Переднє слово до Програми політичної партії “Українська Монархія”.

Як ми вже розповідали про формування нового політичного проекту монархічного устрою України.

Виконуючи свою обіцянку ознайомити шанувальників нашого сайту з програмою політичної партії “Українська Монархія”, пропонуємо першу її частину.

Програма діяльності української політичної партії “Українська Монархія” ґрунтується за принципами нової конституції України де викладено засади монархічного устрою в Україні.

До запровадження в Україні державного монархічного устрою політична партія “Українська Монархія” в своїй діяльності керується чинною Конституцією України та пропагує ідеї монархічного устрою України з тих засад, які викладені в новій конституції України, ухваленій партією.

Після ухвалення всеукраїнським референдумом зміни конституційного ладу в Україні з республіканського на монархічний устрій та ухвалення нової конституції монархічної України, політична партія “Українська Монархія” в своїй діяльності буде здійснювати свою діяльність за програмними засадами, що базуються на цій новій конституції України.

Українська монархічна держава – це українська народна спільнота на своїй етнографічній території де народ, як особа – носій верховної влади, добровільно передав права цієї влади монарху України з метою збереження, укріплення й розвою України для народного блага та загальнолюдських принципів справедливості. Монархічна влада розглядається народом як священна, державна, єдина, постійна, неперервна, непорушна, скрізь суща.

Більшість української національної спільноти, поспівши в потребі української національної ідеї, а це може бути виключно в створенні української самостійної держави – вичерпала таке завдання в черговий раз свого історичного поступу в 1991 році. На разі постало питання вже не у винайденні нової української ідеї, про що час від часу фарисейськи розмірковують підступні політики, бо українською ідеєю може бути лише створення держави, а в збереженні, укріпленні та розвою Української Держави.

Надії українців на демократичний устрій України, як наближений до ідеального, не виправдалися. Насамперед викрилися внутрішні суперечності між ідейними засадами демократії – свобода, рівність, братерство та реальним розвитком суспільно-господарських відносин, які вона витворювала своїм устроєм, що закінчується капіталізмом, який не був би можливим без демократії. Експлуатаційна роль капіталу випливала з самої його внутрішньої істоти, а вільний громадянин обернувся в раба нової соціально-економічної системи.

Ідея рівності штовхала до боротьби маси та була для них приваблюючим вогником перемоги, але заповідь братерства в реальній дійсності стала затріпаною, сентиментально-порожньою формулою, без внутрішнього змісту. Натхнення та віра в можливість побудови в Україні справедливого демократичного суспільства зникли, уступаючи місце пожовклим демократичним теоріям.

Використовуючи політичну свободу демократії, антисоціальні групи впливають через інститут президента й парламент на державне керування дуже мало оглядаючись на загальні національні інтереси. В стремлінні здобути виборчі голоси, демократичні чинники послуговуються різного роду груповими блокуваннями, закулісними інтригами, аморальними компромісами, підкупом та корупцією, долучаючи підконтрольні засобами впливу на суспільну думку в бажаному для них напрямі, перетворюють проголошену демократією за “святеє святих” свободу слова й думки в спекулятивний засіб збаламучення, засліплення, обдурення та провокування народних мас з однією метою –“вибити” з них побільше голосів за своїх кандидатів.

Сучасний демократичний парламентаризм в Україні витворює свого роду “спеціалістів від політики” цілком відірваних від народного ґрунту. Демократичні партійні осередки стають “торгівельними конторами”, де можна купити-продати суспільний інтерес.

Отже, роль народу в демократичній державі зводиться лише до того, щоб обрати своїх представників, які автоматично перебирають верховну владу в своє розпорядження. В такому випадку верховною владою розпоряджаються, а не володіють нею, що породжує низку суттєвих зловживань з метою привласнення хоч би частини верховної влади та народного майна в підходящий момент.

Ці та інші обставини унеможливлюють для демократії творення авторитетної влади, спричинюються до постійних урядових криз та виключають конструктивну державну політику. Розбіжність демократії полягає в тому, що формальне народоправство, замість служити інтересам народу, отже, більшості, обертається в засіб його використання в руках меншості. При цьому, опоганення та опошлення народоправства відбувається через лицемірне проголошення високих ідей, призводячи засади політичної свободи до повного абсурду, коли “свобода, рівність, братерство” стали лише затріпаними словами.

Ідейні та політичні рухи витворені демократією – комунізм, соціалізм, лібералізм, космополітизм тощо загрожують сучасному українському суспільству цілковитою катастрофою.

Деякі, створені демократією, конструктивні принципи найдуть собі застосування в нових формах суспільно-політичного життя України, але свою “коронну” роль політична демократія вже зіграла, вона без майбутнього.

Лишилися в минулому аскетизм, жертовність, прагнення долучитися до вищих цінностей культурного й духовного світу, спрага за творенням прекрасного. Православний спосіб життя в нас ще тільки відроджується, а нічим не скута “демократична” мораль мало не цілком ґрунтується на розпусті та легковажності. Це найпомітніше в мистецтві, воно здебільшого аморальне – розпусне, антирелігійне та антисоціальне. Сучасне мистецтво – це переважно музей соціальної й культурної патології, воно діє головним чином на рівні соціального дна. Масова дошлюбна розбещеність та вседозволеність молоді, панування в її середовищі тваринних інстинктів, зневага дівчат до своєї цнотливості тощо. Все це – глобальна трагедія нації.

Розвиток людства та еволюція методів боротьби держав за ре­сур­си супроводжується перенесенням головних зусиль у напрямку застосування організаційної, інформа­ційної, хроноло­гічної та духовної зброї. Високотехнологічна, але бездуховна цивілізація вмирає. Без нової абсолютизації та універсалізації цінностей суспільство не може уникнути катастрофи.

Україна має чи не найкращі в світі антропологічні, історичні, психо­логічні, геополітичні й геофізичні підстави для формування нової спільноти, здатної подолати нинішню глобальну соціологічну кризу та започаткувати перехід до цивілізації нового рівня.

Культурний генофонд нашого краю не переривався впродовж довготривалих війн, поневолення, лихоліть, які випали на долю нашого народу. Історично відомою колискою української нації є Трипільська (арійська)  цивілізація, запаморочливо давня, 7 тисяч років від сьогодення – часи Адама.

Українці – це назва не сучасного етносу, а всього українського геосоціального організму, який багато тисячоліть мешкає на території України, вкорінений у цю землю. Українська мова – це мова не лише нинішнього українського етносу, а всього українського геосоціального організму з часу виникнення Трипільської цивілізації.

Наша задача сьогодення й на перспективу – це побудова ефективного управління державою української нації, забезпечення її могутності й добробуту народу завдяки встановленню в Україні монархічного устрою.

При монархічному устрої держави верховною владою і розпоряджається, і володіє монарх – господар державної території та державного народу. Інституція монархії напрацьовує закони, за якими завжди зможе захистити інтереси свого народу та залишити в недоторканності свою власну територію, а будучи спадкоємною монархією, ще й дбати про добробут майбутніх поколінь.

При монархічному устрої в українській Державі є повновладний господар зі своїми допоміжними службами, які будуть робити все, щоб не допустити ні матеріальної, ні навіть моральної шкоди Державі та її народу.

Монархія – це прояв народної віри та промисел вищого, надлюдського духу нації до особи монарха, який обумовлює в собі основу нації.

Час компромісів у державотворчому процесі України, що наполегливо підкидається недругами українській нації, давно закінчився. Настав час принципових дій.

Зміна конституційного устрою республіки України на устрій конституційної монархії в Україні здійснюється завдяки волевиявленню громадян України на всеукраїнському референдумі відповідно до вимог діючої Конституції республіки України.

Конституція монархічного устрою України та особа першого монарха України ухвалюються одночасно на всеукраїнському референдумі відповідно до діючого законодавства України.

Особу-кандидата на монарха України для внесення на всеукраїнський референдум визначає ініціатор такого ідеологічного подання – всеукраїнська політична партія “Українська Монархія”, бо всі інші офіційні політичні сили в Україні не є партіями монархічного спрямування, а це принципово унеможливлює їх ініціативу з цього приводу.

Петро Перепуст

Підготував Ігор Гутенко.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *