Литовська республіка була єдиною державою, що надавала фінансову допомогу ОУН.

Герб Литовської республікиТо ж варто розповісти щось про Литву.

За новітні часи Литва, начебто, використала всю енергію тисячоліть. За доволі стислий час їй вдалося стати членом Європейського Союзу та НАТО, Вільнюс є відомим в Європі центром багатьох пан-європейських та регіональних ініціатив.

З раннього середньовіччя існувало Велике Князівство Литовське, яке згодом стало багатонаціональною державою, кордони якої простяглися від Ризької затоки до Чорного моря. В цій державі жили литовці, українці, білоруси, латиші, караїми, татари, німці, пруси, ліви, курші, поляки. Мовою спілкування та державної канцелярії було обрано староукраїнську.

Однією з причин утворення Великого Князівства Литовського була організація боротьби руських та жмудських племен проти Тевтонського Ордену. До складу держави увійшли землі як слов’янських так і балтійських племен.

Влада знаходилась у руках як руської так й жмудської шляхти. Верховна влада була у руках князів з балтійських племен. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) та звичаї були панівними в князівстві. На цих теренах панування Золотої Орди було покінчено значною мірою зусиллями Великого князівства.

В умовах боротьби з хрестоносцями, Московським князівством та через внутрішні конфлікти Велике князівство Литовське, Руське й Жемайтійське вступило в союз з Польським королівством, уклавши Кревську унію (1385).

У другій половині XV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу. І тільки Київське князівство зберігало автономний статус.

Унії з Польщею, продиктовані необхідністю знайти союзників у боротьбі з німецькою експансією, призвели до доволі жорсткої полонізації литовців. Верхівка литовського суспільства досить швидко полонізувалася, вважаючи рідну мову ознакою низького соціального статусу.

Українська та білоруська мови того періоду мали де-факто офіційний статус у Литві. Власна литовська писемність виникла лише в ХVІ столітті. З часів білорусько-українського культурного домінування у великому князівстві Литовському зберігся значний державний архів документів, написаних мовами цих двох слов’янських народів. Литовське князівство успадкувало чимало елементів культури та державності стародавнього Києва.

У 1569 Литва й Польща об’єдналися в двоєдину державу — Річ Посполиту. Впродовж визвольної війни в Україні під керівництвом Хмельницького Литву окупували російські та шведські війська, що призвело до загибелі майже половини її населення. Під час північної війни часів Петра І у Литві загинуло 30 % населення.

Наприкінці XVIII століття держава була розділена між Росією, Австрією та Пруссією, причому велика частина території Литви ввійшла до складу Російської імперії.

У січні 1863 у Польщі та Литві почалося повстання, яке потім перекинулося й на білоруські землі. На придушення повстання були спрямовані війська та призначений генерал-губернатором Литви Михайло Муравйов, який отримав надзвичайні повноваження. З повсталими він розправлявся з такою жорстокістю, що отримав прізвисько «вішальник».

Після придушення повстання (1864) його керівники були страчені, багато учасників відправлені до Сибіру. Муравйов став проводити русифікаторську політику, закриваючи польські і литовські школи, заохочуючи російську колонізацію і підтримуючи російське духівництво. У 1864 було заборонено друкувати литовські книги латинським шрифтом. Крім того російські колонізатори заборонили навчати литовської мови в школах.

Крах Російської імперії дав можливість відродити незалежну литовська державу. Рада (Тариби) Литви 16 лютого 1918 року формально проголосила Акт Незалежності.

У жовтні 1919 війська польського генерала Желіговського захопили Вільнюс і всі спроби литовського уряду повернути столицю, апелюючи до Ліги націй, закінчилися невдачею. У 1920 рішенням польського сейму Вільнюський край був приєднаний до Польщі. У 1923 Ліга Націй визнала захоплення Вільнюса Польщею. Період незалежності протривав небагато більше над 20 років, до 1940 року.

Це був дуже важливий час. Були створені основи сучасної демократичної держави. Незважаючи на післявоєнні труднощі, піднімався рівень господарства Литви. За темпами економічного зростання Литва зрівнялася з Данією і Фінляндією. Склалися сприятливі умови для розвитку культури й науки. Литва затверджувалася як суверенна держава на міжнародній арені та брала активну участь у міжнародній дипломатичній діяльності в Союзі Націй.

Литовська республіка була єдиною державою, що надавала фінансову допомогу ОУН, вважаючи її союзником у боротьбі з Польщею.

У 1940 СРСР Литва була включена до СРСР. У вересні-жовтні 1940 була проведена земельна реформа, школи стали державними, світськими.

У перший тиждень війни (червень 1941) Литва була окупована фашистською Німеччиною — її землі ввійшли до так званого «Східного краю». При генеральному комісарі Литви А. фон Рентельне було створено т.зв. Литовське самоврядування.

Після включення Литви знову до СРСР, прихильники відновлення незалежності литовської держави продовжили збройну боротьбу, що до середини 50-х років була подавлена. Новий етап національно-визвольного руху в Литві починається наприкінці 80-х рр. У жовтні 1988 відбувся Установчий з’їзд Литовського руху за перебудову («Саюдис»). З лютого 1989 «Саюдис» узяв курс на досягнення Литвою державної незалежності. Активізувалася також діяльність Ліги Волі Литви — антикомуністичної організації, що виникла ще в 1978.

У березні 1990 перемогу на виборах у Верховну Раду отримали прихильники незалежності. Головою ВР став лідер «Саюдиса» В.Ландсбергіс. 11 березня був прийнятий Акт про відновлення незалежності Литовської держави — Литовської Республіки.

Саме 11 березня тодішній голова Саюдісу Вітаутас Ландсбергіс прочитав з трибуни литовського парламенту акт про незалежність.

«Верховна Рада Литви урочисто проголошує про відновлення незалежності, яка була знищена зовнішніми силами. З цього часу Литва є незалежною державою».

Тоді вперше в залі ради пролунав гімн незалежної Литви.

На першому засіданні Сейму відновлення його головою було обрано Вітаутаса Ландсбергіса.

Дату для оголошення волі народу – 11 березня – було вибрано не випадково. Напередодні проголошення акту незалежності вільнюській владі вдалося домовитися з Москвою про виведення військового контингенту.

Радянська армія залишила Литву раніше ніж Польщу, Німеччину, Чехію, Латвію або Естонію. Тому 11 березня парламент засідав у країні, вільній від військових.

25 жовтня 1992 року була прийнята Конституція Литовської Республіки. У 1993 році відбулися перші демократичні вибори президента. Першим президентом Литви був обранийАльгідас Бразаускас.

Події 20-річної давнини – це логічний розвиток історії литовського народу. Це акт справедливості, – заявила в Сеймі президент Литви Даля Грібаускайтє й додала:

«Згадаємо які ми всі були тоді щасливі, єдині, безстрашні. Незважаючи на те, що були всі різні, ми як один вийшли на заклик Саюдісу. Якими красивими були люди, які боролися за свою свободу.

20 років тому перед народом постав виклик. З ним ми достойно впоралися. Ми відновили незалежність країни. І разом з тим заснували фундаментальні цінності нашого суспільства – свободу слова, свободу совісті, свободу вибору».

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.loc Email: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *