Про проект конституції монархічного устрою України, розділ І.

Ми продовжуємо обговорювати проект нової конституції України в якій закладені основи монархічного устрою суспільства.

Власний кореспондент часопису Сумської обласної організації УНА-УНСО «Нащадки Святослава» Євген Бобровський у розмові з головою ініціативної групи зі створення всеукраїнської політичної партії «Українська Монархія» паном Петром Перепустом.

Тема сьогоднішньої бесіди Розділ І проекту нової конституції України.

Кореспондент. Пане Петре, звичайно, багато чого в цьому проекті нової конституції України загальновідомі положення, які певно присутні в більшості конституцій сучасних держав. Але деякі положення є незвичними для українців, а тому варто було б, щоб Ви пояснили своє бачення деяких конституційних норм.

Розпочнемо з того, чому така назва монарха України? І чому саме король всіх українців? Адже рішення про монархічний устрій нашої держави будуть ухвалювати українці в Україні, а деякі з них не бажають мати монарха, а про українську діаспору годі й говорити. Тамтешні українці не мають права голосу на наших референдумах.

П.П. Чому саме король, а не гетьман чи цар, то тут прийшли до висновку, що слово король є звичним навіть у мусульманському світі, в Таїланді теж король, а слово гетьман, наше рідне, нажаль спаплюжене, особливо останнім часом – море гетьманів. Цар теж не українське слово, а асоціація з російськими царями викликає в нашому народі від’ємні емоції. От і вирішили зупинитися на загальноприйнятому та розповсюдженому терміні монарха держави.

Стосовно того, що не всі українці хочуть мати короля, то меншість має підкоритися рішенню більшості й це є міжнародна норма вирішення таких питань.

Чому всіх українців, а тому, що українці в усьому світі сущі теж мають прийняти з устрою держави українського народу те, що вирішила її більшість, а хто не згоден з цим, то варто було б їм повернутися в Україну й боротися за свої принципи з цього приводу.

Кореспондент. А що значить, що українська держава не відмовляється від своїх етнографічних та предковічних українських земель та не визнає договори з державами, що їх укладено в минулому з метою обмеження суверенітету України або відірвання від неї її територій?

П.П. Це значить, що ті землі на яких формувався український етнос, то є дійсними землями України. І якщо зараз деякі українські землі входять до складу тої чи іншої країни, то що буде в перспективі нікому не відомо. Відомо одне, що імперії рано чи пізно розпадаються, а то й взагалі перестають існувати. От тоді мешканці тих українських етнічних земель і вирішать куди їм податися разом з цією землею. Скоріше за все до України, а в нашій державі все це вже визначено конституцією й сам процес входження таких українських етнічних земель буде закономірним.

Також слід наголосити дуже важливу річ. В ідеальному випадку держави мали б розташовуватися на своїх етнічних землях, а не володіти землями, які колись загарбали в іншого народу, бо якщо йти цим шляхом, то Монголія чи Македонія має право вимагати приєднання до своєї держави пів світу.

Окрім цього монархічна Україна розпочинає свій поступ, як кажуть, з чистого аркуша. Всі міждержавні угоди й договори, а також акти, що стосується України, в тому числі й дипломатичні, укладаються знову, бо статус України принципово зміниться. При цьому, Україна не визнає багато чого суттєвого зі спадщини республіки Україна, про що й наголошено в новій конституції, а міжнародні угоди були укладені саме з тими принципами.

Отже, для наведення порядку  у взаємостосунках зі світовою спільнотою потрібно розпочати з підтвердження визнання Україною державного статусу інших держав, а вони королівства Україна. Звичайно, Україна має визначитися в які міжнародні організації їй варто вступати, розпочинаючи з ООН, бо деякі з них обмежують суверенітет або поле діяльності України своїми статутами.

Що стосується матеріальних зобов’язань України перед іншими державами чи міжнародними організаціями, то Україна не відмовляється від своїх зобов’язань, але ревізію цих стосунків, звісно ж, здійснить.

Кореспондент. Пане Петре, а чому Ви так вже толерантно ставитесь до кримських татар, що права цього народу практично рівні з правами українців, що не можна сказати про представників інших національних меншин, які живуть в Україні? Ви часом не кримський татарин?

П.П. Ні, я українець, як кажуть з діда й прадіда. Щодо кримських татар, то тут все зрозуміло. Адже вони є теж автохтонами в Україні. У них більше ніде в світі немає своєї кримськотатарської землі де вони могли б збудувати свою державу.

Кримські татари це новий етнос, який сформувався завдяки перемішанню представників багатьох народів й племен, які прийшли разом з монгольською навалою та осіли в Криму. Отже Крим, то є колискою не тільки українського, як частки всієї України, а й кримськотатарського народів.

Ось через це нова конституція України й виокремлює цей народ, як державний. А представники інших національних меншин мають свої вітчизни й у будь-який час можуть туди повернутися, якщо їм буде не до вподоби мешкати в Україні.

Кореспондент. Більшість країн відокремили церкву від держави, а у новій конституції України традиційні церкви українців та кримських татар визнано державотворчими та ще й держава має опікуватися ними. Зате інші релігійні конфесії залишаються відокремленими від держави та ще й обмежуються в їх діяльності. Як це зрозуміти щодо свободи совісті?

П.П. Не треба плутати опіку держави над традиційною для народу релігією й диктатом релігії щодо суспільства чи держави взагалі. Задаючи це питання Ви, пане Євгене, можливо підсвідомо провели паралель з тими часами, коли церква диктувала свою волю суспільству. Ні, суспільство повинно сприймати або не сприймати волю церкви, а не навпаки – це і є свобода совісті. Проте, дбати за релігійну традицію державного народу саме й повинна держава.

А стосовно інших релігійних конфесій, то вони будуть діяти як і зараз. Комусь можливо ще спаде на думку долучитися до релігій Океанії чи племен Амазонки, то нехай собі й «шаманять» ось тільки канібалізм у нас заборонено.

Кореспондент. Ну, а про мову там стільки новацій, що й не знаєш як запитати. Розтолкуйте будь ласка з цього приводу.

П.П. Та в цьому проекті нової конституції України все дуже просто викладено. Єдина новація, як на мій погляд, це дуже справедливо у відношенні до мов корінних народів держави, їх захисту, а також реальної підтримки мов національних меншин.

От багато хто все турбується про мови національних меншин в Україні, а реально пропонують лише утиск української. Ви мабуть обізнані, що в організаціях національних меншин ну, окрім, звичайно, російських організацій, здебільшого використовується не їх рідна мова, а російська. Там все в порядку. Ви десь в Україні бачили єврейський чи молдавський, чи ще якийсь хоч би аматорський театр де ставлять вистави на їх мовах. Я не пригадую. А нова конституція не тільки передбачає це, а ще й вказує на обов’язковість використання мов національних меншин в їх організаціях.

Щодо української чи кримськотатарської культури й освіти, то там нічого робити інородцям, бо вони природно не можуть подати це так, як того потребує українська нація чи кримськотатарський народ, як би вони й не старалися – світосприйняття не те, темперамент інший, таке інше. Це ж стосується й українців. Нічого вистави ставити російською мовою. Це не буде російське справжнє мистецтво, бо ми ж інший народ. Як на мій погляд, у Російському театрі (чомусь) імені Лесі Українки Києва всі актори мають бути з місцевих росіян і вистави ставити виключно російською мовою.  

Кореспондент. Пане Петре, щось незрозуміло в новій конституції зі статками її громадян, що значить, що вони обмежуються і чи це не нагадує комуністичні обмеження статків у СРСР? Ви часом не підпільний комуніст?

П.П. Я не комуніст й ніколи в цій партії не був – ні за незалежність України, ні в СРСР.

У новій конституції наголошено принцип отримання статків громадянином України – це завдяки суспільного згромадження української держави, тобто народу. Це дійсно так, бо без народу та того природного багатства, яким він володіє жодна особа не змогла б набути своїх статків. Візьміть самого розумного, самого підприємливого бізнесмена й помістіть його на безлюдний острів. Не то що статки десь візьмуться, а й своє життя він може втратити від нестачі харчів.

Ви можете сказати, що це примітивізм. Ні, це принципова природна суть людської спільноти, що влаштував нам Господь й заповідав цього дотримуватися.

Отже, якщо в суспільстві буде обмеження статків, ну до прикладу, в один чи два мільйони євро на одну особу, а решту потрібно віддати в бюджет держави або витратити на доброчинність, або просто роздати людям, то з цього спільнота отримає своє, будемо говорити, законне. Адже, набуваючи свої статки людина використовує працю інших людей суспільства і хто вам сказав, що та зарплата є ідеальним відшкодуванням за життєвий час та здоров’я людини, я вже не говорю про корисні копалини народу, які не є бездонними й рано чи пізно закінчаться й прийдешні покоління не зможуть скористуватися ними. Також інтелектуальна власність не падає з неба, а набувається завдяки забезпечення суспільством умов для її набуття.

Тут слід зауважити, якщо ви одинокий та у вас є два мільйони, а ваше помешкання коштує стільки ж, то не тільки мерседеса, а й запорожця ви не зможете придбати. Отже, будучи діловою людиною, а таких в Україні багато, то будете підтримувати дії урядовців та політиків для здешевлення і житла, і товарів, а це рано чи пізно призведе до того, що й робітник зможе придбати собі житло за помірну ціну й таке інше, а у бізнесмена залишаться кошти не тільки на запорожець. Це справедливо і, як говорять, по Божому.

Окрім цього, заможна людина нарешті отримає можливість особистого життя, бо сучасні українські мільйонери зовсім забули за це й весь час, все життя віддають своєму бізнесу, управляючи цими виробничими чи бізнесовими імперіями, в храм помолитися ніколи зайти. Людині не потрібно буде десятки заводій та параходів, задовольниться й одним. А коли в людини таке хобі, щоб весь час бути в роботі, то нехай вже цим займається собі на потіху та суспільству во благо.

Кореспондент. Пане Петре, про державну власність на землю це зрозуміло, бо ми маємо приклад з цього приводу не тільки Радянського Союзу, але й з інших демократичних країн, а от щодо власності іноземних держав, їх установ, підприємств, організацій та громадян на нерухоме майно в Україні. Адже зараз в Україні чимало такої власності, то Ви вважаєте, що її потрібно просто в них відібрати?

П.П. Приблизно так, але не зовсім. Перше, що я хочу сказати, то це є численні заяви різних політичних сил в незалежній Україні про те, щоб іноземний капітал обачніше відносився до пропозицій з України щодо купування нерухомого майна, образно кажучи заводій й параходів.

Адже, приватизація в нас та фундація бізнесу й приватного виробництва здійснилася несправедливо до суспільства й не законно, бо в тих приватизаційних законах чи інших державних рішеннях наголошувалося про рівність всіх громадян з цього приводу.

Отже, іноземний капітал прийшов в Україну на свій страх та ризик, вони свідомо здійснили це й розуміють, що можуть втратити свої кошти, але той прибуток, що вони вже отримали перевершує всі їх капіталовкладення, а це значить, що вони все рівно з баришем.

Звичайно, для урегулювання цього питання держава розгляне всі угоди про власність іноземного капіталу українськими об’єктами нерухомості. Думаю, що в більшості доведеться відшкодувати іноземцям їх затрати.

Кореспондент. Ви знаєте, встановлення державної цензури в Україні дещо шокує, чи не призведе це до втрати суспільством своїх свобод?

П.П. Пане Євгене, те що зараз твориться в Україні щодо моральності суспільства дійсно призведе до втрат, не тільки прав та свобод члена суспільства, а й взагалі всього українського суспільства й української держави.

Засоби масової інформації, література, настанови багатьох політиків та громадських діячів натхненно(!) руйнують підвалини моральності українського суспільства і Ви це знаєте, бо стикаєтеся з цим щодня. Те як можна зупинити цю руйнівну, я б сказав, стихію й покликано до введенням державної цензури. Звісно, є й інші державні важелі, але цензура швидко та дієво наведе порядок з цього.

Наголошу, що в новій конституції чітко записано, що політична цензура забороняється і що цензура стосується виключно моральності суспільства. А в інших розділах нової конституції вказано про наслідування традицій духовності й культури української нації та кримськотатарського народу, що дотичне до моральності, то й буде основою обмежень діяльності цензури. Не турбуйтеся, інквізицію відроджувати ніхто не збирається.

Кореспондент. Як це не збирається, коли вводиться смертна кара та тілесні покарання, можливо й через спалювання на багатті?

П.П. Щодо смертної кари, то це дійсно делікатне питання, бо християнство й магометанство противиться цьому. Але, відміна смертної кари, на мій погляд, має бути при відповідному моральному стану суспільства. У нас же цей стан суспільства катастрофічний, а тому застосування смертної кари просто необхідне. Пройде час, я думаю, на жаль, тривалий і суспільство поспіє до відміни такого покарання.

Стосовно тілесних покарань, то це є традицією і українського, і кримськотатарського народів, викристалізуваною впродовж віків. Це не значить, що лупцювати потрібно всіх за будь-що. Але я наведу такий приклад. Ув’язнений, який має виконувати роботу, спокутуючи свою провину, відмовляється від цього, бо йому бачите це «западло», як вони говорять, то як його заставити працювати. Не давати їсти неможна, бо це якраз і є аморально, а всипати йому та ще й прилюдно кілька разів не зашкодить його здоров’ю, а от морально це подіє, бо саме такий випадок і є більше ніж його «западло».

Окрім цього, навіщо людину за незначний злочин садовити в буцегарню, як зараз у нас практикується, та дайте йому на площі перед людьми кілька разів батога чи ще чогось, що буде визначено, та й відпустіть до родини, нехай виправляється, а не набирається батних замашок у в’язниці.

А саме головне – в Україні забороняються тортури. Тілесні покарання не можуть здійснюватися в такий спосіб, щоб їх можна прирівняти до тортур, а це значить, що людину не б’ють до нестями, а сам процес важливіше від відчуття фізичного болю.

Між іншим, в деяких організаціях застосовуються «буки» і ніхто не біжить скаржитися на це, чи не правда, пана Євгене?

Кореспондент. Це не чесно з Вашої сторони, бо знаєте, що я теж якось отримав «буків». Подіяло, задумався, зробив висновки. То в минулому, зараз я поводжусь достойно.

А от щодо нового державного прапора, чому він є перевернутим сучасним прапором?

П.П. От бачите, пане Євгене, Ви вже й сприйняли норму тілесних покарань й не вважаєте це за варварство.

Щодо державного прапора, то тут все в порядку. За правилами геральдики верхньою смугою в прапорі має бути основний колір державного герба, а нижче колір щита на якому розміщено герб. З цього й витікає, що сучасний прапор України перевернутий, а не той, що пропонує нова конституція України.

Відомо, що державні символи, та й символи взагалі, є не простою річчю. Вони несуть в собі сакральне навантаження та мають величезне значення, бо впливають на підсвідомість людини. Сучасний прапор ще називають народним чи національним і це вірно, бо трактування значення розміщення кольорів прив’язане до сприйняття України, як золотої ниви під блакитним небом. Але коли ми говоримо про державний прапор, то тут вступають інші норми й, будемо говорити, інші сакральні сили.

Я думаю, що Україна в цьому є щаслива держава, бо може дозволити собі мати державний та народний прапор й обидва вони приємні до сприйняття людиною. То не будемо обмежувати себе лише одним прапором.

Що стосується малого герба України, який названо короною-тризубом, то це і є значення сучасного малого герба, що є така собі корона в графічному й десь спрощеному вигляді. Ніякі там розшифровки, яких безліч, не визначають суті тризуба, як герба. Хто каже, що це тризуб водяного бога, хто падаючого сокола, хто прочитує «воля» й таке інше. Якщо взяти монаршу корону й подивитися на неї в анфас та змалювати її графічно, викинувши деталізацію, то й вийде тризуб, трохи ширший ніж в нашому малому гербі. А якщо його відтворити в якихось геометричних пропорціях, то й получимо той тризуб, що використовується в нашому малому гербі.

Ми пропонуємо дещо повернутися до природи тризуба й відмітити в ньому контури монаршої корони. Це буде логічно й традиційно для українського символу державної влади – і національний тризуб, і королівська корона.

Кореспондент. Над цим варто поміркувати. А тепер розкажіть мені про статус національної та іноземної валют. Виходить, що сучасні банки в Україні або не потрібні зовсім, або суттєво змінюється їх статус й вони становляться непривабливими для приватного капіталу.

П.П. Знаєте, пане Євгене, сучасні банки та й взагалі валютна система збудована на принципі торгівлі валютами і це називається конвертація. Кому це вигідно та чому гроші стали товаром? А це вигідно не всім народам, не окремій пересічній людині, а валютним дільцям.

Щодо України, то наша валюта повинна відповідати її справжній валютній вартості, яка забезпечується золотим запасом та коштовностями нашої держави. Коли фінікійці придумали гроші, то це розповсюдилося по всій Землі. Коли фінансові воротили придумали статус грошей як товару, то нехай придумають і відповідну назву того, що ми називаємо зараз гроші. В Україні мають бути саме гроші, а не якийсь валютний товар.

Для міждержавних валютних операцій Україна має встановлювати сама курс її грошей, бо за кожну гривню вона в будь-який час може віддати золотом. Інші держави завжди будуть занижувати курс нашої валюти, бо це їм вигідно, а Україна має відстоювати свої інтереси. Може Ви скажете, що це примітивно й кануло в історію. Ні, приклад, правда не всеохоплюючий, Радянського Союзу з цього приводу є позитивним. Ніякі міжнародні валютні махінатори не облапошували ту державу, звичайно, якщо вона сама цього не хотіла.

На жаль я не є фінансистом, то й у тонкощах цієї науки не розуміюся, але для того, щоб зрозуміти несприйняття сучасного стану статусу валют в Україні не обов’язково бути фахівцем з цього. Сам приклад безкінечних потрясінь валютного ринку України говорить про багато чого. Якщо Ви скажете, що ж, а Європа та інші країни дурніші за нас? Ну, насамперед Європа та інші розвинуті країни впродовж останніх ста чи більше років, як кажуть, утрясли свої валютні відношення й диктують цю політику всьому світові. Також постає питання, а хто такі воротили валютної системи в світі. Це кілька чи максимум декілька приватних осіб, а в США ще й банкноти приватно друкують скільки їм заманеться, можливо трохи не так, але в принципі це має місце.

Отже, нова українська формація має захистити себе від посягань недобросовісної міжнародної валютної системи. Я Вам скажу, що коли українська економіка в більшості буде задовольняти потреби мешканців України якісними товарами й послугами, то потреби в іноземній валюті особливої не буде. Для закупівлі за кордоном товарів з метою налагодження здорової конкуренції між українськими виробниками та тих товарів й продукції, що в нас природно не має, вистачить валютного запасу чи золоти в нашій державі та ще й залишиться. Головне, щоб економічний прогрес був на висоті, а решта вирішиться сама собою.

Кореспондент. Дякую за приємну розмову.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *