Мудрість приходить з літами!

У 1991 році під час обрання Президента України.

Першого Президента в новітню добу незалежної України, балотувалися на цю посаду, окрім інших, пан Левко Лук’яненко та світлої пам’яті пан В’ячеслав Чорновіл.

Пересічні українці не могли второпати – а чому від націонал-демократичного  політичного крила висунули дві кандидатури? Не було зрозуміло це й націоналістам.

На запитання до повноважних від їх виборчих штабів чули пояснення, що їх кандидат є більшим патріотом , то за нього й потрібно голосувати.

Опісля таких пояснень я, Петро Перепуст, тодішній керівник Московських рухівців, офіційний представник Української Міжпартійної Асамблеї в Москві (сучасна назва:  Українська Національна Асамблея – УНА),  яким довелося здійснювати агітацію за обох кандидатів, надіслав обом кандидатам лист де говорилося, що Україна програє, якщо хтось з Вас не зніме свою кандидатуру.

Хто з Вас більший патріот – той нехай і зніме свою кандидатуру задля України, задля поступу української державності – говорилося в тому зверненні.  Ніхто так й не зняв. А жаль.

Пройшов час, який умудрив наших сивочолих державників. То прислухаймося ж до мудрості, яка приходить з літами! І це правда, збудована на власному досвіді. Це – крик душі, будьмо ж розумними й дослухаємося мудрих!

Виступ Л.Лук′яненка в столиці України на Софіївській площі в день
відзначення свята Соборності 22 січня 2011 року.

Шановні громадяни України!

Вітаю Вас зі святом Соборності!

Я належу до покоління тих синів української нації, які боролися проти російської комуністичної імперії за українську національну свободу. Ми не шкодували ні своєї свободи ні власного життя, бо Україну любили всією душею та підпорядковували себе ідеї боротьби. Ми вивели Україну з-під влади Москви й переможно завершили кількасотрічну боротьбу наших героїчних попередників.

Проголошенням незалежності наше покоління виконало свою історичну місію. Далі завдання ваше – молодшого покоління – наводити лад в українському національному домі. А ви, як не прикро це говорити, не справляєтеся з цим завданням. З одного боку ви розумні й активні політики та нібито любите Україну, а з другого – ви найбільше любите себе. Боретеся не за справедливість, духовне й економічне відродження України, а за високі посади у владі. Кожен з вас мріє за будь-яку ціну піднестися над іншим, випхати того першого. Ви всі свої сили напружуєте для поборювання таких же патріотів України, а разом опускаєте Україну все нижче й нижче.

Не берете ви приклад зі своїх попередників.

На свято Соборності ви не запросили до слова нікого з політв′язнів. Немає у вашому списку ні Олеся Шевченка, ні Василя Овсієнка, ні Миколи Горбаля, ні Богдана Гориня, Василя Лісового та ще небагатьох живих, які поки що не переступили поріг до іншого світу. Ви самі штовхаєтеся один перед одним за першість виступити й показати себе перед багатотисячним зібранням народу а, виступивши, тут же сходити зі сцени та покидаєте майдан, кудись поспішаючи. Людей, що приїхали з різних куточків України й хотіли почути відповідь на питання: що будемо робити далі, залишаєте без відповіді.

Розказуєте про любов до України та свого народу. Може й любите. Але найбільше любите себе. Коли б ви любили менше себе, то в боротьбі авторитетів відступили б на друге місце та сприяли б спільній перемозі. Ви не дбаєте про спільну перемогу. Ви дбаєте про найвище висунення своєї особи. Україна йде на дно. Ви своїми ногами штовхаєте її ще глибше, аби підстрибнути вище за ближнього патріота.

Не ваше покоління побудує справедливу й незалежну Україну, бо ви не готові йти на жертви задля України. Мені гірко, бо смертями й безмежними муками щирі сини України добилися проголошення незалежності держави, а ви неспроможні вгамувати владолюбство та зменшити жадобу слави й тим сприяєте ворогам руйнувати Україну. Ви навіть у День Соборності неспроможні разом відсвяткувати єдність.

Опам′ятайтеся!

Якщо кожен з вас задля об’єднання патріотичних сил не відступить на друге місце, то вельми скоро доведеться стати перед судом духовних батьків української нації за руйнацію України.

І не викрутитеся! І не виправдаєте себе жодним лукавством!

Бо чорна руїна України не прийме ваших виправдань!

Почуйте це зараз від мене!

Ваш Левко Лук′яненко, 22 січня 2011 року.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.loc Email: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *