в сучасний час особливої пильності, уважності християнина до себе й до всіляких проявів зовнішнього світу, необхідно пам’ятати, що боротьба йде не на життя, а на смерть, при цьому – смерть вічну для збочених з вірного шляху та, як сказав апостол Петро: „Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти. Станьте проти нього міцною вірою, знаючи, що такі самі страждання трапляються і з вашими братіями в світі”.(1 Пет. 5, 8, 9)

4. Церква, наука й астрологія.

Церковні та наукові уявлення про астрологію

Вчення Миколи Коперніка призвело до переосмислення матеріальної світопобудови й релігійного світогляду щодо устрою Всесвіту, а також змусило теологів уважніше відноситися до Святого Письма де образність, а не буквальність відіграє сакральне значення в прочитанні його текстів. І справа була не тільки в тому, що руйнувалася релігійна карта світу, руйнувалися уявлення, які церква оголосила абсолютною непогрішимою істиною, а це не могло не викликати сумніви в непогрішимості й інших релігійних догм. Розпочався процес поступового ослаблення релігійної влади над умами людей, вивільнення мас від впливу „релігійних забобонів”, які мали місце в середні віки. Йдеться про помилки в трактуванні церквою матеріального світу, що підпорядковане законам природи, а також упереджене ставлення непогрішимості церкви в своєму трактуванні всіх без винятку питань – не тільки сугубо релігійного напрямку, але й природознавства, що є, в принципі, хибним явищем тогочасся, бо церква покликана до задоволення людства саме сакральними, а не матеріалістичними вченнями.

Як же розвивалися стосунки між церквою та наукою від середньовіччя до наших часів? Внаслідок діяльності Коперніка, Бруно, Галілея церква вже в середні віки була змушена певним чином переглянути свої позиції. А в подальшому зміна історичних умов не раз змушувала захисників, можна сказати, примітивного сприйняття релігії пристосовуватися до нових обставин. Особливо виразно цей процес пристосування можна простежити на прикладі католицької церкви.

Минає два сторіччя, настає ХІХ вік. Нова капіталістична формація завойовує провідні позиції в суспільстві, зростає й роль науки. Католицька церква не може ігнорувати цю обставину. І на Ватиканському соборі в 1869-1870 роках було проголошено тезу про можливість пізнання Бога природним світлом розуму через пізнання сучасного світу. Але на той час це була ще не стільки спроба зблизити релігію з наукою, скільки відображення прагнення церкви нейтралізувати значення наукових відкриттів, запобігти їх впливу на уми людей. Тому настійливо повторювалося, що не слід покладати особливо великі надії на людський розуму та всіляко підкреслювалось, що наука не повинна вступати в суперечність з істинами віри, а лише сприяти їх обґрунтуванню.

Було урочисто заявлено, що церква позитивно оцінює науковий прогрес й віднині не зазіхатиме на свободу наукового дослідження та самостійність науки.

У листопаді 1979 року черговий глава римської католицької церкви Іван Павло ІІ уперше офіційно визнав, що великий італійський вчений Галілео Галілей несправедливо постраждав внаслідок переслідування з боку церкви. Папа заявив, що інквізиція силою примусила Галілея відректися від вчення Коперніка.

Якщо наукова теорія правильно відображає певне коло природних явищ та зв’язки, що діють між ними, то вона здатна передбачити й такі явища, які існують, але ще не відкриті. Іншим словами, наукова теорія має велику евристичну силу, вона не тільки пояснює, а й організовує відкриття нового, певним чином спрямовує наукову діяльність, допомагаючи усвідомлено шукати нові факти.

Що ж до релігійних пророцтв, то вони ґрунтуються не на знанні, не на вченні властивостей навколишнього світу, а на промислі Божому. Отже, немає нічого дивного в тому, що подібні пророцтва мають неабияку завбачливу силу. Головна мета релігійних пророцтв не справити враження на релігійних людей, а зміцнити їхню віру, спонукати ще більш ревно дотримуватися настанов церкви, виконувати релігійні обряди. Католицькі теологи говорять приблизно так – та обставина, що Всесвіт перебуває в стані безперервної еволюції, що в ньому безнастанно виникають нові структури, незаперечно й неспростовно свідчить про творення яке триває, про те, що все в світі перебуває в стані безперервного винаходу вищою надприродною силою – Богом.

Релігія – це складне соціальне й духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси вказують на її зв’язок з розвитком суспільств – певної самовідтворюючої системи де один елемент пов’язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються й на історичній еволюції релігійних вчень зміст яких становить основу релігійних вірувань. Навіть Фрідріх Енгельс писав з цього приводу: „В чому ж був вихід, в чому було спасіння для знедолених, пригнічених та бідних – вихід, спільний для всіх цих різних груп людей зі сторонніми та навіть протилежними один-одному інтересами? І все ж таки знайти такий вихід було необхідно для того, щоб всі вони стали охоплені великим революційним рухом. При тодішньому положенні речей вихід міг бути тільки в області релігії”.

Релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, яка розвивається разом з ним та впливає на людську свідомість. Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реальних речей та явищ, що оточують людину. Другі пізнаються лише через одкровення Бога за допомогою церкви.

Фома Аквінський, використовуючи вчення Аристотеля, розробив систему п’яти доказів буття Бога засобами людського розуму та на основі вивчення природних явищ.

У світі все рухається, тому повинен існувати „першодвигун” яким є Бог.

Одна природна річ обумовлює іншу. В світі загальна спричинювана обумовленість. Такою першопричиною є Бог.

Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі собою, вони повинні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.

Різні речі містять в собі й різні ступені вдосконалення. Про них можна говорити лише в порівнянні з чимось більш досконалим. Такою абсолютною досконалістю є Бог.

Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до відповідної мети. Таким початком є Бог.

Наука, філософія, та релігія вивчають одну й ту саму проблему, тільки на різних рівнях. Розум наука охоплює лише сферою зовнішнього досвіду, а релігія володіє абсолютною істиною. Наука – це нижчий вид знання, релігія – вищий.

Що стосується відношення церкви до астрології, то воно також досить неоднозначне. Наприклад, видатний теолог та вчений середньовіччя, домініканський монах з Кельна Альберт фон Больштедт (1193-1280), більше відомий як Альберт Великий, першим висловив думку, що на внутрішньоутробний розвиток дитини впливають почергово всі планети. Його учень, також домініканський монах та видатний релігійний мислитель Фома Аквінський (1225-1274) у своїй теологічній праці „Summa Theologiae” розглядає астрологію як частину відносин між людиною та космосом. Він наголошує, що пророцтво та передбачення майбутніх подій за положенням планет можливе, оскільки вміння передбачати те, що можливо передбачати, належить до тієї галузі знань, яка лежить у площині можливостей людського духу і є одним з показників людської мудрості.

До цього можна додати, що астрологією займалися римські папи, як наприклад Сильвестр II, Іоанн XX, Іоанн XXI, Юліан II, Павло III, Лев X. Взагалі можна відзначити, що Римо-католицька й Греко-католицька церкви виявляють значно більшу толерантність до астрології, порівняно з православною церквою. На сучасному етапі вони взагалі виявляють більшу толерантність до інших філософських течій та поглядів.

Вчення про карму (і астрологія зокрема) цілковито суперечить християнству, але община Євсеїв використовувала деталі з астрології, адже вони складали гороскопи, зокрема для неофітів (з метою їх самовдосконалення та усунення вад характеру самими неофітами). Деякі фрагменти таких гороскопів збереглися в Кумранських рукописах.

Що ж стосується вчення про карму й реінкарнацію, яке присутнє як в астрології, так і в східних філософських системах, та яке несумісне з християнством, то доречно згадати, що так було не завжди. Тільки в 553 році, на II Вселенському Соборі в Константинополі це вчення було остаточно відкинуте та засуджене як єресь. Цей Собор взагалі оголосив усі інші філософські течії в релігії єрессю.

Якщо ж проаналізувати основні причини претензій зі сторони церкви до астрології, то ці претензії полягали в тому, що деякі астрологи вважали долю людини фаталістично детермінованою, незалежною від самої людини, в той час як християнська релігія вчила, що Бог дав людині свободу вибору. З другого боку, астрологічні прогнози нібито були засобом уникнути можливих неприємних подій, в той час як церква вчила смиренно переносити всі незгоди, розглядаючи їх як кару за гріхи.

У Біблії погляд на Всесвіт радикально не змінюється. Земля посідає місце в центрі Всесвіту. Це, звичайно, є образним значенням Землі, як центру осідку розуму людського, бо тільки планета Земля у Всесвіті населена розумними матеріальними істотами – людьми. Твердження фантастів та фантазерів про існування розумного біологічного життя в космосі не витримує ніякої критики, бо немає цьому ніяких підтверджень і в наукових колах, і в християнському вченні. Можна сказати, що зараз немає, а завтра будуть. Це так, абстрактне мислення дозволяє це, але такий плин думки суперечить основам християнського світосприйняття світопобудови, що відкрито людині завдяки Промислу Божому і про що викладено в християнських Святих Книгах. Стосовно осідку ангелів, то зараз нам це не дано познати, але вони й не асоціюються з космічними біологічними мешканцями.

Сумніватися в помилковості Святого Письма немає підстав навіть з точки зору „розумного матеріалізму”. Адже, те, що колись трактувалося церквою як істина, а потім, з розвитком наук, виявилося або недосконалим, або й невірним не є доказом не ідеальності основ Святого Письма, бо й після наукових винаходів Святе Письмо не спростовується, а навпаки – ще більше підтверджується його істина. Прикладом можемо навести дні творення Всесвіту, Землі й всього, що там є. Адже ці дні творення відповідають, обумовленим наукою, епохам та послідовності „зародження” космосу, Землі, рослинного й тваринного світу, а також „Homo sapiens” – людини розумної. Як було зазначено вище, Біблія – невичерпна криниця пізнання Всесвіту завдяки її символічності.

„Бог створив небо і землю” – стверджує Біблія вже з перших сторінок Книги Буття. Тому тільки Творець гідний поклоніння. І якщо зорі світять, то це Бог наділив їх такою властивістю, а якщо вони й втручаються в життя Його народу – то на це також є воля Божа. Зорі – це не боги, як у старих вавилонських текстах, а Господні слуги.

В Ізраїлі чаклунство було заборонено, а за астрологічну практику суворо карали. Той, хто хотів дізнатися про своє майбутнє, міг звернутися тільки до єрусалимського храму. Тут це питання адресувалося до самого Господа Бога через посередництво священика. Існував ще один „законний” шлях пізнання свого майбутнього – звернутися до справжнього пророка.

Боротьба проти астрології тривала дуже довго. Особливо виступили проти цього святий Василій та святий Августин. Для святого Августина астрологія є водночас єрессю та богохульством, оскільки відповідальність за людську гріховність вона покладає на Бога, бо астрологи вважають, що на небі існує невідворотна причина, яка зумовлює нашу гріховність, а саме: Венера, Сатурн або Марс схиляють нас до тих чи до інших дій, переклавши відповідальність за це на Того, хто створив небо й зорі і хто через посередництво колообігу зірок керує всім.

Інтерес до астрології зростав у XII столітті, особливо в Франції. Однак не всі вчені вірили цій „науці”. Досить поміркованим був Фома Аквінський. Гороскопам він присвятив дві праці – „Про долю” та „Про астрологічні судження”. В останній він відзначає, що коли людина зважає на мову зірок у питаннях, які стосуються, наприклад, можливості негоди, захворювання, якості майбутнього врожаю та інших речей, що залежить від пізнаних природних причин, в такому разі немає жодного гріха, оскільки всі люди зобов’язані враховувати „волю неба”. З іншого боку дуже важливо утримуватися від думки, що воля людини залежна від астральної необхідності, адже, якби то була правда, не розумно було б вважати людські вчинки добрими або злими, похвальними або такими, що заслуговують на покарання. Тому звертання саме з цієї причини до гороскопу є великим гріхом.

Отці Церкви впродовж усієї її історії також приділяли велику увагу боротьбі з чаклуванням та астрологією. Вони вказували на фаталізм астрології, непряме виправдання нею зла.

Блаженний Августин, єпископ Іпонійський: говорить, що астрологи приписують небесним тілам причину того, що підвладне волевиявленню кожного з нас, тобто причину схильності до чеснот чи до пороків. З одного боку смішно заперечувати їм, а з іншого, оскільки багато хто вражені цією оманою, сама необхідність вимагає не залишати цього в мовчанні. Але в словах цих звичайно багато нерозумного, а набагато більше нечестивого. Тому що злотворні зірки причину своєї злотворності переносять на Творця свого. Якщо зло для них природне, то Творець – творець зла. А якщо вони робляться злими зі своєї волі, то вони живі істоти, обдаровані сваволею, що піддаються невимушеним та вільним прагненням. Стверджувати ж це про речі неживі є вершиною божевілля.

Потім, наскільки безглуздим є твердження, що зло й добро припадає кожному не за його достоїнством, але через те, що зірка стає благотворною, бо знаходиться в такому-то місці. І що вона ж робилася злотворною, тому що стикається з такою-то зіркою чи групою зірок. І знову негайно забуває свою злоякісність, якщо трохи ухилилася від відомої фігури!

Окрім цього, якщо початок вчинків порочних та доброчесних не від нас залежить, але є наслідком народження, то даремно існують законодавці, що визначають, що нам робити та чого уникати, даремно існують і судді, що нагороджують чесноту та карають порок. Ні злодій, ні убивця не винний у злочині, бо йому, якби й хотів, неможливо було утримати руки, бо до цих вчинків неминуче спонукувала його необхідність. А хлібороб збере рясні плоди, насіння не кидаючи в землю та не поточивши коси, а купець збагатиться чи хоче того він, чи ні, тому що доля збере йому купи грошей.

Великі ж надії християн обернуться в ніщо тому, що ні праведність не буде вшанована, ні гріх засуджений, тому, що люди нічого не роблять за власної волі. Отже. там де панують необхідність та доля, там немає ніякого місця нагороді за доброчинність, а саме це складає перевагу правосуддя.

Царства людські влаштовуються взагалі божественним провидінням. Якщо ж хто-небудь приписує це долі на тій підставі, що ім’ям долі називає саму  волю чи силу божественну, такий нехай думку стримає, але вислів її виправить. Бо навіщо йому не сказати відразу ж того, що він скаже після, коли його запитає хто-небудь, що він розуміє під долею? Адже коли люди чують це слово, вони, відповідно до звичайного вживання його, розуміють під ним не інше, як вплив відомого розташування зірок у той момент, коли хто-небудь народжується чи зачинається.

Цей вплив деякі вважають незалежним від волі Божої, а деякі стверджують, що воно саме на ньому й ґрунтується. Ті, котрі думають, що зірки без волі Божої визначають, що ми будемо робити, які будемо мати блага чи які потерпимо нещастя, повинні бути предметом відрази для всіх, не тільки для сповідуючи істинну релігію, але й для тих, котрі бажають бути шанувальниками яких би то не було, хоча б і помилкових, богів. Тому, що подібна думка ні до якого іншого наслідку не призводить, як до того, що не потрібно рішуче шанувати чи молити ніякого бога.

Ті ж інші, котрі ставлять у залежність від волі Божої розташування зірок, і що визначають певним чином, яким хто буде та що з ним трапиться доброго чи поганого, ті, якщо думають, що вищою божественною владою надана зіркам така влада поганять небо, тому що за їхньою уявою виходить, що, в свого роду, ясновельможному сенаті небесному та світлій небесній курії визначається, що повинні бути вчинені лиходійства.

Також, яке місце залишається промислу Божому про справи людські, котрим надається небесна необхідність, коли Господь є Господь і зірок, і людей? Якщо ж скажуть, що зірки, хоча й отримують владу від верховного Бога, визначають вищезгадане не за своєю волею, а при відомому сполученні неминучих умов виконують тільки Його веління – в такому випадку чи не варто відразу про самого Бога думати те, що виявилося найвищою мірою невартим приписувати волі зіркам?

Скажуть, що зірки скоріше позначають згадане, ніж роблять його так, що відоме розташування їхнє є як би свого роду відома фраза, що пророкує майбутнє, але не вирішальна для нього. Дійсно, такої думки трималися деякі досить вчені люди. Але в такому випадку виходить, що вони ніколи не могли пояснити, звідкіля в більшості випадків така різниця між близнюками в житті, у діяльності, в пригодах, у заняттях, у мистецтвах, у суспільному становищі та в інших умовах життя людського, бо багато людей, які чужі їм у цьому відношенні бувають на них більш схожі, ніж самі близнюки один на одного, хоча вони в народженні бувають відділені самим незначним проміжком часу, а зачинаються в один навіть момент? Ось так пояснює питання астрології блаженний Августин, єпископ Іпонійський.

Тертуліан у своїй праці пише, що між різними людськими заняттями не можна не помітити деяких мистецтв чи професій, що сприяють ідолопоклонству. Про астрологів навіть говорити не варто, але тому що один з них надумав виправдати себе в тім, що продовжує займатися цією професією, то слід сказати кілька слів з цього приводу. Зауважимо, що поміщати імена поганських богів на небі, приписувати їм як би всемогутність та відхиляти людей від піднесення молитов Богу, вселяючи їм віру, начебто їхня доля однозначно визначена зірками, а все це є рівнозначне поклонінню поганським богам. Астрологія в цьому випадку уподібнюється падшим ангелам, що відійшли від Бога для зваби роду людського. Якщо магія підлягає засудженню, а астрологія її різновид, то разом з видом підлягає осуду і різновид. Так з часу появи Євангелія всякого роду софісти, астрологи, чаклуни, маги повинні бути неминуче покарані.

Татіан у „Слові проти еллінів” пише, що: „Демони зробили людей жертвою свого відступництва. Вони, показавши людям порядок розташування зірок, як ті, що грають у кості, ввели долю, яка далека справедливості, тому що і суддя, і підсудний такими зробилися за визначеністю долі, яку демони винайшли. Підставою до цього для них послужило поміщення тварин на небі. Тому що вони удостоїли небесної почесті тварин з якими жили після повалення з неба, плазуючих, що плавають у водах, чотириногих, живучих у горах – це для того, щоб думали, що й вони перебувають на небесах і щоб за допомогою розташування зірок переконати, що життя на землі, не завжди логічне та передбачуване, може бути наперед визначеним. Таким чином, чи гнівливий хто чи терплячий, помірний чи не помірний, багатий чи бідний хто  таким буває від призначення тих, котрі мають у своєму розпорядженні народження та що розподіл Зодіаку є справа богів. Якщо світло одного з них, як говорять, сильніше, то він віднімає славу в інших, а хто переможений нині той знову може бути переможцем. Вони з задоволенням займаються семи планетами як гравці в кості. Але ми вище долі і замість блукаючих демонів знаємо одного Господа незмінного і, не підпорядковуючись долі, відкидаємо і її основоположників”.

Мінуцій Фелікс у своєму творі „Октаві”, говорячи про римські гадання та пророкування пише, що коли в рідкісних випадках ці пророкування й збувалися насправді, то це можна пояснити тим, що між безліччю помилкових пророкувань яке-небудь з них випадково могло б потрапити в істину і, що чаклуни й астрологи, які промишляють пророкуваннями, не тільки знають демонів, але й за допомогою їхньою чинять усі свої витівки, схожі на чудо, бо за їхніми настановами та впливом вони роблять свої чари, змушують бачити те, чого насправді немає чи навпаки не бачити того, що є. Перший з таких магів за словами та справами своїми є Сосфен (Остан), тобто – той самий маг, що, як ми вже вказували, появився один з перших розповсюджувачів астрології в Елладі.

У першій половині ХІV століття в Україні-Русі стало поширюватися безліч марновірств. Мудреці, що приїжджали з Заходу, привозили з собою багато книг з астрології та інших окультних наук. Великим захисником віри православної проти пагубних марновірств став Преподобний Максим Грек. Він написав цілий ряд слів та послань проти астрологів. Ці його твори не втрачають своєї актуальності й у наш час.

От назви деяких його творів проти марновірств та марновірних вчителів. „Про те, що Промислом Божим, а не зірками щастя й людська доля влаштовується”. „Проти тих, котрі намагаються за допомогою спостереження зірок пророкувати майбутнє і про свобідну волю людини”. „Повчальне послання до одного князя про облудність астрології й втішливе для тих, хто в тузі живе”.

У своїх творах проти марновірств преподобний Максим Грек наводить численні приклади зі Священного Писання, з історії церковної, а також повчання святих отців церкви – святителів Василя Великого та Григорія Богослова, блаженного Августина, преподобних Максима Сповідника й Іоана Дамаскіна.

Викриваючи розповсюджувачів гороскопів, преподобний Максим Грек пише: „Божевілля їхнє і облудність незначної їхньої хитрості всякий може зрозуміти з того, що кожен з них, а їх дуже багато, описує щороку свої довгі міркування, які й пропонує для розпродажу на базарах, де всі про одне й те ж саме пишуть, і не можна знайти жодного з цих міркувань, щоб воно було згідне з іншим. Тому що кожен, розуміючи за своїм поглядом вплив тієї чи іншої зірки, порізно описує її. Цього з ними не сталося б, якби їх «наука» була істинна. А як основа в них не вірна та не тверда, то й все, що походить від них – брехливе”.

У листі невідомій особі, що супроводжувала його, він пише, що надсилає працю, яка відкидає всю принадність астрологічну і всяке чаклунське нахабство, бісами винайдене.

Преподобний Максим Грек звертається до Бога: „Як я, створений за Твоєму божественному образу й подобі, тобто вшанований даром свободи волі та одержав силу й дію блага та праведності – невже я дією якоїсь недоброї зірки можу бути схилений до здійснення зла, як безсловесна худоба, яку господар тягне на прив’язі? Ні, я ніколи не погоджуся з цим безбожним вченням божевільних зіркарів, що позбавляє мене свободи волі!”. „Тому що Творець обдарував нас свободою волі, ми владні над своїми справами. А всі зірки підлеглі тобі, тому що всі вони створені заради тебе, щоб служити тобі, а не володіти тобою”.

Хто захоплюється чаклунством, буде корисно повчання святителя Василія Великого, який закликав, що не цікався про майбутнє, але з користю має в своєму розпорядженні сьогодення. Бо яка тобі вигода передбачити майбутнє? Якщо майбутнє принесе тобі щось добре, то воно прийде, хоча ти й не знав заздалегідь. А якщо воно скорботне, навіщо дочасно мучитися скорботою? Ти хочеш упевнитися в майбутньому? Виконуй запропоноване євангельським Законом та очікуй насолоди вічними благами.

Взагалі неможливо знайти когось з християнських письменників, який би не викривав у своїх творах певного роду марновірства. І, як ми бачимо, отці церкви одностайно виступають проти астрології, викриваючи її як різновид магії, засіб спілкування з демонами, а астрологів порівнюють з падшими ангелами, які зваблюють рід людський й суворо забороняють спілкування з цими „ворогами Божими”. Особливої уваги заслуговує висловлювання Тиціана, де показано божевілля астрологів, які назвали сузір’я іменами тварин, планети – іменами поганських богів, а потім з характеру останніх стали виводити долю людини чи держави в залежності від розташування цих „небесних тварин”.

Окремою темою потрібно розглянути присутність волхвів під час народження Ісуса Христа. Декого бентежить питання, що коли астрологія основана на демонічному характері, а використання її є гріхом, то як же волхви взнали час народження Христа?

На це питання відповідь обумовлює причину, за якою чекали цю зірку на Сході та пильнували за її появою. Народження Христа пов’язують з пророкуваннями, які наведені в книгах Старого Завіту. В книзі Чисел ми читаємо: „Бачу Його, але нині ще немає; бачу Його, але не близько. Сходить зірка від Якова і постає жезл від Ізраїля…”.(Числ.24,17) У пророка Ісаї: „Постань, світися [Єрусалиме], бо прийшло світло твоє, і слава Господня зійшла над тобою. І прийдуть народи до світла твого, і царі – до сяйва, яке сходить над тобою. …усі вони із Сави прийдуть, принесуть золото і ладан і звістять славу Господа”.(Іс.60,1,3,6) У псалмі 71-му ми читаємо: „Царі фарсійські з островів дари піднесуть, царі Аравії і Сави дари принесуть”.(Псалтир.71,10) В Святому Письмі є й інші пророкування щодо місця й часу та обставин народження Христа.

З іншого боку ми повинні звернути увагу на можливостях, які обумовлюють премудрість Божу, яка могла надати можливість волфам піти до Христа. Йому одному відомі оптимальні засоби для здійснення задуманого.

З цього можна зробити висновок про волфів, які прийшли поклонитися Христу, що не завдяки магії чи астрології, а завдяки тому, що Сам Господь відкрив їм це засобами, які Він вважав за потрібне. Отже, ніякої заслуги астрології в факті приходу волфів за зіркою до місця народження Христа немає. Навпаки, Господь таким чином показав волфам, що їх заняття астрологією нічого не варте, бо де ж їх власна прозорливість щодо появи такого значимого для Всесвіту явища, як поява Віфлеємської зірки. Їх поклоніння немовляті-Христу є свідченням величі Слова Божого, а астрологічні міркування є мішура. Господь послав це їм, певно, як приклад всім астрологам та іншим магам про те, що їх заняття противне, недієспроможне.

Небо й зірки – це таке творіння рук Божих, яке видне всім. Через це в деяких випадках Господом за допомогою їх даються знамення, які передбачують важливі події в майбутній долі людства. Так, під час хресних страждань Спасителя, перед самою його смертю „…настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. І сонце затьмарилось…”.(Лк.23,44-45) Людям цим вказувалося, що людськими руками убитий Той, Який прийшов спасти рід людський, а також відкрити шлях до спасіння, до Царства Небесного. Відбулася тимчасова перемога темноти, здійснилася справа беззаконня, а в знак цього, як символ, земля покрилася темрявою.

Ми також читаємо в Євангелії про те, що під час кінця світу, перед другим приходом Христа будуть знамення на Сонці, Місяці й зірках і, що будуть страшні та великі знамення з неба. Отже, для сприйняття  Божих знамень небесних нам не потрібні „знання” астрології чи тлумачення їх астрологами. Кожний, хто прийняв Святе Письмо в серці своїм, не засумнівається в причині цих явищ.

Ми знаємо, що людям таємниці Божі відкриваються в міру їхньої духовної посвяти чи, інакше кажучи, в міру набування Духа Святого. Чим більше людина відкривається й віддається Богові, тим більше вона буде жити життям Христа, мислити, відчувати та діяти подібно Христу. Як сказано в Євангелії від Іоанна: „…хто любить Мене, той слово Моє триматиме і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього й оселю сотворимо в нього, щоб усі були єдине – як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас”.(Ін.14,23;17,21) І як сказав Святійший Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України: „Ніхто не може знати Бога, але Сам Бог відкриває Себе людині настільки, наскільки Він хоче і наскільки людина може вмістити Його в собі”.

Загальновизнаною думкою серед наукової інтелігенції, особливо технічної, є твердження, що астрологія – антинаукова за своєю суттю, і не має під собою ніякого ґрунту, відноситься до забобонів та пережитків минулого й у наш час науково-технічного прогресу не має права на існування. Причому, в залежності від рівня інтелігентності й вихованості, що, на жаль, зовсім не обов’язково співпадає з наявністю в людини диплому про вищу освіту, реакція на астрологію проявляється від саркастичної посмішки до відкритого агресивного нападу як на саму астрологію, так і на конкретних людей – астрологів. Загальновизнаною є думка, що серйозний науковець не може займатися астрологією. Особливо в цій царині відзначилися астрономи. Основною „жертвою”, як правило, є газетні гороскопи, а також астрологи, які їх складають та легковірні, забобонні люди, які ці гороскопи читають.

З точки зору більшості представників технічної інтелігенції астрологи – це люди малоосвічені, або ж шарлатани, які наживаються за рахунок довірливості та необізнаності пересічних людей. Поряд з цим важливим аргументом з боку віруючої частини цієї інтелігенції, а також священників, є прирівнювання астрології до магії й поганства.

Розвиток науки в XIX-XX століттях, зокрема виникнення квантової механіки та релятивістської теорії, показали наївність механістичного матеріалізму, в результаті чого наука від нього відмовилася. Виявилося також, що психіка людини не обмежується фізіологічними процесами. Науковці „перехворіли” й атеїзмом, відтак переважна більшість видатних вчених цього періоду – глибоко віруючі люди.

Втім, ідеї матеріалізму не зникли, їх підхопили деякі філософи. В 1918 році „науковий” матеріалізм та атеїзм набув найбільшого визнання за всю свою історію існування, входячи складовою частиною до марксистсько-ленінської філософії. При цьому з матеріалізмом відбулися певні зміни. Так, механістичний детермінізм був усунутий, відповідні погляди вчених XVIII століття були оголошені „вульгарним” матеріалізмом. Натомість було додано вчення про класову боротьбу й керівну роль комуністичної партії в формуванні суспільно-політичних подій.

У Радянському Союзі починалася доба ідеологічної цензури в науці, яка в кінцевому результаті вилилася в репресії проти видатних вчених, знищення та заборону наукових праць, їх авторів, а то й цілих галузей науки, як це було з генетикою та кібернетикою.

5.Висновки.

Глибока віра в Бога – панацея від марновірства.

„Коли народ побачив, що Мойсей довго не сходить з гори, то зібрався до Аарона і сказав йому: встань і зроби нам бога, який ішов би перед нами, тому що з цією людиною, з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської, не знаємо, що сталося. І сказав їм Аарон: вийміть золоті серги, що в ушах ваших дружин, ваших синів і ваших дочок, і принесіть до мене. І весь народ вийняв золоті серги з вух своїх і принесли до Аарона. Він взяв їх з рук їхніх, і зробив з них відлитого тельця, і обробив його різцем. І сказали вони: ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе із землі Єгипетської! Побачивши це, Аарон поставив перед ним жертовник”.(Вих. 32,1-6)

Отримавши від Бога все, люди не хотіли бути вдячними Йому за це. Не маючи ні в чому потреби, бачачи Його підтримку, блага, якими він обдаровував усіх, люди легко відпадали від Бога. Впродовж історії людство постійно впадало в ідолопоклонство. В чому ж його причина. Впродовж плину людської цивілізації постійно повторювалися спроби відірватися від Бога, людина намагалася пізнати світ, зрозуміти його таємниці. Але чомусь замість того, щоб звертатися за поясненням цих таємниці до Творця всього, вона покладалася на власний досвід, брала за одкровення свої власні пізнання та припущення, які були обмеженими й часто призводили до безглуздя та великих помилок.

Минули часи, коли причиною марновірств називали брак просвіти й наукового погляду на явища природи, але, як бачимо, і в час розквіту суспільних наук, розвитку наднових технологій, людство не позбавилось марновірств. Світ охопила епідемія, що навіть у середні віки називалася дрімучим марновірством. Загал легко визнав права ірраціонального досвіду в зв’язку з модою на фантастику, НЛО, пара-нормальними явищами. Закостеніла в матеріалізмі комуністична пропаганда через телебачення впродовж десятків років запевняла, що „неймовірне” може бути „очевидним”.

Колись свідомість, що не знає Бога, несамовито пручалася всякій метафізиці, чому ж тепер отримали повну „індульгенцію” містика та магія? Виникло бажання проникнути в інший світ, заволодіти ним, але тільки не засобами які вказав Бог. Бачимо ту ж саму тягу до забороненого плоду. Причина такого стану в тому, що люди перестали признавати існування Творця всього, а внаслідок цього зникла першопричина, існування всього. Це вплинуло на всі сфери людського буття. Матеріалізм так й не зміг доказати чи пояснити надприродне, не зміг доказати відсутність існування духовного, не зміг заперечити й переконати у відсутності існування людської душі, зате підготував ґрунт для розтління цієї душі .

Наукові відкриття призводили до ще більших таємниць. В наш час зіткнулися два світи – постатеїстичний та секулярний. Ось у цьому середовищі розвинувся новий виток історії розвитку й поширення марновірств. Тому в сучасному світі є активний агностицизм, є різні форми атеїзму, як, наприклад, форма антирелігії, що зводить атеїзм саме на рівень деякої нової релігії. Є індиферентний атеїзм – форма байдужості, найбільш розповсюджена нині. Цим можна визначити поняттям секуляризму, що формує приблизно таку психологію: „Може бути Бог десь і є, – може бути! Але взагалі ж мене, поки я тут живу, це не стосується. От подивимося, коли я вмру. Але доти турбуватися не варто. Він десь там, а я тут, й життя будується зовсім від Нього не залежне”. Приблизно такий секуляризм, який воістину царює в сучасному світі. А з цим признається існування будь-чого, будь-яких форм існування суспільної й релігійної свідомості, новітніх псевдонаукових та філософських морально-етичних систем тощо.

Прийняття секуляризму може поступово призвести до повного знищення релігійної сторони навіть усередині християнських церков, вважають песимісти. Секуляризація свідомості полягає в тім, що в голові людини може одночасно бути присутнім безліч абсолютно несумісних понять. Ця індиферентність та секуляризм проявляється в хворобливих суспільних формах. Як писав Достоєвський, що коли Бога нема, то все дозволено! Ну, а якщо все дозволено, де ж ти зупинишся?

Таке становище крім розтління суспільства й падіння моралі, спричинило можливість нового відродження окультизму й навколо окультних систем. Але досвід Православної Церкви аргументовано переконує в тому, що не однаково як вірити, в що вірити, яким змістом наповнювати життя людини.

Що таке віра? На перший погляд немає нічого складного у визначенні цього зрозумілого й відомого всім почуття, але це тільки на перший погляд. Чи до кінця відоме воно нам та чи вповні ми його розуміємо.

Насамперед потрібно сказати, що віра – це властивість людської природи. Вона є основним фактором, що забезпечує формування розвиток та всю життєдіяльність людини. Звучить дещо дивно, але якщо розглядати значимість усіх складових, що забезпечують функціонування людської природи, то віру можна з упевненістю назвати основною. А як складова властивість людської природи, вона притаманна абсолютно всім, всьому людству. Тому поняття невіруючий, або ототожнене з ним у наш час атеїст – є відносним терміном, який вказує стан віри в людині, але аж ніяк не виказує наявність чи відсутність віри в певної людини. Бо в цьому випадку обумовлюється не відсутність у людини віри як такої, а відсутність віри в Бога, наявності віри релігійної, тобто це поняття стосується предметності людської віри.

Визначимо саму природу віри. Насамперед звернемось до Святого Письма. Апостол Павло говорить: „Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому”.(Євр.11,1) Так визначає сутність віри апостол Павло. Отже, віра є, по-перше, та духовна сила в християнина, що може забезпечити йому осягнення бажаного, а, по-друге, – впевненість у тім, що не дано йому пізнавати безпосередньо, через його зовнішні органи почуттів. Жити без віри людина взагалі не може, як би вона не запевняла себе в своєму безвір’ї. Як говорить про це архієпископ Іоанн Шаховський, що шлях високої віри є напрямок, даний усім людям. Навіть невіруючі в Бога, самі того не розуміючи й не бажаючи визнавати, живуть вірою в своєму житті. Вони вірять свідченню інших, довіряють іншим і в історичному сенсі, і в особистому своєму житті.

Так, ми, люди, не вагаємося, що наша мати є саме наша мати, хоча впевненість наша не спочиває на досвіді власних знань, а тримається на вірі, на довірі до близьких людей. Віра є те, що живе Богом, а не собою. Віра є деяке нове повітря, через яке предмети світу ми бачимо по-новому й усе по-новому бачиться. Віра, достовірніша всякої реальності цього світу – вона є не тільки переконання, але й стан. Віра є добра дійсність, а невір’я – дурний сон. Невір’ям жити не можна, як не можна жити тільки сьогоденням на цій землі. І тому невір’я, по суті, немає. Є тільки віра та є маловір’я. „Дійсно, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить…”.(Пс.38,7) Минулого вже немає, майбутнього ще немає, а сьогодення – де воно?

Яким чином забезпечується сприйняття сьогодення, існування в ньому. У вірі, найвищому акті душі людської, є дві сторони: одна, так би мовити, матеріальна, основна, первісна, а друга – духовна, похідна. По-перше, віра є довільне сприйняття істини, без допомоги очевидності, скоренням розуму свідченню одкровення. По-друге, віра є вільне зречення самого себе, тобто абсолютне підкорення своєї волі того, чийому одкровенню скорив себе розум. І це підкорення відбувається повсякчасно, кожної миті нашого існування, в залежності від того кому чи чому ми підкоряємо свою волю, а відбувається це через віру. За словами апостола Павла: „Невже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви й раби, кому покоряєтесь: чи то раби гріха – на смерть; чи то послуху – на праведність?”.(Рим.6,16) Підкорення волі йде через віру, а від волі залежить всі інші вчинки людини, плине вся її життєва діяльність.

Віра – це те, завдяки чому в людині фіксується, аналізується та утверджується будь яка інформація, тобто через віру відбуваються всі пізнавальні процеси. Отже, при розгляді явищ марновірств ми повинні апелювати саме до нашого розуму, фундаментальною підвалиною якого є наша Православна віра.

Християнин має постійно підвищувати свій розумовий потенціал, бо до цього закликає Біблія. На жаль сили зла всіляко відвертають людство від цього, бо досвідченій, розумній людині значно легше протистояти витівкам Диявола. Отже, християнські провідники мають докласти не абияких зусиль, щоб залучити людство до вивчення християнської релігійної філософії та й взагалі наук, а це створить можливість більш глибокого пізнання світопобудови на користь людству.

Стосовно марновірств людських зауважити, що всі вони побудовані на незнанні законів природи й світопобудови взагалі та відсутності в їх носіїв глибокої християнської віри.

З огляду на вищенаведене ми можемо більш ґрунтовно охарактеризувати явище астрології стосовно впливу планет й зірок на долю народів чи навіть людини. Можна запевнити однозначно, що ніякої передбачувальності долі за розташуванням небесних тіл не може бути навіть речі. А всі без винятку астрологи є звичайнісінькі аферисти й шарлатани, що використовують необізнаність й „темряву” людини лише з однією метою – аби отримати матеріальну чи прирівняну до неї винагороду, інколи моральну.

Отже від Бога та віри людини залежить зміст її життя. Адже, хто краще може розкрити цей зміст, наповнити його істинними цінностями, істинним сенсом, як не Той, Хто дарував це життя людині та постійно Своїм промислом піклується про життя кожної людини.

Всього Вам щонайкращого!

Підготував Лука Іваницький.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/02/hrystyyanstvo-j-astrolohiya/feed/ 0 http://unso.sumy.ua/2011/02/proklyattya-za-pobudovu-hramu/ http://unso.sumy.ua/2011/02/proklyattya-za-pobudovu-hramu/#comments Wed, 16 Feb 2011 00:44:54 +0000 Лука Іваницький http://unso.sumy.ua/?p=4399 Як не дивно, саме до такого середньовічного методу, як прокляття може вдатися батюшка УПЦ МП селища Терни Недригайлівського району щодо свого земляка, мецената – Сергія Осикового.

Сергій Осиковий – голова правління тресту “Київміськбуд-6″ відомий, як спонсор щорічного обласного фестивалю дитячих хорових колективів, котрий проходить з ініціативи Анатолія Мокренка в Тернах. В чому ж полягає його провина, щоб заслужити таке покарання?…

Виявляється, в тому, що пан Осиковий хотів побудувати в селищі храм… Ви здивуєтесь? Саме так… Вже й місце немовби підібране було і над проектом велися роботи та в зв’язку з подібними заявами, мабуть на тому все й завершиться, на жаль.

Наводжу фрагмент його інтерв’ю вітчизняному громадсько-політичному, науково-популярному виданню “Гетьман”:

- “… У моєму селищі, в Тернах, немає храму. Я пообіцяв їм допомогти побудувати храм, але для церкви Київського Патріархату. Проте храм треба побудувати в наших душах та серцях, а для цього не достатньо збудувати саму будівлю. Місцевий священик пригрозив, що мій рід буде проклято, якщо храм належатиме не Московському патріархату. Тому до того часу, поки ми на своїй землі Українській не будемо Українцями, ніхто нам не допоможе.”

Ось так. Коли у міжконфесійних чварах одна зі сторін ( УПЦ КП) закликає до

примирення, та єднання, інша (УПЦ МП) – розпалює ворожнечу. Що ж говорити тоді про інші релігійні течії та секти, котрих у селищі є кілька, – можливо їхні сповідувачі вже давно прокляті місцевим священиком від Московського патріархату?…

На закінчення, наводжу слова Сергія Осикового: “Насамкінець хочу сказати; я ВІРЮ, що колись Україна стане шанованою та багатою державою, в яку захочуть приїжджати туристи з усіх країн, а ми будемо усім представляти нашу квітучу державу. Сьогодні ми мусимо, на жаль, затягти паски й дочекатися кращих часів, які обов’язково настануть, бо ми цього заслужили.”

Чи буде місце в тій майбутній країні подібним заявам, котрі роблять священнослужителі?…

Микола Лісний, голова Недригайлівської РО Народного Руху України.

Оригінал статті тут: http://nrusumy.org/news/prokljattja/2011-02-15-536

http://nrusumy.org – останні новини патріотичного руху на Сумщині.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

Нагадуємо, що судовий позов про позбавлення Романа Шухевича звання Герой України – це пряма агресія проти України та зазіхання на нашу шляхетну історію.

Стала відомою інформація, що це засідання суду буде останнє, що суд вже приготувався позбавити Романа Шухевича звання Герой України.

Закликаємо всіх, кому небайдужа доля поступу Української Національної Ідеї, підтримати пікетування за збереження за Романом Шухевичем звання Герой України.

Сумська обласна організація Української Національної Асамблеї (УНА) закликає членство та своїх прихильників, які в цей час будуть у Києві, долучитися до загального пікету УНА.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

В них здійснюється перевезення пільгової категорії населення, це маршрути без обмеження в кількості: №2, №5 (один автобус з квітня по вересень) та №11 (з квітня по вересень), в усіх інших автобусних маршрутах – в розрахунку 2 посадочних місця в автобусі.

Інваліди Великої Вітчизняної війни в автобусах міських маршрутів перевозяться безкоштовно та без обмеження в кількості.

В разі порушень водіями пасажирського транспорту вищезазначених умов перевезення пільгової категорії населення, просимо Вас звертатись на «гарячу» телефонну лінію в Конотопі: 2-63-75, 2-63-53, при цьому необхідно вказати номер маршруту та номер автобусу, водієм якого вчинено порушення.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

Оскільки головним фактором, який вирішальним чином впливає на рівень життя людей є політика, яка формується політичною верхівкою, то, щоб не бути заручником її можливих шкідливих намірів кожна людина зобов’язана тримати в полі зору ситуацію й знаходити важелі впливу на формування політики  держави. Від масовості та цивілізованості цього впливу залежить успіх розвитку суспільства. Тож закономірність тут доволі проста та підтверджена досвідом передових країн світу. Полягає вона в такому: чим більше організаційно згуртованих громадян систематично бере участь у громадсько-політичному житті, тим вірогідніше, що воно буде кращим для всіх і, зокрема, для кожного. Якщо ж людина нехтує можливістю, я б сказав повноваженнями суспільного активіста, то вона поступається виключно важливим правом. Тобто, втрачає можливість разом з усім народом бути згідно з 5-ю статтею  Конституції України: «Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади … та здійснювати владу безпосередньо».

На жаль, в Україні маємо обмаль активних, патріотично налаштованих людей з належним рівнем громадянської зрілості. Неприпустима пасивність та необізнаність українців в історичних, філософських та суспільно-політичних питаннях стала основною причиною довготривалих хронічних кризових явищ в нашій країні.

Звичайно, хтось може  не погоджуватись  з таким твердженням, посилаючись  на Майдан, на Помаранчеву революцію. Так, за енергетикою, за розголосом це було справді величне явище.  Був спалах народної активності, який засвідчив, що в пам’яті народу зберігся запал козацького духу, що ми ще не зовсім втрачені як народ. Разом з тим, Майдан був хоча й впертим, але короткостроковим проявом народного невдоволення, направленого проти «кучмізму», під прапорами якого відбувався суцільний грабіж народу. Зміст цього емоційного сплеску був переповнений дитячою вірою в те, що варто змінити одних осіб при владі на інших і тоді відбудеться поворот до нового щасливого життя. Насправді ж стан справ у державі та суспільстві є настільки заплутаним та занедбаним, що поправити його будь-якою одноразовою навіть найпотужнішою акцією неможливо. Складність полягає в тому, що наш народ не готовий до високих стандартів життя. Недаремно ж мовиться, що кожен народ має таку владу, на яку заслуговує. Звідси виходить, що наш народ заслуговує саме на таке життя, яке має.

В статті «Шлях до реального народовладдя лежить через просвітництво народу», опублікованій, в газеті «Життя і слово»  від 5 лютого 2003 року, тобто, майже за 2 роки до Майдану, я писав: «якби влада дісталася найпоряднішим представникам народу, навколовладне оточення примусило б її стати такою ж як завжди… механічної зміни влади явно недостатньо для виправлення становища». Цей висновок був зроблений з врахуванням змісту процесів,  які відбувалися відразу після проголошення незалежності України. Їх сумною особливістю було те, що під синьо-жовті кольори швидко перефарбувалося чимало колишніх компартноменклатурників. Поки «рухівці» продовжували на мітингах таврувати ганьбою колишній комуністичний режим, вони під гаслом реформ разом  з «червоним директоратом», вчорашніми комсомольськими вожаками та криміналітетом хвацько ділили економіку. Одночасно ці реформатори захоплювали ключові позиції навколо влади та в самій владі. Найбільш прикрим було те, що ватажки національно-патріотичних сил не передбачили такого розвитку подій. Через цю недалекоглядність вони втратили ініціативу,  а тому не могли вирішальним чином впливати на державні справи.

На  жаль, ця кричуща ситуація не спонукала народ рішуче втрутитися в перебіг подій та встановити справедливість. Тобто зробити так, як це роблять громадяни передових країн світу. Пригадаймо хоч би факт, як громадськість Південної Кореї відправила двох президентів своєї країни до в’язниці. Наслідок пасивності українців – зруйнована економіка та нестримний процес вимирання населення (цвинтарізація України). Все відбувається  так тому, що ми не мали й тепер не маємо виплеканої національної еліти.

Кілька століть перебування в колоніальному стані підточувало психологію нашого народу, робило його щодалі терплячішим до гніту. Геноцид 30-х років минулого століття розтрощив віками налагоджений уклад життя селянства – носія національної ідеології.  Була понівечена гармонія сімейних, родинних та суспільних стосунків, що ґрунтувалися на таких постулатах: «шануй батька й матір своїх»,  «люби ближнього свого, як самого себе», «роби іншому так, якби ти хотів, щоб робили тобі».

Вишукана народна культура, яка базувалася на цих принципах, на любові до природи, до рідного краю, на патріотизмі, швидко занепадала. Радянська репресивна машина різноманітними формами терору деформувала або ж і повністю розірвала зв’язки між батьками та дітьми, між поколіннями. Ті, що вижили, вже не здатні були до відтворення  в необхідному обсязі та передачі наступним поколінням споконвічного життєвого досвіду своїх пращурів. Тобто, тих засад і неписаних норм, які забезпечують самобутність, а отже життєву стійкість  та впевненість у завтрашньому дні. Таким чином, з народу  – творця нас перетворили на смиренних й безпорадних споживачів та виконавців чужої волі. Цілком зрозуміло, що такі  процеси не були сприятливими для появи й розвитку носіїв національного світогляду, спроможних запропонувати українцям переможну стратегію.

Тож, на час проголошення незалежності, Україна не могла мати сформованої, ідеологічно підготовленої еліти. Через це, можливо, жоден із багатьох урядів України після 1991 року так й не спромігся запропонувати суспільству державницьку ідеологію та стратегію руху вперед.

Напевно, враховуючи цю обставину, Президент  України Віктор Ющенко 26 квітня 2005 року під час виступу на Всеукраїнських зборах представників місцевого самоврядування  сказав: «Щоб принципово змінити владу, нам треба змінити не лише персоналії при владі а й саму її філософію». Ця думка пана Президента прозвучала як надія, що після довгих років безладдя країна розпочне будуватися не за бажаннями партійно – олігархічних угрупувань, а на основі історичного досвіду українського народу. Але, на жаль, наш Президент не здійснив наступних необхідних кроків у цьому напрямку, тобто, в напрямку формування нової філософії влади. Скоріш за все, що він не знайшов підтримки ні всередині свого оточення, ні збоку різних політичних сил, які, очевидно, керуються суто меркантильними інтересами. Для таких, звичайно, не потрібна українська філософія. Тому, з погляду національних інтересів їх філософія є дикунською.

Зважаючи на переможний поступ “глобалізаторів”, таке непевне становище породжує серед тих , хто уважно відстежує розвиток подій в країні тривогу та навіть підозру в тому, що на політичну верхівку країни впливають сторонні сили, які через певні важелі скеровують державну  політику у вигідний для них напрямок. Про це голова Верховної Ради України Володимир Литвин 30 листопада 2003 року на Всеукраїнських зборах депутатів – аграріїв говорив таке : “Поки в нас не буде правдивої відповіді на запитання, чому ми зайшли, якщо хочете, то чому нас завели в глухий кут, істинну найкоротшу дорогу з нього прокласти не зуміємо”, (“Сільські вісті ” від 18.12.2003 р.).

Цей обережний,  утаємничений та водночас тривожний сигнал політика вищого  рангу пана Литвина не випадково залишився  поза увагою ЗМІ.  Адже основні з них не є українськими за сутністю. Тому вони направляють зусилля не на вирішення злободенних проблем, наприклад, на згуртування народу чи на популяризацію здорового способу життя. Чомусь на жодному телеканалі немає жодної виховної передачі для дітей, а так само для батьків, хоча маємо загрозливу демографічну ситуацію. Замість цього в інформаційні сфері розгульно поводить себе голівудська космополітична культура в російськомовному виконанні, направлена на замулювання історичної пам’яті українців, без якої не можна рухатися вперед, оскільки відомо, що: “без минулого немає майбутнього”. Тож українців справді направляють у глухий кут.

Проте, заганяти нас у глухий кут нікому не прийшло б у голову, якби не політичний розбрід національно – патріотичних сил, який розпочався після проголошення незалежності України. Цей розбрід , м’яко кажучи, не додав оптимізму нашому народу. Адже навколо роз’єднаних неможливо об’єднатися проти тих сил, які ведуть нас на манівці.

Звичайно, що критикуючи, ми все одно з великою повагою ставимося до колишніх лідерів визвольного руху. Водночас розуміємо, що вони не могли перерости з борців за незалежність України в її будівничих. Тут слід ще раз нагадати, що українська нація в умовах жорстокого радянського режиму була неспроможна виплекати сильну державотворчу національну еліту. Тож діяльність лідерів, які привели Україну до незалежності скоріше була емоційною, а ніж ґрунтовно продуманою.  Це призвело і до політичного розброду, і до цілої низки інших помилок, і невдалих рішень. Зокрема, хибним було рішення підтримати ідею переходу України від колективної форми господарювання до ринкової економіки. В даному випадку не було враховано, що наші співвітчизники ні функціонально, ні психологічно не готові були ефективно реалізувати можливості ринкової економіки. Так само як і не готові були стати “носіями суверенітету ” та “здійснювати владу безпосередньо ”.

Виразним свідченням такої неготовності було те, що народ, привчений радянським режимом до покори й терплячості не вчинив супротиву пограбуванню загальнонаціональних багатств. Ось  вам разючий приклад. Замість того, щоб встати на захист колективних та власних здобутків кілька мільйонів наших людей подалося на чужину шукати кращої долі. Тепер цей потужний трудовий потенціал вкладає важку працю не в будівництво своєї держави, а в розвиток економік чужих країн. Між іншим, народи цих країн забезпечили свій добробут впертою боротьбою й тяжкою працею. Повторюється те, про що близько 160 літ тому назад писав Тарас Шевченко: ”Степи мої запродані жидові, німоті, сини мої на чужині на чужій роботі”.

Отже  поспішно здійснювати демонтаж соціалістичної системи не можна було, хоча б тому, що ефективність господарювання визначають, перш за все, люди, а не система, в якій вони працюють. Основні зусилля слід було направляти на підготовку національних кадрів з чесних та патріотично вихованих громадян. Оскільки, сильну державу можуть побудувати відповідальні люди з належним рівнем  громадянської зрілості й культури. Тобто, не слід було воза ставити попереду коня. Тому лише незрячий не може побачити того, що під приводом переходу до ринкової економіки було здійснене цинічне ошуканство нашого народу.

Нахабні автори та виконавці цієї афери швидко стали законодавцями аморальних смаків й носіями корупційно-тіньового стилю поведінки. Тобто, негативним прикладом для економічно активних громадян. Зокрема, для значної частини середніх та дрібних підприємців, які для «розкрутки» власного бізнесу взяли на озброєння  корупційно-тіньові методи цих «законодавців». Тому суспільство ще глибше занурюється в морок капіталістичного (в українському варіанті ) божевілля.

Отруєні дурманом жадоби до ситості й розкошів за чужий кошт, ударники дикого “українського” капіталізму довели ситуацію в країні до повного безглуздя. В гонитві за наживою вони зруйнували загальнодержавну економіку, а потім додумались зробити товаром землю, (поки-що в тіньовий спосіб). Тобто, ту цінність, яка не може бути предметом торгу. Адже ж земля  створена Богом не для спекуляцій.  Нині цей провокаційний проект ще більше загострив міжлюдські стосунки.

В морі суспільних протиріч партійно – олігархічні групи й надалі на свій розсуд будуть продовжувати ділити Україну та паразитувати на тілі українського народу. Але тут слід нагадати біблійну мудрість, яка каже: «Горе тобі, що пустошиш, хоч сам не спустошений, тобі, що грабуєш, хоч тебе й не пограбовано. Коли ти пустошити скінчиш, спустошений будеш, коли грабувати скінчиш, тебе пограбують…».

Тому  варто нагадати всім, хто необачно втягнувся в гонитву за сумнівною  вигодою, що вигідно робити те, внаслідок чого розвиток особистої справи збагачує також і все суспільство, а не як тепер, заганяє людей у бідність та в могили. До цього ж слід додати, що в історії України ще не було прикладу, щоб хоч один українець зміг залишити в спадок своїм нащадкам якусь там сотню або ж хоч би з десять мільйонів доларів чи марок, які б приносили користь кожному наступному поколінню. З давніх-давен усі гроші, переважно, стікалися й нині так само потрапляють в одні й ті ж кишені. Тому завзяті українські хлопці, беручи участь у руйнуючих суспільне життя корупційно-тіньових оборудках,  повинні знати, що автори цих оборудок долучили їх до великого шахрайства виключно для того, щоб створити ілюзії масовості процесу. Тобто, щоб створити враження в громадськості, що все це відбувається в рамках демократичного суспільства  з рівними можливостями.

Прийде  час й наші дрібні та середні «успішні» бізнесмени обов’язково будуть ошукані, як це сталося з радянським народом. Так буде тому, що в цивілізаційному світі відбувається егоїстичний та підступний процес глобалізації. Здійснюється він поетапно, за певним планом. Виразною особливістю наступу «глобалізаторів» є те, що його провідники діють монолітною, підібраною за особливими критеріями, командою. Наші ж «успішні» хлопці неодмінно будуть викинуті на узбіччя  цього процесу, оскільки керуються куцою уявою про сутність того, що відбувається, а, до того ж, кожен діє сам собі.

Щоб виправити становище українці повинні  усвідомити, що ступінь загрози досягнув зловісного розмаху. Із народу, який впродовж багатьох віків розростався та  поширювався далеко за межі нинішніх кордонів України, ми стали вимираючим народом. Як вже згадувалося, сталося це через руйнування відлагодженого віками укладу життя нашої нації. Зупинити процес занепаду можна завдяки відродженню національної свідомості, світогляду та рис, які утверджують національну й особисту гідність. Ми повинні повернути до життя усі ті духовні та моральні першооснови, без яких неможливо викохувати міцну сім’ю, єдину родину, сильну націю. Споконвічна мудрість та досвід наших пращурів мусять бути твердинею, на якій будуватиме своє життя кожен українець та вся нація. Якщо ми повернемо цінності минулого в наше життя, то знову станемо нацією неповторної культури, а отже нацією розвитку.

Нинішній  політичний прошарок суспільства, а тим більше його політичний бомонд, нездатний здійснити потрібних кроків в такому напрямку. Адже ж його філософія є руйнівною за сутністю. Понад півтори сотні партій на тлі роз’єднаності народу свідчать про те, що розщеплення політичного активу, а значить його сумарного інтелекту, є аномальним явищем. Ті з них, що нині при владі чи рвуться до влади не здатні приймати рішень на користь народу, оскільки, передусім, обслуговують неправдиво нажитий капітал. Власники цього капіталу мають філософію та психологію хижаків. В останні роки за всебічним сприянням основних  «українських» телеканалів, вони влаштували публічну гризню за владу. Їхні політичні змагання зводяться до  прилюдного обливання  один одного брудом. Чим ближче до виборів, тим більше потворної фантазії в їхніх безглуздих суперечках. Весь згусток інтелекту кожної сторони вкладається в дискредитацію супротивника. А тим часом,  для конструктивних рішень щодо вирішення різних проблем та взагалі щодо розвитку країни не вистачає  ні часу, ні розуму, а , головне, совісті. Бо, якщо Україна займає чільні місця в світі в дитячому алкоголізмі, дитячій онкології, дитячій безпритульності, наркоманії, туберкульозу, смертях на дорогах й таке інше, то тут-таки є великі проблеми з совістю. Але політичний бізнес дає великий зиск, а тому  плювати хотіли вони на совість та мораль.

Про роль інформаційних засобів у цій політичній клоунаді можна писати бестселери. Чого варте телешоу «Свобода» на телеканалі  «ІНТЕР». Виразною  особливістю цього шоу є те, що за зовнішньою яскравістю криється тонко завуальована мета – внести плутанину та сум’яття в свідомість громадськості, а головне не допустити усунення протиріч, штучно посіяних між українцями окремих регіонів щодо мовних, релігійних, політичних та інших питань. Для підігрівання розбіжностей на програму «Свобода» підбираються відповідні теми й учасники дискусій, які є обдарованими трубадурами партійно-олігархічних груп. Їхні міжусобні сварки подаються, як демократичний процес державотворення. Насправді ж, це є знущанням над демократією, над українським народом та є загрозою існуванню української державності.

Тож зусилля усіх, хто відчуває небезпеку, повинно бути направлене на мобілізацію невраженого корупційною чумою національного інтелекту. Звідси витікає необхідність переходу від емоційної до інтелектуальної політики, від балачок до осмислених  дій. Найперше, до формування національної еліти.

Для досягнення очікуваного успіху Васильківська  міська, організація ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка сподівається спільно з іншими патріотичними організаціями достукатись до сердець та свідомості усіх, хто небайдужий до долі своїх рідних, своєї Батьківщини. Сподіваємось на підтримку освітян, партійних та громадських активістів, підприємців, депутатів та інших представників влади. Не через бігборди, а через живе спілкування ми будемо здійснювати потужну та переконливу світоглядно-роз’яснювальну роботу серед населення, а особливо серед молоді. Ми плануємо створити гуртки  «громадянської зрілості», де будемо плекати плеяду виразників національного світогляду. Я переконаний, що частина цієї молоді стане осердям справжньої національної еліти, здатної вивести Україну з нескінченної кризи. Врешті-решт ми досягнемо того, щоб народ дійсно був господарем на своїй землі, тобто «носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні». Національна культура буде об’єднуючим складником у життєвій конструкції всього українського суспільства.

В атмосфері відродженої культури українців, які складають близько 80% від всього населення України, зможуть успішно розвиватися культури представників інших національностей. Таким чином, буде забезпечена  гармонія співіснування національних меншин з українцями. За таких умов в нашій країні зникнуть протиріччя, характерні для суспільств вражених бездуховністю, аморальністю та безкультур’ям. Зокрема,  відпаде питання  щодо введення другої державної мови. Оскільки  кожен громадянин  буде свідомим того, що це питання  ніколи ніхто не підіймав би , якби в 30-ті роки минулого століття  українці не зазнали Геноциду. Всі, хто до цього часу не визнавав української мови, як державної, визнають її так само, як давно вже визнали українську паляницю. Так само, як українці, які проживають у Російській Федерації визнали російську мову, а росіяни, які живуть у Литві  визнали литовську мову, як державну. Високодуховне внормоване моральними чеснотами суспільство очиститься від брехні та корупції, від п’ятої колони та космополітизму, від політичного шахрайства. Україна стане швидко розвиватися  й неодмінно буде демократичною, заможною  та затишною державою для усіх добропорядних громадян.

Для сайту СОО УНА.

Голова  Васильківського  міського об’єднання  ВУТ „Просвіта” ім. Т.Шевченка

А.Т.Марущак

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net