Про літературні тенденції УНА-УНСО

Вихід книги Валерія Бобровича «Щоденник сотника Устима», про що наш сайт повідомляв, змушує дещо ширше поглянути на унсовську літературу останнього часу….

… щодо прози В. Бобровича,книги “Щоденник сотника Устима” (обсяг 224 ст.), що вийшла у видавництві “Зелений пес”. Слід зазначити, що значні частини тексту книги можуть бути уже добре знайомими шанувальникам його літературної праці. Може і не дослівно, але все що було паном Валерієм опубліковане до цього часу, сильно перегукується зі змістом його нової книги. Розділи, які розповідають про його участь у в’єтнамській війні, та про похід у Кодорську ущелину 1997р. повторюють його ж публікації в журналі “Солдат удачі” кінця 90-х років. А частина присвячена війні в Абхазії 93-го року, відома за публікаціями в журналі ”Волонтер” та розділами його авторства, що увійшли до книги “Війна в натовпі” 98р. Однак у “Щоденнику” можна знайти і багато чого нового, зокрема про події майже десятирічної давності на Кавказі. Хоча останнє якраз і описано найбільш туманно, з чого важко локалізувати їх час. У цій частині автор, певно невипадково, порушує хронологію міксуючи епізоди 1993-го, 97-го, та 2001-го років. Певно для необізнаного читача воно й непогано з точки зору розвитку драматургії сюжету. З іншого ж боку ще не настав час бути абсолютно відвертим. Тож може й добре, що написана ця книга саме так, адже для широкого кола читачів, не надто обізнаних з темою, тут все буде вперше та досить цікаво. Від одного варто їх застерегти, не сприймати цей твір як абсолютно документальний. Адже автор у своїй розповіді, як безпосередній учасник і творець змальованих ним подій, може захоплюватись своїм баченням їх.

Крім згаданих у цьому огляді книг можна було б назвати ще кілька, а також деякі вже написані але опублікуванні лише в партійній пресі або в Інтернеті. Та щоб робити попередні висновки й цього досить. З переліченого вище можна побачити що останніми роками з’являється, нехай і невелика, але якась кількість видань, так чи інакше об’єднаних однією темою. Тобто тих, які розповідають про Організацію, героїчний та разом з тим тернистий шлях пройдений нею, про її теоретичну та мистецьку спадщину. Всі вони створені різними людьми, часом далекими від будь-якої літератури й дають також доволі різні погляди на життя та історію сучасності, чим і цікаві. Враховуючи що деякі автори, такі як журналіст Наталка Чангулі та інші, продовжують працювати зараз у тому ж напрямі, слід очікувати в майбутньому появи нових цікавих творів. Це дає підстави говорити про певні тенденції.

Справджується старе гасло що нема мистецтва поза УНА (УНСО) як і немає УНА поза мистецтвом, бо в цій партії зібрались не якісь там бойовики, екстремісти і т.п, а суцільні митці, поети і прозаїки. Якщо ж серйозно, то в нашій вояцькій спільноті закономірно відбувається певний літературний процес який зруйнував монополію однієї особи на весь її спадок. Мається на увазі книга “літератора” та шоумена Д. Корчинського “Війна в натовпі”. В період після II світової говорили про так звану “прозу лейтенантів” як про свого роду певну течію. Зародження чогось подібного ми спостерігаємо і в нашому випадку, коли починає говорити ціле покоління, яке висловлює не чиюсь офіційну точку зору, а своє особисте бачення та відчуття подій. А це для збереження, осмислення та передачі певного історичного досвіду має велике позитивне значення.

Адже у вік інформації все що не записано, не зафіксовано в любий спосіб, наче як і не відбувалось. Всього якихось 20 років тому ми майже нічого не знали про наше славне минуле. Особливо з періодів перших (1917-21р.р.) та других (1942-55р.р.) визвольних змагань. Здавалось все це безповоротно відійшло канувши у небуття. Однак ні. Завдяки праці їх учасників та діаспорі, до нас дійшли і “Холодний яр” й “Історія УПА” і багато іншого. Історичний досвід нації став у якійсь мірі, нашим особистим досвідом. Так читаючи ті твори читач як би сам переживав те про що в них ідеться. Тож нині сам обов’язок перед нащадками кличе сучасників передати їм імена героїв і обставини недавньої боротьби. Подібна література в житті народу, як ми бачимо, відіграє велику виховну роль. Серед недоліків згаданих книжок, найпершим є їх дуже малий тираж ( від 100 до 5 тис. примірників). Але для початку і цього досить.

Про їх мистецьку вартість, з огляду на важливість розпочатої справи, поки зарано говорити. Появу більш якісних та глибоких творів слід очікувати в недалекому майбутньому. Ще одним спільним моментом що привертає до себе увагу є майже повна непричетність, власне самої УНА-УНСО як партійної структури, до появи і видання цих книжок. У тому є одночасно і добре й погане. Оскільки література та видавнича справа є засіб до поширення ідей, ним у наш час неможна нехтувати. Питання ж нестачі на це коштів, як бачимо, в кожному конкретному випадку, тим чи іншим чином було вирішено. Добром же на певний погляд непричетність партії є тому, що дає більше свободи творчості та об’єктивності. Кожен пише і видає те що сам вважає за потрібне, несучи лише особисту відповідальність за сказане. При керівній ролі партії (не так важливо якої саме) мистецтву та історичній правді завдається непоправна шкода. Інша справа відверта пропаганда на потребу дня, яка теж має право на існування. Наприклад безумовно про боротьбу ОУН-УПА більш повну інформацію можна отримати не з підпільних видань, які й були тією пропагандою, а з книжок які з’явились уже в повоєнний період на еміграції, або з тих що з’являються зараз в Україні. Так само відбувається й у випадку з УНСО. Тож такий хід розвитку цієї літератури неможна не вітати.

Владислав Мирончук

http://una-unso.in.ua/?p=12954#more-12954

Підготував Микола Тисячник

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *