Християнство й астрологія. Частина 5.

Сайт Сумської обласної організації УНА-УНСО закінчує публікацію статті «Християнство й астрологія».

За ініціативи Сумського відділення Ставропігійного братства Святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого Української Православної Церкви Київського Патріархату, співавторами якої є член УНА-УНСО академік пан Петро Перепуст та клірик Сумської єпархії УПЦ Київського Патріархату ієрей Артемій Юрчук.

Сучасний погляд авторів на астрологію значною мірою відмінний від більшості побутового сприйняття цієї теми.

Пропонуємо п’яту частину цього доробку.

5.Висновки.

Глибока віра в Бога – панацея від марновірства.

„Коли народ побачив, що Мойсей довго не сходить з гори, то зібрався до Аарона і сказав йому: встань і зроби нам бога, який ішов би перед нами, тому що з цією людиною, з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської, не знаємо, що сталося. І сказав їм Аарон: вийміть золоті серги, що в ушах ваших дружин, ваших синів і ваших дочок, і принесіть до мене. І весь народ вийняв золоті серги з вух своїх і принесли до Аарона. Він взяв їх з рук їхніх, і зробив з них відлитого тельця, і обробив його різцем. І сказали вони: ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе із землі Єгипетської! Побачивши це, Аарон поставив перед ним жертовник”.(Вих. 32,1-6)

Отримавши від Бога все, люди не хотіли бути вдячними Йому за це. Не маючи ні в чому потреби, бачачи Його підтримку, блага, якими він обдаровував усіх, люди легко відпадали від Бога. Впродовж історії людство постійно впадало в ідолопоклонство. В чому ж його причина. Впродовж плину людської цивілізації постійно повторювалися спроби відірватися від Бога, людина намагалася пізнати світ, зрозуміти його таємниці. Але чомусь замість того, щоб звертатися за поясненням цих таємниці до Творця всього, вона покладалася на власний досвід, брала за одкровення свої власні пізнання та припущення, які були обмеженими й часто призводили до безглуздя та великих помилок.

Минули часи, коли причиною марновірств називали брак просвіти й наукового погляду на явища природи, але, як бачимо, і в час розквіту суспільних наук, розвитку наднових технологій, людство не позбавилось марновірств. Світ охопила епідемія, що навіть у середні віки називалася дрімучим марновірством. Загал легко визнав права ірраціонального досвіду в зв’язку з модою на фантастику, НЛО, пара нормальними явищами. Закостеніла в матеріалізмі комуністична пропаганда через телебачення впродовж десятків років запевняла, що „неймовірне” може бути „очевидним”.

Колись свідомість, що не знає Бога, несамовито пручалася всякій метафізиці, чому ж тепер отримали повну „індульгенцію” містика та магія? Виникло бажання проникнути в інший світ, заволодіти ним, але тільки не засобами які вказав Бог. Бачимо ту ж саму тягу до забороненого плоду. Причина такого стану в тому, що люди перестали признавати існування Творця всього, а внаслідок цього зникла першопричина, існування всього. Це вплинуло на всі сфери людського буття. Матеріалізм так й не зміг доказати чи пояснити надприродне, не зміг доказати відсутність існування духовного, не зміг заперечити й переконати у відсутності існування людської душі, зате підготував ґрунт для розтління цієї душі .

Наукові відкриття призводили до ще більших таємниць. В наш час зіткнулися два світи – постатеїстичний та секулярний. Ось у цьому середовищі розвинувся новий виток історії розвитку й поширення марновірств. Тому в сучасному світі є активний агностицизм, є різні форми атеїзму, як, наприклад, форма антирелігії, що зводить атеїзм саме на рівень деякої нової релігії. Є індиферентний атеїзм – форма байдужості, найбільш розповсюджена нині. Цим можна визначити поняттям секуляризму, що формує приблизно таку психологію: „Може бути Бог десь і є, – може бути! Але взагалі ж мене, поки я тут живу, це не стосується. От подивимося, коли я вмру. Але доти турбуватися не варто. Він десь там, а я тут, й життя будується зовсім від Нього не залежне”. Приблизно такий секуляризм, який воістину царює в сучасному світі. А з цим признається існування будь-чого, будь-яких форм існування суспільної й релігійної свідомості, новітніх псевдонаукових та філософських морально-етичних систем тощо.

Прийняття секуляризму може поступово призвести до повного знищення релігійної сторони навіть усередині християнських церков, вважають песимісти. Секуляризація свідомості полягає в тім, що в голові людини може одночасно бути присутнім безліч абсолютно несумісних понять. Ця індиферентність та секуляризм проявляється в хворобливих суспільних формах. Як писав Достоєвський, що коли Бога нема, то все дозволено! Ну, а якщо все дозволено, де ж ти зупинишся?

Таке становище крім розтління суспільства й падіння моралі, спричинило можливість нового відродження окультизму й навколо окультних систем. Але досвід Православної Церкви аргументовано переконує в тому, що не однаково як вірити, в що вірити, яким змістом наповнювати життя людини.

Що таке віра? На перший погляд немає нічого складного у визначенні цього зрозумілого й відомого всім почуття, але це тільки на перший погляд. Чи до кінця відоме воно нам та чи вповні ми його розуміємо.

Насамперед потрібно сказати, що віра – це властивість людської природи. Вона є основним фактором, що забезпечує формування розвиток та всю життєдіяльність людини. Звучить дещо дивно, але якщо розглядати значимість усіх складових, що забезпечують функціонування людської природи, то віру можна з упевненістю назвати основною. А як складова властивість людської природи, вона притаманна абсолютно всім, всьому людству. Тому поняття невіруючий, або ототожнене з ним у наш час атеїст – є відносним терміном, який вказує стан віри в людині, але аж ніяк не виказує наявність чи відсутність віри в певної людини. Бо в цьому випадку обумовлюється не відсутність у людини віри як такої, а відсутність віри в Бога, наявності віри релігійної, тобто це поняття стосується предметності людської віри.

Визначимо саму природу віри. Насамперед звернемось до Святого Письма. Апостол Павло говорить: „Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому”.(Євр.11,1) Так визначає сутність віри апостол Павло. Отже, віра є, по-перше, та духовна сила в християнина, що може забезпечити йому осягнення бажаного, а, по-друге, – впевненість у тім, що не дано йому пізнавати безпосередньо, через його зовнішні органи почуттів. Жити без віри людина взагалі не може, як би вона не запевняла себе в своєму безвір’ї. Як говорить про це архієпископ Іоанн Шаховський, що шлях високої віри є напрямок, даний усім людям. Навіть невіруючі в Бога, самі того не розуміючи й не бажаючи визнавати, живуть вірою в своєму житті. Вони вірять свідченню інших, довіряють іншим і в історичному сенсі, і в особистому своєму житті.

Так, ми, люди, не вагаємося, що наша мати є саме наша мати, хоча впевненість наша не спочиває на досвіді власних знань, а тримається на вірі, на довірі до близьких людей. Віра є те, що живе Богом, а не собою. Віра є деяке нове повітря, через яке предмети світу ми бачимо по-новому й усе по-новому бачиться. Віра, достовірніша всякої реальності цього світу – вона є не тільки переконання, але й стан. Віра є добра дійсність, а невір’я – дурний сон. Невір’ям жити не можна, як не можна жити тільки сьогоденням на цій землі. І тому невір’я, по суті, немає. Є тільки віра та є маловір’я. „Дійсно, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить…”.(Пс.38,7) Минулого вже немає, майбутнього ще немає, а сьогодення – де воно?

Яким чином забезпечується сприйняття сьогодення, існування в ньому. У вірі, найвищому акті душі людської, є дві сторони: одна, так би мовити, матеріальна, основна, первісна, а друга – духовна, похідна. По-перше, віра є довільне сприйняття істини, без допомоги очевидності, скоренням розуму свідченню одкровення. По-друге, віра є вільне зречення самого себе, тобто абсолютне підкорення своєї волі того, чийому одкровенню скорив себе розум. І це підкорення відбувається повсякчасно, кожної миті нашого існування, в залежності від того кому чи чому ми підкоряємо свою волю, а відбувається це через віру. За словами апостола Павла: „Невже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви й раби, кому покоряєтесь: чи то раби гріха – на смерть; чи то послуху – на праведність?”.(Рим.6,16) Підкорення волі йде через віру, а від волі залежить всі інші вчинки людини, плине вся її життєва діяльність.

Віра – це те, завдяки чому в людині фіксується, аналізується та утверджується будь яка інформація, тобто через віру відбуваються всі пізнавальні процеси. Отже, при розгляді явищ марновірств ми повинні апелювати саме до нашого розуму, фундаментальною підвалиною якого є наша Православна віра.

Християнин має постійно підвищувати свій розумовий потенціал, бо до цього закликає Біблія. На жаль сили зла всіляко відвертають людство від цього, бо досвідченій, розумній людині значно легше протистояти витівкам Диявола. Отже, християнські провідники мають докласти не абияких зусиль, щоб залучити людство до вивчення християнської релігійної філософії та й взагалі наук, а це створить можливість більш глибокого пізнання світопобудови на користь людству.

Стосовно марновірств людських зауважити, що всі вони побудовані на незнанні законів природи й світопобудови взагалі та відсутності в їх носіїв глибокої християнської віри.

З огляду на вищенаведене ми можемо більш ґрунтовно охарактеризувати явище астрології стосовно впливу планет й зірок на долю народів чи навіть людини. Можна запевнити однозначно, що ніякої передбачувальності долі за розташуванням небесних тіл не може бути навіть речі. А всі без винятку астрологи є звичайнісінькі аферисти й шарлатани, що використовують необізнаність й „темряву” людини лише з однією метою – аби отримати матеріальну чи прирівняну до неї винагороду, інколи моральну.

Отже від Бога та віри людини залежить зміст її життя. Адже, хто краще може розкрити цей зміст, наповнити його істинними цінностями, істинним сенсом, як не Той, Хто дарував це життя людині та постійно Своїм промислом піклується про життя кожної людини.

Всього Вам щонайкращого!

Підготував Ігор Гутенко.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *