На всі закиди недоброзичливців, які згадують його відхід від Організації, відповідаємо: по-перше, колишніх унсовців не буває, а по друге, як відомо, про мертвих або добре, або нічого…

Вшановуючи його славну пам’ять, хочеться згадати ті буремні 90-ті роки (а можливо і кінець 80-тих, коли все починалося вже минулого століття. Це наша історія – історія Організації, історія новітнього українського визвольного руху, історія України. І Олег – це, як би там не було, частина нашої історії і він буде постійно з нами!

Вічна пам’ять!

* * *

 «На жаль, зустрічаємося лише, коли ховаємо друзів». Ці слова Ігоря Мазура (Тополі) я чув останнього разу, здається, зовсім недавно, коли в червні прощалися з Русланом Зайченком. І ось не стало Олега Вітовича, ще зовсім молодої людини, яка народилася у 1967 році. Уходять Особистості. Вже немає з нами Анатолія Лупиноса, Олеся Бабія, Петра Перепуста та багатьох інших унсовців. Про те, що це були люди з сильним духом, справжні патріоти України особливо усвідомлюєш на фоні більшості теперішніх сірих політиків. Олег Вітович, незважаючи на молодий вік, протягом довгого часу був головою Української Національної Асамблеї – політичного крила УНА-УНСО. І лише цього факту достатньо, щоб осягнути всю непересічність цієї людини.

Він немало прислужився Україні. З 1994 по 1998 був народним депутатом, працював у комісії під орудою великого професіонала, одного з авторів Конституції Віктора Мусіяки, про якого завжди був високої думки. Олег був гарним учнем і вийшов із парламенту з безцінним досвідом і знаннями державотворення, який міг би пригодитися країні. Але такі політики зараз не потрібні, є лише попит на слухняних кнопкодавів та потенційних зрадників.

Останнім часом Олег займався бізнесом, але завжди мріяв повернутися у велику політику. Було дуже приємно читати його статті на «Українській правді» й бачити, що Олег не змінився, він так само боляче переживає за Україну та її народ. До переїзду в Київ він жив у Львові, але коріння його було з Волині. Це відчувалося у рисах характеру. Я ніколи не бачив його в гніві, його емоції проявлялися лише у щирій радості. Саме таким волинянином – спокійним, впертим і переконаним у власній правоті – він і залишиться в нашій пам’яті.

Нехай Господь упокоїть твою душу, друже.

Олег Кубах

Сумська обласна організація

Української Національної Асамблеї 

(УНА-УНСО)

редакція вісника «Нащадки Святослава»,

прогресивний люд Сумщини

щиро вітають

голову Політради УНА,

нашого побратима, доброго товариша

Ігоря МАЗУРА (Тополю)

 з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

Бажаємо козацького (кавказького) здоров’я,

незламної сили, кипучої енергії,

подальших успіхів та перемоги у нашій спільній боротьбі

і просто людського щастя!

Сумська обласна організація УНА-УНСО приєднується до людей доброї волі та висловлює щирі співчуття родині померлого, сестрі та донці.

Вшановуючи славну пам’ять  Побратима, подаємо його статтю.

Любив і ненавидів Україну водночас

Колись я любив і ненавидів Україну водночас.

Через багато років я розумію, що це була одна і та ж Україна, просто спроектована у різних відчуттях, притаманних, мабуть кожному, хто все ж таки більше любить.

Зараз я розумію, що залишилося все – і любов і ненависть, змінилися лише епітети, символи того, що ненавидиш і що любиш.

Колись я ненавидів і любив її з погляду галицького, зараз – з київського.

Я таки люблю її несвідомою любов’ю, що не давала мені виїхати звідси стократ при стрократній можливості, бо про причини любові до матері не сперечаються – їх сприймають як данність, як факт.

Я таки ненавиджу в ній все те, що не дає спокою душі яструба періоду унсовських воєн поза межами батьківщини і спогадів періоду українського романтизму початку дев’яностих.

Зараз я, мабуть, найбільше ненавиджу Україну мізерності.

Мізерності мрій, сподівань, вчинків.

Мізерності мислення – бо в окремих випадках воно невиліковне.

Народжений на Волині, тривалий час живучи на Галичині, мені, молодому, хотілось все негайно українізувати.

Пізніше я полюбив Україну в її розмаїтті.

Адже хочемо ми чи ні ми маємо дві культурні України – україномовну і російськомовну за змістом, але українську духовну субкультуру.

Для мене завжди українська ідея вимірювалась через призму соборності. Соборності територіальної та культурної.

