Сучасні індульгенції в галузі кохання.

валентинка14 лютого мільйони людей вітають один одного з «днем святого Валентина», який прийнято називати «днем закоханих».

Зазвичай розповідають, що в ІІІ столітті під час правління Клавдія ІІ жив святий Валентин. Він, будучи священиком, тайно вінчав закоханих молодих, яким злий Клавдій ІІ забороняв одружуватися. Опісля за це святий Валентин був відправлений у в’язницю, його мали стратити. В останні дні свого життя, будучи молодою людиною, святий Валентин закохався в дочку начальника в’язниці та перед смертю написав їй листа за підписом «твій Валентин». Нібито в пам’ять про те любовне послання й прийнято в цей день надсилати листівки-«валентинки».

Витоками святкування в цей день є римське язичне свято Луперкалії (Lupercalia. lupo – вовчиця, а також в значенні – блудниця, розпусниця). Святкові ігрища визначалися в тому, що два голі парубки біля Палатинської гори в Римі убивали козу, а після з її шкіри нарізали тоненькі смужки, які називалися «фебруа» (звідсіля й латинська назва місяця фебруарій, а росіяни, за убогістю своєї мови, в якій навіть до сих пір немає ласкавого звернення до батька, як в українській – тато, а місяці називали в кожній дєрєвні-поселенні на свій власний розсуд, взяли цю латинську назву, але перекрутили на фєвраль). Два голі парубки бігали вулицями й шмагали цими фебруа дівчат та жінок, які підставляли оголені свої плечі й перси, вважаючи, що це зробить їх любимими й жаданими, а в перспективі подарують їм легкі пологи та багато дітей. Це язичне свято закінчувалося «священним» розпутством.

Ось таке «свято» вільних полових відношень й дійшло до нас з Заходу під іменем «святого Валентина», ім’ям якого прикрили цю розпусну суть та окутали придуманими легендами про благородного священика, який загинув за те, що вінчав закоханих. Між іншим – у ІІІ столітті, коли жив святий Валентин, християнська церква не вінчала подружжя, а цей ритуал викристалізувався значно пізніше. У той час християнська церква признавала шлюб за цивільними законами та скріплений християнами завдяки загального причастя парафіян та оголошення про це перед громадою.

Що пов’язане з цією новітньою традицією, то слід відзначити – це виключно комерційний проект з привнесеними елементами страсті та сексуальних ігрищ – розпуста під ім’ям кохання. Це «свято» приносить виробникам святкового мотлоху величезні кошти – свого роду продаж «індульгенцій в галузі кохання» з метою збагачення виробників атрибутики.

Скажете – ну то й що? Нам подобається. Але скажу, що будь яке святкове дійство, будь яка символіка несе в собі сакральне навантаження, що впливає на душу людини. Для християн основою цього має бути перевірене часом та церквою доцільність залучення сакрального впливу на людину й суспільство.

Отже, «день святого Валентина» ні за своєю історією, ні за християнськими традиціями не має нічого спільного ні зі святістю, ні з благочестям, ні з заповіданою Богом любов’ю.

Насправді день святого Валентина Православна Церква відзначає 19 липня, разом з іншими мучениками, які постраждали тоді в Римі. Про його життя, окрім його мученицької смерті, майже нічого не відомо.

Католицька церква в цей день відзначає день святих Кирила й Мефодія – учителів слов’янської писемності. А поминання святого Валентина в цей день не є обов’язковим.

Через це ні католики, ні православні 14 лютого не споминають святого Валентина. Й не варто влаштувати святкування модернізованого язичного свята.

А днем любові для кожного християнина має бути кожний день, бо Господь нам заповідав, як константу – «Полюби ближнього свого, як самого себе».

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.loc Email: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *