Друга розповідь в генделику.

Якось сиділи два чолов’яги в генделику біля лісу на великій дорозі.

Пили пиво, нудьгували, чекали автобуса, який має бути за розкладом аж через кілька годин. Розмовляли. Тут приходить ще один чолов’яга та й сідає до столу.

А, звідки ти, запитують в нього чолов’яги? Та, я здалеку, з Галичини, а йду в місто Триторбоград, яке колись, понад триста років, за Козаччину, заснував мій славний пращур Герасим, син Кіндрата з полонини. У того Кіндрата було кілька дітей і за нашим звичаєм їх називали Кіндратовичі.

Вже не так й далеко залишилося йти, бо скоро й кордон з сусідами. А чи чули ви про це місто? Та ні, говорять інші чолов’яги. Я ось з хутора понад річкою Ворсклою, а цей з під Сум.

Сум, суми, думи – щось навіяло галичанину ці слова. О, каже він, я чув переказ у моєму селі про те, що десь далеко на сході України є місце де сходяться три річки й воно в давнину називалося сумним місцем, бо було болотисте, поросле кущами та деревами й там, як переказують, полюбляла бавитися всяка нечисть – відьми вовкулаки, русалки різні та бозна що. А неподалік було Сумине городище. Там жили люди ще з незапам’ятної давнини. Спочатку ті мешканці боялися того сумного місця, а після їх хрещення та вся нечиста сила злякалася їх християнської віри й втекла, кажуть десь на північ, в болота та непрохідні ліси й сидить до сих пір там й час від часу шкодить людям.

А на тому колишньому болоті з часом місцеві мешканці понабудовували багато криниць з кам’яною цабриною для своєї малечі, щоб вони там у жмурки гуляли, ховаючись поза тих криниць. Вони їх так щільно будували, що коли вершник їде, то може зачепити з обох боків ті криниці. І коли йде огрядна людина, то й вона може своїм одягом зачепитися за ті криниці. Але малечі там було зручно й весело бігати поміж них.

Підходящого каменю ніде навкруги не було, то люди їздили аж до Кавказьких гір та привозили возами той камінь для криниць. Деякі цабрини збудували з дерева, але те тимчасово, бо хотіли, щоб всі вони були з граніту, малечі на радість.

Ну, а це мій земляк Герасим зібрав якось ватагу козаків та й пішов шукати кращу долю. Довго він блукав Україною аж поки не прийшов на те сумне болото біля Суминого городища. Там було майже пустинно. Людей в окрузі залишилося мало, болота повисихали, річки обміліли. Одні тільки криниці навкруги з кам’яними цабринами бовваніли.

Бачить той Герасим Кіндратович здалеку те місце та й каже своїм козакам. А що, в злитті трьох річок непогано буде збудувати фортецю та поселення довкола неї. Гайда туди. Ну всі й поїхали.

Їдуть вони поміж тих криниць, ледь протискуються. А в одного здоровенного козака не було коня, бо він недавно продав його за золоті монети місцевому багатію. Кінь був не простий. Упряж у нього була з Царгорода, усипана самоцвітами, дуже дорога. Склав козак те золото в торби й вийшло аж три торби повні золота. У деяких козаків вершників теж було по три торби золотих монет з кожного боку коня причеплені – для рівноваги. В далеку дорогу запасалися як слід!

Ну, от вони їдуть поміж тих криниць та й чіпляються своїми торбами з золотом. У того пішого здорованя козака його три торби відірвалися й шубовснули в криницю, а він навіть не замітив, бо був таким здорованем, що міг гарматами жонглювати, як м’ячиками, то й не відчув пропажу. А тут вершники з торбами золота теж позачіплювалися за криниці, попругами, які тримали ті торби. За довгу дорогу ті попруги повитиралися й тільки но зачепилися за криницю, то зразу ж й попадали в неї – три торби в одну криницю, а три торби з іншого боку в другу криницю, бо тих криниць була сила силенна, як я вам вже казав, просто так не проїдеш.

Ну, козаки проїхали ще трохи та й зупинилися. Герасим Кіндратович й каже – будемо тут засновувати місто, розвантажуйте привезене, будемо облаштовуватися з дороги. Аж тут козаки як закричать – де ж наші торби з золотом? Туди-сюди дивляться, нема торб з золотом. Горе та й годі.

І сказав Герасим Кіндратович, не хвилюйтеся, поміркуємо де ці торби могли б дітися, може нечиста сила спричинила цю пропажу, а можливо й просто десь ми їх погубили. Ну й пішли шукати. Аж ось, хтось каже, що може в криницю впали, бо їхали поміж них.

А перед цим нечиста сила, яка прибула з півночі на свій шабаш саме в цей час, побачивши, що козаки повпускали свої торби з золотом у криниці, повитягували майже всі торби та поховали. Не встигли тільки три торби забрати.

Ну, козаки в тих криницях нишпорять, а нічого не знаходять. Поталанило тільки тим козакам, які оглядали криницю, яка була подалі від чащоб де сиділа нечиста сила й не встигла до тієї криниці добратися. От і витягли тоді козаки три торби з золотими монетами. Всі дуже зраділи, бо зрозуміли, що решта їх золота пропала, адже обшукали все навкруги.

А коли витягали ті три торби з золотом, то нечиста сила з кущів все це бачила та як закричить на їх нечистій мові – наші суми, суми, суми! Козаки ж не знали, що то воно є та й вирішили, що суми, то якесь магічне слово з неба.

Аж тут один нечистий виходить з лісу в людському образі та й каже, що суми, то є ваші торби, які ви витягли з криниці. Ну, козакам сподобалося це слово та й кажуть – давайте наше нове поселення назвемо Сумами. Воно буде мати навантаження якогось таємного змісту й буде будити у людей різні фантазії.

Частина козаків не погодилася та й каже, що коли вам хочеться увіковічити цю подію з трьома найденими торбами з золотими монетами, то й треба назвати наше нове поселення по-нашому, українською мовою – Триторбоград.

Не знаю, каже галичанин, як там події розвивалися далі, але один з тих козаків повернувся на Галичину й розповідав людям цю історію, а люди й зрозуміли, що десь на сході України є поселення, яке називається Триторбоград, бо не могли ж українці назвати своє поселення якимось дивним чужим словом суми.

Це вже потім, ось недавно, перед Другою світовою війною чи після неї, коли та нечиста сила, яка сховалася на півночі від нашого краю повиморювала наш народ голодом та навезла з півночі різного люду, то й поширилося слово сумка, суми замість торба, торби. Зараз дітям у школі викладають в українській мові, що в нас є і торба, і сумка. Ось тільки я ніяк не второпаю, яка ж різниця окрім його походження, між значенням цих слів. Є ще й валіза.

Та що ти говориш, галичанину, говорить інший чолов’яга, я народився в Сумах, а Триторбограду не знаю, а наше славне місто так і назвали від тих сумок з золотими монетами, всі про це знають. Ми навіть пам’ятник у себе в місті встановили на честь тієї події, як ти кажеш, з торбами. А от цабрину криниці в пам’ятнику зробили дійсно з граніту, бо так воно й було і ти вже про це розповів.

Ну, нехай буде по твоєму, то тепер я легко найду той Триторбоград, який зараз називається Сумами. Бувайте здорові. Та й пішов той галичанин собі далі.

Лука Іваницький.

Підготував Євген Бобровський.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *