Християнство й астрологія. Частина 4.

Сайт Сумської обласної організації УНА-УНСО продовжує публікацію статті«Християнство й астрологія».

За ініціативи Сумського відділення Ставропігійного братства Святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого Української Православної Церкви Київського Патріархату, співавторами якої є член УНА-УНСО академік пан Петро Перепуст та клірик Сумської єпархії УПЦ Київського Патріархату ієрей Артемій Юрчук.

Сучасний погляд авторів на астрологію значною мірою відмінний від більшості побутового сприйняття цієї теми.

Пропонуємо четверту частину цього доробку.

4. Церква, наука й астрологія.

Церковні та наукові уявлення про астрологію

Вчення Миколи Коперніка призвело до переосмислення матеріальної світопобудови й релігійного світогляду щодо устрою Всесвіту, а також змусило теологів уважніше відноситися до Святого Письма де образність, а не буквальність відіграє сакральне значення в прочитанні його текстів. І справа була не тільки в тому, що руйнувалася релігійна карта світу, руйнувалися уявлення, які церква оголосила абсолютною непогрішимою істиною, а це не могло не викликати сумніви в непогрішимості й інших релігійних догм. Розпочався процес поступового ослаблення релігійної влади над умами людей, вивільнення мас від впливу „релігійних забобонів”, які мали місце в середні віки. Йдеться про помилки в трактуванні церквою матеріального світу, що підпорядковане законам природи, а також упереджене ставлення непогрішимості церкви в своєму трактуванні всіх без винятку питань – не тільки сугубо релігійного напрямку, але й природознавства, що є, в принципі, хибним явищем тогочасся, бо церква покликана до задоволення людства саме сакральними, а не матеріалістичними вченнями.

Як же розвивалися стосунки між церквою та наукою від середньовіччя до наших часів? Внаслідок діяльності Коперніка, Бруно, Галілея церква вже в середні віки була змушена певним чином переглянути свої позиції. А в подальшому зміна історичних умов не раз змушувала захисників, можна сказати, примітивного сприйняття релігії пристосовуватися до нових обставин. Особливо виразно цей процес пристосування можна простежити на прикладі католицької церкви.

Минає два сторіччя, настає ХІХ вік. Нова капіталістична формація завойовує провідні позиції в суспільстві, зростає й роль науки. Католицька церква не може ігнорувати цю обставину. І на Ватиканському соборі в 1869-1870 роках було проголошено тезу про можливість пізнання Бога природним світлом розуму через пізнання сучасного світу. Але на той час це була ще не стільки спроба зблизити релігію з наукою, скільки відображення прагнення церкви нейтралізувати значення наукових відкриттів, запобігти їх впливу на уми людей. Тому настійливо повторювалося, що не слід покладати особливо великі надії на людський розуму та всіляко підкреслювалось, що наука не повинна вступати в суперечність з істинами віри, а лише сприяти їх обґрунтуванню.

Було урочисто заявлено, що церква позитивно оцінює науковий прогрес й віднині не зазіхатиме на свободу наукового дослідження та самостійність науки.

У листопаді 1979 року черговий глава римської католицької церкви Іван Павло ІІ уперше офіційно визнав, що великий італійський вчений Галілео Галілей несправедливо постраждав внаслідок переслідування з боку церкви. Папа заявив, що інквізиція силою примусила Галілея відректися від вчення Коперніка.

Якщо наукова теорія правильно відображає певне коло природних явищ та зв’язки, що діють між ними, то вона здатна передбачити й такі явища, які існують, але ще не відкриті. Іншим словами, наукова теорія має велику евристичну силу, вона не тільки пояснює, а й організовує відкриття нового, певним чином спрямовує наукову діяльність, допомагаючи усвідомлено шукати нові факти.

Що ж до релігійних пророцтв, то вони ґрунтуються не на знанні, не на вченні властивостей навколишнього світу, а на промислі Божому. Отже, немає нічого дивного в тому, що подібні пророцтва мають неабияку завбачливу силу. Головна мета релігійних пророцтв не справити враження на релігійних людей, а зміцнити їхню віру, спонукати ще більш ревно дотримуватися настанов церкви, виконувати релігійні обряди. Католицькі теологи говорять приблизно так – та обставина, що Всесвіт перебуває в стані безперервної еволюції, що в ньому безнастанно виникають нові структури, незаперечно й неспростовно свідчить про творення яке триває, про те, що все в світі перебуває в стані безперервного винаходу вищою надприродною силою – Богом.

Релігія – це складне соціальне й духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси вказують на її зв’язок з розвитком суспільств – певної самовідтворюючої системи де один елемент пов’язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються й на історичній еволюції релігійних вчень зміст яких становить основу релігійних вірувань. Навіть Фрідріх Енгельс писав з цього приводу: „В чому ж був вихід, в чому було спасіння для знедолених, пригнічених та бідних – вихід, спільний для всіх цих різних груп людей зі сторонніми та навіть протилежними один-одному інтересами? І все ж таки знайти такий вихід було необхідно для того, щоб всі вони стали охоплені великим революційним рухом. Такий вихід знайшовся. Але не в теперішньому світі. При тодішньому положенні речей вихід міг бути тільки в області релігії”.

Релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним та впливає на людську свідомість. Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реальних речей та явищ, що оточують людину. Другі пізнаються лише через одкровення Бога за допомогою церкви.

Фома Аквінський, використовуючи вчення Аристотеля, розробив систему п’яти доказів буття Бога засобами людського розуму та на основі вивчення природних явищ.

У світі все рухається, тому повинен існувати „першодвигун” яким є Бог.

Одна природна річ обумовлює іншу. В світі загальна спричинювана обумовленість. Такою першопричиною є Бог.

Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі собою, вони повинні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.

Різні речі містять в собі й різні ступені вдосконалення. Про них можна говорити лише в порівнянні з чимось більш досконалим. Такою абсолютною досконалістю є Бог.

Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до відповідної мети. Таким початком є Бог.

Наука, філософія, та релігія вивчають одну й ту саму проблему, тільки на різних рівнях. Розум наука охоплює лише сферою зовнішнього досвіду, а релігія володіє абсолютною істиною. Наука – це нижчий вид знання, релігія – вищий.

Що стосується відношення церкви до астрології, то воно також досить неоднозначне. Наприклад, видатний теолог та вчений середньовіччя, домініканський монах з Кельна Альберт фон Больштедт (1193-1280), більше відомий як Альберт Великий, першим висловив думку, що на внутрішньоутробний розвиток дитини впливають почергово всі планети. Його учень, також домініканський монах та видатний релігійний мислитель Фома Аквінський (1225-1274) у своїй теологічній праці „Summa Theologiae” розглядає астрологію як частину відносин між людиною та космосом. Він наголошує, що пророцтво та передбачення майбутніх подій за положенням планет можливе, оскільки вміння передбачати те, що можливо передбачати, належить до тієї галузі знань, яка лежить у площині можливостей людського духу і є одним з показників людської мудрості.

До цього можна додати, що астрологією займалися римські папи, як наприклад Сильвестр II, Іоанн XX, Іоанн XXI, Юліан II, Павло III, Лев X. Взагалі можна відзначити, що Римо-католицька й Греко-католицька церкви виявляють значно більшу толерантність до астрології, порівняно з православною церквою. На сучасному етапі вони взагалі виявляють більшу толерантність до інших філософських течій та поглядів.

Вчення про карму (і астрологія зокрема) цілковито суперечить християнству, але община Євсеїв використовувала деталі з астрології, адже вони складали гороскопи, зокрема для неофітів (з метою їх самовдосконалення та усунення вад характеру самими неофітами). Деякі фрагменти таких гороскопів збереглися в Кумранських рукописах.

Що ж стосується вчення про карму й реінкарнацію, яке присутнє як в астрології, так і в східних філософських системах, та яке несумісне з християнством, то доречно згадати, що так було не завжди. Тільки в 553 році, на II Вселенському Соборі в Константинополі це вчення було остаточно відкинуте та засуджене як єресь. Цей Собор взагалі оголосив усі інші філософські течії в релігії єрессю.

Якщо ж проаналізувати основні причини претензій зі сторони церкви до астрології, то ці претензії полягали в тому, що деякі астрологи вважали долю людини фаталістично детермінованою, незалежною від самої людини, в той час як християнська релігія вчила, що Бог дав людині свободу вибору. З другого боку, астрологічні прогнози нібито були засобом уникнути можливих неприємних подій, в той час як церква вчила смиренно переносити всі незгоди, розглядаючи їх як кару за гріхи.

У Біблії погляд на Всесвіт радикально не змінюється. Земля посідає місце в центрі Всесвіту. Це, звичайно, є образним значенням Землі, як центру осідку розуму людського, бо тільки планета Земля у Всесвіті населена розумними матеріальними істотами – людьми. Твердження фантастів та фантазерів про існування розумного біологічного життя в космосі не витримує ніякої критики, бо немає цьому ніяких підтверджень і в наукових колах, і в християнському вченні. Можна сказати, що зараз немає, а завтра будуть. Це так, абстрактне мислення дозволяє це, але такий плин думки суперечить основам християнського світосприйняття світопобудови, що відкрито людині завдяки Промислу Божому і про що викладено в християнських Святих Книгах. Стосовно осідку ангелів, то зараз нам це не дано познати, але вони й не асоціюються з космічними біологічними мешканцями.

Сумніватися в помилковості Святого Письма немає підстав навіть з точки зору „розумного матеріалізму”. Адже, те, що колись трактувалося церквою як істина, а потім, з розвитком наук, виявилося або недосконалим, або й невірним не є доказом не ідеальності основ Святого Письма, бо й після наукових винаходів Святе Письмо не спростовується, а навпаки – ще більше підтверджується його істина. Прикладом можемо навести дні творення Всесвіту, Землі й всього, що там є. Адже ці дні творення відповідають, обумовленим наукою, епохам та послідовності „зародження” космосу, Землі, рослинного й тваринного світу, а також „Homo sapiens” – людини розумної. Як було зазначено вище, Біблія – невичерпна криниця пізнання Всесвіту завдяки її символічності.

„Бог створив небо і землю” – стверджує Біблія вже з перших сторінок Книги Буття. Тому тільки Творець гідний поклоніння. І якщо зорі світять, то це Бог наділив їх такою властивістю, а якщо вони й втручаються в життя Його народу – то на це також є воля Божа. Зорі – це не боги, як у старих вавилонських текстах, а Господні слуги.

В Ізраїлі чаклунство було заборонено, а за астрологічну практику суворо карали. Той, хто хотів дізнатися про своє майбутнє, міг звернутися тільки до єрусалимського храму. Тут це питання адресувалося до самого Господа Бога через посередництво священика. Існував ще один „законний” шлях пізнання свого майбутнього – звернутися до справжнього пророка.

Боротьба проти астрології тривала дуже довго. Особливо виступили проти цього святий Василій та святий Августин. Для святого Августина астрологія є водночас єрессю та богохульством, оскільки відповідальність за людську гріховність вона покладає на Бога, бо астрологи вважають, що на небі існує невідворотна причина, яка зумовлює нашу гріховність, а саме: Венера, Сатурн або Марс схиляють нас до тих чи до інших дій, переклавши відповідальність за це на Того, хто створив небо й зорі і хто через посередництво колообігу зірок керує всім. Святий Августин застерігає, що коли астрологи дають точні відповіді, то роблять вони це за допомогою злих духів, які прагнуть навіяти та підтримати в людському розумі хибну точку зору щодо астральної фатальності й саме за допомогою злих духів, а не гороскопів, складених та перевірених за правилами неіснуючого мистецтва.

Невдовзі проти астрології постає чітка церковна доктрина – якщо гороскопи віщують правду, то їх створив Сатана. Собор у Толедо 447 року недвозначно проголошує – якщо хто-небудь думає, що може вірити в астрологію, хай же він буде відлучений від Церкви.

Інтерес до астрології зростав у XII столітті, особливо в Франції. Однак не всі вчені вірили цій „науці”. Досить поміркованим був Фома Аквінський. Гороскопам він присвятив дві праці – „Про долю” та „Про астрологічні судження”. В останній він відзначає, що коли людина зважає на мову зірок у питаннях, які стосуються, наприклад, можливості негоди, захворювання, якості майбутнього врожаю та інших речей, що залежить від пізнаних природних причин, в такому разі немає жодного гріха, оскільки всі люди зобов’язані враховувати „волю неба”. З іншого боку дуже важливо утримуватися від думки, що воля людини залежна від астральної необхідності, адже, якби то була правда, не розумно було б вважати людські вчинки добрими або злими, похвальними або такими, що заслуговують на покарання. Тому звертання саме з цієї причини до гороскопу є великим гріхом.

Правило 24 Святого Помісного Анкірського Собору встановлює, що волхвуючи та наслідуючи поганським звичаям, які вводять деяких у хати свої заради чаклунства чи заради очищення, такі піддаються правилу п’ятирічного покаяння, за ступенями, що обумовлено три роки припадання та два роки молитви без отримання Святих Таїн.

Правило 36 Святого Помісного Собору Лаодикійського говорить, що не гідно освяченим чи паламарям бути чаклунами, чи знахарями, чи числоворожбитами, чи астрологами, чи робити так звані забобонні дії, або амулети, що є путами для душ їх. Тих що роблять це ми наказуємо відлучати від Церкви.

61 правило Трулльського Собору щодо парафіян, які займаються ворожінням та Лаодикійське правило щодо осіб, які, належачи до кліру, вірять у ворожіння чи займаються цим самі, засуджується це самим категоричним чином під погрозою відлучення від Церкви.

72 Василя Великого Правило – той, що звертається до ворожбитів, чи  подібних до них, хай буде під єпитимією стільки ж часу скільки вбивця. Таким чином, для тих, що звертаються до чаклунів та ним подібним пропонується двадцятилітня єпитимія.

Правило 83 – ворожбитів і які дотримують звичаї поганські, чи ті, що вводять чаклунів у хати свої для чаклування та заради очищення, хай підлягають правилу шестиріччя: рік хай будуть плачучими, рік слухаючими, три роки з тими, що припадають та разом хай стоять з вірними і тоді так приймуться.

70 Правило святого Григорія, єпископа Ниського – ті ж, що приходять до чаклунів, чи віщунів, чи до тих хто обіцяє через демонів учинити деяке очищення чи відвернути шкоду, ґрунтовно досліджуються та випробовуються чи залишаючись у вірі в Христа, нестатками обтяжені, вони спричинилися до такого гріха, чи яким-небудь нещастям, чи нестерпним бажанням швидкого визволення від нього, чи зовсім знехтувавши сповідь й нашою довірою, прибігли до посібника демонів. Тому, якщо вчинили це з нехтуванням віри і для того, щоб не вірувати в Бога так як сповідують християни, то, безперечно, піддаються осуду нарівні з відступниками. Якщо ж нестерпний нестаток, опанувавши слабою їх душею, довів їх до того, звабивши примарною надією, то над цими хай буде проявлене людинолюбство за подобою тих, котрі під час гоніння не змогли протистояти мукам. Хто займається чаклуванням, ворожінням й подібними справами та вірить у них – тим показує, що в Бога не вірить і, отже, він зрадник віри святої.

Через це святий Григорій і вважає джерелом справжнього гріха ту ж саму силу душі, від якої виходить і відступництво, то карає цих грішників відповідним чином, а у випадку їхнього покаяння, ту ж єпитимію, що й для відступників.

Правило 61 П’ятого-шостого (Трульського) Вселенського Собору. Ті, що знаються з чаклунами, чи так званими столоначальниками, чи іншими подібними до них, щоб дізнатися від них, що зможуть вони їм відкрити, згідно з колишніми обумовленими раніше про них постановами, такі підлягають правилу шестирічної єпитимії. Тій же єпитимії слід піддати й тих, котрі поєднуючи брехню з божевіллям, видумують ворожіння про щастя, про долю, про родовід та безліч інших подібних видумок, то прирівняти до них ворожбитів у хмарах, тих, що виготовляють талісмани, а також чаклунів. Заскорузлих у цьому і тих, що не відвертаються та не тікають від таких пагубних та поганських видумок, визначаємо зовсім відлучати від Церкви, як і священні правила велять. Бо що спільного в світла й пітьми, як каже апостол?  Чи яка честь вірному з невірним? Яка ж згода Христа з веліаром? Чаклунство, ворожіння й подібні їм справи, то це Правило визначає як сатанинську справу і карає 6-літньою єпитимією всякого, хто цими справами займається. Якщо ж такий не покається, а укорінюється в гріху – підлягає зовсім відторгненню з Церкви. Це – стосовно парафіян. Якщо ж священик у цих справах викритий буде, якщо він вірить у ворожіння, якщо він сам віддається чаклунству й ворожінню, то про це говорить 36-те Правило Лаодикійского Собору. Вальсамон же, у тлумаченні цього (61-го) Правила, зауважує, що такий священик підлягає негайній забороні сану, бо це є зрадою віри і такий священик має бути виключений з Церкви тому що, займаючись подібними справами, він зі служителя Вічного Бога перетворився в служителя Диявола.

У Номоканоні (каталозі церковних правил та постанов) сказано гранично ясно, що ті, які ходять до волхвів, чи волхвують, чи звіздословлять, шість років хай не причастяться за 1-м правилом Трульского Собору і за 80-м правилом Василія Великого, а священик, який вдіє це – хай буде заборонений у служінні.

Тут ми бачимо однозначну вказівку церковної свідомості на демонічне походження всіх видів чаклування, включаючи неприпустимість спілкування з ними віруючих християн і на суворе покарання тих, хто з якихось причин зважиться на зв’язок з демонами.

Отці Церкви впродовж усієї її історії також приділяли велику увагу боротьбі з чаклуванням та астрологією. Вони вказували на фаталізм астрології, непряме виправдання нею зла.

Блаженний Августин, єпископ Іпонійський: говорить, що астрологи приписують небесним тілам причину того, що підвладне волевиявленню кожного з нас, тобто причину схильності до чеснот чи до пороків. З одного боку смішно заперечувати їм, а з іншого, оскільки багато хто вражені цією оманою, сама необхідність вимагає не залишати цього в мовчанні. Але в словах цих звичайно багато нерозумного, а набагато більше нечестивого. Тому що злотворні зірки причину своєї злотворності переносять на Творця свого. Якщо зло для них природне, то Творець – творець зла. А якщо вони робляться злими зі своєї волі, то вони живі істоти, обдаровані сваволею, що піддаються невимушеним та вільним прагненням. Стверджувати ж це про речі неживі є вершиною божевілля. Потім, наскільки безглуздим є твердження, що зло й добро припадає кожному не за його достоїнством, але через те, що зірка стає благотворною, бо знаходиться в такому-то місці. І що вона ж робилася злотворною, тому що стикається з такою-то зіркою чи групою зірок. І знову негайно забуває свою злоякісність, якщо трохи ухилилася від відомої фігури! Окрім цього, якщо початок вчинків порочних та доброчесних не від нас залежить, але є наслідком народження, то даремно існують законодавці, що визначають, що нам робити і чого уникати, даремно існують і судді, що нагороджують чесноту і карають порок. Ні злодій, ні убивця не винний у злочині, бо йому, якби й хотів, неможливо було утримати руки, бо до цих вчинків неминуче спонукувала його необхідність. А хлібороб збере рясні плоди, насіння не кидаючи в землю і не поточивши коси, а купець збагатиться чи хоче того він, чи ні, тому що доля збере йому купи грошей. Великі ж надії християн обернуться в ніщо тому, що ні праведність не буде вшанована, ні гріх засуджений, тому, що люди нічого не роблять за власної волі. Отже. там де панують необхідність та доля, там немає ніякого місця нагороді за доброчинність, а саме це складає перевагу правосуддя.

Царства людські влаштовуються взагалі божественним провидінням. Якщо ж хто-небудь приписує це долі на тій підставі, що ім’ям долі називає саму  волю чи силу божественну, такий нехай думку стримає, але вислів її виправить. Бо навіщо йому не сказати відразу ж того, що він скаже після, коли його запитає хто-небудь, що він розуміє під долею? Адже коли люди чують це слово, вони, відповідно до звичайного вживання його, розуміють під ним не інше, як вплив відомого розташування зірок у той момент, коли хто-небудь народжується чи зачинається. Цей вплив деякі вважають незалежним від волі Божої, а деякі стверджують, що воно саме на ньому й ґрунтується. Ті, котрі думають, що зірки без волі Божої визначають, що ми будемо робити, які будемо мати блага чи які потерпимо нещастя, повинні бути предметом відрази для всіх, не тільки для сповідуючи істинну релігію, але й для тих, котрі бажають бути шанувальниками яких би то не було, хоча б і помилкових, богів. Тому, що подібна думка ні до якого іншого наслідку не призводить, як до того, що не потрібно рішуче шанувати чи молити ніякого Бога.

Ті ж інші, котрі ставлять у залежність від волі Божої розташування зірок, і що визначають певним чином, яким хто буде і що з ним трапиться доброго чи поганого, ті, якщо думають, що вищою божественною владою надана зіркам така влада поганять небо, тому що за їхньою уявою виходить, що, в свого роду, ясновельможному сенаті небесному та світлій небесній курії визначається, що повинні бути вчинені лиходійства.

Також, яке місце залишається промислу Божому про справи людські, котрим надається небесна необхідність, коли Господь є Господь і зірок, і людей? Якщо ж скажуть, що зірки, хоча й отримують владу від верховного Бога, визначають вищезгадане не за своєю волею, а при відомому сполученні неминучих умов виконують тільки Його веління – в такому випадку чи не варто відразу про самого Бога думати те, що виявилося найвищою мірою невартим приписувати волі зіркам? Скажуть, що зірки скоріше позначають згадане, ніж роблять його так, що відоме розташування їхнє є як би свого роду відома фраза, що пророкує майбутнє, але не вирішальна для нього. Дійсно, такої думки трималися деякі досить вчені люди. Але в такому випадку виходить, що вони ніколи не могли пояснити, звідкіля в більшості випадків така різниця між близнюками в житті, у діяльності, в пригодах, у заняттях, у мистецтвах, у суспільному становищі та в інших умовах життя людського, бо багато людей, які чужі їм у цьому відношенні бувають на них більш схожі, ніж самі близнюки один на одного, хоча вони в народженні бувають відділені самим незначним проміжком часу, а зачинаються в один навіть момент? Ось так пояснює питання астрології блаженний Августин, єпископ Іпонійський.

Тертуліан у своїй роботі пише, що між різними людськими заняттями не можна не помітити деяких мистецтв чи професій, що сприяють ідолопоклонству. Про астрологів навіть говорити не варто, але тому що один з них надумав виправдати себе в тім, що продовжує займатися цією професією, то слід сказати кілька слів з цього приводу. Зауважимо, що поміщати імена поганських богів на небі, приписувати їм як би всемогутність та відхиляти людей від піднесення молитов Богу, вселяючи їм віру, начебто їхня доля однозначно визначена зірками, а все це є рівнозначне поклонінню поганським богам. Астрологія в цьому випадку уподібнюється падшим ангелам, що відійшли від Бога для зваби роду людського. Якщо магія підлягає засудженню, а астрологія її різновид, то разом з видом підлягає осуду і різновид. Так з часу появи Євангелія всякого роду софісти, астрологи, чаклуни, маги повинні бути неминуче покарані.

Татіан у „Слові проти еллінів” пише, що: „Демони зробили людей жертвою свого відступництва. Вони, показавши людям порядок розташування зірок, як ті, що грають у кості, ввели долю, яка далека справедливості, тому що і суддя, і підсудний такими зробилися за визначеністю долі, яку демони винайшли. Підставою до цього для них послужило поміщення тварин на небі. Тому що вони удостоїли небесної почесті тварин з якими жили після повалення з неба, плазуючих, що плавають у водах, чотириногих, живучих у горах – це для того, щоб думали, що й вони перебувають на небесах і щоб за допомогою розташування зірок переконати, що життя на землі, не завжди логічне та передбачуване, може бути наперед визначеним. Таким чином, чи гнівливий хто чи терплячий, помірний чи не помірний, багатий чи бідний хто – таким буває від призначення тих, котрі мають у своєму розпорядженні народження і що розподіл Зодіаку є справа богів. Якщо світло одного з них, як говорять, сильніше, то він віднімає славу в інших, а хто переможений нині той знову може бути переможцем. Вони з задоволенням займаються семи планетами як гравці в кості. Але ми вище долі і замість блукаючих демонів знаємо одного Господа незмінного і, не підпорядковуючись долі, відкидаємо і її основоположників”.

Мінуцій Фелікс у своєму творі „Октаві”, говорячи про римські гадання та пророкування пише, що коли в рідкісних випадках ці пророкування й збувалися насправді, то це можна пояснити тим, що між безліччю помилкових пророкувань яке-небудь з них випадково могло б потрапити в істину і, що чаклуни й астрологи, які промишляють пророкуваннями, не тільки знають демонів, але й за допомогою їхньою чинять усі свої витівки, схожі на чудо, бо за їхніми настановами та впливом вони роблять свої чари, змушують бачити те, чого насправді немає чи навпаки не бачити того, що є. Перший з таких магів за словами та справами своїми є Сосфен (Остан), тобто – той самий маг, що, як ми вже вказували, появився один з перших розповсюджувачів астрології в Елладі.

У першій половині ХІV століття в Україні-Русі стало поширюватися безліч марновірств. Мудреці, що приїжджали з Заходу, привозили з собою багато книг з астрології та інших окультних наук. Великим захисником віри православної проти пагубних марновірств став Преподобний Максим Грек. Він написав цілий ряд слів та послань проти астрологів. Ці його твори не втрачають своєї актуальності й у наш час.

От назви деяких його творів проти марновірств та марновірних вчителів. „Про те, що Промислом Божим, а не зірками щастя й людська доля влаштовується”. „Проти тих, котрі намагаються за допомогою спостереження зірок пророкувати майбутнє і про свобідну волю людини”. „Повчальне послання до одного князя про облудність астрології й втішливе для тих, хто в тузі живе”.

У своїх творах проти марновірств преподобний Максим Грек наводить численні приклади зі Священного Писання, з історії церковної, а також повчання святих отців церкви – святителів Василя Великого та Григорія Богослова, блаженного Августина, преподобних Максима Сповідника й Іоана Дамаскіна.

Викриваючи розповсюджувачів гороскопів, преподобний Максим Грек пише: „Божевілля їхнє і облудність незначної їхньої хитрості всякий може зрозуміти з того, що кожен з них, а їх дуже багато, описує щороку свої довгі міркування, які й пропонує для розпродажу на базарах, де всі про одне й те ж саме пишуть, і не можна знайти жодного з цих міркувань, щоб воно було згідне з іншим. Тому що кожен, розуміючи за своїм поглядом вплив тієї чи іншої зірки, порізно описує її. Цього з ними не сталося б, якби їх наука була істинна. А як основа в них не вірна та не тверда, то й все, що походить від них – брехливе”.

У листі невідомій особі, що супроводжувала його, він пише, що надсилає працю, яка відкидає всю принадність астрологічну і всяке чаклунське нахабство, бісами винайдене.

Преподобний Максим Грек звертається до Бога: „Як я, створений за Твоєму божественному образу й подобі, тобто вшанований даром свободи волі та одержав силу й дію блага та праведності – невже я дією якоїсь недоброї зірки можу бути схилений до здійснення зла, як безсловесна худоба, яку господар тягне на прив’язі? Ні, я ніколи не погоджуся з цим безбожним вченням божевільних зіркарів, що позбавляє мене свободи волі!”. „Тому що Творець обдарував нас свободою волі, ми владні над своїми справами. А всі зірки підлеглі тобі, тому що всі вони створені заради тебе, щоб служити тобі, а не володіти тобою”.

Хто захоплюється чаклунством, буде корисно повчання святителя Василія Великого, який закликав, що не цікався про майбутнє, але з користю має у своєму розпорядженні сьогодення. Бо яка тобі вигода передбачити майбутнє? Якщо майбутнє принесе тобі щось добре, то воно прийде, хоча ти й не знав заздалегідь. А якщо воно скорботне, навіщо дочасно мучитися скорботою? Ти хочеш упевнитися в майбутньому? Виконуй запропоноване євангельським Законом та очікуй насолоди вічними благами.

Взагалі неможливо знайти когось з християнських письменників, який би не викривав у своїх творах певного роду марновірства. І, як ми бачимо, отці церкви одностайно виступають проти астрології, викриваючи її як різновид магії, засіб спілкування з демонами, а астрологів порівнюють з падшими ангелами, які зваблюють рід людський й суворо забороняють спілкування з цими „ворогами Божими”. Особливої уваги заслуговує висловлювання Тиціана, де показано божевілля астрологів, які назвали сузір’я іменами тварин, планети – іменами поганських богів, а потім з характеру останніх стали виводити долю людини чи держави в залежності від розташування цих „небесних тварин”.

Окремою темою потрібно розглянути присутність волхвів під час народження Ісуса Христа. Декого бентежить питання, що коли астрологія основана на демонічному характері, а використання її є гріхом, то як же волхви взнали час народження Христа?

На це питання відповідь обумовлює причину, за якою чекали цю зірку на Сході та пильнували за її появою. Народження Христа пов’язують з пророкуваннями, які наведені в книгах Старого Завіту. В книзі Чисел ми читаємо: „Бачу Його, але нині ще немає; бачу Його, але не близько. Сходить зірка від Якова і постає жезл від Ізраїля…”.(Числ.24,17) У пророка Ісаї: „Постань, світися [Єрусалиме], бо прийшло світло твоє, і слава Господня зійшла над тобою. І прийдуть народи до світла твого, і царі – до сяйва, яке сходить над тобою. …усі вони із Сави прийдуть, принесуть золото і ладан і звістять славу Господа”.(Іс.60,1,3,6) У псалмі 71-му ми читаємо: „Царі фарсійські з островів дари піднесуть, царі Аравії і Сави дари принесуть”.(Псалтир.71,10) В Святому Письмі є й інші пророкування щодо місця й часу та обставин народження Христа.

З іншого боку ми повинні звернути увагу на можливостях, які обумовлюють премудрість Божу, яка могла надати можливість волфам піти до Христа. Йому одному відомі оптимальні засоби для здійснення задуманого.

З цього можна зробити висновок про волфів, які прийшли поклонитися Христу, що не завдяки магії чи астрології, а завдяки тому, що Сам Господь відкрив їм це засобами, які Він вважав за потрібне. Отже, ніякої заслуги астрології в факті приходу волфів за зіркою до місця народження Христа немає. Навпаки, Господь таким чином показав волфам, що їх заняття астрологією нічого не варте, бо де ж їх власна прозорливість щодо появи такого значимого для Всесвіту явища, як поява Віфлеємської зірки. Їх поклоніння немовляті-Христу є свідченням величі Слова Божого, а астрологічні міркування є мішура. Господь послав це їм, певно, як приклад всім астрологам та іншим магам про те, що їх заняття противне, недієспроможне.

Небо й зірки – це таке творіння рук Божих, яке видне всім. Через це в деяких випадках Господом за допомогою їх даються знамення, які передбачують важливі події в майбутній долі людства. Так, під час хресних страждань Спасителя, перед самою його смертю „…настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. І сонце затьмарилось…”.(Лк.23,44-45) Людям цим вказувалося, що людськими руками убитий Той, Який прийшов спасти рід людський, а також відкрити шлях до спасіння, до Царства Небесного. Відбулася тимчасова перемога темноти, здійснилася справа беззаконня і в знак цього, як символ, земля покрилася темрявою.

Ми також читаємо в Євангелії про те, що під час кінця світу, перед другим приходом Христа будуть знамення на Сонці, Місяці й зірках і, що будуть страшні та великі знамення з неба. Отже, для сприйняття  Божих знамень небесних нам не потрібні „знання” астрології чи тлумачення їх астрологами. Кожний, хто прийняв Святе Письмо в серці своїм, не засумнівається в причині цих явищ.

Ми знаємо, що людям таємниці Божі відкриваються в міру їхньої духовної посвяти чи, інакше кажучи, в міру набування Духа Святого. Чим більше людина відкривається й віддається Богові, тим більше вона буде жити життям Христа, мислити, відчувати та діяти подібно Христу. Як сказано в Євангелії від Іоанна: „…хто любить Мене, той слово Моє триматиме і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього й оселю сотворимо в нього, щоб усі були єдине – як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас”.(Ін.14,23;17,21) І як сказав Святійший Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України: „Ніхто не може знати Бога, але Сам Бог відкриває Себе людині настільки, наскільки Він хоче і наскільки людина може вмістити Його в собі”.

Загальновизнаною думкою серед наукової інтелігенції, особливо технічної, є твердження, що астрологія – антинаукова за своєю суттю, і не має під собою ніякого ґрунту, відноситься до забобонів та пережитків минулого й у наш час науково-технічного прогресу не має права на існування. Причому, в залежності від рівня інтелігентності й вихованості, що, на жаль, зовсім не обов’язково співпадає з наявністю в людини диплому про вищу освіту, реакція на астрологію проявляється від саркастичної посмішки до відкритого агресивного нападу як на саму астрологію, так і на конкретних людей – астрологів. Загальновизнаною є думка, що серйозний науковець не може займатися астрологією. Особливо в цій царині відзначилися астрономи. Основною „жертвою”, як правило, є газетні гороскопи, а також астрологи, які їх складають та легковірні, забобонні люди, які ці гороскопи читають.

З точки зору більшості представників технічної інтелігенції астрологи – це люди малоосвічені, або ж шарлатани, які наживаються за рахунок довірливості та необізнаності пересічних людей. Поряд з цим важливим аргументом з боку віруючої частини цієї інтелігенції, а також священників, є прирівнювання астрології до магії й поганства.

Розвиток науки в XIX-XX століттях, зокрема виникнення квантової механіки та релятивістської теорії, показали наївність механістичного матеріалізму, в результаті чого наука від нього відмовилася. Виявилося також, що психіка людини не обмежується фізіологічними процесами. Науковці „перехворіли” й атеїзмом, відтак переважна більшість видатних вчених цього періоду – глибоко віруючі люди.

Втім, ідеї матеріалізму не зникли, їх підхопили деякі філософи. В 1918 році „науковий” матеріалізм та атеїзм набув найбільшого визнання за всю свою історію існування, входячи складовою частиною до марксистсько-ленінської філософії. При цьому з матеріалізмом відбулися певні зміни. Так, механістичний детермінізм був усунутий, відповідні погляди вчених XVIII століття були оголошені „вульгарним” матеріалізмом. Натомість було додано вчення про класову боротьбу й керівну роль комуністичної партії в формуванні суспільно-політичних подій.

У Радянському Союзі починалася доба ідеологічної цензури в науці, яка в кінцевому результаті вилилася в репресії проти видатних вчених, знищення та заборону наукових праць, їх авторів, а то й цілих галузей науки, як це було з генетикою та кібернетикою. І це все відбувалося в т