Праця єдина з неволі нас вирве!

11 травня 2010 року в Києві, біля Верховної Ради України, відбулася велелюдна здибанка патріотичних сил України.

На заклик Комітету національного порятунку України зібралися представники ряду політичних сил та приватні особи.

Делегація Сумської обласної організації УНА-УНСО з п’яти осіб під проводом Петра Перепуста взяла участь у цьому політичному дійстві.

Незбалансованість дій з тактики й стратегії цього Комітету привносить невпевненість в перспективу потужності його діяльності. Навіть виступаючі, з поза звичних у таких випадків тем своїх промов, проголошували в тій чи іншій мірі претензії політичним партіям та її лідерам, які ввійшли в Комітет, що аж ніяк не сприяє об’єднанню зусиль різних політичних платформ в одне русло дій. Лідирував у цьому напрямку, звичайно ж, Олег Тягнибок, лідер Всеукраїнського Об’єднання «Свобода». Пані Юлія Тимошенко навіть з цього приводу в своєму виступі наголосила на неприпустимість таких закидів і має на це рацію.

Чимало промовців говорили відомі всім істини політичного моменту, звичні заклики й таке інше. Практично не було нічого нового, що запалює народні маси до спротиву антиукраїнському елементу – стомилися наші політичні світила, а слово народне не було допущене до мікрофонів.

Згадати потрібно початок новітньої доби боротьби за незалежність. Слово надавали й просто присутнім людям. Було всяке, але колективний розум мас витворював свіжі ідеї. Віднаходилися нові люди для української політики. Впродовж останніх 15-18 років ця практика в масових заходах зникла. Завжди одні й ті ж обличчя, один і той же стиль – народ не сприймає таку політичну тактику, бо він вже все знає наперед – що і як буде говорити відома особа з тої чи іншої політичної сили.

А де ж нові думки, де нові обличчя – в народі! Де основа суспільства – робітники й селяни? Де глас народу?

Суть порятунку України в даний політичний момент передбачає відсторонення міжпартійних чвар до кращих часів, а зараз мають об’єднатися всі здорові українські сили перед загрозою нації – прописна істина.

Приблизно такий же розклад і в Сумській області, бо засмальцьовані особи від політики роблять все, щоб й надалі залишатися в фарватері керівництва будь якими рухами чи організаціями.

Певно Україну очікують буремні часи. Захистити інтереси української нації можуть тільки націоналістичні сили. Про це взиває історія політичного руху в Україні минулого століття. Час ліберально-космополітичного центризму та того ж таки так званого правоцентризму минув, час політичних компромісів минув. Настав час рішучих дій! Або віддамо життя за збереження України, або втратимо її, тепер вже, назавжди.

До сих пір продовжує побутувати в демократичному світі хибне уявлення про політичні цінності боротьби, замішані з оглядки на принципи «як би чого не вийшло». Псевдообережність та загравання навіть перед опонентами української державності призводить до гнітючих наслідків. Є чинна Конституція України, яка надає достатньо можливості відстоювати інтереси нації, інтереси держави.

Запевняти патріотичні організації, що тільки УНА-УНСО є істиною в останній інстанції і що саме вона має бути гегемоном українського спротиву за збереження України не є реальним чи правильним на сьогодні, та УНА-УНСО й не декларує такої позиції. Але залучити цю політичну силу з двадцятилітнім політичним досвідом, яка, як відомо, є незламною опорою Української Національної Ідеї, впродовж всього часу своєї діяльності продемонструвала непохитну відданість українському народові, було б, беззаперечно, потрібно.

УНА-УНСО залишилася стороннім спостерігачем для Комітету порятунку України. Але це видається закономірним, бо УНА-УНСО є відверто націоналістичною організацією й не піддається на шкідливі українській нації компроміси демократів.

Сумська політична тусовка з цього приводу нічим не відрізняється від інших регіонів – все знайомі обличчя.

Настав час замінити засмальцьованих на нові в українській політиці, на нову генерацію української нації, на нові методи боротьби з антиукраїнським елементом з урахуванням політичного досвіду. Знову настав час «іти в народ». Наполегливо й терпеливо нести слово правди, переконувати, доказувати, наводити аргументи тощо. Згадаймо кінець восьмидесятих, початок дев’яностих. Тоді політики й патріоти не цуралися йти в народ з пропагандою незалежності України. Зараз же політики йдуть в народ в основному з метою передвиборної агітації.

Потрібна щоденна праця з людьми, бо, як сказав Борис Грінченко – Праця єдина з неволі нас вирве, нумо до праці, брати!

Лука Іваницький

Підготував Ігор Гутенко.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *