Християнство й астрологія. Частина 3.

Сайт Сумської обласної організації УНА-УНСО продовжує публікацію статті«Християнство й астрологія».

За ініціативи Сумського відділення Ставропігійного братства Святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого Української Православної Церкви Київського Патріархату, співавторами якої є член УНА-УНСО академік пан Петро Перепуст та клірик Сумської єпархії УПЦ Київського Патріархату ієрей Артемій Юрчук.

Сучасний погляд авторів на астрологію значною мірою відмінний від більшості побутового сприйняття цієї теми.

Пропонуємо третю частину цього доробку.

3. Поступ розвитку астрології.

Астрологія в стародавньому світі.

Коли ми простежимо історію людства після Ноя, то побачимо, що ті стародавні цивілізації, в яких магія, астрологія й інші „таємні знання” набувають найбільшого поширення та входили в структуру суспільства, гинуть й зникають з просторів Земних як тільки розквіт окультизму в них досягає свого апогею. Можна зробити висновки, що окультизм, до складу чого входить й астрологія, особливо противні Богу й він відвертається від такого суспільства де він розквітає буйним цвітом. Також можна стверджувати, що окультні науки буйно розвиваються в суспільстві з розбещеними добробутом верхніх його прошарків. Недарма говорять, що Візантійську імперію згубила надмірна розкіш. Прикладом тому є й Вавилонське, Ассірійське та Перське царства, Єгипет, а також Македонська, Візантійська, Римська, Російська та інші імперії.

В клинописах, що походять з стародавніх епох, яких у музеях світу нараховується до півмільйона, містяться зведення, що жерці Вавилона успадковували знання, особливо в області астрології та світобудови. Постає питання – від кого? Вавилонський історик та жрець Берос (III в. до н.е.) стверджує про збереження магічних знань після потопу. Пам’ять народів доносить нам відомості про початкових творців вавилонської традиції з родів халдеїв, які нібито знали культуру деякого неземного знання, вони нібито були першими математиками, астрологами, алхіміками, теософами. Вони також виконували обов’язки чорнокнижників, ворожбитів й тлумачів снів при дворах стародавніх правителів. Халдейський стародавній переказ наполягає на тому, що десять їхніх перших царів походять з неба.

Тут нічого дивного ми не знаходимо. Це звичайнісінький плід фантазії. Адже й скандинавські правителі „походять від бога Одина”, а багато з європейських – чи не від Зевса? В цивілізованій Японії зараз мешкають „божественні нащадки” – імператорська сім’я Японії, правда, зовсім недавно вони відмовилися від свого „божественного походження”, хоча більшість японців це неприємно вразило.

Відомо, що ніневійські царі не розпочинали ніяких важливих справ без наради з зірками. Вони мали при собі астрологів, які спостерігали небо та пояснювали плин планет, як про це часто згадують стародавні надписи. З одного такого пам’ятника ми довідуємося, що Сеннахериб відмовився від походу тільки тому, що розташування зірок виявилося несприятливим. Заняття астрологією у Вавилоні було настільки поширене, що сама назва халдеїв позначалася в багатьох письменників стародавності астрологами. Всім відома доля Вавилонського царства, яке перетерпіло страшну катастрофу й загибель. Така ж доля припала й на Ассірійське та Перське царства.

Астрологи не втомлюються наводити приклади причетності до астрології відомих людей цивілізації. Але це є, все ж таки, поодинокі випадки, які відбувалися з хворобливими особистостями й не можуть бути сприйняті за твердження, що в стародавньому світі магія та астрологія були чи не найважливішою філософією тогочасся, яка навіть перевершувала релігійні вчення та народні традиції. Правителі стародавнього світу вбачали за корисне тримати суспільство в облуді тайн та невігластва, що придумували різні дільці. Але, те, що зараз називається „еліта суспільства”, мало переймалася в ті часи окультними науками, хіба що для своєї вигоди. „Чаклунство й астрологія завжди існували, але, разом з цим – й завжди засуджувалися в стародавніх суспільствах. Ще в збірнику законів царя Хаммурапі в стародавньому Вавилоні є стаття, направлена проти чаклунства, бо чаклун якби ставив себе поза норм громади й держави. Але на початку нашої ери віра в силу магії, в пророцтво стає масовим явищем”. Сучасна астрологія все ще нагадує астрологію стародавності, хоча за минулі століття ця псевдо релігійна система набула істотних змін.

У долині Межиріччя, в часи розквіту халдейско-вавілонскої цивілізації, були побудовані величезні східчасті вежі – зиккурати (найвища з них цілком могла бути прообразом біблійної вавилонської вежі). Халдейські жерці спостерігали з цих веж зоряне небо й креслили мапи розташування небесних світил. Вони вбачали, що Сонце, Місяць, планети та зірки – божества, здатні магічно вплинути на долю світу й кожної людини окремо та вважали, що коли вони спроможуться зрозуміти та пророчити рух небесних світил, то зможуть пророкувати майбутнє. Астрологію такого роду називають вульгарною чи примітивною астрологією. Головний принцип вульгарної астрології в тім, що розташування речей на Землі й тенденції розвитку подій відповідають конфігурації небесних тіл. Астрологічні погляди релігії Ханаану, яка була відгалуженням релігії Межиріччя, тісно пов’язана з поклонінням таким божествам як Ваал (Білий, Молох), Астарта (Іштар) та Ремфан, що ототожнювалися відповідно з Сонцем, Місяцем та Сатурном.

На цій стадії розвитку астрологів цікавила скоріше доля народів та передбачення різного роду великих катастроф, ніж доля окремих особистостей. Але з тих пір, як Вавилон був підкорений персами, астрологи зосередили свої зусилля на складанні гороскопів, покликаних визначити майбутнє кожної окремої особистості. Доля людини, на їхню думку, була безпосередньо пов’язана з розташуванням світил у момент народження. Астрологію цього типу називають натальною, генетичною чи юридичною. Ця форма пророкування майбутнього була не єдиною галуззю мантики, але поступово астрологія стала відігравати провідну роль.

Перси-зороастрійці, навіть якщо вони й першими застосували астрологію для пророкування індивідуальної долі, запозичили знання про розташування світил у вавилонських жерців. Вавілоняни раніше інших прийняли зв’язок пір року з фазами місяця й обчислили лінію еклектики (річний шлях Сонця на тлі нерухомих зірок). Крім того, їм були відомі траєкторії планет (але не їхні справжні орбіти).

У IV столітті до Р.Х. Персію було завойовано греками (македонянами), які запозичили астрологічні знання в халдейських жерців. Особливим авторитетом користувався, вже згаданий вище, вавилонський астролог Берос, який жив у III столітті до Р.Х. Астрологія прекрасно відповідала пантеїстичному матеріалізму давньогрецьких стоїків. 12 знаків були розділені на чотири групи по три знаки кожна. Ці групи співвіднесли з чотирма стихіями природи – вогнем, повітрям, землею та водою. Крім того, кожному знаку Зодіаку були присвоєні відповідні планети, кольори, рослини, метали та дорогоцінні каміння.

Астрологія в тому виді в якому вона існувала по II століття до Р.Х., описана в праці Клавдія Птоломея (дійшла до нас) астронома й астролога часів епігонів. Центром системи Птоломея є Земля, а Сонце, Місяць, а планети рухаються навколо неї.

Астрологія в Середньовіччі.

У середні віки астрологи мали значний вплив при дворах монархів європейських країн, Руси-України й арабського халіфату. Крім астрології західного типу в інших частинах світу виникли й розвилися свої астрологічні системи. Китайці склали свої астрологічні збірники ще до вавилонських жерців. Індійська астрологія також сягає коренями в глибоку давнину й тісно пов’язана з індуїзмом та продовжує й зараз відігравати важливу роль у житті індійського суспільства.

Впродовж двотисячолітньої історії християнства відношення між ним та астрологією були дуже різними. Періоди повного невизнання змінювалися періодами, коли астрологію оцінювали більш-менш позитивно, а в деякі часи астрологія отримувала повне визнання. Слід зазначити, що період найбільшого розквіту ідеології та розквіту християнства в Середньовіччі співпав з періодом найбільшої популярності астрологічних вчень.

Середньовічне розуміння астрології в цілому було магічним, воно вводило людину в світ архаїчних вірувань. „Магічним” була свідомість мас та навіть духовенства. Через це і астрологія, і релігія в уяві середньовічної людини „природно” входили в повсякденний вжиток, що давало свого роду „техніку безпеки” для життя в світі, наповненому утаємничених пасток та непередбачених явищ.

Астрологія вказує на „благодатні” та „не благодатні” дні для того чи іншого виду діяльності, заняття чи праці. Є думка, що саме астрологія внесла в практику розкладу християнського року, коли, окрім описаних у Святому Письмі, висуваються заборони на заняття в той чи інший день, відповідно тими чи іншими справами.

Впродовж усього середньовіччя астрологія своєю практичною стороною підтримувала інтерес до астрономічних досліджень. У Західній Європі найбільший розквіт астрології припадає на XIII, XIV та XV століття. В багатьох університетах астрології відводили почесне місце, а в Болоньї та Падуї існували окремі кафедри астрології. В XV та XVI століттях астрологією займалися видатні вчені свого часу. Для прикладу, Тіхо Браге (1546-1601), видатний скандинавський астроном, засновник практичної спостережувальної астрономії, він свою наукову діяльність до певної міри присвятив й утвердженню астрології. В своїй вступній промові в Копенґаґенському університеті він відкрито заявив, що хто заперечує вплив зірок, той заперечує мудрість та суперечить самому явному досвіду.

Один з провідних вчених людства, Йоганн Кеплер (1571-1630), учень Тіхо Браге, був не тільки чудовим математиком й астрономом, але й проникливим мислителем та навіть придворним астрологом. І хоча астрологія давала йому засоби до існування, хто насмілиться звинуватити цю чесну й пряму людину, яка не знала компромісів зі своєю совістю в тому, що він займався астрологією виключно заради грошей.

Той, хто вивчав праці Кеплера, знає, що він займався астрологією тому, що для нього в своїй основі вона мала ту істину, яка була наріжним каменем його філософських уявлень про світ. Він відносився до астрологічних досліджень з не меншою увагою та наполегливістю, ніж до астрономії, в якій йому належать основні закони руху планет.

Навіть Френсіс Бекон (1561-1626), знаменитий англійський філософ, який чи не одним з перших зрозумів велике значення експерименту в природничих науках, вважав, що астрологія як наука має всі права на існування.

В епоху Відродження захоплення астрологією ще більше зросло та не спадало в часи Реформації. Навіть Меланхтон, соратник Мартіна Лютера, віддав данину астрології. Останнім „визначним” астрологом з цієї плеяди був Жан Батист Моренус (1583-1656), який був особистим астрологом кардинала Ришельє.

Астрологія в епоху Ренесансу.

З початком епохи Просвітництва, почався занепад астрології, яка відродилася лише в кінці ХІХ століття в середовищі європейських окультистів. Що ж відбувалося впродовж XVII-XVIII століть, коли власне астрологію й почали вважати псевдонаукою. Набирали сили природничі науки, вчені почали „вириватися з під опіки” інквізиції й вони не могли пробачити церкві її ставлення до Миколи Коперніка (1473-1543), Джордано Бруно (1548-1600), Галілео Галілея (1564-1642).

У 1687 побачили світ знамениті „Математичні начала натуральної філософії” Ісака Ньютона (1643-1727), власне тоді була створена нова фізика та закладені теоретичні умови для швидкого науково-технічного розвитку. На той час вважалося, що ньютонівська фізика описує всі явища природи. Швидкими темпами йшов розвиток техніки, астрономи відкривали нові планети. Фізика стає в цей період панівною наукою. В наукових колах з цього приводу панує ейфорія. Під впливом бурхливого розвитку фізики, та, як реакція на інквізицію, починає кріпнути науковий матеріалізм та атеїзм.

Відтак, астрологія оголошується „пережитком середньовіччя”, оскільки її принципи суперечать матеріалізму й фізичній картині світу. Особливо показове в цьому відношенні XVIII століття, яке увійшло в історію як „Епоха Ренесансу”, його тріумфу. Це була епоха Вольтера та Руссо, Французької буржуазної революції та Наполеона.

Розглядаючи настрої, що панували тоді серед науковців, візьмемо для прикладу видатного фізика, математика, механіка й астронома цього часу П’єра Симона Лапласа (1749-1827). Відомий такий факт. Після того, як Лаплас подарував Наполеону свою книгу „Викладення системи світу”, останній зауважив: „…Ньютон у своїх працях говорив про Бога, а у вашій же книзі, яку я вже продивився, я не зустрів імені Бога жодного разу. Лаплас відповів, що він цієї гіпотези не потребує”.

Визнаючи існування тільки матерії та її руху, Лаплас відкидав існування духу. Він формулює свої погляди на психіку людини так, що на грані видимої фізіології починається інша фізіологія, яку ми позначимо ім’ям психологія і вона є, без сумніву, продовженням фізіології видимої. Нерви, волокна яких губляться в мозковій речовині, поширюють нею враження, отримані від зовнішніх предметів та залишають у ньому постійні враження, які змінюють невідомим нам чином сенсоріум, або місцеперебування думки.

І це були типові наукові погляди XVIII століття. В першу чергу привертає увагу разюча зміна світогляду, втрата зв’язку з поглядами й світоглядом вчених та мислителів XVI-першої половини XVII століть, бо вони були піонерами нової наукової думки.

Українська філософська думка епохи Ренесансу розпочинається з творчості Юрія Дрогобича (Котермака, 1450-1494). Майбутній мислитель, гуманіст, астроном, астролог, медик та математик одержав освіту в Краківському та Булонському університетах. Вчену ступінь доктора філософії та медицини здобув у Болоньї де потім викладав математику та астрономію, а в 1481-1482 роках  обіймав  посаду ректора університету медиків та вільних мистецтв. У 1487-94 роках у Кракові працював професором медицини та астрономії. Був учителем М. Коперніка.  Серед його найвідоміших творів –  „Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року”, „Прогностична оцінка поточного 1483 року”, „Трактат з шести розділів про затемнення” (1490) та інші. Творчість Ю. Дрогобича має гуманістичне спрямування, що виявляється в його високій оцінці людського розуму: „Простори неба для очей незбагненно великі, але розумом легко можемо їх осягнуть”.

Проблему співвідношення небесного й земного світів учений розв’язував у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, як він вважав, сповнений Всесвіт. На його думку людина, завдяки своїм доброчинним вчинкам, може уподібнитися Богові. Поряд з християнським Богом у творах Ю. Дрогобича появляються містичні  сили як наслідок його фахового заняття астрономією та астрологією. Він ототожнював впливи різних планет та інших космічних сил з певними надприродними силами, які діють на життя людини. З волі Марса, „властителя року”, „затемнення буде відповідати природі Сатурна”,  – писав він і, як приклад, довгі „сатурнівські хвороби” відбуваються з волі Сатурна, який розганяється біля „хвоста Дракона” та інше. Це пояснюється тим, що магія на той час ще була могутньою основою природознавства.

Ю. Дрогобич постійно наголошував на вивченні природи та її законів, щоб  знання поставити на служіння людині. У віршованих посланнях до папи Секста IV писав про те, що його праці пронизані, в першу чергу, шаною та повагою до людини, що наукові знання відіграють провідну роль. Він вважав, що погода залежить від географічних широт, місцевості, що можливо передбачити  погоду за допомогою тривалих спостережень над її змінами.

Філософським підґрунтям поглядів Ю. Дрогобича на людину є його прогностичні дослідження. В житті він радше радив покладатися на власну зірку, ніж на  Бога. Завдання всього людського життя  вбачав у піднесенні рівня пізнання до першоджерела життя, пізнання Начал, які рухають усім світом. У цьому пізнанні нам допомагає астрологія, що проливає світло на осягнення промислу Божого. З огляду на це й виникають ті фундаментальні філософські питання доби Відродження,  як про свободу волі, про активне начало людської природи, що сприяє розбудові власного життя та інше. Зірками управляються справи земні. Не примушують вони, але дозволяють самим правити, а якщо раптово загрожують – люди можуть відвести ці загрози розумом.

Отже, на думку Ю. Дрогобича, саме астрономічні дані (дані науки) допомагають людині у вирішенні певних проблем, з якими вона зустрічається в житті, оскільки значення зірок відображають загальний хід розвитку матеріального світу. Він вважав, що зірки – не причина злих вчинків. Зло  –  від лихих потягів людини. Значення астрології в тому, що вона дає змогу визначити певну засторогу, або надихнути на вчинок.

Отже,  принагідно українському філософу, знати як  зірки впливають на долю, вміти застосувати це знання в особистому житті під час вибору стратегії поведінки та цінувати це мистецтво, вбачаючи в ньому унікальність людської особистості  – ось та філософська основа його розуміння образу індивідуальності та неповторності людини. Згодом аналогічні думки буде висловлювати один з стовпів італійського Відродження Томмазо Кампанелла (1568-1639), який у  „Метафізиці” зауважував, що про божественність людини свідчить і пророчі (чаклунські) мистецтва, коли подібно Богу передбачають майбутні події, хоча й обумовлені Богом, але це не доказує, що пророцтва не божественні. Також, що окрім того великою мірою доказує божественність людини  астрономія, бо це він позначає в небі коло, рух зірок та  передбачає строки місячних й сонячних затемнень, сходження світил та їх імена, вплив на водні, земні й людські речі та поясняє, які зірки до яких речей воліють симпатію чи апатію.

Приклад діяльності Ю. Дрогобича вказує стан української філософської думки в епоху Ренесансу.

Астрологія в Нову епоху.

У XX столітті астрологія пережила справжній розквіт разом зі всілякими окультними й містичними вподобаннями. Основу сучасної астрології країн Заходу складає астрологія й багатобожжя древніх вавілонян, греків та римлян, хоча астрологи не вірять більше, що зірки та планети суть божества. На теренах України в цей час насаджуються інші принципи світосприйняття, які відрізняються від притаманного їх бачення в традиції нашого народу. Відбувається це через прихід до влади юдейської секти сатаністів, які назвали себе марксистами-ленінцями й з часом поширили своє вчення в значні маси населення не тільки в Україні, але й серед різних народів світу.

Як сказав англійський письменник-християнин Г.К. Честертон, що коли люди перестають вірити в Бога, вони починають вірити у все решту. Ми мали можливість пересвідчитись у справедливості цього вислову, коли насильницьки втрачена віра в Бога. Більшість населення Радянського Союзу вірило „у все” – в світле комуністичне майбутнє, в перевагу соціалістичної системи, в непогрішимість батьків-засновників комунізму, в правдивість друкованого слова й тому подібне. Звичайно, й у всесилля науки, яка могла пояснити всі тайни світобудови та творчо перетворити дику природу й людство, привівши його до комунізму.

Скасування чи підміна релігійної традиції християнського устрою життя призвела до того, що нові покоління тієї країни, які вже не могли пам’ятати різні народно-християнські традиції, або ж не хотіли, розпочали придумувати нові, здебільшого недосконалі й такі, що суперечать здоровому глузду. Наприклад – у день весілля подружжя разом з весільним поїздом в якому більшість його учасників уже напідпитку та, звісно, веселі й життєрадісні, бо цього вимагає це свято, приїздили до Могили невідомого солдата – місця скорботи, й галасливим натовпом, часто зі сміхом та веселощами, покладали квіти до цієї могили.

Впродовж тривалого часу гонінь на церкву й православну віру, що виходило з радянської влади, наука використовувалася для нищення релігійного уявлення про життя, як „науково недоказаного”, а „відсталого” й „середньовічного”. Проголошувалося, що віра  походить від невігластва та мракобісся і що „світло науки” розсіє „релігійні навіювання й забобони”.

Одначе, хоч би трохи уважна та розсудлива людина не могла не помітити, що багато оточуючих її феноменів виходять за рамки наукових знань. Також спрага духовного, а це звичайний стан людської душі, не могла задовольнитися плоским матеріалістичним поясненням. Коли наука проголошувалася всесильною, вона повинна була б надати відповідь на все. Ось тому, чим далі, тим більше набували розповсюдження псевдо наукові переконання та вірування – в темні пророцтва Нострадамуса, в контакти з прибульцями, в надприродні властивості утаємничених індійських йогів, у чарівне діяння різних контактерів, гіпнотизерів та екстрасенсів, у чудодійну силу роздільного харчування, ну, звичайно, в першу чергу, в можливість дізнатися про свою долю за непогрішимими вказівками зірок – тобто в астрологію.

Ще за радянської доби астрологічна тематика й термінологія набула розряду завидної популярності. Місцеві художники прикрашали мозаїчні панно в палацах піонерів, будинках культури й санаторіях Дівами, Вагами, Скорпіонами, Левами тощо. Знаки Зодіаку виготовлялися в благородних металах у вигляді кулонів та інших нашийних прикрасах, що набуло певної популярності серед населення. На початку Перебудови астрологічні прогнози протурили шлях на сторінки друкованих видань та екрани електронних засобів масової інформації.

Суспільство було настільки приучене до науко-поклоніння, що будь-яка, навіть поверхнева наукова образність, викликала почуття довіри. Але справжня неідеологована наука має справу з об’єктивними постулатами. Це ріднить її зі справжньою вірою й робить непримиренним ворогом різного роду забобонів. Ось чому, коли рухнув радянський ідеологічний диктат, то на його обломках розцвіла ядовита поросль окультизму, пробуючи підмінити собою справжню віру, розпочалися спроби задушити й справжню науку.

У ХХ столітті теми про астрологію все частіше заполоняють сторінки видань. Всілякого виду гороскопи стали чи не „найчитабельнішими” матеріалами. Хтось цікавиться, як йому поводитися того чи іншого тижня, хтось шукає свого коханого, а когось просто приваблюють ці таємничі космічні сили. Зараз законодавчо справа астрологів не заборонена, як і близька до неї – справа чаклунства. По селах ще й досі живуть бабки, які зцілюють, варять чар-зілля, просто пророкують. І через те, що часто за їх допомогою звертаються люди, то подібних „фахівців” стає все більше.

Гороскопи налаштовують людину на певний лад. Хтось дорікне – це ж нормально, коли людина, прочитавши, що зорі віщують небезпеку, буде обережною. Так. Але обережність надто теж не дуже корисна, бо вона надає людині невпевненості й, тим більше, не завжди виправдана. Іноді людина могла б ще більше утвердитися, довести свою правоту, відзначитись в якихось благих ділах, а та обережність, яку пророкує їй гороскоп, стримує та змушує іноді жити в якійсь боязні. Адже, якщо ми надіємося на Бога, то нічого не страшне. Хтось скаже, що коли гороскоп віщує добре, то людина більше спокійна, налаштована на краще, яке обов’язково здійсниться. Іноді так. Але гороскоп – річ не досконала, тим паче сьогоднішні газетні та журнальні гороскопи, які або „витягають” з Інтернету, або складають самі журналісти, щоб на час виходу видання не здаватися відсталим від інших. До того ж, „щасливий” гороскоп теж може нашкодити – іноді людині треба бути дійсно обачною, щоб не потрапити в халепу. Часом її треба застерегти, а не втішити брехливими передбаченнями. І тут знову – сила Сатани.

„Лише приблизний підрахунок коштів, які обертаються в сфері світового астрологічного бізнесу, нараховує 400 мільйонів доларів США щороку. Біля 4 мільйонів осіб, принаймні два рази за рік, звертаються до астрологів, ясновидців, сплачуючи при цьому від 10 до 100 доларів США. В розвинутих країнах кількість фахівців-ворожбитів сягає 10 й більше тисяч. У Франції їх більше 10 тисяч, якщо брати до уваги інформацію з декларацій про доходи. Насправді ж їх понад 30 тисяч, з яких 20 тисяч заробляють цією справою підпільно, не сплачуючи жодних податків”.

Астрологія є складовою вчень й практики багатьох сект та груп неопоганського руху „Нью ейдж”. ЇЇ використовують різноманітні чаклуни, маги, окультисти, кабалістики й теософи. В сучасній Європі також, як і в Америці, астрологія користується великою популярністю, вона стала найрозповсюдженішим методом передбачення долі в наш час. У країнах, де формальна більшість складають християни, значна частина людей у той же час вірять в астрологію. В США таких 40%, у Франції – 53%, у Німеччині – 63%, у Великобританії – 66%, у Російській Федерації – понад 40%. У США більш, ніж 200 тисяч астрологів з яких, як мінімум, 12 тисяч професійних. Щорічний обіг індустрії ворожіння на зірках – сотні мільйонів доларів. Приблизно таке ж положення в Канаді, Англії, Франції, Німеччині та й в багатьох інших країнах.

Зараз у світі діє безліч астрологічних центрів та шкіл, які часто ворогують між собою. На пострадянському просторі особливо відома школа Павла Глоби, яка являє собою синкретичну псевдозороастрійську секту. В світі існує декілька астрологічних громад та асоціацій, у тому числі й „Американська федерація астрологів” та „Міжнародне суспільство наукових астрологічних досліджень”. Величезними тиражами виходять різноманітні астрологічні часописи. Більшість газет в Україні публікують гороскопи. Мільйони людей купують книги з астрології та навіть збірки гороскопів для домашніх котів та собак.

Над вірою сміючись, храми руйнували, релігійні книги спалювали. Вакуум, що утворився в душі, намагалися заповнити атеїстичним маренням, матеріалістичним безглуздям. І багато людей у силу свого виховання прийняли це й стали цим жити. Зараз божевілля цих ідей стала очевидна для всіх. Сучасна людина потягнулася до духовного життя, а їй відразу пропонують нову „духовну їжу” – окультизм.

Неозброєний християнською вірою, знанням Священного Писання та пророцтв про майбутнє світу й пришестя антихриста, сучасна людина часом не в змозі вірно оцінити нав’язаних їй окультних вчень. Зголодніла за духовністю людина поглинає різну містичну отруту, пропоновану їй відповідними силами. Цим користуються уловлювачі душ, що навіть часто й не ховають своїх намірів. Вони прагнуть виховати новий тип людей „з окультними властивостями”, у тому дусі, котрий визначить можливість приходу лжемесії, антихриста, що спробує, як і передвіщено в Апокаліпсисі, знищити християнство й насадити інший тип релігії, що полягає в поклонінні йому, антихристу.

Серед сучасних українських псевдо релігій можна навести приклад секти послідовників вчення Ольги Асауляк, яке не являє собою нової систематичної філософсько-релігійної доктрини. Це – еклектична суміш з елементів східних містичних практик та вчень різних часів й народів, розведена християнською символікою та термінологією. Важко сказати, яких тільки елементів у ньому немає. Але, все ж таки можна визначити основні переважаючі складові вчення Ольги Асауляк, як таке, що засноване на псевдо-гностицизмі орігеністів, вченнях Стефана бар-Судаїлі та Вардесана, а в певних пунктах воно повторює єретичні думки Маркіона, Манеса та інших.

В основі єретично-міфічного вчення Стефана бар Судаїлі закладений пантеїстичний принцип – будь-яке єство співприродне Божественній сутності. Поширення цього вчення, що провадиться школою Ольги Асауляк пагубне для православного християнина, оскільки взяте воно з вчення єретичного орігенізму, заснованого Стефаном бар Судаїлі. Відчутний вплив думок самого Орігена в твердженні Ольги Асауляк про передіснування душ. Вчення Орігена було засуджене на П’ятому Вселенському соборі (553 р.). Вона вважає, що душі вже створені раніше й перебувають у „предвічному сяйві Трійці” й втілюються в земні тіла та стають людьми й так далі.

Основою майже всієї стародавньої християнської єресі, на які спирається Ольга Асауляк, є таємне єврейське вчення Кабала. Воно виникло на межі нашої ери в середовищі освічених юдеїв й увібрало в себе ідеї того часу. Можна знайти в ньому схожість з буддизмом, даосизмом, з грецькою філософією, з єгипетською та халдейською магією. Пізніше Кабала стала основою більшості „таємних вчень” – від першої християнської єресі, гностицизму та герметизму до середньовічної астрології, алхімії та сучасної магії. В Кабалі міститься ключ до розуміння масонського езотеризму.

Розглядаючи чимало положень з вчення Ольги Асауляк, що названо Школою єдиного принципу (ШЄП), простежується небезпідставний потяг її самої до „таємного єврейського вчення”. Кабалістик, як і Ольга Асауляк, вважають, що Мойсей у П’ятикнижжі (Торі) приховав від непосвячених „таємне знання” про будову матеріального та духовного світів, засоби проникнення в світ духів та керування ними. Вся Кабала побудована на паролях (кодах), до яких вдавалися пізніше також і гностики.

Довідавшись про „таємні знання” та про можливості сенситивних осягнень, людина, не очистившись від гордині та марнославства, забажала будь-якою ціною досягти їх. Звідси справжній бум новоявлених екстрасенсів кінця 80-х і початку 90-х років ХХ століття.

Не є виключенням й сама Ольга Асауляк, яка має так звані контакти з „невидимими друзями” розпочинаючи від 1992 року. Скориставшись ослабленням Православної Церкви, яка з великими труднощами почала підніматися з руїн, спричинених 70-літнім пануванням войовничого атеїзму, та часом неготовністю її служителів швидко створити масштабну альтернативу зруйнованому радянському матеріалістичному світогляду, Ольга Асауляк та подібні їй лжевчителі та сектанти швидко знайшли свою нішу.

Шукаючи істину людський розум знаходив не істинне догматичне Православ’я, а сурогатні містичні засоби „осягнення” Бога. Таким чином, не будучи ніколи причетними до церковного життя та самої Православної Церкви, люди потрапляли до антицеркви лжевчителів та через призму їхнього викривленого вчення ознайомились з псевдоправослав’ям.

Особливістю вчення Ольги Асауляк є те, що вона видає його в цілому за вищу стадію розвитку християнства, подає як надрелігійне християнство. Спрямовуючи своїх учнів до храмів, вона дає їм окультне (поганське) чи магічне тлумачення всього побаченого там. Відомо, що той, хто сповідує вчення новітніх псевдо пророків чи читає гороскопи, відкриває шлях до свої душі злим силам.

Передбачити щось особливе не беруться навіть найіменитіші астрологи. Згадаймо хоча б президентські вибори між Леонідом Кучмою та Петром Симоненком, коли Павло Глоба поклав у конверт аркуш з указаним прізвищем переможця. І розголосили напис лише після перемоги Кучми. Упевнений у собі астролог мав би ще до виборів назвати Кучму, адже тоді не треба було бути великим політиком, аби вгадати переможця. Не збулось пророцтво Глоби, що наприкінці 90-х років знову настане вік політичної кар’єри Горбачова.

Ось такі новітні хитросплетені шарлатанські псевдовчення, з застосуванням витяжок з магії, астрології й інших окультних вчень, обступили душу сучасного православного християнина.

Наведемо також приклад відомих та популярних в новітній час астрологів вже згадуваних вище подружжя Глобів. Вони часто виступають в теле-радіо передачах з лекціями з астрології, широко розказують на цю ж тему в друкованих виданнях, накрили чи не всю Росію й Україну мережею астрологічних шкіл. Хто ж вони такі та яке в них завдання?

Спочатку надамо слово їм самим. В журналі „Работница” в статті „З ким розмовляють зірки” ми читаємо „Пращури Павла по материній лінії – перси з роду гебрів (гебреї-юдеї) в Ірані – здавна присвячували своє життя астрології; дід також навчав Павла астрології, а вмираючи дід передав онуку слова-пароль, який відкриває учню доступ до вчителів – великих астрологів… Та заповідав їх шукати в Індії”. Коли Павло виріс, то відправився в Індію про що він говорить: „Я знайшов вчителів, які признали мене – заповідані слова-пароль допомогли. Допустили до вчення самого сакрального, яке передається тисячоліттями з вуст в уста, надали книги… навчили, як знайти дружину й добавили, що коли ваші життя поєднаються, ти посвятиш її в те, чим володієш сам й на вас буде покладена велика місія”.

Як видно зі сказаного Павлом Глобою, ним був послідовно пройдені всі види ритуальної магічної посвяти  в „утаємничені знання”. Перше – предки перси-гебреї, потомственні астрологи, в яких утаємничені знання завдяки навчанню та посвяти передавалися з покоління в покоління. Дід, помираючи, передає заклинання, які відкривають шлях до вчителів, тобто магів високої ступені посвяти, в яких астролог початківець має здійснити відповідне стажування.

Друге – Павло їде в Індію, чинить заклинання, з’являються вчителі й Глоба проходить новий курс магічної освіти, отримує високу ступінь посвяти, забезпечується необхідною літературою й посилається з великою місією в країну, де ще не розвинулася астрологія.

Щоб легше було здійснити задумане, йому підшуковується за допомогою відповідних сил дружина, яку він повинен посвятити в те, чим сам володіє.

Далі відбувається найстрашніше. З радістю для нього надаються сторінки журналів та газет, в телеканалах відкривається телепрограма під рубрикою „Школа астрології”. Глобами проводиться мовлення на обширний загал для пропаганди астрологічних ідей. Країна покривається мережею шкіл, де люди слухають плівки, намовлені астрологами Глобами, а після цього активно долучають до заняття астрологією своїх рідних й знайомих. Та магічна отрута, великою частиною завдяки якій певно й загинув допотопний світ, все більше й більше заполоняє розум й серця мільйонів людей, відповідно формуючи їх свідомість та стиль поведінки в суспільстві.

І це твердження не голослівне. Як приклад наведемо твердження Тимура Свірідова, одного з яскравих представників школи Глоби. В статті „Що нам говорить Водолій?” він стверджує, що сьогодні на планеті формується новий тип людей, нова раса, яка буде наділена невідомими нам здібностями – окультними… І нам потрібно розвинути в людей потужне астрологічне мислення. А Павло Глоба передбачає, що в 1999 році прийде Месія, який народиться в Росії й надасть новій „Епосі Водолія” своє світобачення, інший тип релігії.

Це є свідченням, що пропаганда астрології та магії грає відповідну роль та має свою обумовлену мету – астрологія та магія покликані стати ще одним засобом у формуванні людської свідомості в нехристиянському, демонічному дусі. Шириться атака окультизму на сучасний світ, безкомпромісна боротьба за завоювання людських душ, яка відбувається на попередньо підготовленому тлі безбожжя.

Не озброєна християнською вірою, знанням Святого Письма та пророкувань про майбутнє світу й пришестя антихриста, сучасна людина не завжди здатна оцінити накинутих їй окультних вчень. Духовно висаджена, вона всмоктує різні містичні отрути, які пропонуються відповідними силами. Цим користуються ловці душ, які подібно Свірідову навіть й не приховують своїх намірів. Їм потрібно виховати новий тип людей з окультними здібностями. Потрібно виховати людей в тому сенсі, що надасть можливість приходу лжемесії-антихриста, який прагнутиме, як і написано в Апокаліпсисі, згубити християнство й насадити інший тип релігії, яка обумовлює в своїй основі поклоніння йому, антихристу.

Все це потребує в сучасний час особливої пильності, уважності християнина до себе й до всіляких проявів зовнішнього світу, необхідно пам’ятати, що боротьба йде не на життя, а на смерть, при цьому – смерть вічну для збочених з вірного шляху та, як сказав апостол Петро: „Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти. Станьте проти нього міцною вірою, знаючи, що такі самі страждання трапляються і з вашими братіями в світі”.(1 Пет. 5, 8, 9)

Далі буде.

Підготував Ігор Гутенко.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *