Про гідність

Нещодавно надійшло повідомлення з Лівії, де українських громадян звинуватили у підтримці Каддафі і винесли вирок – 10 років ув’язнення. Звинуваченим інкримінували найманство. Згодом пішли розмови, щодо ремонту ними військової техніки для роялістів. Самі українці наполягали на тому, що працювали виключно у сфері нафтовидобутку. Суд відбувся дуже швидко. Розслідування тривало недовго і, не виключно, було надто поверховим. Або взагалі не проводилось. Вирок не смертельний, тим не менше приємного мало. Десять років – величезний шмат життя. Але крапку у цій справі не поставлено і досі. Наразі щодо цієї події ворушиться наша дипломатія і активно точаться розмови серед українських громадян. Continue reading “Про гідність”

Вийти за червоні прапорці

Поки нинішні лідери опозиції, як добре знані політики, так і нові громадські активісти не доведуть, що вони готові жертвувати собою, народ їм не повірить.

5 червня в опозиції (я маю на увазі не лише партійну) було дві задачі: захистити українську мову та почати новий Майдан. З першим не впоралися, з другим вийшло не все так погано. Нехай людей на мітингу було не сотні тисяч, але це були ті, кому дійсно болить ситуація в країні (не лише в мовній сфері), і які готові до активних дій. Continue reading “Вийти за червоні прапорці”

Василь Овсієнко: Варяги внутрішні і варяги зовнішні

30 травня 2012 року в Москві від серцевого нападу помер мій 58-річний друг Петро Винничук. Він разом із сином та односельчанами вкотре поїхав туди на заробітки як будівельник. А повернувся з Москви в домовині.

Подружили ми 1974 року в Мордовії, де разом відбували кару за «антирадянську діяльність». Я – за поширення українського самвидаву, а Петро – що разом із друзями підніс над Чортковом чотири національні прапори 22 січня 1973 року (того дня року 1918-го Центральна Рада проголосила Україну незалежною державою). Continue reading “Василь Овсієнко: Варяги внутрішні і варяги зовнішні”