Тому соборність цих культур, хочемо ми того, чи ні є, якщо не національною ідеєю, то, принаймі, її складовою і серед російськомовних українців переважна більшість є прихильниками ідей української державності.

Мені не подобається і не подобалась хуторянська система цінностей президента Ющенка. Можливо, в чомусь Кучма і Кравчук були кращими президентами.

Їм знадобилось набагато менше часу, щоб усвідомити себе президентом всієї держави і почати завойовувати симпатії тієї частини України, що голосувала проти них.

На жаль, Ющенко так і залишився президентом лише “Нашої України”.

Я завжди любив великі цілі, що можуть стати основою національної ідеї. Цілі вступу до НАТО, ВТО чи набуття ринкового статусу є ціллю споживацької ідеології.

Ця мізерність поглядів, розрахунків і дій, заслуговує лише ненависті.

Я завжди любив Україну шляхетних.

Я зараз мало бачу таких.

Я завжди любив Україну політичної нації, обєднаної спільною метою. І ненавидів Україну лицемірів.

Я завжди любив Україну героїв.

Зараз на заваді цієї любові стає Кримінальний кодекс і кримінальна практика влади.

Я думав, що люблю українську мову.

Зараз на заваді цієї любові стають реформи правопису.

Я завжди любив імперські претензії України.

Зараз Україна, як завжди, зраджує інтереси своїх співвітчизників у Придністров’ї, Польщі, Білорусії, Росії.

Я завжди любив ядерний статус України.

Зараз про це (вірніше кілька років тому ) говорять політики – але не міністр оборони.

Я завжди любив порядність в стосунках(як між політиками, так і серед людей.

Зараз порядність не в моді.

Я ненавиджу Україну пасічників ( нехай розводять бджіл, але не принижують щось набагато більше).

Я ненавиджу Україну фальшивих символів і споживацьких ідеалів.

Я ненавиджу Україну заздрості до сусідського щастя ( як і до людського загалом) – один з класичних українських архетипів.

Мені завжди припадала більше до душі романтика барикад, ніж тихий міщанський спокій.

Я люблю символ священника на коні, але ненавиджу Україну торгашів у храмі.

Я ненавиджу Україну пенсіонерів та пільговиків ( як це не крамольно звучить) – бо нація завжди повинна дивитися в майбутнє, і якщо не вистачає можливостей на кілька речей – потрібно вибирати пріоритети. Нехай таким пріоритетом будуть безпритульні діти.

Ця любов і ненависть – це почуття до самого себе, до того, що не любиш і навпаки у собі. Людині властиво прагнути вдосконалення.

Я часто задавався питанням – що є мірилом добра і зла, любові і ненависті. Може правий був Ейнштейн, коли говорив, що зло – це не що інше, як відсутність добра, божої іскри. Все, врешті пізнається в порівнянні.

Я не хочу, щоб мої діти жили в Україні ліберальних цінностей, однакових культурних смаків. Як не хочу сам померти в ліжку від старості.

Чому ж я досі не виїхав, чому цього не роблять інші?

Для мене це теж запитання.

Як не піддається поясненню виключно епічні речі – передзвін Львівських церков, світанок над Дніпром чи чорні піраміди Донбаських териконів – так, зрештою, не піддається чіткому логічному аналізу ніщо в нашому житті.

Можливо тому, що кожен з нас, хто ще тут, все ж любить Україну більше, ніж ненавидить. А можливо тому, що при всій ненависті і нелюбові до того, що не подобається, Україна, країна наших мрій і сподівань, для багатьох з нас сьогодні єдине, заради чого варто жити і заради чого не шкода було б померти.

Олег ВІТОВИЧ

“Українська правда”,

25 лютого 2010 р.

Українська Національна Асамблея висловлює свою солідарність  з Вільною профспілкою ВАТ «СНВО ім.. Фрунзе» та активістами протесту за збереження робочих  місць у їхній боротьбі за права трудящих. Віримо, ваша перемога неминуча!

Слава Україні! Слава труду!

От нам й залишається лише згадати стародавню пісню з Іваниці, що під Прилуками.

———————————————

Як посіяв мужик ячмінь – жінка каже гречка!

Нема мені ні словечка – нехай буде гречка!

Нехай так, нехай сяк, нехай сяк, нехай буде з гречки й мак.

———————————————

Ой, що той ячмінь та й заколосився.

Мужик каже ячмінь – жінка каже гречка!

Нема мені ні словечка – нехай буде гречка!

Нехай так, нехай сяк, нехай сяк, нехай буде з гречки й мак.

———————————————

Ой, що той ячмінь та й помолотили.

Мужик каже ячмінь – жінка каже гречка!

Нема мені ні словечка – нехай буде гречка!

Нехай так, нехай сяк, нехай сяк, нехай буде з гречки й мак.

Лука Іваницький.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/02/uryad-azarova-proty-dosyahnen-kosmonavtyky/feed/ 0 http://unso.sumy.ua/2011/02/sumskyj-rajon-donetskoji-oblasti/ http://unso.sumy.ua/2011/02/sumskyj-rajon-donetskoji-oblasti/#comments Sat, 12 Feb 2011 08:00:33 +0000 Лука Іваницький http://unso.sumy.ua/?p=4332 Засилля донецьких кадрів на Сумщині стало вже банальною темою.

За останні десять років стільки разів доводилося про це читати або писати, що чергове призначення вихідця з донецького регіону на керівну посаду в Сумській області викликає в мене вже не праведне обурення, а лише іронічну посмішку – звик.

Проте кілька днів тому «донецька тема» знову звернула на себе мою увагу. Я почав отримувати електронну розсилку для ЗМІ Донецької обласної державної адміністрації. Як виявилося, аналогічну розсилку одночасно стали отримувати практично всі відомі мені журналісти Сумської області. Причому одразу по кілька однакових листів.

Я розумію, що швидше за все це лише наслідки недолугих спроб донецького управління зв’язків зі ЗМІ (чи як там воно у них називається) популяризувати діяльність тамтешньої ОДА методами спаму. Але сам факт виглядає символічно – журналістам Сумщини ніби натякнули, що вони тепер знаходяться в інформаційному полі Донецької області…

Олексій Захарченко

За матеріалами інтернетгазети «Сотня» підготував Лука Іваницький.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/02/sumskyj-rajon-donetskoji-oblasti/feed/ 0 http://unso.sumy.ua/2011/02/penya-vladi/ http://unso.sumy.ua/2011/02/penya-vladi/#comments Fri, 11 Feb 2011 22:32:46 +0000 nimyj http://unso.sumy.ua/?p=4320 У мене абсолютно конкретне запитання до “непорушного правлячого блоку комуністів з капіталістами-олігархами” в “нашому” парламенті:чому це громадянам України за затримку хоча б на один день комунальних платежів нараховується пеня, а на затримку заробітної платні тим же громадянам на цілі місяці нашій “рідній” владі пеня не нараховується?

Гей ви там, “наверху”, ану швиденько відповідати платнику податків, який на свої гроші утримує вас, “п’явок людських і кровососів”.

Це за наші декілька мільярдів утримується вся ця, прости господи, “Верховна зрада”, президент, кабмін з вертольотами, віллами, туристичними поїздками по всьому світу, закамуфльованими “для дурних” під державні візити.

Хоча б один з цих візитів щось простому народові приніс? Може ви щось про рівень їх ефективності чули? Якщо, не брати, звичайно, для прикладу зустрічей з керівниками “братньої Монголії” з її нікому не потрібними тугриками.

Це я не просто так, так би мовити, абстрактно.

Ось минулого місяця вчителям Києва зарплату виплатили не повністю. Обіцяли доплатити в цьому місяці. Але ось уже час платити комунальні платежі, але з чого? Зарплату знову не виплачують. І прокуратура тут мовчить. Руки мабуть не доходять, бо треба “пресувати” опозицію.

Зараз справжнім злочинцям просто рай. Ну куди міліції ловити бандитів. Коли треба допитувати “Свободу” чи “Тризуб імені Бандери”, або переслідувати письменницю, лауреата Шевченківської премії Матіос.

Та я ще раз запитую, чому панові Табачнику не нараховується пеня за кожний день затримки платні вчителям? Я до вас звертаюся.

Хоча до кого звертатися? Це ж який рівень загальної дебільності треба мати, щоб повірити у повну маячню про те, що “тушки” переходять з однієї фракції до іншої просто так, або хоча б з ідейних міркувань.

Уже у Штатах народний депутат Доній озвучив і таксу за такий перехід до “непорушного блоку комуністів і олігархів-капіталістів”. Тим, кому затримують зарплату і нараховують пеню, було дуже цікаво прочитати, що ця сума досягла астрономічних 10 мільйонів доларів.

Та за таку суму не те що з фракції в фракцію перейдуть, рідну маму разом з Батьківщиною продадуть. Ось де непочатий край роботи для прокуратури. Та тут хіба що хробаку не зрозуміло, що треба робити. На всіх “перебіжчиків” треба відкрити карну справу.

Хтось ці мільйони, коли мільйонам українців ні на що жити, брав і хтось їм давав. Отже, злочинцями є той, хто хабар отримав і той, хто його давав. А мільйонні доларові хабарі – це найвища міра покарання з конфіскацією майна.

А далі слідство і “нерушимий блок комуністів з олігархами-капіталістами” знімає депутатську недоторканість з “тушок” і вони стрункими рядами відправляються туди “де Макар телят не пас”.

А тепер останнє запитання, так би мовити, до широкого загалу. Ви вірите, що пеню почнуть нараховувати різного роду табачникам?

І вони ще дивуються, що арешти опозиціонерів в усьому світі класифікують як політичні репресії.

А як вони всі ці дії можуть кваліфікувати, коли на їхніх очах десятки людей переходять у парламенті з фракції у фракцію, отримуючи за це величезні хабарі, але ані їх, ані тих, хто ці хабарі дає, ніхто не переслідує.

Жодної ж кримінальної справи, незважаючи на те, що обвинувачення в корупції у Верховній Раді прозвучало з “розцінками на увесь світ” так і не заведено.

Геополітичний час цокає дуже швидко. Звичайно, “для дуже дурних” комунальні платежі спочатку підвищують до захмарних висот, а потім за вчасні платежі знижують на декілька відсотків.

Але всі ці дії дійсно для зовсім уже “ніяких” людей, які взагалі нічого не здатні второпати.

Але крім людського осуду і горя у світі існує ще й геостратегічна “пеня” для влади, яку не купиш за 10 мільйонів доларів. Ця “пеня” вже нараховується і скоро її неминуче прийдеться платити.

Петро Масляк

Підготував Микола Тисячник

Наші народи багато що пережили й завжди один одного підтримували. Грузія пройшла складний шлях реформ. Ми готові поділитися своїм досвідом, щоб ваша нація не повторювала наших помилок. Завжди мудро вчитися на чужому досвіді. Ми готові до співпраці та дружніх відносин” – наголосив Грігол Катамадзе – повноважний Посол Грузії в Україні.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

Аякже – на те й назвалися величним словом Батьківщина!

От скоро ми маємо нагоду оцінити їх діяльність під час голосування за поданням депутатської групи «Свобода» в Лохвицькій міськраді де йдеться про демонтаж болвана душителю українського народу В.Ульянову на кличку Лєнін. Він розташований у центральному міському парку на місці Соборної площі, поблизу зруйнованого більшовицькими сатрапами Собору Різдва Пресвятої Богородиці.

Також ця група депутатів-націоналістів внесла проект рішення про перейменування вулиць, які ще й досі носять імена ворогів української нації. Пропонується замінити вулиці та провулки в місті Лохвиці згідно з їх історичних назв, а також з метою вшанування діячів українського національно-визвольного руху, зокрема й тих, котрі були уродженцями Лохвицької землі.

Наприклад, йдеться про перейменування вулиці та провулку з одіозною та чудернацькою назвою “60-річчя Жовтня” – на вулицю імені Провідника ОУН Степана Бандери. Також викладені пропозиції перейменувати деякі існуючі вулиці – на честь Героїв Крут, поетеси та діяча ОУН Олени Теліги, уродженців Лохвиччини братів Дмитра та Бориса Андрієвських, одного з перших у світі дослідників Голодомору-Геноциду українців Полікарпа Плюйка (Поля Половецького), художника-лохвичанина Михайла Дмитренка, діяча козацького руху, дорадника Гетьмана Павла Скоропадського – Антона Кущинського та багатьох інших достойників українського роду.

А що ж Сумський край? У нас партія «Батьківщина» теж не заднього пасе, теж має численне представництво в місцевих радах усіх рівнів. Та щось не чутно патріотичних ініціатив від цієї одіозної політичної сили.

Чи, можливо, вона й не політична, а така ж контора з обмеженою відповідальністю, як і від Партії Регіонів?

Поживемо, побачимо… прослідкуємо!

Скажете – А ваша Українська Національна Асамблея? Запитання слушне. Але ж відомо, що ми й не балотувалися масово на минулих виборах, щоб не розпорошувати патріотичний спектр. Це було узгоджено з місцевими політичними організаціями.

Але в наступні вибори підемо лавиною, бо бачимо, що без нас, стрижня патріотизму й націоналізму в Сумській області, пробуксовує відстоювання поступу Національної Ідеї в радах усіх рівнів.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

Кандидат у президенти Янукович обіцяв усунути «завищення цін на газ…; невідповідність цін на послуги у системі ЖКГ якості послуг». Здаючи Севастополь вже у ранзі Президента, він запевнив, що ціни на газ не зростатимуть, i задекларував «виділення значних сум із бюджету та залучення приватних інвестицій» для ЖКГ, а також захист «інтересів усіх людей праці»…

А маємо те, що маємо. Ціни на газ зростають, на ЖКГ у бюджеті передбачено мізер, інвестицій нема, по категорії громадян, що потребують захисту, завдано удару: пенсії та зарплати практично не змінилися, натомість різко підстрибнули тарифи на всі ЖК–послуги, про якість яких годі й казати.

Перший удар — 14 грудня 2010 р. НКРЕ дала «зелене світло» підвищенню тарифів з 1 січня на опалення та гарячу воду для населення на 10—30% (в Києві 30%). Ціна опалення в Києві 4,52 грн./м кв., у 19 облцентрах вона нижче, у Сімферополі, Львові, Миколаєві, Полтаві, Чернівцях — вище (4,67—5,78 грн.), аж зашалює в Ужгороді (9,17 грн./м кв.). Ненормально широкий діапазон викликає підозру, що тарифи необґрунтовані, а принцип їх утворення приховують від громадян.

Через місяць — другий удар: 13 січня ц. р. НКРЕ підняла тарифи на електроенергію з 1 лютого — на 30%, якщо за місяць «нагорить» 150 кВт.год.; 20 січня збільшено тарифи на холодну воду на 11—15% та водовідведення на 10%. У квітні очікується значне підвищення ціни на газ для населення.

За це, за те, що проблеми ЖКГ вирішують за рахунок бідних, ми маємо дорікати собі, власній довірливості. Можемо морально засудити автора слогана «Україна для людей», бо реалізується програма «Україна для «своїх» людей». Але є юридична підстава для опротестування нових тарифів, бо їх запровадження порушує Закон «Про житлово–комунальні послуги» (2004). У законі передбачено, що органи місцевої влади, встановлюючи ціни на ЖК–послуги, повинні не лише інформувати населення, а й організовувати громадські слухання, пропозиції яких зобов’язані розглянути (ст., ст. 11, 20).

Формально влада надала якийсь ерзац інформації, але це послання — просто відписка, бо влада не пояснила, як вирахувано величину тарифів. Є обґрунтована підозра, що вони «липові», завищені. У проекті є недоречності, більшість яких — на користь багатим і на шкоду бідним.

Споживання тепла, як і раніше, оцінюється за площею житла. Але ж нагрівати треба не підлогу (чи стелю), а об’єм помешкання. Бідні живуть у квартирах висотою 2,2—2,4 м, а у «хатинках» скоробагатьків висота 3,4—3,8 м, тобто вони на 1 м кв. беруть у 1,5 рази більше тепла. Виходить так, що в нас бідні платять за багатих. Оскільки лічильників тепла немає не лише в квартирах, а й у будинках, то мешканців змушують платити за втрати в тепломережах, а вони в нас величезні. Власники «хатинок» встановлюють у себе лічильники або індивідуальні системи опалення, тож наше бідне ЖКГ субсидують бідні верстви суспільства.

Нині треба, щоб влада розсекретила, опублікувала алгоритми розрахунку тарифів, як того вимагає не лише закон про ЖКГ, а й новий закон про доступ до інформації. До тарифів мають увійти лише справді необхідні накладні витрати теплокомуненерго та тепломереж (а не оплата дорогих авто керівників). Тариф на опалення має ґрунтуватися на 1 м куб. (обігріву об’єму житла), а не на 1 м кв. Необхідно зобов’язати ЖЕКи встановити лічильники тепла на вході в будинки, щоб відсікти втрати тепла в мережах та не користуватися неперевіреними даними теплопунктів.

Стан українського ЖКГ справді жахливий. Але влада хоче проблеми ЖКГ вирішити поборами з бідних верств, а треба починати з себе. Не заслуговують вони на високі зар­плати, дачі, санаторії, іномарки, вертольоти при такому стані господарства. Не вистачить для ЖКГ? Треба взяти за вим’я мільйонерів, як учив Остап Бендер.

24 січня Янукович поставив вимогу перед Азаровим (Кабміном) та місцевою владою розробити зважені, обґрунтовані тарифи на ЖК–послуги та довести розрахунки до громадськості. Це нагадує гру в доброго та злого слідчого. Президенту створюють імідж «батька народу», що піклується про його благо.

Ігор Дем’янчук,

кандидат технiчних наук, Київ

Підготував Петро Перепуст за матеріалами газети «Україна молода».

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net