Щоб в Державі керувала Українська влада,
Патріоти – всі міністри, Президент і Рада !
Щоб мали усі діти добрих маму й тата,
І ніхто не їхав з хати у світ заробляти.

Щоб у нас греки прали лахи, чехи мурували,
Італійці щоб самотніх людей доглядали,
Щоб поляки у нас косили, німці загрібали,
А москалі у нас зі стайні гної викидали !

Щоб Українці жили чесно, дружно і багато,
І хай кожен день у році, буде наче свято!

Від Сумського обласного комітету Української Національної Асамблеї ( УНА-УНСО )
З повагою, Олександр Хоменко.

1 січня 2012 року

Початок Маршу – о 16-00.

Збір учасників – біля Свято-Воскресенського кафедрального козацького собору Української Православної Церкви Київського Патріархату. Марш пройде вул. Соборною і закінчиться урочистим мітингом біля пам’ятної дошки Провіднику ОУН на Сумщині Семену САПУНУ.

Телефон для довідок: 099-152-63-91 (Сумський обласний комітет УНА-УНСО).

Інформаційно-аналітична служба
Сумської обласної організації
Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО)

З’їзд традиційно почався зі слова Юрія Шухевича, що закликак почати з мрлитви. Молитву прочитав Владика Євстратій Зоря. Не оминув він і день пам’яті жертв голодомору і пам’ять померлого Руслана Зайченка молитвою “Вічная пам’ять”. За молитвами прозвучав дещо незвичний Марш УНСО.

Дружні привітання принесли Голова секретаріату КУН Володимир Манько, Представник керівництва ОУН Революційної, наш земляк, Віктор Рог, Представник керівництва ОУН Богдан Червак, Заступник годови Громадської компанії ПОРА Андрій Юсов, представники гурту Рутенія та інші.

Предствники ОУН спільно нагородили відзнакою зі 120-річчя народження Євгена Коновальця Юрія Шухевича, Валерія Бобровича та Ігоря Мазура.

У порядку денному післ прийняття змін до статуту було обрано до членів проводу Воронова Валерія Вячеславовича. Також було обрано Ігора Мазура Головою політради, а також добрано членами Ярослава Лагнюка і Андрія Бондаренка. Головою виконкому було обрано Дмитра Павєльєва, а головою ревізійної комісії Хурста Костянтина.

Після з’їзду УНА відбулося друге коло або з’їзд УНСО. На якому було обрано керівні органи.

Так Юрій Шухевич обійняв посаду головного командира УНСО, Микола Карпюк став його заступником. За ними було обрано членів вищої ради, ради старійшин і головного штабу, головою якого став Валерій Бобрович.

До членів головного штабу було введено Русдана Зайченка і Анатолія Лупиноса навічно.

P.S.: Вітаємо голову Конотопської організації з відзнакою II ступеня.

Сумська обласна організація УНА-УНСО приєднується до людей доброї волі та висловлює щирі співчуття родині померлого, сестрі та донці.

Вшановуючи славну пам’ять  Побратима, подаємо його статтю.

Любив і ненавидів Україну водночас

Колись я любив і ненавидів Україну водночас.

Через багато років я розумію, що це була одна і та ж Україна, просто спроектована у різних відчуттях, притаманних, мабуть кожному, хто все ж таки більше любить.

Зараз я розумію, що залишилося все – і любов і ненависть, змінилися лише епітети, символи того, що ненавидиш і що любиш.

Колись я ненавидів і любив її з погляду галицького, зараз – з київського.

Я таки люблю її несвідомою любов’ю, що не давала мені виїхати звідси стократ при стрократній можливості, бо про причини любові до матері не сперечаються – їх сприймають як данність, як факт.

Я таки ненавиджу в ній все те, що не дає спокою душі яструба періоду унсовських воєн поза межами батьківщини і спогадів періоду українського романтизму початку дев’яностих.

Зараз я, мабуть, найбільше ненавиджу Україну мізерності.

Мізерності мрій, сподівань, вчинків.

Мізерності мислення – бо в окремих випадках воно невиліковне.

Народжений на Волині, тривалий час живучи на Галичині, мені, молодому, хотілось все негайно українізувати.

Пізніше я полюбив Україну в її розмаїтті.

Адже хочемо ми чи ні ми маємо дві культурні України – україномовну і російськомовну за змістом, але українську духовну субкультуру.

Для мене завжди українська ідея вимірювалась через призму соборності. Соборності територіальної та культурної.

Тому соборність цих культур, хочемо ми того, чи ні є, якщо не національною ідеєю, то, принаймі, її складовою і серед російськомовних українців переважна більшість є прихильниками ідей української державності.

Мені не подобається і не подобалась хуторянська система цінностей президента Ющенка. Можливо, в чомусь Кучма і Кравчук були кращими президентами.

Їм знадобилось набагато менше часу, щоб усвідомити себе президентом всієї держави і почати завойовувати симпатії тієї частини України, що голосувала проти них.

На жаль, Ющенко так і залишився президентом лише “Нашої України”.

Я завжди любив великі цілі, що можуть стати основою національної ідеї. Цілі вступу до НАТО, ВТО чи набуття ринкового статусу є ціллю споживацької ідеології.

Ця мізерність поглядів, розрахунків і дій, заслуговує лише ненависті.

Я завжди любив Україну шляхетних.

Я зараз мало бачу таких.

Я завжди любив Україну політичної нації, обєднаної спільною метою. І ненавидів Україну лицемірів.

Я завжди любив Україну героїв.

Зараз на заваді цієї любові стає Кримінальний кодекс і кримінальна практика влади.

Я думав, що люблю українську мову.

Зараз на заваді цієї любові стають реформи правопису.

Я завжди любив імперські претензії України.

Зараз Україна, як завжди, зраджує інтереси своїх співвітчизників у Придністров’ї, Польщі, Білорусії, Росії.

Я завжди любив ядерний статус України.

Зараз про це (вірніше кілька років тому ) говорять політики – але не міністр оборони.

Я завжди любив порядність в стосунках(як між політиками, так і серед людей.

Зараз порядність не в моді.

Я ненавиджу Україну пасічників ( нехай розводять бджіл, але не принижують щось набагато більше).

Я ненавиджу Україну фальшивих символів і споживацьких ідеалів.

Я ненавиджу Україну заздрості до сусідського щастя ( як і до людського загалом) – один з класичних українських архетипів.

Мені завжди припадала більше до душі романтика барикад, ніж тихий міщанський спокій.

Я люблю символ священника на коні, але ненавиджу Україну торгашів у храмі.

Я ненавиджу Україну пенсіонерів та пільговиків ( як це не крамольно звучить) – бо нація завжди повинна дивитися в майбутнє, і якщо не вистачає можливостей на кілька речей – потрібно вибирати пріоритети. Нехай таким пріоритетом будуть безпритульні діти.

Ця любов і ненависть – це почуття до самого себе, до того, що не любиш і навпаки у собі. Людині властиво прагнути вдосконалення.

Я часто задавався питанням – що є мірилом добра і зла, любові і ненависті. Може правий був Ейнштейн, коли говорив, що зло – це не що інше, як відсутність добра, божої іскри. Все, врешті пізнається в порівнянні.

Я не хочу, щоб мої діти жили в Україні ліберальних цінностей, однакових культурних смаків. Як не хочу сам померти в ліжку від старості.

Чому ж я досі не виїхав, чому цього не роблять інші?

Для мене це теж запитання.

Як не піддається поясненню виключно епічні речі – передзвін Львівських церков, світанок над Дніпром чи чорні піраміди Донбаських териконів – так, зрештою, не піддається чіткому логічному аналізу ніщо в нашому житті.

Можливо тому, що кожен з нас, хто ще тут, все ж любить Україну більше, ніж ненавидить. А можливо тому, що при всій ненависті і нелюбові до того, що не подобається, Україна, країна наших мрій і сподівань, для багатьох з нас сьогодні єдине, заради чого варто жити і заради чого не шкода було б померти.

Олег ВІТОВИЧ

“Українська правда”,

25 лютого 2010 р.

Герой України, голова Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО), лідер громадсько-політичного об’єднання «Галицький вибір», син головнокомандувача Української Повстанської Армії Романа Шухевича, дав ексклюзивне iнтерв’ю «Полемiцi».

- Пане Юрію, як оцінюєте рішення суду позбавити батька звання Героя України?

- Бандері та Шухевичу можна давати героя, можна знімати через суди – це не змінить ситуацію. Ті, хто вважав його героєм, і надалі так вважатимуть, попри всі рішення. З боку Ющенка це був просто жест визнання державою цього статусу. Не вважаю, що сталося щось особливо страшне.

Мене просто от що дивує: коли «Регіони» прийшли до влади, то сказали: в одній частині України є свої герої, у другій – свої. Якщо так, то чому вони не хочуть визнавати героїв, які є в іншій частині, але примушують нас, як це було 9 травня, шанувати інакших героїв? Відновлюють пам’ятники Сталіну, Дзержинському… Це також свідчить про дещо. Це вказівник, куди ми йдемо. Напрямок відновлення, реставрації далекого минулого. Бо Сталін, якого засудив з’їзд Компартії, – фігура одіозна, й не лише в нас, а в усьому світі. Побудова йому пам’ятників і переслідування тих, хто скидає їх, – це багато про що свідчить.

- Чи оскаржуватимете це рішення?

- Так. Є багато суто юридичних підстав для цього оскарження. Вищий адміністративний суд є вищою інстанцією в цих питаннях, але коли він допускає певні порушення, то є підстави звернутись у Верховний Суд України. Якщо ВСУ ухвалить негативне рішення, то оскаржуватиму його в Європейському суді, а там є багато дечого.

- Які юридичні порушення маєте на увазі?

- Насамперед, Оленцевич (донецький адвокат, – авт.), який подавав позов і стосовно Бандери, і стосовно Шухевича, не мав права робити це, бо указ – це акт індивідуальної дії, він не стосується Оленцевича, не порушує його прав. Так суд і вирішив у першій і другій інстанції. Тоді Оленцевич знайшов такого собі Соловйова і його руками знову подав позов до суду. Соловйов протермінував позов, тому написав, що випадково в газеті знайшов інформацію – і йому відновили термін давності. Але є кілька справ, у яких ми зверталися зі схожими речами, і нам той самий Вищий адміністративний суд відмовив. Перша інстанція теж відмовила Соловйову, але були президентські вибори – і друга інстанція, Апеляційний суд, скасував рішення Окружного адміністративного суду і виніс ухвалу на його користь. 2 серпня ВАСУ задовольнив касацію Соловйова і відмовив нам.

- На Вашу думку, під час ухвалення цього рішення були якісь впливи з Адміністрації президента чи особисто глави держави?

- Безумовно. Інакше не було б одного рішення в першій інстанції та протилежного – в іншій.

Щодо Бандери, то тут усе простіше. Звання скасували через те, що він не є громадянином України. Але що таке громадянство? Це юридичний зв’язок між людиною і державою. З моментом смерті людини цей зв’язок втрачається. Тобто всі, хто помер, не є громадянами України.

Оленцевич оскаржував дуже багато нагороджень. Той самий суд відхилив його скарги стосовно нагородження В. Стуса, щодо нагородження Ю. Луценка орденом Ярослава Мудрого, О. Пасенюка – орденом Ярослава Мудрого, надання звання Героя ректорові Донецького національного медичного університету Козакову. Берест, який піднімав прапор над Рейхстагом, теж не був громадянином України. Генерал Дерев’янко, який приймав капітуляцію Японії, отримав посмертно Героя України, хоча також не був її громадянином. Можна називати багато прізвищ людей, які отримали посмертно звання Героя України, не будучи громадянами України.Тобто суд підійшов до цієї справи вибірково.

- На Східній Україні Вашого батька, як і Бандеру, називають фашистом і ворогом. Їм складно зрозуміти аргументи, які виправдовують його дії. Що Ви хотіли б сказати їм, аби переконати в іншому?

- Слухав якось Кісельова. Саме була «війна пам’ятників», тривала дискусія. Один із промовців сказав: переміг Бандера, тому що Сталін убив мільйони людей, аби України не було, а Бандера все своє життя боровся за те, щоб Україна була незалежною. Ну, й у такому випадку ми мали б не визнати самого факту існування незалежної України, адже ці люди боролися за цю незалежність.

На Сході в багатьох людей, особливо старшого покоління, дещо спотворене уявлення і про Шухевича, і про Бандеру, і про Сталіна, і про багато іншого. Тому й ворог. Людям, які воювали в Радянській армії під червоним прапором, навіть їхнім дітям, важко зрозуміти, що Шухевич і Бандера воювали проти перемоги як Сталіна, так і Гітлера.

Водночас, згідно з опитуваннями, постійно зростає кількість людей, які визнають, що Бандера є національним героєм. Розумію, що це відбувається завдяки молодому поколінню та збільшення кількості більш поінформованих людей. З іншого боку, люди позбуваються радянських стереотипів. Але тих, хто жив із цією думкою все життя, дуже складно переконати в протилежному.

- На Вашу думку, має пройти якийсь час, щоб усе змінилось, але скільки? 100, 200 років?..

- Ні. Безумовно, менше. Декілька десятків років. У тому ж опитуванні Бандера не дотягував кілька відсотків до половини. Тобто вже майже пів-на-пів. Щоправда, це опитування проводили серед активного населення, але все ж… Дайте людям правдиву історію. Багато не знають про те, що впродовж усієї війни Бандера перебував у німецькому концентраційному таборі, не знають і того, що два його брати там загинули.

- Також говорять, що Ваш батько отримав два залізні хрести з рук Гітлера?

- Це неправда.

- Тобто Роман Шухевич не отримував із рук Гітлера жодних відзнак?

- Ні. Хрести з рук Гітлера взагалі отримало лише кілька людей, і серед них не було українців.

- На одному з віче у Львові Ви заявляли, що Україна поверне собі Кубань. Як це відбудеться?

- Це також питання часу. Коли я ще навчався у школі, там був географічний атлас із картою розселення національностей. На цій карті вся Воронезька область, вся Кубань була намальована фарбою того ж кольору, що й Україна. Тобто більшовики визнавали, що там мешкають українці. Але їм увесь час вбивали в голову думку, що вони руські. Проте це не значить, що вони ідентифікують себе з москалями.

Один каже: «Я руський». Я йому кажу: то ти кацап. «Та ти що! Кацапи – то найгірші люди, які є». Він не ототожнює себе з ними, хоча каже, що він руський.

У деяких кубанських школах почали вивчати «кубанскоє нарєчіє». А знаєте, що це? Українська мова з певним кубанським діалектом. Це радше кубанський суржик. Я був на Кубані. Там так говорять, що чотири слова українських, і тільки одне-два – російські. І це називається «русскій язик».

Але це ще раз свідчить, що вони не ідентифікують себе з тією кондовою, корінною Росією. Вони кажуть, що вони козаки, а решту називають іногородніми.

- Але навіть їхнього бажання замало, щоб доєднатися до України. Росія ніколи такого не допустить. Це буде друга Чечня…

- Вважаю, що питання Росії вже вирішене. Вирішене в тому розумінні, що вона не проіснує навіть у формі Російської Федерації. Вона розвалиться. Тривають відцентрові процеси. Іноді вони стають доволі бурхливими. До речі, після розвалу Союзу вони були доволі бурхливі.

Відцентрові процеси в Росії завжди були, їх стримував в одному тілі лише обруч імперії. Але тільки-но цей обруч послаблюється, все починає розповзатися. До речі, росіяни не є нацією. Якби вони потрапили під владу іншої держави (немає значення, чи то німці, чи китайці), то дуже швидко зникли б. Це нація, яка надзвичайно швидко асимілюється. Колись видавництво «Наука» у 1970-х роках видало книгу «Этнические процессы в США и Канаде». Там я знайшов дуже цікаву річ, що власне росіяни, які туди емігрували, дуже швидко зникають. Вони асимілюються. Одні відчули себе там євреями, інші – татарами, треті – ще Бог зна ким, але не росіянами. Або просто асимілюються з місцевим населенням. Найбільші нації там – німці, українці та поляки.

- Якби у війні перемогла Німеччина, де була б зараз Україна і чи була б вона взагалі?

- Безумовно, була б. Куди б вона ділася. Не такий страшний чорт, як його малюють. По-перше, щоб опанувати такі величезні простори, самих німців не вистачило б. На той час німців було близько 80 мільйонів. Лише Радянський Союз мав близько 180 мільйонів. А ще додайте Польщу, Чехію… Німці мусили б зважати на місцеве населення.

У німецьких журналах у 1960-х роках публікували статті на тему «Що було б зі світом, якби перемогла Німеччина». Німці вважали, що Україні треба створити країну, яка була б сторожем німецьких інтересів на сході. Були й гарячі голови, які вважали, ніби Україну треба асимілювати, заселити німцями. Але чи змогли б вони так зробити? Знищити 40 мільйонів українців теж не могли б, бо це викликало б значний опір не лише в Україні, а й у всьому світі.

Тому, на мою думку, німецька імперія розвалилася б значно швидше, ніж Радянський Союз.

- Візьмемо нинішню політичну ситуацію в Україні. Опозиція заявляє про диктатуру влади, політичні переслідування, називає Тимошенко політв’язнем. Чи справді вона політв’язень?

- Ні. Тимошенко сама спровокувала те, що вона зараз у в’язниці. Вона спровокувала, а Янукович піддався.

- Тобто Тимошенко вигідний її теперішній стан?

- Дуже вигідний. Вона спровокувала цю ситуацію власне для того, щоб бути політв’язнем. Бачте, режим переслідує її. Але нехай не забуває, що таки вчинила злочин (і не один). Це були не лише газові угоди, а дуже багато зловживань. Усе це можна довести, і треба доводити. Противники Януковича, звичайно, мають рацію, говорячи, що хабарництво, зловживання є з боку всіх, а репресують її. Якщо хочуть боротися проти явища, то треба садити і своїх, і не одного.

- Але влада пробує. Нещодавно спіймали на хабарі голову однієї з РДА на Львівщині. Звичайно, це не рівень прем’єра, але все ж…

- Ось власне. Десь спіймали голову РДА на Львівщині, десь – у Рівненській області, на Буковині… Але це дуже дрібненькі фігури порівняно з Тимошенко.

Зверніть увагу ще на таке. Як би не було, але Луценко не був людиною низького рівня, він був міністром внутрішніх справ. Чи закликали пікетувати, їхати до Києва? Посадили ще чимало міністрів уряду Юлії Володимирівни. Були заяви про політичні репресії? Ні, не було. А щойно посадили Тимошенко, відразу почалися заклики. Це доказ того, що вона спровокувала свій арешт.

Ми не голосували за Ю. Тимошенко. Коли у другий тур президентських виборів пройшли Тимошенко і Янукович, за кого ми мали голосувати? За менше зло? Свого часу ще Франко казав: голосувати за менше зло – це означає все одно голосувати за зло. А чому маємо голосувати за зло? Вважаю, що й одне, й друге зло, одна і друга кандидатури влаштовували Росію.

Зараз насуваються вибори, не за горами президентські вибори 15 року. Нам знову готують дві кандидатури?

- Ви вважаєте, що Тимошенко не посадять?

- Можливо вирок і буде обвинувальним. Зроблять із неї ще більшу героїню, нашу Жанну д’Арк. Ну, та зробили б Жанну д’Арк: спалили б, а тоді канонізували. То я сміюся. З мого боку, можливо, це навіть кощунство. Бо не хочу порівнювати Тимошенко з Жанною д’Арк. Остання дійсно була героїнею.

- Як Ви згадали, скоро парламентські вибори. Яка позиція очолюваної Вами партії УНА-УНСО?

- З’їзду ще наразі не було. Але скоро буде. Говорять: опозицію треба гуртувати. Не заперечую, але завжди кажу, що опозицію треба об’єднувати не в ім’я когось, а в ім’я чогось. Це має бути принципова, ідейна опозиція. Скільки ж ми будемо творити собі ідолів…

- Був уже Ющенко…

- Я підтримував Ющенка. Вважаю, що це справді український президент. Він хотів багато зробити, але, з одного боку, йому не давали, з іншого – він був надто ліберально-демократичним. А в таких переломних моментах історії треба було трохи більше авторитаризму. Нам потрібен був український де Голь. Треба було багато робити. Ющенко робив добрі кроки, але не доводив до кінця. Крім цього, ми, українці, чомусь вирішили: ми обрали свого президента, а він має за нас усе зробити. Такого не буває. Треба було підставити йому плече.

Тому й кажу – в ім’я чого об’єднуватиметься опозиція? В ім’я Юлії Тимошенко?Ні. Я не згідний. Чому я маю об’єднуватися і підставляти голову під міліцейські кийки, можливе ув’язнення? В ім’я Юлії Тимошенко? А що вона доброго зробила для мене, для людей?

Опозиція об’єднується проти Януковича. Та об’єднуйтеся проти тих чи інших кроків, але давайте відразу альтернативу. Ви проти пенсійної реформи? Добре. Запропонуйте людям іншу пенсійну реформу, яка влаштовуватиме їх. Те саме – з Податковим кодексом. Тобто дайте людям альтернативу, що ви будете робити, коли прийдете до влади. А не кричіть – це не гоже, те не гоже. Чим ви кращі? Тут так ставиться питання.

- З якими партіями Ви готові йти на вибори, щоб створити ідейну опозицію?

- У теперішні партії не вірю. Бо зараз це клуби за інтересами, політичні фасади певних економічних кланів, не більше.

- А що скажете про партію «Свобода», яка здобула значну підтримку на останніх виборах у Західній Україні? Можна вважати її справжньою націоналістичною організацією?

- Вона отримала підтримку, але суджу про партії не з гасел і декларацій, а по конкретних діях. Вони прийшли до влади, відтоді минуло вісім місяців. Що за цей час конкретно зроблено для Львова, для Львівської області, Івано-Франківської області, для Тернополя, де міський голова зі «Свободи»?

- Ну, з того, що я бачив, – це мітинги, політичні заяви і декларації…

- Обласна рада, звичайно, може прийняти політичну заяву з того чи іншого питання. Але загалом обласні та міські ради мають займатися не високою політикою, а конкретними справами. У Львівській області – найгірші дороги. За межами Львівщини вони значно кращі. Хоча це й не заслуга «свободівців», бо шляхи збудували ще до них. Це для прикладу. Таких питань багато. Чому не займаються ними, а переймаються лише заявами, деклараціями?

- Їх можна зрозуміти, вони звикли цим займатися, не знають нічого іншого…

- У тому й річ. Проте, якщо йдеш до влади, то що, в ім’я декларацій? Де тоді гарантії, що й на вищому національному рівні не будуть теж лише декларації? За 20 років ми ситі по горло деклараціями.

- То якби Ваш батько був живим, він навряд чи був би в цій організації?

- Безумовно. Ще перед виборами я виступив у міськраді. Говорив не лише про «Свободу», а й про «Пору», БЮТ, і називав прізвища. Я сказав їм: «Ви б’єте себе в груди, що є спадкоємцями Коновальця, Шухевича. Але якби Шухевич сьогодні встав із могили, то вас усіх тут перестріляв би як мародерів». Це стосується не тільки «Свободи», вони всі… Просто в одних більше гасел, в інших – менше. Але ділити комунальне майно, землю, бюджет – тут вони всі майстри.

- Ви провели у в’язницях майже 40 років. Мені складно навіть уявити це… Такі випробування могли зламати будь-кого. Як удалося зберегти свої погляди?

- Безумовно, це вплинуло на мене. Але попри десятки років за ґратами, я не міг стати радянською людиною. Світогляд не змінився, бо знав, що все це несправедливо, все це побудовано на брехні, що рано чи пізно цьому має бути кінець. І він настав, Союз розвалився.

- Про що найбільше шкодуєте в житті?

- Таки немало років було втрачено на марне. Сидів у чотирьох стінах. Багато можна було зробити.

- Наразі Ви залишаєтесь активним політиком?

- Десь трохи залишаюся.

Олександр Чамара, спецiально для “Полемiки”

http://polemika.com.ua/news-71082.html

У Сумах вшанували пам’ять Українського Революціонера, Козака, Унсовця - спочилого голови Виконкому Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) Руслана ЗАЙЧЕНКА.

Громадська панахида на честь Руслана Зайченка, що відбулася 24 липня в Свято-Воскресенському кафедральному козацькому соборі, зібрала активістів УНА-УНСО, представників різних політичних та громадських організацій Сумщини, а також учасників студентської “Революції на траві”. Сумчани пам’ятають Руслана та його побратимів-унсовців, які влітку 2004 року прибули у Суми для забезпечення охорони наметового містечка та під час походу на Київ.

Єпископ Сумський і Охтирський Української Православної Церкви Київського Патріархату Мефодій, який звершив панахиду за упокій спочилого в Бозі Руслана Зайченка, нагадав присутнім у храмі парафіянам про його внесок у справу відродження Української державності та становлення єдиної Української Православної Церкви.

Голова обласного комітету Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) Олександр ХОМЕНКО у своєму слові згадав Побратима Руслана, життя якого з кінця 80-их років минулого століття і до останнньої хвилини складалося в боротьбі за Україну. Тому справа честі – продовжувати Справу Руслана.

Царство Небесне спочилому Великому Українцю і Вічная Пам’ять!

Інформаційно-аналітична служба

Сумської обласної організації

Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО)

Особисто я, знав про певні проблеми зі здоров’ям у Рулі. Але, жодного разу не відчувалось гостроти неспокою. Навпаки, було тверде переконання, що ця дебела козацька статура та ще й з такою силою духу, ще довгенько потримає в кулаці всі ці болячки. А як могло бути інакше. Якщо, зовсім недавно по телефону трохи “пройшлися” по нашим сумським справах, не говорячи про те, що в Facebook майже щодня я отримував від нього якісь нові повідомлення. Звістка про величезну для нас втрату надійшла з Києва через пару годин, в той же день 11 липня 2011 року. Якось, думалося зателефонувати Руслану. Побажати здоров’я та знаючи про велике православне свято Петра і Павла, побажати випити чарку. Він був Петровичем. І ще зовсім трохи залишилось до 20-ї річниці створення УНСО. Про нього, сьогодні згадую не як про товариша,вчителя, побратима. А як про Людину. Без сумнівів з великої літери. Десь, колись, я почув слова які лише спочатку можуть характеризувати Руслана. Життя – це альбом. Людина – олівець. А його справи – весь ландшафт. Бо, насправді, було конкретно – Українець, Унсовець, Козак. Зараз, напевно, навряд чи хто замислився (особисто з молодшого членства Організації) про те, чому людина в свої 26 років життя долучилася до національно-визвольної боротьби.Народився 3 жовтня 1963 року. Восени 1989 року – один з засновників Черкаської СНУМ (Спілки Націоналістичної Української Молоді). Де зараз мужлаї подібного віку в Україні? Пасуть корів, лежать під тином, працюють на пана за кордоном?! Відтоді його шлях був прямий та несхибний. Навчав? Навчалися і ми. Коли говорилось, що вміння гарно робити свою справу – це найкраще розуміння ії суті. Багато хто, не зрозумів. Вони пішли геть. Апетит до житття, приходить під час споживання заборонених плодів. Спробували не всі,але цього було достатньо. Це також була його наука. Повернувшись до Сум, після участі в останньому шляху Руслана відчув порожнечу. Мабуть, Наталка (член Організації та активний учасник студентського спортиву в Сумах 2004 року, яка на могилі Руслана ледве вимовила декілька слів, а потім розплакалась, відчувала теж саме. Але, зараз час не соплі ковтати. Він навчав по іншому. Біля наших могил та хрестів треба згадувати, згадуючи – навчатись, навчаючись – продовжувати. З архіву Сумської УНА-УНСО “Замкова Гора” №1 (52)2004 р. На першій сторінці стаття Руслана “Легенда про фенікса”. Тепер, для всіх зрозумілою мовою:  “Колись було мовлено: “Поки не втрачена честь, не втрачено нічого.” Козак, котрий не виконує свою функцію стає кріпаком. Унсовець – це місіонер. Лише той, має право ним називатись, хто щодня, щохвилини бореться за справедливість. Несе народу нашу Правду… Ми – Організація командирів, воїнів. Щоб змінити психологічний тип Нації з гречкосія на Воїна, потрібно змінитися самим. Немає з нами Лупиноса – мусимо і будемо ставати Лупиносами. Порозбігалася старшина? Збираймо сходку. Пройдений нами шлях в цій державі не проходив ніхто. Той, хто відчуває відповідальність за своїх побратимів, не залишить в біді свій народ… Ця Нація має право на подальше існування лише поки існують ті, хто взяв на себе відповідальність за долю своїх побратимів, народу, Держави. Часом не зрозумілі багатьом. Відьмаки? Козаки? УНСОВЦІ! Нас веде наше Призначення. Ми виконаєм його волю. Зло буде переможене. Україна буде могутньою і квітучою.” (Руслан Зайченко).

Сьогодні, в Сумах з самого ранку йде дощ. Вірую, що небо плаче в цей день. Сьогодні, в усіх храмах та церквах Сумської єпархії УПЦ-КП буде відслужено заупокійну на честь Побратима.

В неділю, 24.07.2011 року в Сумському Воскресенському Кафедральному Соборі УПЦ-КП Літію по померлому Руслану Петровичу Зайченко, голові Виконкому УНА-УНСО відправить Єпископ Сумський та Охтирський Мефодій.

Особисто від себе. Друже, нехай Душа твоя постане в Царстві праведних! Там, напевне,воювати вже не треба. Амінь!

Сумський історик, краєзнавець Микола Карпенко вважає, що Другу світову війну роздмухував саме Йосип Сталін, щоб “одягти” Німеччину, а потім проводити більшовизацію Європи.

Голова обласного товариства «Просвіта» Олексій Шевченко: “Мені здається це була і перемога, і трагедія. Від очевидців я не один раз чув, як ставилися до українців і німці, і радянська влада, намагаючись знищити якомога більше українців. Потрібно, щоб люди знали усю правду про війну і з одного, і з другого боку. Лише правда усіх примирить і заспокоїть”.

Голова СОО Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) Микола Сурженко наголосив, що вивішування на всеогляд радянської символіки – це плювок нинішньої влади у саму українську державність та блазування перед Кремлем. “Всі національно свідомі українці мають адекватно відреагувати на ці антидержавницькі дії влади!” – підкреслив він.

В той  же час червоний радянський прапор, за словами активістів, вже довгий час незаконно висить поряд з державним перед будівлею Державного архіву в Сумській області на вул. Садовій.
Нагадаємо, Верховна Рада України прийняла рішення про офіційне використання копії радянського прапора, що передбачає офіційний підйом у День Перемоги копій прапора перемоги на будівлях, флагштоках поряд з державним прапором України.

За матеріалом Дмітрія Литовченка

Оппозиционные патриоты отметили акцией протеста годовщину Харьковского договора о пролонгации базировании российских войск на территории Украины до 2042 года.

Митинг объединенных сил оппозиции прошел перед «Пентагоном» на площади Независимости в 17.00 27 апреля. Правда, оппозиционеров в Сумах, как оказалось немного (около полсотни человек). Перед окнами  чиновничьих кабинетов они развернули  плакаты с лозунгами: „Москва! Руки геть від України”,  „Вимагаємо денонсації принизливих харківських угод”, „Севастополь – українське місто, а не московський плацдарм”. „Севастополь – український курорт, а не російська військова база”, „Геть московський флот з України”.

Из известных личностей на митинге были замечены общественные деятели Олег Медуница, Николай Чернотицкий, председатель свободного профсоюза СНПО им. Фрунзе Александр Ткаченко. Вел митинг с рупором глава СОО УНА, общественный деятель  Николай Сурженко:

- Напомню, что в ст.17 Конституции Украины сказано, что на территории Украины не допускается размещение иностранных военных баз, поэтому продление пребывания военных сил чужого государства явно противоречит Конституции.

По итогам акции ее участники подписали обращение к депутатам Сумского городского и областного советов:

«Предлагаем обратиться к Президенту Украины и Верховному Совету Украины с такими требованиями:

1. Денонсировать Договоры между Украиной и Российской Федерацией по вопросам пребывания Черноморского флота Российской Федерации на территории Украины от 21.04.2010 г.
2. Привести в соответствие национальным интересам Украины величину арендной платы за пребывание Черноморского флота Российской Федерации на территории Украины с учетом международных тарифов на размещение военных базю
3. Расторгнуть Контракт между ОАО «Газпром» и НАК «Нафтагаз Украины» относительно купли-продажи природного газа в 2009-2010 годах от 19.01.2009 в связи с необоснованным ценообразованием, которое противоречит мировой практике».