Сповіщаємо вас про відновлення цієї рубрики, яку свого часу заснував славної пам’яті Петро Перепуст.

Сьогодні друкуємо поезію та прозові думки відомого українського революціонера, ветерана УНА-УНСО, нашого побратима Сергія Чумака.

Надалі чекайте наповнення цієї рубрики революційною поезією, яка, віримо в це, буде надихати ваші серця та душі для продовження Нашої Справи.

Далі буде…

* * *

Нема причини скаржитись на долю -

Свій вибір зроблено давно.

Свою виконуєш ти волю -

Ось в цьому сенс, а інше – все одно.

Байдуже, що про тебе скажуть

Темні людці із чаркою в руці.

Для них це лиш момент розмови,

В котрій словами кидають, як вітер папірці.

1993 рік

Вінницьке СІЗО

* * *

Для ворогів ти ворог

Хоч боротьба твоя лиш почалась.

Та ти вже вибрав собі шлях

назад немає вороття

Душа твоя до бою зібралась.

Дружина з ревністю дитя обійме.

Сльозою хлипне матір

Й не чутно знизає плечима:

“Я думала, що з часом це мине..”

Щоб виправдати щось, тихесенько шепне

І гляне вслід, здалося, винуватими очима.

Одні засудять, інші засміються.

Дитинства друзі, лиш побажають успіху

І мовчки тихо розійдуться.

Не буду кликати я їх – у них

Поважні є на то причини…

І ось я іду по своєму шляху. Попереду я бачу свою зорю, свою ціль.

Я ще навіть не добре уявляю її собі, але відчуваю всім своїм єством, що це єдине, що заслуговує уваги.. І це все моє … Все!

“Все і негайно!” – кричу я сам собі.

“Все і негайно!” – відлунює навкруги. І тільки тепер я помічаю що не один.

Навкруги такі самі як я. Та й ціль  - загальна. Все це зливається в єдиний могутній легіон. Все … Все і негайно!

1993 рік

Вінницький слідчий ізолятор

* * *

Прийде той час,

Світ поверне свої контрасти,

Шляхетна ціль покличе нас.

Тих, в кого кров тече,

Котрою писана історія,

                                 неначе,

Слід плугу Оріїв,

                        що ще не встиг

                                  межу прокласти.

Покличе юних і гарячих

Для котрих меч і спис

Не тільки експонат музею -

Вони, як Сонця блиск,

що сенс життя дає для зрячих,

Блукавших довго по тунелю.

Почуєте, вже скоро! сурми клич.

Що зробить нашу мрію

Про козака і славну Січ

Політ свинцю і шаблі свист

В реальну справжню дію.

Покликання своє   відчувши,

Зберемось ми на Сході дня.

Багнет наш друг і Зверхник брат.

Ідея. Віра. Стяг.

Із нас воскресне Князь,

Дружини сяйво лат …

… Ось Ми! Єдине ціле – нація.

                                       Велика це рідня.

1993 рік

Вінницький слідчий ізолятор

* * *

Колись  семеро наших….

Серед троянд загину

Від снайпера.

Чи леза, що прикрашає гільйотину.

Подякую серед колючок дроту …

Серед готичних статуй -

За послугу останню.

Позаду, щоб руїни замку,

Стін і веж середньовічних.

А в голові – про нову п’єсу, водевіль…

Про назву. Колір. Жаль.

Про те, котре вже не напишу…

Нема цього.

Все з’їла цвіль.

Невистача одного -

Всіх пробудить від сну

Вчинивши біль.

Під час війни, в місті є один стратегічний об”єкт.

Це бордель. Суспільство деградувало від такого явища.

Тому лишилась Порожнеча – єдина річ, за яку ще варто ці міста захоплювати.

листопад 1994 року

* * *

Шукав свою війну

Щоб все перемогти.

Звільнити душу,

Роздати бідним хліб.

І рибиною цілий світ

Нагодувать змогти.

Свою війну шукав.

А чи знайшов?

Чи переміг?

А може лиш шукаючи програв?

Шукаючи в своєму серці підсумків 15-20 років шукаю відповідь на запитання: “За що я власне вів свою боротьбу, куди йшов, чого шукав, що хотів довести  Світові?”

Правду – та ні, вона виявилась в кожного своя.

Істину – вона так і залишилась десь по-середині.

Свободу – можливо, якщо зрозумію що це таке.

Можливо за Колір! За чорне Чорне, за біле Біле, за Рожеве, за Червоне, за Блакитне. Та байдуже за який, тільки щоб справжній. Але трохи яскравіший ніж завжди, більш чіткий ніж у інших.

Щоб по-більше контрасту! Геть сіре!

Кричав я: “Подивіться, яке все чітке!”

Та сіре як завжди перемагало. Звідки воно береться? Чим більше яскравого, тим в 10-ро більше сірого. І нажаль, воно завжди виявлялось більш справжнім, ніж моє яскраве.

“Он щось блищить!” – кричали близькі. “Мабуть золото, бо таке жовте і виблискує!”

“Та ні”, – доводив я. – “То лише крижинка, що відбиває чуже світло. Краплинка замерзлої води на місці, де має бути серце. Просто справжня. І в цьому її цінність. Ні більше, ні меньше…”

“А он Чорне – не заспокоювались – ні краплинки Білого. Отже погане!”

“Та ні – шепотів я – воно просто Чорне, без Білого. Отже не Сіре, тому і цінне. Бо справжнє Біле теж без краплинки Чорного.”

Сіре наступало і не заспокоювалось: – “В мені всіх кольорів повно. Кожен, якщо захоче, знайде щось своє. Нехай і не повіністю і не сповна. Я потрібне всім!”

“Та ні – сам собі відповів я – своє потрібно шукати повноцінне, яскраве. І щоб по самі віньця. Все інше від лукавого.”

“Сіре безпечне. За нього не судять, бо вона для всіх. Бери скільки хочеш! Чіткого завжди мало, до нього не звикнеш, тому воно подразнює і тому воно за межею. А все що за межею, то харам” – переконували законники.

Я не відповів. Життя перемогло. Як не прикрашав, як не добавляв яскравості, контрасту. Як не проводив межу – на якій сам і залишився. Повернутися не міг, переступити не наважився. Сили сплили, час скінчився. Сіре перемогло…

Зима 2008 рік

Перепуст Петро Микитович (* 31 жовтня 1948 — † 20 квітня 2011) — український громадський, політичний і церковний діяч.

Петро Микитович Перепуст народився 31 жовтня 1948 року в робітничій родині в селі Іваниця Чернігівської області.

Після служби в армії працював на робітничих і керівних посадах у Москві, де навчався в Московському будівельному інституті, а потім на заочному відділенні Московського інституту технології бізнесу, який закінчив у 1997 році, здобувши фах економіста-міжнародника.

З 1989 року був одним із засновників багатьох українських організацій, що виборювали на початку 90-х років минулого століття незалежність нашої держави: Народного Руху України, Української Міжпартійної Асамблеї (пізніше Українська Національна Асамблея – УНА-УНСО).

Один з найбільш молодих активістів Української Громади в Москві. Засновник громадського об’єднання Організації Українського Народного Руху (ОУН-РУХу) в м. Москва. Очолював Правління Московського територіального об’єднання руху (МТО Руху) в м. Москва.

За ініціативи Петра Перепуста у Москві була створена перша в Російській Федерації парафія святих апостолів Петра і Павла Української Автокефальної Церкви, яка згодом була зареєстрована в лоні УПЦ Київського Патріархату.

Активний учасник опору путчу ГКЧП у серпні 1991р. В складі Української сотні брав участь в охороні Білого Дому у Москві, де першим було піднято синьо-жовтий прапор (саме цей прапор було внесено 24 серпня 1991 року до Верховної Ради під час проголошення Акту про незалежність України).

Ось як згадує Петра Перепуста учасник тих подій, кадровий військовий, політв’язень Григорій Куценко у своїй книзі «Дякую тюрмі»:

Українською сотнею на захисті Будинку уряду Росії керував Петро Перепуст – голова однієї з українських громад у Москві, що дотримуються демократичної орієнтації. Кремезний, мужній, організований. Це його заслуга в тому, що одними з перших піднятих прапорів повстання проти заколотників були наші жовто-блакитні, це він повів українців будувати перші барикади і це його приклад додав людям сміливості у перші години опору путчистам. Він був справжній український головнокомандувач.

Українська сотня, що діяла на протидію ГКЧП у Москві,  за словами Петра Перепуста, була одна із зародків Української Народної Самооборони (УНСО), що зароджувалася у ті дні для захисту українських національних інтересів як в Україні, так і за її межами.  

У 1992 році Петро Перепуст був головою комісії на референдумі в Республіці Татарстан РФ, відстоюючи позицію незалежності Татарстану.

Після приїзду до Києва у 1992 році пан Петро активно працює в Українській громаді, сприяючи створенню нових політичних та громадських об’єднань, а також парафій Української Православної Церкви Київського Патріархату.

З 1995 року голова Ради парафії Святої Марії Магдалини УПЦ КП у Києві. Того ж року 18 липня стає учасником сумнозвісних подій під час поховання Патріарха Володимира (Романюка).

У 1998 році обраний депутатом Радянської районної ради у місті Києві.

У 2004 році Петро Перепуст переїжджає до Сум, де допомагає новопоставленому Єпископу Сумському і Охтирському Мефодію розбудовувати Сумську єпархію УПЦ КП. Працював секретарем Сумської єпархії УПЦ КП. 

Був активним учасником Помаранчевої революції.

Для реалізації своїх поглядів та ідей знайшов себе в Українській Національній Асамблеї (УНА-УНСО). Був обраний секретарем та членом обкому Сумської обласної організації УНА, з травня 2010 року призначений на посаду голови оргвідділу при Виконкомі УНА у Києві.

20 квітня 2011 року, через хворобу, серце вірного сина України Петра Перепуста навіки завмерло.

Похований в селищі Вільшана що на Харківщині, де знайшли вічний спокій батьки Петра Перепуста, а також де мешкають його брати та рідні.

До останньої хвилини переймався долею України – бачив її великою і могутньої державою з єдиною Українською Православною Церквою і українськими патріотами при владі.

21 квітня в селищі Вільшана що на Харківщині за ініціативи Сумської обласної організації Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) представники Української громади Сумщини вшанували славну пам’ять незламного борця за Українську Державу Петра Перепуста.

На могилі Петра Перепуста за участю ієрея Української Православної Церкви Київського Патріархату отця Сергія (Ярового) був відслужений молебень та освячений пам’ятник у вигляді мальтійського хреста, що був виготовлений на кошти друзів покійного пана Петра.

Присутні з великою теплотою згадували про життя Петра Микитовича.

… Він був, для нас, наче сучасний Сковорода. Мав багато впливових друзів, вмів вирішувати найскладніші питання, але вів скромний, майже аскетичний спосіб життя.

За короткий термін життя (помер, як і Анатолій Лупиніс, на 63 році життя…) Петро Микитович мав багато вірних друзів і товаришив, з особливою повагою до нього ставилася молодь, які часто провідували його аби розповісти про життя чи попитати поради.

Він вмів любити ближніх й прощати провини їхні. Своє життя Петро Микитович присвятив служінню Богові та Україні…

Але, як сказав о. Сергій, у ці великодневі свята (як і надалі) ми не повинні згадувати пана Петра у минулому часі, він живий і буде надалі жити у наших справах.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!

Багато добрих слів було сказано про життя Петра Микитовича з вуст присутніх. “Він був, наче сучасний Сковорода. Мав багато впливових друзів, вмів вирішувати найскладніші питання, але вів скромний, майже аскетичний спосіб життя. Він вмів любити ближніх й прощати провини їхні. Своє життя Петро Микитович присвятив служінню Богові та Україні. Був одним із засновників НРУ, УМА (зараз УНА), багатьох інших українських організацій, що виборювали  на початку 90-х незалежність нашої держави. У 1991 році брав участь у розгоні ГКЧП у Москві, де першим було піднято синьо-жовтий прапор (доречі, саме його за наполяганням В. Чорновола було внесено до ВРУ, як символ того, що Україна здобула незалежність). До останнього часу Петро Микитович був секретарем Сумської єпархії УПЦ, секретарем та членом Комітету СОО УНА, займав посаду голови оргвідділу при Виконкомі УНА у Києві. До останньої хвилини свого життя вів активну громадську діяльність.  Однозначно, це величезна втрата не тільки для нас, але й для всієї України, яку він хотів бачити сильною й багатою державою. Молимось за спасіння душі його,” – повідомив голова СОО УНА пан Микола Сурженко.

Поховали Петра Микитовича у селі Вільшана на Харківщині, де зараз мешкають його брати, похована мати.

Царство йому небесне.

P.S. СОО УНА виносить окрему подяку голові СКО НРУ панові Сергію Бутенку та всім людям доброї волі, хто долучився до організації поховальних заходів.

Автор книги пан Валерій Бобрович є відомий політичний та громадський діяч сучасності, член УНА-УНСО, учасник бойових дій на Кавказі в складі урядових військ Грузії, які відстояли незалежність цієї, дружньої Україні, держави від зазіхань московського імперіалізму.

Очолив київську делегацію теж відомий політичний діяч, голова Київської міської організації УНА-УНСО пан Ігор Мазур (псевдо Тополя), який разом з автором книги брав участь у змаганнях Грузії проти Росії.

До речі, в знак пошани відданості дружбі між українським та грузинським народами, а також за відвагу на фронтах Грузії, тодішній президент цієї країни пан Едуард Шеварнадзе нагородив найвищими урядовими військовими орденами понад двадцять членів УНА-УНСО, серед яких пан Валерій Бобрович та пан Ігор Мазур.

Презентація книги розпочалася з прес-конференції для ЗМІ Сумської області в приміщенні актової зали Сумської обласної організації політичної партії «За Україну», яке надав для цієї події пан Олег Медуниця.

Кореспондентів цікавило значення участі українців у кавказьких конфліктах, а також літературні досягнення автора книги.

Опісля відбулася зустріч автора книги пана Валерія Бобровича з громадськістю Сумщини на яку завітали не тільки мешканці обласного центру, але й представники ряду районів області.

На цю зустріч завітали ряд делегацій місцевих політичних та громадських організацій. Особливо вразили рухівці, які прибули чи не повним складом керівництва цієї обласної організації на чолі з її головою паном Сергієм Бутенком.

Розпочали з демонстрації фільму Георгія Гонгадзе «Тіні війни». Там йдеться про події Грузинсько-Російської війни в Абхазії.

Зустріч відбулася в дружній та теплій обстановці. Публіку цікавило не тільки розповідь про ті події не Кавказі, але й про літературну творчість автора. Як зазначила народна артистка України, голова Сумської обласної організації «Союзу Українок» пані Алла Ластовецька, що книга настільки приємна для читання, бо написана в живій манері, без одіозності й упередженості – вона стане хорошим посібником для виховання молоді в дусі патріотизму.

Пан Петро Перепуст зазначив, що ця книга є неординарним фактом з відродження героїки в дусі класичної повісті, що ми знаємо ще з авторів стародавньої Греції та Риму, героїки європейського й арабського лицарства, українського козацтва. А після впродовж останніх століть ця тематика випала з творчості й тільки комуністична пропаганда з псевдогероїчним видумками та сучасні міліцейсько-поліцейські «героїчні» витвори кіношників заполонили цю нішу нікчемною псевдогероїкою. А от пан Валерій Бобрович відновив тематику героїки в літературі за що ми маємо бути йому вдячні, й не тільки за літературну творчість, а й за його політичну платформу патріота України, бо тоді саме УНА-УНСО спасли імідж України щодо кавказького конфлікту.

Звичайно, пан Валерій Бобрович та пан Ігор Мазур чимало розповідали про ті буремні події на Кавказі. Зала з вдячністю слухала цікаву розповідь. Пройшло вже кілька годин, а ніхто й не збирався покидати цю презентацію.

Люди мали можливість за собівартістю видавця (30 гривень) придбати цю книгу та отримати автограф автора.

Але була ще запланована зустріч з кореспондентами в іншому місці, то київська делегація, завершивши зустріч з громадськістю, відбула ще на іншу прес-конференцію.

На це люди навіть дещо незадоволено відреагували, бо хотіли слухати цікаву розповідь автора книги «Щоденник сотника Устима» пана Валерія Бобровича та пана Ігоря Мазура. Але запланована зустріч з кореспондентами мала відбутися й пан Валерій Бобрович, подякувавши сумчанам за теплий прийом, пообіцяв при нагоді ще відвідати це славне слобожанське місто.

Керівництво Сумської обласної організації УНА теж залишилося задоволене, бо підготовча праця для презентації книги стала плідною. Голова СОО УНА пан Микола Сурженко подякував членам організації за плідну роботу з підготовки презентації книги пану Миколі Тисячнику, Олександрові Бережецькому й ряду іншим членам УНА.

Також він подякував пану Олександрові Бойку за допомогу з питань забезпечення заходу відео апаратурою.

Підготував Лука Іваницький.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net

Таке явище є природнім, заявляють науковці. При цьому, посилатися на те, що це буде нескоро – не є аргументом. А може завтра, хто знає?

А хіба хто може гарантувати, що китайці завтра не розпиляють якусь з планет на сувеніри для свого населення – їм скоро саме стільки й потрібно буде. Або кляті москалі викачають увесь газ з якоїсь газової планети та продадуть Європі.  Ось й не стане таких планет.

А що ж мені тоді робити післязавтра, коли відомий астролог напророкував мені саме за розміщенням цих планет та зірок й саме в цей день хорошу рибалку в ставку? Мабуть через цю злоякісну зірку чи планету в тому ставку вимре уся риба. І нема на те ради!…

А от Спілка астрологів України вимагає визнати діяльність астрологів професією та не прирівнювати їх до екстрасенсів та ворожок.

Про це можемо довідатися в газеті «Україна молода», в статті пані Ярини Городиської.

На позачерговому Конгресі астрологів Спілка астрологів України (САУ) ухвалила проект Положення «Кваліфікаційні характеристики професії астролог», згідно з якими, кожен астролог повинен мати вищу освіту, уміти складати та розтлумачувати гороскоп та ще й відчувати клієнта.

У кожного астролога має бути відповідний рівень знань зі світової культури, історії й навіть економічної географії, він повинен орієнтуватись у всіх видах діяльності, — запевняє голова Спілки астрологів України, голова Академії професійної астрології пані Олена Калантарова. — Проблема в тому, що астролог досі не внесений у державний реєстр професій. Ось я за освітою математик та психолог. У нашій спілці є багато психологів, фізиків, економістів, фінансистів.

Загалом проект Положення «Кваліфікаційні характеристики професії астролог» — відповідь на намагання депутатів припинити діяльність астрологів, а ми боремося, щоб нарешті визнати астрологію професією.

Нагадаємо, ще минулої весни в парламенті зареєстрували законопроект №6299 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо заборони діяльності екстрасенсів, знахарів, ворожок, хіромантів та послуг з передрікання майбутнього (долі)», розгляд якого Верховна Рада 11 січня перенесла. Він забороняє діяльність астрологів — поряд з екстрасенсами та ворожками.

На думку пані О.Калантарової, реєстрація такого законопроекту в парламенті не так пов’язана з астрологами, як з намаганням заборонити сумнівні телевізійні проекти за участю так званих астрологів та ворожок. «Це не зовсім коректно у відношенні до нас, у телевізійних проектах немає справжніх професійних астрологів, — пояснює пані О.Калантарова — Наголошую, астрологія — це не магія, це наукове дослідження.

Поки розгляд законопроекту відклали, астрологи роблять усе, щоб врятувати свою професію. Спілка астрологів України вже розпочала розробку концепції свого Народного університету астрології, щоб займатися самоосвітою, й Центру астрологічних досліджень, який прогнозуватиме ДТП та шукатиме зниклих людей.

З цього приводу сайт Сумської обласної організації Української Національної Асамблеї (УНА) пропонує Вашій увазі статтю члена СОО УНА академіка Петра Перепуста в співавторстві з Артемієм Юрчуком.

Християнство й астрологія.

Зважаючи на те, що християнство в наш час переживає випробування своєї моці через активізацію диявольських сил, які набувають різноманітні види й прояви аби всіляко нашкодити людству й занурити його в гріхопадіння, а кожну людину звернути на манівці з праведного шляху, який вказує Церква Ісуса Христа, то постала нагальна необхідність розібратися в хитросплетінні різних псевдо теологічних течій сучасності, в тому числі й астрології.

Для того, щоб з’ясувати суть цього ганебного явища в історії цивілізації маємо всебічно дослідити причини, які спонукають суспільство до заняття астрологією, а також ознайомитися з витоками та історією її розвитку впродовж існування людства.

Доцільно зважити відношення до астрології науковців та науки вцілому в різні періоди розвитку наукової думки, а також у теперішній час. Завдяки розквіту технологічного прогресу ми маємо можливість всебічно вивчити фізичні явища природи, якими так підступно маніпулюють астрологи.

Актуальним є дослідження астрології, як суспільного явища, актуальним є відношення до цього християнської церкви – і в наш час, і впродовж існування християнства, а також у дохристиянську добу. Особливо важливо з’ясування причин цього явища в наш час, що безпосередньо стосується відродження Православної віри нашого народу.

Слід також зазначити, що українська філософська думка не оминула своєю увагою астрологію. Українське суспільство має особливе бачення з цього приводу, бо український народ є чи не найстародавніший у світі й тому має величезний досвід з окультних вчень та астрології зокрема.

Чи не найважливішим значенням у дослідженні астрології є православне бачення причин цього явища, коли, через відсутність належної віри, людина може збочитися на манівці, повіривши лжепророкам, лицемірам та фарисеям.

1. Астрологія, витоки та предмет.

Астрологія є відома з давніх часів псевдонаука, що визначає безпосередній зв’язок між розташуванням й рухом небесних тіл та явищами суспільного життя, долею, таке інше.

Енциклопедичний словник Блокгауза стверджує, що астрологія – уявна наука, яка намагається пророчити майбутнє окремих особистостей та людства зі спостережень над положенням світил на небі. Виділяють натуральну та юдиціарну астрологію. Натуральна астрологія переймається впливом світил на тваринний та рослинний світ. Юдиціарна астрологія намагається пророчити за взаєморзташуванням світил долі як народів, так й окремих людей.

За твердженнями астрологів небесні тіла не тільки впливають на історичні події, долю окремої людини та цілих народів, а й визначають, можна сказати – „планують” це наперед. Але християни вважають, що, звертаючись до астрологічних систем забобонна особа сама віддає себе в рабство безсловесним творінням Божим – планетам й зіркам та навіть не стільки їм, скільки химерним й безґрунтовним прогнозам та порадам астрологів.

Преподобний Максим Грек говорив: „Творець одарив нас свобідною волею і ми панівні над своїми ділами, а всі зірки підпорядковані людині тому, що всі вони створені заради людини, щоб служити їй, а не володіти людиною”.

Самі ж маги-окультисти відносять астрологію до однієї з так званих окультних наук.  До цього слід додати, що всі трактати з ритуальної магії XII–XIX століть містять астрологічні розділи. Навіть такий корифей та прихильник „наукової” астрології, як С.А. Вронський вказує на надзвичайну важливість для успіху астрологічного прогнозу володіння астрологом ясновидінням та іншими паранормальними здібностями, що завжди відносилися й понині відносяться до області магії. А Френсіс Кінг підкреслює: „Магія, за визначенням самих окультистів, також являє собою, між іншим, мистецтво зміни стану свідомості”.

Отже, астрологія без магії – це такий же нонсенс, як сірководень без сірки. Отже, всі викривальні слова пророків, усі канонічні виступи проти чаклунів та магів в однаковій мірі відносяться й до астрологів.

Корені магії та всіх окультних наук сягають у далеке минуле. Час її зародження представники деяких християнських церков відносять до періоду життя Каїна та його нащадків. У Біблії сказано, що „…коли люди почали примножуватися на землі і народилися у них дочки, тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі за дружин, яку хто обрав. І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому, що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років. У той час на землі були велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди”.(Бут. 6,1-4)

Сучасні думки щодо зародження астрології різняться своїм змістом. Наведемо приклад розуміння виникнення астрології, що описано в книзі московського попа Радіона.

Ось, як вважають про це в Московській патріархії.

Оскільки шлюб у Біблії нерідко позначає єднання з Богом (Ос.2,16; Еф.5,22-23), то в шлюбі духів та людей можна вбачати символ зародженого поганства з його шануванням демонів – поганських богів, магією, астрологією й іншими видами чаклунства. Тут гріховна людина намагається проникнути в таємниці світу незалежно від волі Творця, стати богом без Бога. Тобто повторюється спокуса Єви в Едемі, коли Сатана, з’явившись Єві у вигляді змія, спокусив її скуштувати заборонений плід, пообіцявши, що після цього вони з Адамом стануть як „боги”, що знають добро та зло.(Бут.3,4-5) Але замість того, щоб стати як „боги”, просто побачили, що вони голі й піддалися великим нещастям за зраду Бога та зв’язок з Сатаною.

Так і у випадку з магією – отримавши заборонене знання, принесене падшим ангелом з вищих сфер, вони потрапили під ще більший його вплив та ще далі віддалилися від Бога.

В силу цього демони намагаються підкорити собі людину, залучаючи його увагу й інтерес до себе завдяки відкриттю деяких утаємничених знань та наділення своїх послідовників надприродними здібностями.

Опанувавши цими таємними магічними знаннями, людина набуває можливість впливати на оточуючих людей та стихії світу, але при цьому опиняється повним рабом нечистих духів, від яких отримала ці дарування.

Як видно з усього вищенаведеного, магія, астрологія й інший „дари” демонів не тільки не призвели до процвітання людства, до встановлення щастя на землі, а навпаки – примножили злобу, нечестя, розпусту, що великою мірою призвело до загибелі практично всього стародавнього світу, як наголошує отець Радіон.

Однак, в такому тлумаченні Святого Письма явно вбачається нерозуміння самої суті, що подано в Біблії. Адже „сини Божі” не є духами, вони також, як і людина матеріалізовані. Про це у вищезазначеній цитаті зі Святого Письма й наголошено, а саме: „У той час на землі були велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди”.(Бут. 6, 4)

Отже, „сини Божі” це різновид Божого творіння, фізіологія яких має спільний корінь з людиною, бо вони, ці „сини Божі”, могли „брати їх (дочок людських) собі за дружин”, „увійти до дочок людських” й запліднити жінку (людини), яка народжувала від їх сім’я дітей-велетнів.

„Сини Божі”, будучи земними матеріальними створіннями напевно під час потопу всі загинули й в подальшому не могли впливати на розвиток людської цивілізації. Коли б це було не так, то ми змогли б довідатися про їх подальшу долю в Біблії, Але там – ні слова. Вбачається, що ці творіння Божі не були потрібні промислу Божому й щезли з лиця Землі назавжди.

Археологічні дослідження виявляють останки цих стародавніх створінь під час розкопок, бо знаходяться скелети людиноподібних істот величезного розміру. На цій основі в умах деяких фантазерів визрівають уяви про сучасних велетнів, які й до сих пір мешкають на Землі. Знаходиться велика кількість бажаючих розповісти людям про зустріч з цими велетнями, яких „охрестили” „Снігова людина”, Але всі „докази очевидців” не витримують критики і є неспроможними, бо це є наслідком хворобливої уяви, а в більшої частини випадків – фантазія любителів „дешевої” сенсації.

Можна з впевненістю сказати, що астрологія, як й інші види магії, чаклування й такого іншого, зародилась у той час, коли людство почало впадати в гріхи – ще на початку свого існування. Адже в Біблії сказано, що вже при Ною „…Господь [Бог] сказав, що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно; і розкаявся Господь, що створив Людину на землі, і засмутився у серці Своєму”.(Бут. 6, 5-7)

Причиною зародження астрології може бути таємниці в пізнанні природи речей. У своїх спостереженнях та міркуваннях перші люди часто робили хибні висновки. Спостерігаючи за різними природними явищами, вони вибудовували й перші системи пізнання, в тому числі й про небосхил та його предмети та властивості. Будучи малодосвідченими, первісні люди проводили паралелі між небесним та земним, наділяючи небесні світила особливими властивостями, які можуть впливати на людину.

При цьому варто зауважити, що „небо біблійне” не є хмари й небесна далечінь над Землею. Біблійне небо є образне розуміння висоти знаходження божественного „помешкання”, а для людей, особливо пересічних та ще й первісних, слово „небо” в Біблії може асоціюватися з „небом Божественним”.

Вивчаючи зоряне небо  людина створила (обумовила) собі сузір’я, помітила планети, рухи сузір’я та інше. Міркуючи над всім цим, асоціюючи з реалістичними земними подіями та явищами, людська фантазія, певно, наділила небесні творіння властивостями впливу на Землю, людей, події, а пізніше й на народи та й усю людську цивілізацію. Так почала складатися „наука”, яку згодом було названо астрологією. При цьому, як ми бачимо з Біблії, Господь, через людське гріхопадіння засмутився у серці Своїм. Завдяки свобідної волі людина розвивалася „автономно” й вельми повільно набувала реального досвіду і в пізнанні світопобудови, і в пізнанні наук. Людство набувало різномаїття за своїм видом та за своєю культурою.

2. Проблеми Астрології.

Проблема близнюків у твердженні астрології.

Астрологія за своє довге існування в суспільстві не вирішила або не спростувала підозрілі питання щодо істинності тверджень астрологів, а навпаки – все більше  й більше накопичує питання на які астрологи не можуть відповісти в контексті їх вчення.

Серед таких питань одним з яскравих є проблема пояснення доль близнюків. Для астрологів – неподоланна проблема пояснення розбіжності життєвих доріг близнюків. І дійсно, астрологія впродовж тисячоліть її існування неспромозі впоратися з проблемою близнюків.

Близнюки мають спільний (однаковий) гороскоп (різниця між часом їхнього народження може бути кілька хвилин), але долі близнюків часто бувають дуже несхожими та навіть протилежними. Відомо, що однояйцеві близнюки крім разючої зовнішньої подібності мають й схожі характери та схильності, природничо-наукове пояснення цьому явищу дав Гіппократ. Він говорив, що на близнюків однаково впливає здоров’я та схильність до захворювання однаковими хворобами й часто навіть вмирають незадовго один за одним (мова йде про природну смерть). Уже в античності зауважили про однаковий склад харчування матері під час вагітності й годівлі, близнюки виховуються в однакових умовах. Крім того, як ми тепер знаємо, однояйцеві близнюки мають ідентичну генетичну програму.

Однаковий психотип близнюків буває причиною того, що часто вони обирають ідентичний фах. Разом з цим відомі приклади, коли життєві шляхи навіть і однояйцевих близнюків, розлучених у дитинстві, складалися різно. А вже зовсім ніякої подібності не знайти між „астральними близнюками”, тобто людьми, що з’явилися на світ від різних батьків, але одночасно  в тому самому місці.

У своїй знаменитій книзі „Сповідь” великий християнський учитель блаженний Августин, ще до свого навернення в християнство теж захоплювався пророкуваннями доль людських за розташуванням зірок, переконливо показує неспроможність цієї „науки” на прикладі старозавітних братів – близнюків Ісака та Якова. Вони появилися на світ при тому самому розташуванні сузір’я, але доля їх, неоднакова. „Ти, Господи, найвищий і правосудний Правитель Всесвіту (пише блаженний Августин підводячи підсумок своїм міркуванням з астрології), Ти дієш незбагненними для нас шляхами без відома і запитуючих, і відповідаючих так, що коли хто запитує про свою долю, то згідно зі своїми внутрішніми заслугами отримує ту, а не іншу відповідь з глибини праведного суду Твого, якого людина не може заперечити…”.

Американський учений Гоклен вивчив більш, ніж 50 000 гороскопів багато з яких були складені для астральних близнюків, щоб знайти доказ „паралельності” їх життя, але ці його дослідження не підтвердили теорію астрологів.

Алогічність тверджень астрологів.

Фундаментальною проблемою астрології є також система авторитетів. Уся історія астрології являє собою суміш багатобожжя, містицизму, ворожіння й псевдонауки. Де ж авторитет, де надійне джерело істини? На якій підставі астрологи думають, що їхнє тлумачення подій вірне? Чому одне сполучення світил є доброю ознакою, а інше — поганою? Схоже, що Марс був названий своїм ім`ям на честь давньоримського бога війни через свій червоно-кривавий колір. Відповідно „якості”, якими Марс (чи вавилонський бог війни Нергал) наділяє того, хто народився, коли ця планета була у відповідному положенні на небосхилі, набувають риси свого характеру, які притаманні богу війни (агресія, мужність тощо).

Цікаво, що в китайській астрології планетою війни вважається Венера. Точно так само довільно були встановлені відповідності між іншими планетами та персонажами міфології. Схожим чином різні конфігурації зірок (сузір’я) за зовнішнім виглядом, що нагадували людей чи тварин наділили своїми „магічними” якостями тих, хто народився „під ними”. Риби стали „водяним” знаком з відповідними цій стихії атрибутами, народженому під знаком Тельця, покладалося виявляти терпіння та силу й тому подібне.

Існує кілька суперечних одна одній астрологічних систем. Китайські й індійські астрологи інтерпретують картини зоряного неба не так, як це роблять їхні західні колеги, та й у середовищі західних „звіздарів” є відповідні розбіжності з приводу числа знаків зодіаку. В своїй книзі „Астрологія 14” Стівен Шмідт стверджує, що до знаків Зодіаку варто додати сузір’я Кита та Змієносця. Одні говорять, що знаків Зодіаку 8, інші вважають, що їх 10, а деякі говорять, що їх 24. Астрологи розходяться з приводу позицій багатьох найважливіших положень свого культу – порізно розраховують та витлумачують свої прогнози.

Втім, для сучасної астрології, особливо вульгарної, характерний високий ступінь еклектизму, який об’єднує здавалося б несумісні астрологічні системи. Також треба зауважити, що хоча в рамках однієї астрологічної школи існують більш-менш „стандартні” правила інтерпретації особистого гороскопа, різні астрологи порізно витлумачують розташування світил у залежності від своєї суб’єктивної думки, бо не існує в природі речей „стандартів астрологічної науки”.

На початку астрологи в своїх пророкуваннях користалися назвами й траєкторіями п’яти планет та Сонця й Місяця (які вони називають „сім планет”). Однак, з тих пір, як були відкриті ще три планети Сонячної системи невидимі неозброєним оком (Уран у 1781 р., Нептун у 1846 р. та Плутон у 1930 р.), більшість астрологів намагається ввести їх у свої системи, перерозподіляючи частину функцій від „старих” планет до „нових” (наприклад, від Венери до Нептуна), що змінює їхні символічні значення.

Намагаючись пояснити той факт, що транссатурнові планети не враховувалися в гороскопах минулого, астрологи прибігають до свого улюбленого прийому тлумачення заднім числом. Вони говорять, що транссатурнові планети мають дуже великий період обертання навколо Сонця і вступили в такі взаємодії з іншими планетами, що виразно впливали б на земні справи (причому не на окремих людей, а на народи), тільки тоді, коли вони були відкриті. Іншими словами, що початком впливу транссатурнових планет було їхнє відкриття.

Європейська астрологія виникла на широтах Середземномор’я, але багато людей народжуються в таких місцях земної поверхні, для яких складання повноцінного гороскопу в принципі неможливо. Наприклад, усі системи розрахунку „доль” недієздатні до людей, які народжуються за Полярним колом, бо там зовсім інше розташування планет та світил, ніж, скажімо, на середніх широтах. І при цьому немає абсолютно ніякої системи яка б враховувала саме момент географічного розташування особистості.

Будь-яка наука має універсальний характер, але астрологія подібна послідовникам вегетаріанства, яке не може нам вказати – яким чином можуть вижити народи в тундрі де навіть лобода не росте…

Астрологи стверджують, що вони здатні пророкувати долю і навіть характер майбутньої смерті, але їхнє пророкування спростовуються фактами, і, в першу чергу, такими масовими соціальними чи природними катастрофами, як наприклад атомне бомбардування Японії чи масова загибель населення під час землетрусів або загибель людей в США 11 вересня 2002 року у Всесвітньому торговому центрі тощо. Індивідуальні гороскопи, складені для деяких з загиблих у таких катастрофах, навіть не згадували про можливість подібних подій. Помітимо, що однаковим чином загинула велика кількість людей, які народилися в різний час у різних місцях.

Астрологи для пояснення цього протиріччя говорять, що у випадках масової загибелі індивідууми підкорялися гороскопам народів, міст тощо. Однак, у випадку, скажімо, землетрусів катаклізмом бувають охоплені не окремі населені пункти, але й величезні території багатьох країн разом. Земля, як справедливо зауважує святитель Григорій Ниський у трактаті „Проти навчання про долю”, створена не вроздріб частинами, які появились у різний час і яким могли б відповідати різні гороскопи.

Гороскопи, складені для відомих, видатних вчених й артистів, нічим не відрізнялися від гороскопів пересічних людей. Навіть, якби астрологічні пророкування мали б який-небудь зміст з біологічної точки зору, то вірніше було б складати гороскопи ґрунтуючись на часі зачаття, а не на часі народження – всі спадкоємні фактори ведуть свій початок з моменту зачаття. Заперечення, що тіло матері деяким чином екранує плід від міфічних „астральних впливів”, не може вважатися вагомим. Навряд чи тіло являє собою кращий екран, ніж дах та стіни пологового будинку. Крім того, процес народження може забирати тривалий час – до кількох годин. Чому варто вести відлік від моменту першого подиху, як роблять більшість астрологів? Не тільки час, але й дата народження в сучасних умовах може бути штучно визначена лікарями. Вагітність у наш час може бути прискорена чи затримана в залежності від стану здоров`я матері.

Занадто часто те, що було передбачене астрологами, не збувалося. Наприклад, астролог Джин Діксон помилилася в найвідоміших своїх пророкуваннях (Третя світова війна не почалася в 1959 році, Ліндон Джонсон не був переобраний у президенти в 1968 і ін.).

У 1524 році спостерігався парад планет. Це явище періодично повторюється і знову мало місце в 1982 році. Астрологи пророкували, що на світ зваляться всілякі катастрофи (повені, землетруси, пожежі тощо). Деякі, щоб уберегти себе від повені, навіть подалися в гори напередодні цієї дати. Однак нічого екстраординарного не відбулося.

Бонатто, знаменитий астролог XIII століття, не зміг точно напророчити дату своєї власної смерті. Астролог Галілео в 1609 році склав гороскоп для герцога Тосканського, в якому пророкував йому довге життя. Герцог же вмер два тижні по тому.

Майже у всіх книгах, що захищають астрологію, можна знайти згадування про Нострадамуса, як про видатний приклад та здатність астрологів пророкувати майбутнє. Але, навіть сам Нострадамус визнавав, що його пророкування досить невизначені.

– Нострадамус пророчив, що в 1792 році Венеція набуде небувалу могутність та вплив у світі (венеціанці, напевно, дотепер очікують цього).

– Нострадамус пророчив, що в 1607 р. будуть гоніння на астрологів, однак це не виправдалося.

– Повалення католицького духовенства, як він пророкував, повинно було відбутися в 1609 році так і не відбулося.

– Китай, пророкував Нострадамус, у 1700 році скорить усю північну частину світу, але цього не сталося.

Астрологи не змогли визначити початок другої світової війни. Потім, коли війна почалася, вони говорили, що Англія не візьме в ній участі. Астрологи не змогли визначити вбивства Джона Кеннеді, замість цього вони напророкували його переобрання на посаду президента. Відповідно до розрахунків астрологів комуністичний уряд Китаю мав упасти в 1970.

Можна було б навести ще чимало прикладів несправджених пророцтв, але й цих цілком достатньо, щоб заперечити здатність астрології до пророкування майбутнього. Деякі астрологи, однак, говорять, що коли пророкування збувається, це доводить істинність астрології. Якщо ж ні, то причиною цього є те, що зірки не примушують, а лише спонукають. Люди можуть відмовлятися співпрацювати з зірками таким чином, що невиконані пророкування до справи не відносяться. Взагалі астрологи придумали безліч різних відмовок та софізмів.

Щоб продемонструвати хибність астрології, можна скористатися також дуже показовим „грошовим тестом”. Оскільки астрологи Заходу займаються своєю „наукою” впродовж тисячоліть, то вони повинні були б уже придбати всі багатства світу, якби їхні пророкування були вірними. Вони повинні б завжди вигравати на кінних перегонах і тому подібне.

Одним зі способів оцінки точності астрології є метод співвідношення фаху й кар’єри з Сонячними знаками. Були розглянуті спортсмени-чемпіони, актори, військові начальники, люди науки, політики, художники й так далі за допомогою звертання до різноманітних довідкових видань. Так, Джон Макгерві досліджував дні народження 16 634 вчених зі збірника „Американські вчені” та 6 475 персоналій з книги „Хто є хто в американській політиці” і не знайшов ніякої підстави для тверджень про те, що фах має тенденцію тяжіти до обумовлених знаків Зодіаку. Астроном Дж. Аллен Хайнек вивчив дати народження вчених, які ввійшли в каталог „Американські люди науки”. Розподіл дат їхнього народження за знаками Зодіаку виявилися випадковими. Доктор Бік опрацював аналогічне дослідження каталогу „Хто є хто в науці” та прийшов до такого ж висновку. Інші ґрунтовні статистичні дослідження, проведені Ван Дойзеном та Калвером Янном також не виявляють ніякої взаємозалежності. Те ж саме відноситься й до твердження сумісності чи несумісності людей, народжених під відповідними знаками Зодіаку. Наприклад, одруження чоловіка під знаком Діви й жінки-скорпіона на думку астрологів має набагато більше негативних моментів, ніж позитивних, тоді, як одруження жінки-скорпіона й чоловіка-рака є чудовим шлюбом. Припинення шлюбу вважається неодмінним знаком несумісності, хоча професор Берні Сільверман спостерігав у Мічигані за 2 978 одруженими парами та за 478 парами, які були розведені, порівнюючи їхні знаки й сімейний статус з пророкуваннями астрологів не знайшов ніякого зв’язку.

Два психологи, доктор Сільверман з Рузвельтського університету та доктор Вітнер зі Стокгольмського державного коледжу, розробили тест на відповідність особистих рис астрологічному прогнозу. Сільверман та Вітнер попросили 130 студентів й викладачів оцінити свої якості, такі як агресивність, творчі здібності, честолюбство й вміння пристосуватися. Кожного з них попросили запросити близького друга, якому також запропонували відповісти на зазначені питання щодо характеру цього студента чи викладача. Крім того, кожний з учасників опитування заповнив стандартну анкету й вказав точний час свого народження, свої сонячний та місячний знаки. Астрологи ознайомилися з цими первісними особистими характеристиками. Аналіз результатів показав відсутність будь-якого зв’язку між описом учасників опитування, описом їхніх друзів чи їхнім рейтингом за результатами психологічних тестів й характеристиками, які приписувалися їм гороскопами.

Деякі дослідники проводили свого роду експерименти для перевірки правдивості гороскопів, що враховують не тільки сонячний знак, але й розташування планет у момент народження людини. Так, французький астроном Поль Коудерк опублікував у газеті рекламу безкоштовних гороскопів для всіх бажаючих. Усім респондентам він надіслав ідентичні фальсифіковані гороскопи, які включають, як це прийнято в астрології, загальні фрази типу: „у Вашому житті багато проблем”, „у Вас є внутрішні конфлікти”, „Ви іноді засмучуєте оточуючих” тощо. Абсолютна більшість респондентів вважали гороскоп точним своїм описом.

Дотепер ще ніхто не підтвердив яке-небудь астрологічне правило за допомогою методики, яка заслуговує довіри. Отже, не існує ніяких наукових доказів істинності астрології. Навпаки, здоровий глузд, досвід та об’єктивні дослідження спростовують твердження астрологів. Окрім цього, діяльність сучасних астрологів яскраво засвідчує облудність їх намірів.

На долю людини впливає спадковість, середовище перебування, виховання – сотні законів та закономірностей, а рух світил визначається тільки законами гравітації й механіки. В нашому світі немає місця для „астрологічних законів”.

Знаючи закони фізики, ми можемо точно визначити майбутнє небесних тіл, їхню конфігурацію в будь-який момент часу. Не так з людиною. Опираючись на закони фізики, закономірності психології, соціології, економіки тощо, можна з різною часткою ймовірності прогнозувати, що станеться з індивідуумом, з групою, з суспільством. Але напевно довідатися майбутнє людей не можна і справа тут навіть не в неврахованих природних факторах, а в тім, що майбутнє визначається взаємодією мільярдів вільних людських воль.

3. Поступ розвитку астрології.

Астрологія в стародавньому світі.

Коли ми простежимо історію людства після Ноя, то побачимо, що ті стародавні цивілізації, в яких магія, астрологія й інші „таємні знання” набувають найбільшого поширення та входили в структуру суспільства, гинуть й зникають з просторів Земних як тільки розквіт окультизму в них досягає свого апогею. Можна зробити висновки, що окультизм, до складу чого входить й астрологія, особливо противні Богу й він відвертається від такого суспільства де він розквітає буйним цвітом. Також можна стверджувати, що окультні науки буйно розвиваються в суспільстві з розбещеними добробутом верхніх його прошарків. Недарма говорять, що Візантійську імперію згубила надмірна розкіш. Прикладом тому є й Вавилонське, Ассірійське та Перське царства, Єгипет, а також Македонська, Візантійська, Римська, Російська та інші імперії.

В клинописах, що походять з стародавніх епох, яких у музеях світу нараховується до півмільйона, містяться зведення, що жерці Вавилона успадковували знання, особливо в області астрології та світобудови. Постає питання – від кого? Вавилонський історик та жрець Берос (III в. до н.е.) стверджує про збереження магічних знань після потопу. Пам’ять народів доносить нам відомості про початкових творців вавилонської традиції з родів халдеїв, які нібито знали культуру деякого неземного знання, вони нібито були першими математиками, астрологами, алхіміками, теософами. Вони також виконували обов’язки чорнокнижників, ворожбитів й тлумачів снів при дворах стародавніх правителів. Халдейський стародавній переказ наполягає на тому, що десять їхніх перших царів походять з неба.

Тут нічого дивного ми не знаходимо. Це звичайнісінький плід фантазії. Адже й скандинавські правителі „походять від бога Одина”, а багато з європейських – чи не від Зевса? В цивілізованій Японії зараз мешкають „божественні нащадки” – імператорська сім’я Японії, правда, зовсім недавно вони відмовилися від свого „божественного походження”, хоча більшість японців це неприємно вразило.

Відомо, що ніневійські царі не розпочинали ніяких важливих справ без наради з зірками. Вони мали при собі астрологів, які спостерігали небо та пояснювали плин планет, як про це часто згадують стародавні надписи. З одного такого пам’ятника ми довідуємося, що Сеннахериб відмовився від походу тільки тому, що розташування зірок виявилося несприятливим. Заняття астрологією у Вавилоні було настільки поширене, що сама назва халдеїв позначалася в багатьох письменників стародавності – астрологами. Всім відома доля Вавилонського царства, яке перетерпіло страшну катастрофу й загибель. Така ж доля припала й на Ассірійське та Перське царства.

Астрологи не втомлюються наводити приклади причетності до астрології відомих людей цивілізації. Але це є, все ж таки, поодинокі випадки, які відбувалися з хворобливими особистостями й не можуть бути сприйняті за твердження, що в стародавньому світі магія та астрологія були чи не найважливішою філософією тогочасся, яка навіть перевершувала релігійні вчення та народні традиції. Правителі стародавнього світу вбачали за корисне тримати суспільство в облуді тайн та невігластва, що придумували різні дільці. Але, те, що зараз називається „еліта суспільства”, мало переймалася в ті часи окультними науками, хіба що для своєї вигоди. „Чаклунство й астрологія завжди існували, але, разом з цим – й завжди засуджувалися в стародавніх суспільствах. Ще в збірнику законів царя Хаммурапі в стародавньому Вавилоні є стаття, направлена проти чаклунства, бо чаклун якби ставив себе поза норм громади й держави. Але на початку нашої ери віра в силу магії, в пророцтво стає масовим явищем”. Сучасна астрологія все ще нагадує астрологію стародавності, хоча за минулі століття ця псевдо релігійна система набула істотних змін.

У долині Межиріччя, в часи розквіту халдейско-вавілонскої цивілізації, були побудовані величезні східчасті вежі – зиккурати (найвища з них цілком могла бути прообразом біблійної вавилонської вежі). Халдейські жерці спостерігали з цих веж зоряне небо й креслили мапи розташування небесних світил. Вони вбачали, що Сонце, Місяць, планети та зірки – божества, здатні магічно вплинути на долю світу й кожної людини окремо та вважали, що коли вони спроможуться зрозуміти та пророчити рух небесних світил, то зможуть пророкувати майбутнє. Астрологію такого роду називають вульгарною чи примітивною астрологією. Головний принцип вульгарної астрології в тім, що розташування речей на Землі й тенденції розвитку подій відповідають конфігурації небесних тіл. Астрологічні погляди релігії Ханаану, яка була відгалуженням релігії Межиріччя, тісно пов’язана з поклонінням таким божествам як Ваал (Білий, Молох), Астарта (Іштар) та Ремфан, що ототожнювалися відповідно з Сонцем, Місяцем та Сатурном.

На цій стадії розвитку астрологів цікавила скоріше доля народів та передбачення різного роду великих катастроф, ніж доля окремих особистостей. Але з тих пір, як Вавилон був підкорений персами, астрологи зосередили свої зусилля на складанні гороскопів, покликаних визначити майбутнє кожної окремої особистості. Доля людини, на їхню думку, була безпосередньо пов’язана з розташуванням світил у момент народження. Астрологію цього типу називають натальною, генетичною чи юридичною. Ця форма пророкування майбутнього була не єдиною галуззю мантики, але поступово астрологія стала відігравати провідну роль.

Перси-зороастрійці, навіть якщо вони й першими застосували астрологію для пророкування індивідуальної долі, запозичили знання про розташування світил у вавилонських жерців. Вавілоняни раніше інших прийняли зв’язок пір року з фазами місяця й обчислили лінію еклектики (річний шлях Сонця на тлі нерухомих зірок). Крім того, їм були відомі траєкторії планет (але не їхні справжні орбіти).

У IV столітті до Р.Х. Персію було завойовано греками (македонянами), які запозичили астрологічні знання в халдейських жерців. Особливим авторитетом користувався, вже згаданий вище, вавилонський астролог Берос, який жив у III столітті до Р.Х. Астрологія прекрасно відповідала пантеїстичному матеріалізму давньогрецьких стоїків. 12 знаків були розділені на чотири групи по три знаки кожна. Ці групи співвіднесли з чотирма стихіями природи – вогнем, повітрям, землею та водою. Крім того, кожному знаку Зодіаку були присвоєні відповідні планети, кольори, рослини, метали та дорогоцінні каміння.

Астрологія в тому виді в якому вона існувала по II століття до Р.Х., описана в праці Клавдія Птоломея (дійшла до нас) астронома й астролога часів епігонів. Центром системи Птоломея є Земля, а Сонце, Місяць та планети рухаються навколо неї.

Астрологія в Середньовіччі.

У середні віки астрологи мали значний вплив при дворах монархів європейських країн, Руси-України й арабського халіфату. Крім астрології західного типу в інших частинах світу виникли й розвилися свої астрологічні системи. Китайці склали свої астрологічні збірники ще до вавилонських жерців. Індійська астрологія також сягає коренями в глибоку давнину й тісно пов’язана з індуїзмом та продовжує й зараз відігравати важливу роль у житті індійського суспільства.

Впродовж двотисячолітньої історії християнства відношення між ним та астрологією були дуже різними. Періоди повного невизнання змінювалися періодами, коли астрологію оцінювали більш-менш позитивно, а в деякі часи астрологія отримувала повне визнання. Слід зазначити, що період найбільшого розквіту ідеології та розквіту християнства в Середньовіччі співпав з періодом найбільшої популярності астрологічних вчень.

Середньовічне розуміння астрології в цілому було магічним, воно вводило людину в світ архаїчних вірувань. „Магічним” була свідомість мас та навіть духовенства. Через це і астрологія, і релігія в уяві середньовічної людини „природно” входили в повсякденний вжиток, що давало свого роду „техніку безпеки” для життя в світі, наповненому утаємничених пасток та непередбачених явищ.

Астрологія вказує на „благодатні” та „не благодатні” дні для того чи іншого виду діяльності, заняття чи праці. Є думка, що саме астрологія внесла в практику розкладу християнського року, коли, окрім описаних у Святому Письмі, висуваються заборони на заняття в той чи інший день, відповідно тими чи іншими справами.

Впродовж усього середньовіччя астрологія своєю практичною стороною підтримувала інтерес до астрономічних досліджень. У Західній Європі найбільший розквіт астрології припадає на XIII, XIV та XV століття. В багатьох університетах астрології відводили почесне місце, а в Болоньї та Падуї існували окремі кафедри астрології. В XV та XVI століттях астрологією займалися видатні вчені свого часу. Для прикладу, Тіхо Браге (1546-1601), видатний скандинавський астроном, засновник практичної спостережувальної астрономії, він свою наукову діяльність до певної міри присвятив й утвердженню астрології. В своїй вступній промові в Копенґаґенському університеті він відкрито заявив, що хто заперечує вплив зірок, той заперечує мудрість та суперечить самому явному досвіду.

Один з провідних вчених людства, Йоганн Кеплер (1571-1630), учень Тіхо Браге, був не тільки чудовим математиком й астрономом, але й проникливим мислителем та навіть придворним астрологом. І хоча астрологія давала йому засоби до існування, хто насмілиться звинуватити цю чесну й пряму людину, яка не знала компромісів зі своєю совістю в тому, що він займався астрологією виключно заради грошей.

Той, хто вивчав праці Кеплера, знає, що він займався астрологією тому, що для нього в своїй основі вона мала ту істину, яка була наріжним каменем його філософських уявлень про світ. Він відносився до астрологічних досліджень з не меншою увагою та наполегливістю, ніж до астрономії, в якій йому належать основні закони руху планет.

Навіть Френсіс Бекон (1561-1626), знаменитий англійський філософ, який чи не одним з перших зрозумів велике значення експерименту в природничих науках, вважав, що астрологія як наука має всі права на існування.

В епоху Відродження захоплення астрологією ще більше зросло та не спадало в часи Реформації. Навіть Меланхтон, соратник Мартіна Лютера, віддав данину астрології. Останнім „визначним” астрологом з цієї плеяди був Жан Батист Моренус (1583-1656), який був особистим астрологом кардинала Ришельє.

Астрологія в епоху Ренесансу.

З початком епохи Просвітництва, почався занепад астрології, яка відродилася лише в кінці ХІХ століття в середовищі європейських окультистів. Що ж відбувалося впродовж XVII-XVIII століть, коли власне астрологію й почали вважати псевдонаукою? Набирали сили природничі науки, вчені почали „вириватися з під опіки” інквізиції й вони не могли пробачити церкві її ставлення до Миколи Коперніка (1473-1543), Джордано Бруно (1548-1600), Галілео Галілея (1564-1642).

У 1687 побачили світ знамениті „Математичні начала натуральної філософії” Ісака Ньютона (1643-1727), власне тоді була створена нова фізика та закладені теоретичні умови для швидкого науково-технічного розвитку. На той час вважалося, що ньютонівська фізика описує всі явища природи. Швидкими темпами йшов розвиток техніки, астрономи відкривали нові планети. Фізика стає в цей період панівною наукою. В наукових колах з цього приводу панує ейфорія. Під впливом бурхливого розвитку фізики, та, як реакція на інквізицію, починає кріпнути науковий матеріалізм та атеїзм.

Відтак, астрологія оголошується „пережитком середньовіччя”, оскільки її принципи суперечать матеріалізму й фізичній картині світу. Особливо показове в цьому відношенні XVIII століття, яке увійшло в історію як „Епоха Ренесансу”, його тріумфу. Це була епоха Вольтера та Руссо, Французької буржуазної революції та Наполеона.

Розглядаючи настрої, що панували тоді серед науковців, візьмемо для прикладу видатного фізика, математика, механіка й астронома цього часу П’єра Симона Лапласа (1749-1827). Відомий такий факт. Після того, як Лаплас подарував Наполеону свою книгу „Викладення системи світу”, останній зауважив: „…Ньютон у своїх працях говорив про Бога, а у вашій же книзі, яку я вже продивився, я не зустрів імені Бога жодного разу. Лаплас відповів, що він цієї гіпотези не потребує”.

Визнаючи існування тільки матерії та її руху, Лаплас відкидав існування духу. Він формулює свої погляди на психіку людини так, що на грані видимої фізіології починається інша фізіологія, яку ми позначимо ім’ям психологія і вона є, без сумніву, продовженням фізіології видимої. Нерви, волокна яких губляться в мозковій речовині, поширюють нею враження, отримані від зовнішніх предметів та залишають у ньому постійні враження, які змінюють невідомим нам чином сенсоріум, або місцеперебування думки.

І це були типові наукові погляди XVIII століття. В першу чергу привертає увагу разюча зміна світогляду, втрата зв’язку з поглядами й світоглядом вчених та мислителів XVI-першої половини XVII століть, бо вони були піонерами нової наукової думки.

Українська філософська думка епохи Ренесансу розпочинається з творчості Юрія Дрогобича (Котермака, 1450-1494). Майбутній мислитель, гуманіст, астроном, астролог, медик та математик одержав освіту в Краківському та Булонському університетах. Вчену ступінь доктора філософії та медицини здобув у Болоньї де потім викладав математику та астрономію, а в 1481-1482 роках  обіймав  посаду ректора університету медиків та вільних мистецтв. У 1487-94 роках у Кракові працював професором медицини та астрономії. Був учителем М. Коперніка.  Серед його найвідоміших творів –  „Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року”, „Прогностична оцінка поточного 1483 року”, „Трактат з шести розділів про затемнення” (1490) та інші. Творчість Ю. Дрогобича має гуманістичне спрямування, що виявляється в його високій оцінці людського розуму: „Простори неба для очей незбагненно великі, але розумом легко можемо їх осягнуть”.

Проблему співвідношення небесного й земного світів учений розв’язував у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, як він вважав, сповнений Всесвіт. На його думку людина, завдяки своїм доброчинним вчинкам, може уподібнитися Богові. Поряд з християнським Богом у творах Ю. Дрогобича появляються містичні  сили як наслідок його фахового заняття астрономією та астрологією. Він ототожнював впливи різних планет та інших космічних сил з певними надприродними силами, які діють на життя людини. З волі Марса, „властителя року”, „затемнення буде відповідати природі Сатурна”,  – писав він і, як приклад, довгі „сатурнівські хвороби” відбуваються з волі Сатурна, який розганяється біля „хвоста Дракона” та інше. Це пояснюється тим, що магія на той час ще була могутньою основою природознавства.

Ю. Дрогобич постійно наголошував на вивченні природи та її законів, щоб  знання поставити на служіння людині. У віршованих посланнях до папи Секста IV писав про те, що його праці пронизані, в першу чергу, шаною та повагою до людини, що наукові знання відіграють провідну роль. Він вважав, що погода залежить від географічних широт, місцевості, що можливо передбачити  погоду за допомогою тривалих спостережень над її змінами.

Філософським підґрунтям поглядів Ю. Дрогобича на людину є його прогностичні дослідження. Завдання всього людського життя  вбачав у піднесенні рівня пізнання до першоджерела життя, пізнання Начал, які рухають усім світом. У цьому пізнанні нам допомагає астрологія, що проливає світло на осягнення промислу Божого. З огляду на це й виникають ті фундаментальні філософські питання доби Відродження,  як про свободу волі, про активне начало людської природи, що сприяє розбудові власного життя та інше. Зірками управляються справи земні. Не примушують вони, але дозволяють самим правити, а якщо раптово загрожують – люди можуть відвести ці загрози розумом.

Отже, на думку Ю. Дрогобича, саме астрономічні дані (дані науки) допомагають людині у вирішенні певних проблем, з якими вона зустрічається в житті, оскільки значення зірок відображають загальний хід розвитку матеріального світу. Він вважав, що зірки – не причина злих вчинків. Зло  –  від лихих потягів людини. Значення астрології в тому, що вона дає змогу визначити певну засторогу, або надихнути на вчинок.

Отже,  принагідно українському філософу, знати як  зірки впливають на долю, вміти застосувати це знання в особистому житті під час вибору стратегії поведінки та цінувати це мистецтво, вбачаючи в ньому унікальність людської особистості  – ось та філософська основа його розуміння образу індивідуальності та неповторності людини. Згодом аналогічні думки буде висловлювати один з стовпів італійського Відродження Томмазо Кампанелла (1568-1639), який у  „Метафізиці” зауважував, що про божественність людини свідчить і пророчі (чаклунські) мистецтва, коли подібно Богу передбачають майбутні події, хоча й обумовлені Богом, але це не доказує, що пророцтва не божественні. Також, що окрім того великою мірою доказує божественність людини  астрономія, бо це він позначає в небі коло, рух зірок та  передбачає строки місячних й сонячних затемнень, сходження світил та їх імена, вплив на водні, земні й людські речі та поясняє, які зірки до яких речей воліють симпатію чи апатію.

Приклад діяльності Ю. Дрогобича вказує стан української філософської думки в епоху Ренесансу.

Астрологія в Нову епоху.

У XX столітті астрологія пережила справжній розквіт разом зі всілякими окультними й містичними вподобаннями. Основу сучасної астрології країн Заходу складає астрологія й багатобожжя древніх вавілонян, греків та римлян, хоча астрологи не вірять більше, що зірки та планети суть божества. На теренах України в цей час насаджуються інші принципи світосприйняття, які відрізняються від притаманного їх бачення в традиції нашого народу. Відбувається це через прихід до влади юдейської секти сатаністів, які назвали себе марксистами-ленінцями й з часом поширили своє вчення в значні маси населення не тільки в Україні, але й серед різних народів світу.

Як сказав англійський письменник-християнин Г.К. Честертон, що коли люди перестають вірити в Бога, вони починають вірити у все решту. Ми мали можливість пересвідчитись у справедливості цього вислову, коли насильницьки втрачена віра в Бога. Більшість населення Радянського Союзу вірило „у все” – в світле комуністичне майбутнє, в перевагу соціалістичної системи, в непогрішимість батьків-засновників комунізму, в правдивість друкованого слова й тому подібне. Звичайно, й у всесилля науки, яка могла пояснити всі тайни світобудови та творчо перетворити дику природу й людство, привівши його до комунізму.

Скасування чи підміна релігійної традиції християнського устрою життя призвела до того, що нові покоління тієї країни, які вже не могли пам’ятати різні народно-християнські традиції, або ж не хотіли, розпочали придумувати нові, здебільшого недосконалі й такі, що суперечать здоровому глузду. Наприклад – у день весілля подружжя разом з весільним поїздом в якому більшість його учасників уже напідпитку та, звісно, веселі й життєрадісні, бо цього вимагає це свято, приїздили до Могили невідомого солдата – місця скорботи, й галасливим натовпом, часто зі сміхом та веселощами, покладали квіти до цієї могили.

Впродовж тривалого часу гонінь на церкву й православну віру, що виходило з радянської влади, наука використовувалася для нищення релігійного уявлення про життя, як „науково недоказаного”, а „відсталого” й „середньовічного”. Проголошувалося, що віра  походить від невігластва та мракобісся та що „світло науки” розсіє „релігійні навіювання й забобони”.

Одначе, хоч би трохи уважна та розсудлива людина не могла не помітити, що багато оточуючих її феноменів виходять за рамки наукових знань. Також спрага духовного, а це звичайний стан людської душі, не могла задовольнитися плоским матеріалістичним поясненням. Коли наука проголошувалася всесильною, вона повинна була б надати відповідь на все. Ось тому, чим далі, тим більше набували розповсюдження псевдо наукові переконання та вірування – в темні пророцтва Нострадамуса, в контакти з прибульцями, в надприродні властивості утаємничених індійських йогів, у чарівне діяння різних контактерів, гіпнотизерів та екстрасенсів, у чудодійну силу роздільного харчування, ну, звичайно, в першу чергу, в можливість дізнатися про свою долю за непогрішимими вказівками зірок – тобто в астрологію.

Ще за радянської доби астрологічна тематика й термінологія набула розряду завидної популярності. Місцеві художники прикрашали мозаїчні панно в палацах піонерів, будинках культури й санаторіях Дівами, Вагами, Скорпіонами, Левами тощо. Знаки Зодіаку виготовлялися в благородних металах у вигляді кулонів та інших нашийних прикрасах, що набуло певної популярності серед населення. На початку Перебудови астрологічні прогнози протурили шлях на сторінки друкованих видань та екрани електронних засобів масової інформації.

Суспільство було настільки приучене до науко-поклоніння, що будь-яка, навіть поверхнева наукова образність, викликала почуття довіри. Але справжня неідеологована наука має справу з об’єктивними постулатами. Це ріднить її зі справжньою вірою й робить непримиренним ворогом різного роду забобонів. Ось чому, коли рухнув радянський ідеологічний диктат, то на його обломках розцвіла ядовита поросль окультизму, пробуючи підмінити собою справжню віру, розпочалися спроби задушити й справжню науку.

У ХХ столітті теми про астрологію все частіше заполоняють сторінки видань. Всілякого виду гороскопи стали чи не „найчитабельнішими” матеріалами. Хтось цікавиться, як йому поводитися того чи іншого тижня, хтось шукає свого коханого, а когось просто приваблюють ці таємничі космічні сили. Зараз законодавчо справа астрологів не заборонена, як і близька до неї – справа чаклунства. По селах ще й досі живуть бабки, які зцілюють, варять чар-зілля, просто пророкують. І через те, що часто за їх допомогою звертаються люди, то подібних „фахівців” стає все більше.

Гороскопи налаштовують людину на певний лад. Хтось дорікне – це ж нормально, коли людина, прочитавши, що зорі віщують небезпеку, буде обережною. Так. Але обережність надто теж не дуже корисна, бо вона надає людині невпевненості й, тим більше, не завжди виправдана. Іноді людина могла б ще більше утвердитися, довести свою правоту, відзначитись в якихось благих ділах, а та обережність, яку пророкує їй гороскоп, стримує та змушує іноді жити в якійсь боязні. Адже, якщо ми надіємося на Бога, то нічого не страшне. Хтось скаже, що коли гороскоп віщує добре, то людина більше спокійна, налаштована на краще, яке обов’язково здійсниться. Іноді так. Але гороскоп – річ не досконала, тим паче сьогоднішні газетні та журнальні гороскопи, які або „витягають” з Інтернету, або складають самі журналісти, щоб на час виходу видання не здаватися відсталим від інших. До того ж, „щасливий” гороскоп теж може нашкодити – іноді людині треба бути дійсно обачною, щоб не потрапити в халепу. Часом її треба застерегти, а не втішити брехливими передбаченнями. І тут знову – сила Сатани.

„Лише приблизний підрахунок коштів, які обертаються в сфері світового астрологічного бізнесу, нараховує 400 мільйонів доларів США щороку. Біля 4 мільйонів осіб, принаймні два рази за рік, звертаються до астрологів, ясновидців, сплачуючи при цьому від 10 до 100 доларів США. В розвинутих країнах кількість фахівців-ворожбитів сягає 10 й більше тисяч. У Франції їх більше 10 тисяч, якщо брати до уваги інформацію з декларацій про доходи. Насправді ж їх понад 30 тисяч, з яких 20 тисяч заробляють цією справою підпільно, не сплачуючи жодних податків”.

Астрологія є складовою вчень й практики багатьох сект та груп неопоганського руху „Нью ейдж”. ЇЇ використовують різноманітні чаклуни, маги, окультисти, кабалістики й теософи. В сучасній Європі також, як і в Америці, астрологія користується великою популярністю, вона стала найрозповсюдженішим методом передбачення долі в наш час. У країнах, де формальна більшість складають християни, значна частина людей у той же час вірять в астрологію. В США таких 40%, у Франції – 53%, у Німеччині – 63%, у Великобританії – 66%, у Російській Федерації – понад 40%. У США більш, ніж 200 тисяч астрологів з яких, як мінімум, 12 тисяч професійних. Щорічний обіг індустрії ворожіння на зірках – сотні мільйонів доларів. Приблизно таке ж положення в Канаді, Англії, Франції, Німеччині та й в багатьох інших країнах.

Зараз у світі діє безліч астрологічних центрів та шкіл, які часто ворогують між собою. На пострадянському просторі особливо відома школа Павла Глоби, яка являє собою синкретичну псевдозороастрійську секту. В світі існує декілька астрологічних громад та асоціацій, у тому числі й „Американська федерація астрологів” та „Міжнародне суспільство наукових астрологічних досліджень”. Величезними тиражами виходять різноманітні астрологічні часописи. Більшість газет в Україні публікують гороскопи. Мільйони людей купують книги з астрології та навіть збірки гороскопів для домашніх котів та собак.

Над вірою сміючись, храми руйнували, релігійні книги спалювали. Вакуум, що утворився в душі, намагалися заповнити атеїстичним маренням, матеріалістичним безглуздям. І багато людей у силу свого виховання прийняли це й стали цим жити. Зараз божевілля цих ідей стала очевидна для всіх. Сучасна людина потягнулася до духовного життя, а їй відразу пропонують нову „духовну їжу” – окультизм.

Неозброєний християнською вірою, знанням Священного Писання та пророцтв про майбутнє світу й пришестя антихриста, сучасна людина часом не в змозі вірно оцінити нав’язаних їй окультних вчень. Зголодніла за духовністю людина поглинає різну містичну отруту, пропоновану їй відповідними силами. Цим користуються уловлювачі душ, що навіть часто й не ховають своїх намірів. Вони прагнуть виховати новий тип людей „з окультними властивостями”, у тому дусі, котрий визначить можливість приходу лжемесії, антихриста, що спробує, як і передвіщено в Апокаліпсисі, знищити християнство й насадити інший тип релігії, що полягає в поклонінні йому, антихристу.

Серед сучасних українських псевдо релігій можна навести приклад секти послідовників вчення Ольги Асауляк, яке не являє собою нової систематичної філософсько-релігійної доктрини. Це – еклектична суміш з елементів східних містичних практик та вчень різних часів й народів, розведена християнською символікою та термінологією. Важко сказати, яких тільки елементів у ньому немає. Але, все ж таки можна визначити основні переважаючі складові вчення Ольги Асауляк, як таке, що засноване на псевдо-гностицизмі орігеністів, вченнях Стефана бар-Судаїлі та Вардесана, а в певних пунктах воно повторює єретичні думки Маркіона, Манеса та інших.

В основі єретично-міфічного вчення Стефана бар Судаїлі закладений пантеїстичний принцип – будь-яке єство співприродне Божественній сутності. Поширення цього вчення, що провадиться школою Ольги Асауляк пагубне для православного християнина, оскільки взяте воно з вчення єретичного орігенізму, заснованого Стефаном бар Судаїлі. Відчутний вплив думок самого Орігена в твердженні Ольги Асауляк про передіснування душ. Вчення Орігена було засуджене на П’ятому Вселенському соборі (553 р.). Вона вважає, що душі вже створені раніше й перебувають у „предвічному сяйві Трійці” й втілюються в земні тіла та стають людьми й так далі.

Основою майже всієї стародавньої християнської єресі, на які спирається Ольга Асауляк, є таємне єврейське вчення Кабала. Воно виникло на межі нашої ери в середовищі освічених юдеїв й увібрало в себе ідеї того часу. Можна знайти в ньому схожість з буддизмом, даосизмом, з грецькою філософією, з єгипетською та халдейською магією. Пізніше Кабала стала основою більшості „таємних вчень” – від першої християнської єресі, гностицизму та герметизму до середньовічної астрології, алхімії та сучасної магії. В Кабалі міститься ключ до розуміння масонського езотеризму.

Розглядаючи чимало положень з вчення Ольги Асауляк, що названо Школою єдиного принципу (ШЄП), простежується небезпідставний потяг її самої до „таємного єврейського вчення”. Кабалістик, як і Ольга Асауляк, вважають, що Мойсей у П’ятикнижжі (Торі) приховав від непосвячених „таємне знання” про будову матеріального та духовного світів, засоби проникнення в світ духів та керування ними. Вся Кабала побудована на паролях (кодах), до яких вдавалися пізніше також і гностики.

Довідавшись про „таємні знання” та про можливості сенситивних осягнень, людина, не очистившись від гордині та марнославства, забажала будь-якою ціною досягти їх. Звідси справжній бум новоявлених екстрасенсів кінця 80-х і початку 90-х років ХХ століття.

Не є виключенням й сама Ольга Асауляк, яка має так звані контакти з „невидимими друзями” розпочинаючи від 1992 року. Скориставшись ослабленням Православної Церкви, яка з великими труднощами почала підніматися з руїн, спричинених 70-літнім пануванням войовничого атеїзму, та часом неготовністю її служителів швидко створити масштабну альтернативу зруйнованому радянському матеріалістичному світогляду, Ольга Асауляк та подібні їй лжевчителі та сектанти швидко знайшли свою нішу.

Шукаючи істину людський розум знаходив не істинне догматичне Православ’я, а сурогатні містичні засоби „осягнення” Бога. Таким чином, не будучи ніколи причетними до церковного життя та самої Православної Церкви, люди потрапляли до антицеркви лжевчителів та через призму їхнього викривленого вчення ознайомились з псевдоправослав’ям.

Особливістю вчення Ольги Асауляк є те, що вона видає його в цілому за вищу стадію розвитку християнства, подає як надрелігійне християнство. Спрямовуючи своїх учнів до храмів, вона дає їм окультне (поганське) чи магічне тлумачення всього побаченого там. Відомо, що той, хто сповідує вчення новітніх псевдо пророків чи читає гороскопи, відкриває шлях до свої душі злим силам.

Передбачити щось особливе не беруться навіть найіменитіші астрологи. Згадаймо хоча б президентські вибори між Леонідом Кучмою та Петром Симоненком, коли Павло Глоба поклав у конверт аркуш з указаним прізвищем переможця. І розголосили напис лише після перемоги Кучми. Упевнений у собі астролог мав би ще до виборів назвати Кучму, адже тоді не треба було бути великим політиком, аби вгадати переможця. Не збулось пророцтво Глоби, що наприкінці 90-х років знову настане вік політичної кар’єри Горбачова.

Ось такі новітні хитросплетені шарлатанські псевдовчення, з застосуванням витяжок з магії, астрології й інших окультних вчень, обступили душу сучасного православного християнина.

Наведемо також приклад відомих та популярних в новітній час астрологів вже згадуваних вище подружжя Глобів. Вони часто виступають в теле-радіо передачах з лекціями з астрології, широко розказують на цю ж тему в друкованих виданнях, накрили чи не всю Росію й Україну мережею астрологічних шкіл. Хто ж вони такі та яке в них завдання?

Спочатку надамо слово їм самим. В журналі „Работница” в статті „З ким розмовляють зірки” ми читаємо „Пращури Павла по материній лінії – перси з роду гебрів (гебреї-юдеї) в Ірані – здавна присвячували своє життя астрології; дід також навчав Павла астрології, а вмираючи дід передав онуку слова-пароль, який відкриває учню доступ до вчителів – великих астрологів… Та заповідав їх шукати в Індії”. Коли Павло виріс, то відправився в Індію про що він говорить: „Я знайшов вчителів, які признали мене – заповідані слова-пароль допомогли. Допустили до вчення самого сакрального, яке передається тисячоліттями з вуст в уста, надали книги… навчили, як знайти дружину й добавили, що коли ваші життя поєднаються, ти посвятиш її в те, чим володієш сам й на вас буде покладена велика місія”.

Як видно зі сказаного Павлом Глобою, ним був послідовно пройдені всі види ритуальної магічної посвяти  в „утаємничені знання”. Перше – предки перси-гебреї, потомственні астрологи, в яких утаємничені знання завдяки навчанню та посвяти передавалися з покоління в покоління. Дід, помираючи, передає заклинання, які відкривають шлях до вчителів, тобто магів високої ступені посвяти, в яких астролог початківець має здійснити відповідне стажування.

Друге – Павло їде в Індію, чинить заклинання, з’являються вчителі й Глоба проходить новий курс магічної освіти, отримує високу ступінь посвяти, забезпечується необхідною літературою й посилається з великою місією в країну, де ще не розвинулася астрологія.

Щоб легше було здійснити задумане, йому підшуковується за допомогою відповідних сил дружина, яку він повинен посвятити в те, чим сам володіє.

Придумавши собі «легенду», Глоба підкидає її на загал. Далі відбувається найстрашніше. З радістю для нього надаються сторінки журналів та газет, в телеканалах відкривається телепрограма під рубрикою „Школа астрології”. Глобами проводиться мовлення на обширний загал для пропаганди астрологічних ідей. Країна покривається мережею шкіл, де люди слухають плівки, намовлені астрологами Глобами, а після цього активно долучають до заняття астрологією своїх рідних й знайомих. Та магічна отрута, великою частиною завдяки якій певно й загинув допотопний світ, все більше й більше заполоняє розум й серця мільйонів людей, відповідно формуючи їх свідомість та стиль поведінки в суспільстві.

І це твердження не голослівне. Як приклад наведемо твердження Тимура Свірідова, одного з яскравих представників школи Глоби. В статті „Що нам говорить Водолій?” він стверджує, що сьогодні на планеті формується новий тип людей, нова раса, яка буде наділена невідомими нам здібностями – окультними… І нам потрібно розвинути в людей потужне астрологічне мислення. А Павло Глоба передбачає, що в 1999 році прийде Месія, який народиться в Росії й надасть новій „Епосі Водолія” своє світобачення, інший тип релігії.

Це є свідченням, що пропаганда астрології та магії грає відповідну роль та має свою обумовлену мету – астрологія та магія покликані стати ще одним засобом у формуванні людської свідомості в нехристиянському, демонічному дусі. Шириться атака окультизму на сучасний світ, безкомпромісна боротьба за завоювання людських душ, яка відбувається на попередньо підготовленому тлі безбожжя.

Не озброєна християнською вірою, знанням Святого Письма та пророкувань про майбутнє світу й пришестя антихриста, сучасна людина не завжди здатна оцінити накинутих їй окультних вчень. Духовно висаджена, вона всмоктує різні містичні отрути, які пропонуються відповідними силами. Цим користуються ловці душ, які подібно Свірідову навіть й не приховують своїх намірів. Їм потрібно виховати новий тип людей з окультними здібностями. Потрібно виховати людей в тому сенсі, що надасть можливість приходу лжемесії-антихриста, який прагнутиме, як і написано в Апокаліпсисі, згубити християнство й насадити інший тип релігії, яка обумовлює в своїй основі поклоніння йому, антихристу.

Все це потребує в сучасний час особливої пильності, уважності християнина до себе й до всіляких проявів зовнішнього світу, необхідно пам’ятати, що боротьба йде не на життя, а на смерть, при цьому – смерть вічну для збочених з вірного шляху та, як сказав апостол Петро: „Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти. Станьте проти нього міцною вірою, знаючи, що такі самі страждання трапляються і з вашими братіями в світі”.(1 Пет. 5, 8, 9)

4. Церква, наука й астрологія.

Церковні та наукові уявлення про астрологію

Вчення Миколи Коперніка призвело до переосмислення матеріальної світопобудови й релігійного світогляду щодо устрою Всесвіту, а також змусило теологів уважніше відноситися до Святого Письма де образність, а не буквальність відіграє сакральне значення в прочитанні його текстів. І справа була не тільки в тому, що руйнувалася релігійна карта світу, руйнувалися уявлення, які церква оголосила абсолютною непогрішимою істиною, а це не могло не викликати сумніви в непогрішимості й інших релігійних догм. Розпочався процес поступового ослаблення релігійної влади над умами людей, вивільнення мас від впливу „релігійних забобонів”, які мали місце в середні віки. Йдеться про помилки в трактуванні церквою матеріального світу, що підпорядковане законам природи, а також упереджене ставлення непогрішимості церкви в своєму трактуванні всіх без винятку питань – не тільки сугубо релігійного напрямку, але й природознавства, що є, в принципі, хибним явищем тогочасся, бо церква покликана до задоволення людства саме сакральними, а не матеріалістичними вченнями.

Як же розвивалися стосунки між церквою та наукою від середньовіччя до наших часів? Внаслідок діяльності Коперніка, Бруно, Галілея церква вже в середні віки була змушена певним чином переглянути свої позиції. А в подальшому зміна історичних умов не раз змушувала захисників, можна сказати, примітивного сприйняття релігії пристосовуватися до нових обставин. Особливо виразно цей процес пристосування можна простежити на прикладі католицької церкви.

Минає два сторіччя, настає ХІХ вік. Нова капіталістична формація завойовує провідні позиції в суспільстві, зростає й роль науки. Католицька церква не може ігнорувати цю обставину. І на Ватиканському соборі в 1869-1870 роках було проголошено тезу про можливість пізнання Бога природним світлом розуму через пізнання сучасного світу. Але на той час це була ще не стільки спроба зблизити релігію з наукою, скільки відображення прагнення церкви нейтралізувати значення наукових відкриттів, запобігти їх впливу на уми людей. Тому настійливо повторювалося, що не слід покладати особливо великі надії на людський розуму та всіляко підкреслювалось, що наука не повинна вступати в суперечність з істинами віри, а лише сприяти їх обґрунтуванню.

Було урочисто заявлено, що церква позитивно оцінює науковий прогрес й віднині не зазіхатиме на свободу наукового дослідження та самостійність науки.

У листопаді 1979 року черговий глава римської католицької церкви Іван Павло ІІ уперше офіційно визнав, що великий італійський вчений Галілео Галілей несправедливо постраждав внаслідок переслідування з боку церкви. Папа заявив, що інквізиція силою примусила Галілея відректися від вчення Коперніка.

Якщо наукова теорія правильно відображає певне коло природних явищ та зв’язки, що діють між ними, то вона здатна передбачити й такі явища, які існують, але ще не відкриті. Іншим словами, наукова теорія має велику евристичну силу, вона не тільки пояснює, а й організовує відкриття нового, певним чином спрямовує наукову діяльність, допомагаючи усвідомлено шукати нові факти.

Що ж до релігійних пророцтв, то вони ґрунтуються не на знанні, не на вченні властивостей навколишнього світу, а на промислі Божому. Отже, немає нічого дивного в тому, що подібні пророцтва мають неабияку завбачливу силу. Головна мета релігійних пророцтв не справити враження на релігійних людей, а зміцнити їхню віру, спонукати ще більш ревно дотримуватися настанов церкви, виконувати релігійні обряди. Католицькі теологи говорять приблизно так – та обставина, що Всесвіт перебуває в стані безперервної еволюції, що в ньому безнастанно виникають нові структури, незаперечно й неспростовно свідчить про творення яке триває, про те, що все в світі перебуває в стані безперервного винаходу вищою надприродною силою – Богом.

Релігія – це складне соціальне й духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси вказують на її зв’язок з розвитком суспільств – певної самовідтворюючої системи де один елемент пов’язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються й на історичній еволюції релігійних вчень зміст яких становить основу релігійних вірувань. Навіть Фрідріх Енгельс писав з цього приводу: „В чому ж був вихід, в чому було спасіння для знедолених, пригнічених та бідних – вихід, спільний для всіх цих різних груп людей зі сторонніми та навіть протилежними один-одному інтересами? І все ж таки знайти такий вихід було необхідно для того, щоб всі вони стали охоплені великим революційним рухом. При тодішньому положенні речей вихід міг бути тільки в області релігії”.

Релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, яка розвивається разом з ним та впливає на людську свідомість. Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реальних речей та явищ, що оточують людину. Другі пізнаються лише через одкровення Бога за допомогою церкви.

Фома Аквінський, використовуючи вчення Аристотеля, розробив систему п’яти доказів буття Бога засобами людського розуму та на основі вивчення природних явищ.

У світі все рухається, тому повинен існувати „першодвигун” яким є Бог.

Одна природна річ обумовлює іншу. В світі загальна спричинювана обумовленість. Такою першопричиною є Бог.

Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі собою, вони повинні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.

Різні речі містять в собі й різні ступені вдосконалення. Про них можна говорити лише в порівнянні з чимось більш досконалим. Такою абсолютною досконалістю є Бог.

Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до відповідної мети. Таким початком є Бог.

Наука, філософія, та релігія вивчають одну й ту саму проблему, тільки на різних рівнях. Розум наука охоплює лише сферою зовнішнього досвіду, а релігія володіє абсолютною істиною. Наука – це нижчий вид знання, релігія – вищий.

Що стосується відношення церкви до астрології, то воно також досить неоднозначне. Наприклад, видатний теолог та вчений середньовіччя, домініканський монах з Кельна Альберт фон Больштедт (1193-1280), більше відомий як Альберт Великий, першим висловив думку, що на внутрішньоутробний розвиток дитини впливають почергово всі планети. Його учень, також домініканський монах та видатний релігійний мислитель Фома Аквінський (1225-1274) у своїй теологічній праці „Summa Theologiae” розглядає астрологію як частину відносин між людиною та космосом. Він наголошує, що пророцтво та передбачення майбутніх подій за положенням планет можливе, оскільки вміння передбачати те, що можливо передбачати, належить до тієї галузі знань, яка лежить у площині можливостей людського духу і є одним з показників людської мудрості.

До цього можна додати, що астрологією займалися римські папи, як наприклад Сильвестр II, Іоанн XX, Іоанн XXI, Юліан II, Павло III, Лев X. Взагалі можна відзначити, що Римо-католицька й Греко-католицька церкви виявляють значно більшу толерантність до астрології, порівняно з православною церквою. На сучасному етапі вони взагалі виявляють більшу толерантність до інших філософських течій та поглядів.

Вчення про карму (і астрологія зокрема) цілковито суперечить християнству, але община Євсеїв використовувала деталі з астрології, адже вони складали гороскопи, зокрема для неофітів (з метою їх самовдосконалення та усунення вад характеру самими неофітами). Деякі фрагменти таких гороскопів збереглися в Кумранських рукописах.

Що ж стосується вчення про карму й реінкарнацію, яке присутнє як в астрології, так і в східних філософських системах, та яке несумісне з християнством, то доречно згадати, що так було не завжди. Тільки в 553 році, на II Вселенському Соборі в Константинополі це вчення було остаточно відкинуте та засуджене як єресь. Цей Собор взагалі оголосив усі інші філософські течії в релігії єрессю.

Якщо ж проаналізувати основні причини претензій зі сторони церкви до астрології, то ці претензії полягали в тому, що деякі астрологи вважали долю людини фаталістично детермінованою, незалежною від самої людини, в той час як християнська релігія вчила, що Бог дав людині свободу вибору. З другого боку, астрологічні прогнози нібито були засобом уникнути можливих неприємних подій, в той час як церква вчила смиренно переносити всі незгоди, розглядаючи їх як кару за гріхи.

У Біблії погляд на Всесвіт радикально не змінюється. Земля посідає місце в центрі Всесвіту. Це, звичайно, є образним значенням Землі, як центру осідку розуму людського, бо тільки планета Земля у Всесвіті населена розумними матеріальними істотами – людьми. Твердження фантастів та фантазерів про існування розумного біологічного життя в космосі не витримує ніякої критики, бо немає цьому ніяких підтверджень і в наукових колах, і в християнському вченні. Можна сказати, що зараз немає, а завтра будуть. Це так, абстрактне мислення дозволяє це, але такий плин думки суперечить основам християнського світосприйняття світопобудови, що відкрито людині завдяки Промислу Божому і про що викладено в християнських Святих Книгах. Стосовно осідку ангелів, то зараз нам це не дано познати, але вони й не асоціюються з космічними біологічними мешканцями.

Сумніватися в помилковості Святого Письма немає підстав навіть з точки зору „розумного матеріалізму”. Адже, те, що колись трактувалося церквою як істина, а потім, з розвитком наук, виявилося або недосконалим, або й невірним не є доказом не ідеальності основ Святого Письма, бо й після наукових винаходів Святе Письмо не спростовується, а навпаки – ще більше підтверджується його істина. Прикладом можемо навести дні творення Всесвіту, Землі й всього, що там є. Адже ці дні творення відповідають, обумовленим наукою, епохам та послідовності „зародження” космосу, Землі, рослинного й тваринного світу, а також „Homo sapiens” – людини розумної. Як було зазначено вище, Біблія – невичерпна криниця пізнання Всесвіту завдяки її символічності.

„Бог створив небо і землю” – стверджує Біблія вже з перших сторінок Книги Буття. Тому тільки Творець гідний поклоніння. І якщо зорі світять, то це Бог наділив їх такою властивістю, а якщо вони й втручаються в життя Його народу – то на це також є воля Божа. Зорі – це не боги, як у старих вавилонських текстах, а Господні слуги.

В Ізраїлі чаклунство було заборонено, а за астрологічну практику суворо карали. Той, хто хотів дізнатися про своє майбутнє, міг звернутися тільки до єрусалимського храму. Тут це питання адресувалося до самого Господа Бога через посередництво священика. Існував ще один „законний” шлях пізнання свого майбутнього – звернутися до справжнього пророка.

Боротьба проти астрології тривала дуже довго. Особливо виступили проти цього святий Василій та святий Августин. Для святого Августина астрологія є водночас єрессю та богохульством, оскільки відповідальність за людську гріховність вона покладає на Бога, бо астрологи вважають, що на небі існує невідворотна причина, яка зумовлює нашу гріховність, а саме: Венера, Сатурн або Марс схиляють нас до тих чи до інших дій, переклавши відповідальність за це на Того, хто створив небо й зорі і хто через посередництво колообігу зірок керує всім.

Інтерес до астрології зростав у XII столітті, особливо в Франції. Однак не всі вчені вірили цій „науці”. Досить поміркованим був Фома Аквінський. Гороскопам він присвятив дві праці – „Про долю” та „Про астрологічні судження”. В останній він відзначає, що коли людина зважає на мову зірок у питаннях, які стосуються, наприклад, можливості негоди, захворювання, якості майбутнього врожаю та інших речей, що залежить від пізнаних природних причин, в такому разі немає жодного гріха, оскільки всі люди зобов’язані враховувати „волю неба”. З іншого боку дуже важливо утримуватися від думки, що воля людини залежна від астральної необхідності, адже, якби то була правда, не розумно було б вважати людські вчинки добрими або злими, похвальними або такими, що заслуговують на покарання. Тому звертання саме з цієї причини до гороскопу є великим гріхом.

Отці Церкви впродовж усієї її історії також приділяли велику увагу боротьбі з чаклуванням та астрологією. Вони вказували на фаталізм астрології, непряме виправдання нею зла.

Блаженний Августин, єпископ Іпонійський: говорить, що астрологи приписують небесним тілам причину того, що підвладне волевиявленню кожного з нас, тобто причину схильності до чеснот чи до пороків. З одного боку смішно заперечувати їм, а з іншого, оскільки багато хто вражені цією оманою, сама необхідність вимагає не залишати цього в мовчанні. Але в словах цих звичайно багато нерозумного, а набагато більше нечестивого. Тому що злотворні зірки причину своєї злотворності переносять на Творця свого. Якщо зло для них природне, то Творець – творець зла. А якщо вони робляться злими зі своєї волі, то вони живі істоти, обдаровані сваволею, що піддаються невимушеним та вільним прагненням. Стверджувати ж це про речі неживі є вершиною божевілля.

Потім, наскільки безглуздим є твердження, що зло й добро припадає кожному не за його достоїнством, але через те, що зірка стає благотворною, бо знаходиться в такому-то місці. І що вона ж робилася злотворною, тому що стикається з такою-то зіркою чи групою зірок. І знову негайно забуває свою злоякісність, якщо трохи ухилилася від відомої фігури!

Окрім цього, якщо початок вчинків порочних та доброчесних не від нас залежить, але є наслідком народження, то даремно існують законодавці, що визначають, що нам робити та чого уникати, даремно існують і судді, що нагороджують чесноту та карають порок. Ні злодій, ні убивця не винний у злочині, бо йому, якби й хотів, неможливо було утримати руки, бо до цих вчинків неминуче спонукувала його необхідність. А хлібороб збере рясні плоди, насіння не кидаючи в землю та не поточивши коси, а купець збагатиться чи хоче того він, чи ні, тому що доля збере йому купи грошей.

Великі ж надії християн обернуться в ніщо тому, що ні праведність не буде вшанована, ні гріх засуджений, тому, що люди нічого не роблять за власної волі. Отже. там де панують необхідність та доля, там немає ніякого місця нагороді за доброчинність, а саме це складає перевагу правосуддя.

Царства людські влаштовуються взагалі божественним провидінням. Якщо ж хто-небудь приписує це долі на тій підставі, що ім’ям долі називає саму  волю чи силу божественну, такий нехай думку стримає, але вислів її виправить. Бо навіщо йому не сказати відразу ж того, що він скаже після, коли його запитає хто-небудь, що він розуміє під долею? Адже коли люди чують це слово, вони, відповідно до звичайного вживання його, розуміють під ним не інше, як вплив відомого розташування зірок у той момент, коли хто-небудь народжується чи зачинається.

Цей вплив деякі вважають незалежним від волі Божої, а деякі стверджують, що воно саме на ньому й ґрунтується. Ті, котрі думають, що зірки без волі Божої визначають, що ми будемо робити, які будемо мати блага чи які потерпимо нещастя, повинні бути предметом відрази для всіх, не тільки для сповідуючи істинну релігію, але й для тих, котрі бажають бути шанувальниками яких би то не було, хоча б і помилкових, богів. Тому, що подібна думка ні до якого іншого наслідку не призводить, як до того, що не потрібно рішуче шанувати чи молити ніякого бога.

Ті ж інші, котрі ставлять у залежність від волі Божої розташування зірок, і що визначають певним чином, яким хто буде та що з ним трапиться доброго чи поганого, ті, якщо думають, що вищою божественною владою надана зіркам така влада поганять небо, тому що за їхньою уявою виходить, що, в свого роду, ясновельможному сенаті небесному та світлій небесній курії визначається, що повинні бути вчинені лиходійства.

Також, яке місце залишається промислу Божому про справи людські, котрим надається небесна необхідність, коли Господь є Господь і зірок, і людей? Якщо ж скажуть, що зірки, хоча й отримують владу від верховного Бога, визначають вищезгадане не за своєю волею, а при відомому сполученні неминучих умов виконують тільки Його веління – в такому випадку чи не варто відразу про самого Бога думати те, що виявилося найвищою мірою невартим приписувати волі зіркам?

Скажуть, що зірки скоріше позначають згадане, ніж роблять його так, що відоме розташування їхнє є як би свого роду відома фраза, що пророкує майбутнє, але не вирішальна для нього. Дійсно, такої думки трималися деякі досить вчені люди. Але в такому випадку виходить, що вони ніколи не могли пояснити, звідкіля в більшості випадків така різниця між близнюками в житті, у діяльності, в пригодах, у заняттях, у мистецтвах, у суспільному становищі та в інших умовах життя людського, бо багато людей, які чужі їм у цьому відношенні бувають на них більш схожі, ніж самі близнюки один на одного, хоча вони в народженні бувають відділені самим незначним проміжком часу, а зачинаються в один навіть момент? Ось так пояснює питання астрології блаженний Августин, єпископ Іпонійський.

Тертуліан у своїй праці пише, що між різними людськими заняттями не можна не помітити деяких мистецтв чи професій, що сприяють ідолопоклонству. Про астрологів навіть говорити не варто, але тому що один з них надумав виправдати себе в тім, що продовжує займатися цією професією, то слід сказати кілька слів з цього приводу. Зауважимо, що поміщати імена поганських богів на небі, приписувати їм як би всемогутність та відхиляти людей від піднесення молитов Богу, вселяючи їм віру, начебто їхня доля однозначно визначена зірками, а все це є рівнозначне поклонінню поганським богам. Астрологія в цьому випадку уподібнюється падшим ангелам, що відійшли від Бога для зваби роду людського. Якщо магія підлягає засудженню, а астрологія її різновид, то разом з видом підлягає осуду і різновид. Так з часу появи Євангелія всякого роду софісти, астрологи, чаклуни, маги повинні бути неминуче покарані.

Татіан у „Слові проти еллінів” пише, що: „Демони зробили людей жертвою свого відступництва. Вони, показавши людям порядок розташування зірок, як ті, що грають у кості, ввели долю, яка далека справедливості, тому що і суддя, і підсудний такими зробилися за визначеністю долі, яку демони винайшли. Підставою до цього для них послужило поміщення тварин на небі. Тому що вони удостоїли небесної почесті тварин з якими жили після повалення з неба, плазуючих, що плавають у водах, чотириногих, живучих у горах – це для того, щоб думали, що й вони перебувають на небесах і щоб за допомогою розташування зірок переконати, що життя на землі, не завжди логічне та передбачуване, може бути наперед визначеним. Таким чином, чи гнівливий хто чи терплячий, помірний чи не помірний, багатий чи бідний хто  таким буває від призначення тих, котрі мають у своєму розпорядженні народження та що розподіл Зодіаку є справа богів. Якщо світло одного з них, як говорять, сильніше, то він віднімає славу в інших, а хто переможений нині той знову може бути переможцем. Вони з задоволенням займаються семи планетами як гравці в кості. Але ми вище долі і замість блукаючих демонів знаємо одного Господа незмінного і, не підпорядковуючись долі, відкидаємо і її основоположників”.

Мінуцій Фелікс у своєму творі „Октаві”, говорячи про римські гадання та пророкування пише, що коли в рідкісних випадках ці пророкування й збувалися насправді, то це можна пояснити тим, що між безліччю помилкових пророкувань яке-небудь з них випадково могло б потрапити в істину і, що чаклуни й астрологи, які промишляють пророкуваннями, не тільки знають демонів, але й за допомогою їхньою чинять усі свої витівки, схожі на чудо, бо за їхніми настановами та впливом вони роблять свої чари, змушують бачити те, чого насправді немає чи навпаки не бачити того, що є. Перший з таких магів за словами та справами своїми є Сосфен (Остан), тобто – той самий маг, що, як ми вже вказували, появився один з перших розповсюджувачів астрології в Елладі.

У першій половині ХІV століття в Україні-Русі стало поширюватися безліч марновірств. Мудреці, що приїжджали з Заходу, привозили з собою багато книг з астрології та інших окультних наук. Великим захисником віри православної проти пагубних марновірств став Преподобний Максим Грек. Він написав цілий ряд слів та послань проти астрологів. Ці його твори не втрачають своєї актуальності й у наш час.

От назви деяких його творів проти марновірств та марновірних вчителів. „Про те, що Промислом Божим, а не зірками щастя й людська доля влаштовується”. „Проти тих, котрі намагаються за допомогою спостереження зірок пророкувати майбутнє і про свобідну волю людини”. „Повчальне послання до одного князя про облудність астрології й втішливе для тих, хто в тузі живе”.

У своїх творах проти марновірств преподобний Максим Грек наводить численні приклади зі Священного Писання, з історії церковної, а також повчання святих отців церкви – святителів Василя Великого та Григорія Богослова, блаженного Августина, преподобних Максима Сповідника й Іоана Дамаскіна.

Викриваючи розповсюджувачів гороскопів, преподобний Максим Грек пише: „Божевілля їхнє і облудність незначної їхньої хитрості всякий може зрозуміти з того, що кожен з них, а їх дуже багато, описує щороку свої довгі міркування, які й пропонує для розпродажу на базарах, де всі про одне й те ж саме пишуть, і не можна знайти жодного з цих міркувань, щоб воно було згідне з іншим. Тому що кожен, розуміючи за своїм поглядом вплив тієї чи іншої зірки, порізно описує її. Цього з ними не сталося б, якби їх «наука» була істинна. А як основа в них не вірна та не тверда, то й все, що походить від них – брехливе”.

У листі невідомій особі, що супроводжувала його, він пише, що надсилає працю, яка відкидає всю принадність астрологічну і всяке чаклунське нахабство, бісами винайдене.

Преподобний Максим Грек звертається до Бога: „Як я, створений за Твоєму божественному образу й подобі, тобто вшанований даром свободи волі та одержав силу й дію блага та праведності – невже я дією якоїсь недоброї зірки можу бути схилений до здійснення зла, як безсловесна худоба, яку господар тягне на прив’язі? Ні, я ніколи не погоджуся з цим безбожним вченням божевільних зіркарів, що позбавляє мене свободи волі!”. „Тому що Творець обдарував нас свободою волі, ми владні над своїми справами. А всі зірки підлеглі тобі, тому що всі вони створені заради тебе, щоб служити тобі, а не володіти тобою”.

Хто захоплюється чаклунством, буде корисно повчання святителя Василія Великого, який закликав, що не цікався про майбутнє, але з користю має в своєму розпорядженні сьогодення. Бо яка тобі вигода передбачити майбутнє? Якщо майбутнє принесе тобі щось добре, то воно прийде, хоча ти й не знав заздалегідь. А якщо воно скорботне, навіщо дочасно мучитися скорботою? Ти хочеш упевнитися в майбутньому? Виконуй запропоноване євангельським Законом та очікуй насолоди вічними благами.

Взагалі неможливо знайти когось з християнських письменників, який би не викривав у своїх творах певного роду марновірства. І, як ми бачимо, отці церкви одностайно виступають проти астрології, викриваючи її як різновид магії, засіб спілкування з демонами, а астрологів порівнюють з падшими ангелами, які зваблюють рід людський й суворо забороняють спілкування з цими „ворогами Божими”. Особливої уваги заслуговує висловлювання Тиціана, де показано божевілля астрологів, які назвали сузір’я іменами тварин, планети – іменами поганських богів, а потім з характеру останніх стали виводити долю людини чи держави в залежності від розташування цих „небесних тварин”.

Окремою темою потрібно розглянути присутність волхвів під час народження Ісуса Христа. Декого бентежить питання, що коли астрологія основана на демонічному характері, а використання її є гріхом, то як же волхви взнали час народження Христа?

На це питання відповідь обумовлює причину, за якою чекали цю зірку на Сході та пильнували за її появою. Народження Христа пов’язують з пророкуваннями, які наведені в книгах Старого Завіту. В книзі Чисел ми читаємо: „Бачу Його, але нині ще немає; бачу Його, але не близько. Сходить зірка від Якова і постає жезл від Ізраїля…”.(Числ.24,17) У пророка Ісаї: „Постань, світися [Єрусалиме], бо прийшло світло твоє, і слава Господня зійшла над тобою. І прийдуть народи до світла твого, і царі – до сяйва, яке сходить над тобою. …усі вони із Сави прийдуть, принесуть золото і ладан і звістять славу Господа”.(Іс.60,1,3,6) У псалмі 71-му ми читаємо: „Царі фарсійські з островів дари піднесуть, царі Аравії і Сави дари принесуть”.(Псалтир.71,10) В Святому Письмі є й інші пророкування щодо місця й часу та обставин народження Христа.

З іншого боку ми повинні звернути увагу на можливостях, які обумовлюють премудрість Божу, яка могла надати можливість волфам піти до Христа. Йому одному відомі оптимальні засоби для здійснення задуманого.

З цього можна зробити висновок про волфів, які прийшли поклонитися Христу, що не завдяки магії чи астрології, а завдяки тому, що Сам Господь відкрив їм це засобами, які Він вважав за потрібне. Отже, ніякої заслуги астрології в факті приходу волфів за зіркою до місця народження Христа немає. Навпаки, Господь таким чином показав волфам, що їх заняття астрологією нічого не варте, бо де ж їх власна прозорливість щодо появи такого значимого для Всесвіту явища, як поява Віфлеємської зірки. Їх поклоніння немовляті-Христу є свідченням величі Слова Божого, а астрологічні міркування є мішура. Господь послав це їм, певно, як приклад всім астрологам та іншим магам про те, що їх заняття противне, недієспроможне.

Небо й зірки – це таке творіння рук Божих, яке видне всім. Через це в деяких випадках Господом за допомогою їх даються знамення, які передбачують важливі події в майбутній долі людства. Так, під час хресних страждань Спасителя, перед самою його смертю „…настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. І сонце затьмарилось…”.(Лк.23,44-45) Людям цим вказувалося, що людськими руками убитий Той, Який прийшов спасти рід людський, а також відкрити шлях до спасіння, до Царства Небесного. Відбулася тимчасова перемога темноти, здійснилася справа беззаконня, а в знак цього, як символ, земля покрилася темрявою.

Ми також читаємо в Євангелії про те, що під час кінця світу, перед другим приходом Христа будуть знамення на Сонці, Місяці й зірках і, що будуть страшні та великі знамення з неба. Отже, для сприйняття  Божих знамень небесних нам не потрібні „знання” астрології чи тлумачення їх астрологами. Кожний, хто прийняв Святе Письмо в серці своїм, не засумнівається в причині цих явищ.

Ми знаємо, що людям таємниці Божі відкриваються в міру їхньої духовної посвяти чи, інакше кажучи, в міру набування Духа Святого. Чим більше людина відкривається й віддається Богові, тим більше вона буде жити життям Христа, мислити, відчувати та діяти подібно Христу. Як сказано в Євангелії від Іоанна: „…хто любить Мене, той слово Моє триматиме і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього й оселю сотворимо в нього, щоб усі були єдине – як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас”.(Ін.14,23;17,21) І як сказав Святійший Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України: „Ніхто не може знати Бога, але Сам Бог відкриває Себе людині настільки, наскільки Він хоче і наскільки людина може вмістити Його в собі”.

Загальновизнаною думкою серед наукової інтелігенції, особливо технічної, є твердження, що астрологія – антинаукова за своєю суттю, і не має під собою ніякого ґрунту, відноситься до забобонів та пережитків минулого й у наш час науково-технічного прогресу не має права на існування. Причому, в залежності від рівня інтелігентності й вихованості, що, на жаль, зовсім не обов’язково співпадає з наявністю в людини диплому про вищу освіту, реакція на астрологію проявляється від саркастичної посмішки до відкритого агресивного нападу як на саму астрологію, так і на конкретних людей – астрологів. Загальновизнаною є думка, що серйозний науковець не може займатися астрологією. Особливо в цій царині відзначилися астрономи. Основною „жертвою”, як правило, є газетні гороскопи, а також астрологи, які їх складають та легковірні, забобонні люди, які ці гороскопи читають.

З точки зору більшості представників технічної інтелігенції астрологи – це люди малоосвічені, або ж шарлатани, які наживаються за рахунок довірливості та необізнаності пересічних людей. Поряд з цим важливим аргументом з боку віруючої частини цієї інтелігенції, а також священників, є прирівнювання астрології до магії й поганства.

Розвиток науки в XIX-XX століттях, зокрема виникнення квантової механіки та релятивістської теорії, показали наївність механістичного матеріалізму, в результаті чого наука від нього відмовилася. Виявилося також, що психіка людини не обмежується фізіологічними процесами. Науковці „перехворіли” й атеїзмом, відтак переважна більшість видатних вчених цього періоду – глибоко віруючі люди.

Втім, ідеї матеріалізму не зникли, їх підхопили деякі філософи. В 1918 році „науковий” матеріалізм та атеїзм набув найбільшого визнання за всю свою історію існування, входячи складовою частиною до марксистсько-ленінської філософії. При цьому з матеріалізмом відбулися певні зміни. Так, механістичний детермінізм був усунутий, відповідні погляди вчених XVIII століття були оголошені „вульгарним” матеріалізмом. Натомість було додано вчення про класову боротьбу й керівну роль комуністичної партії в формуванні суспільно-політичних подій.

У Радянському Союзі починалася доба ідеологічної цензури в науці, яка в кінцевому результаті вилилася в репресії проти видатних вчених, знищення та заборону наукових праць, їх авторів, а то й цілих галузей науки, як це було з генетикою та кібернетикою.

5.Висновки.

Глибока віра в Бога – панацея від марновірства.

„Коли народ побачив, що Мойсей довго не сходить з гори, то зібрався до Аарона і сказав йому: встань і зроби нам бога, який ішов би перед нами, тому що з цією людиною, з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської, не знаємо, що сталося. І сказав їм Аарон: вийміть золоті серги, що в ушах ваших дружин, ваших синів і ваших дочок, і принесіть до мене. І весь народ вийняв золоті серги з вух своїх і принесли до Аарона. Він взяв їх з рук їхніх, і зробив з них відлитого тельця, і обробив його різцем. І сказали вони: ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе із землі Єгипетської! Побачивши це, Аарон поставив перед ним жертовник”.(Вих. 32,1-6)

Отримавши від Бога все, люди не хотіли бути вдячними Йому за це. Не маючи ні в чому потреби, бачачи Його підтримку, блага, якими він обдаровував усіх, люди легко відпадали від Бога. Впродовж історії людство постійно впадало в ідолопоклонство. В чому ж його причина. Впродовж плину людської цивілізації постійно повторювалися спроби відірватися від Бога, людина намагалася пізнати світ, зрозуміти його таємниці. Але чомусь замість того, щоб звертатися за поясненням цих таємниці до Творця всього, вона покладалася на власний досвід, брала за одкровення свої власні пізнання та припущення, які були обмеженими й часто призводили до безглуздя та великих помилок.

Минули часи, коли причиною марновірств називали брак просвіти й наукового погляду на явища природи, але, як бачимо, і в час розквіту суспільних наук, розвитку наднових технологій, людство не позбавилось марновірств. Світ охопила епідемія, що навіть у середні віки називалася дрімучим марновірством. Загал легко визнав права ірраціонального досвіду в зв’язку з модою на фантастику, НЛО, пара-нормальними явищами. Закостеніла в матеріалізмі комуністична пропаганда через телебачення впродовж десятків років запевняла, що „неймовірне” може бути „очевидним”.

Колись свідомість, що не знає Бога, несамовито пручалася всякій метафізиці, чому ж тепер отримали повну „індульгенцію” містика та магія? Виникло бажання проникнути в інший світ, заволодіти ним, але тільки не засобами які вказав Бог. Бачимо ту ж саму тягу до забороненого плоду. Причина такого стану в тому, що люди перестали признавати існування Творця всього, а внаслідок цього зникла першопричина, існування всього. Це вплинуло на всі сфери людського буття. Матеріалізм так й не зміг доказати чи пояснити надприродне, не зміг доказати відсутність існування духовного, не зміг заперечити й переконати у відсутності існування людської душі, зате підготував ґрунт для розтління цієї душі .

Наукові відкриття призводили до ще більших таємниць. В наш час зіткнулися два світи – постатеїстичний та секулярний. Ось у цьому середовищі розвинувся новий виток історії розвитку й поширення марновірств. Тому в сучасному світі є активний агностицизм, є різні форми атеїзму, як, наприклад, форма антирелігії, що зводить атеїзм саме на рівень деякої нової релігії. Є індиферентний атеїзм – форма байдужості, найбільш розповсюджена нині. Цим можна визначити поняттям секуляризму, що формує приблизно таку психологію: „Може бути Бог десь і є, – може бути! Але взагалі ж мене, поки я тут живу, це не стосується. От подивимося, коли я вмру. Але доти турбуватися не варто. Він десь там, а я тут, й життя будується зовсім від Нього не залежне”. Приблизно такий секуляризм, який воістину царює в сучасному світі. А з цим признається існування будь-чого, будь-яких форм існування суспільної й релігійної свідомості, новітніх псевдонаукових та філософських морально-етичних систем тощо.

Прийняття секуляризму може поступово призвести до повного знищення релігійної сторони навіть усередині християнських церков, вважають песимісти. Секуляризація свідомості полягає в тім, що в голові людини може одночасно бути присутнім безліч абсолютно несумісних понять. Ця індиферентність та секуляризм проявляється в хворобливих суспільних формах. Як писав Достоєвський, що коли Бога нема, то все дозволено! Ну, а якщо все дозволено, де ж ти зупинишся?

Таке становище крім розтління суспільства й падіння моралі, спричинило можливість нового відродження окультизму й навколо окультних систем. Але досвід Православної Церкви аргументовано переконує в тому, що не однаково як вірити, в що вірити, яким змістом наповнювати життя людини.

Що таке віра? На перший погляд немає нічого складного у визначенні цього зрозумілого й відомого всім почуття, але це тільки на перший погляд. Чи до кінця відоме воно нам та чи вповні ми його розуміємо.

Насамперед потрібно сказати, що віра – це властивість людської природи. Вона є основним фактором, що забезпечує формування розвиток та всю життєдіяльність людини. Звучить дещо дивно, але якщо розглядати значимість усіх складових, що забезпечують функціонування людської природи, то віру можна з упевненістю назвати основною. А як складова властивість людської природи, вона притаманна абсолютно всім, всьому людству. Тому поняття невіруючий, або ототожнене з ним у наш час атеїст – є відносним терміном, який вказує стан віри в людині, але аж ніяк не виказує наявність чи відсутність віри в певної людини. Бо в цьому випадку обумовлюється не відсутність у людини віри як такої, а відсутність віри в Бога, наявності віри релігійної, тобто це поняття стосується предметності людської віри.

Визначимо саму природу віри. Насамперед звернемось до Святого Письма. Апостол Павло говорить: „Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому”.(Євр.11,1) Так визначає сутність віри апостол Павло. Отже, віра є, по-перше, та духовна сила в християнина, що може забезпечити йому осягнення бажаного, а, по-друге, – впевненість у тім, що не дано йому пізнавати безпосередньо, через його зовнішні органи почуттів. Жити без віри людина взагалі не може, як би вона не запевняла себе в своєму безвір’ї. Як говорить про це архієпископ Іоанн Шаховський, що шлях високої віри є напрямок, даний усім людям. Навіть невіруючі в Бога, самі того не розуміючи й не бажаючи визнавати, живуть вірою в своєму житті. Вони вірять свідченню інших, довіряють іншим і в історичному сенсі, і в особистому своєму житті.

Так, ми, люди, не вагаємося, що наша мати є саме наша мати, хоча впевненість наша не спочиває на досвіді власних знань, а тримається на вірі, на довірі до близьких людей. Віра є те, що живе Богом, а не собою. Віра є деяке нове повітря, через яке предмети світу ми бачимо по-новому й усе по-новому бачиться. Віра, достовірніша всякої реальності цього світу – вона є не тільки переконання, але й стан. Віра є добра дійсність, а невір’я – дурний сон. Невір’ям жити не можна, як не можна жити тільки сьогоденням на цій землі. І тому невір’я, по суті, немає. Є тільки віра та є маловір’я. „Дійсно, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить…”.(Пс.38,7) Минулого вже немає, майбутнього ще немає, а сьогодення – де воно?

Яким чином забезпечується сприйняття сьогодення, існування в ньому. У вірі, найвищому акті душі людської, є дві сторони: одна, так би мовити, матеріальна, основна, первісна, а друга – духовна, похідна. По-перше, віра є довільне сприйняття істини, без допомоги очевидності, скоренням розуму свідченню одкровення. По-друге, віра є вільне зречення самого себе, тобто абсолютне підкорення своєї волі того, чийому одкровенню скорив себе розум. І це підкорення відбувається повсякчасно, кожної миті нашого існування, в залежності від того кому чи чому ми підкоряємо свою волю, а відбувається це через віру. За словами апостола Павла: „Невже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви й раби, кому покоряєтесь: чи то раби гріха – на смерть; чи то послуху – на праведність?”.(Рим.6,16) Підкорення волі йде через віру, а від волі залежить всі інші вчинки людини, плине вся її життєва діяльність.

Віра – це те, завдяки чому в людині фіксується, аналізується та утверджується будь яка інформація, тобто через віру відбуваються всі пізнавальні процеси. Отже, при розгляді явищ марновірств ми повинні апелювати саме до нашого розуму, фундаментальною підвалиною якого є наша Православна віра.

Християнин має постійно підвищувати свій розумовий потенціал, бо до цього закликає Біблія. На жаль сили зла всіляко відвертають людство від цього, бо досвідченій, розумній людині значно легше протистояти витівкам Диявола. Отже, християнські провідники мають докласти не абияких зусиль, щоб залучити людство до вивчення християнської релігійної філософії та й взагалі наук, а це створить можливість більш глибокого пізнання світопобудови на користь людству.

Стосовно марновірств людських зауважити, що всі вони побудовані на незнанні законів природи й світопобудови взагалі та відсутності в їх носіїв глибокої християнської віри.

З огляду на вищенаведене ми можемо більш ґрунтовно охарактеризувати явище астрології стосовно впливу планет й зірок на долю народів чи навіть людини. Можна запевнити однозначно, що ніякої передбачувальності долі за розташуванням небесних тіл не може бути навіть речі. А всі без винятку астрологи є звичайнісінькі аферисти й шарлатани, що використовують необізнаність й „темряву” людини лише з однією метою – аби отримати матеріальну чи прирівняну до неї винагороду, інколи моральну.

Отже від Бога та віри людини залежить зміст її життя. Адже, хто краще може розкрити цей зміст, наповнити його істинними цінностями, істинним сенсом, як не Той, Хто дарував це життя людині та постійно Своїм промислом піклується про життя кожної людини.

Всього Вам щонайкращого!

Підготував Лука Іваницький.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/02/hrystyyanstvo-j-astrolohiya/feed/ 0 http://unso.sumy.ua/2011/02/suchasni-indulhentsiji-v-haluzi-kohannya/ http://unso.sumy.ua/2011/02/suchasni-indulhentsiji-v-haluzi-kohannya/#comments Mon, 14 Feb 2011 12:28:48 +0000 Лука Іваницький http://unso.sumy.ua/?p=4378 14 лютого мільйони людей вітають один одного з «днем святого Валентина», який прийнято називати «днем закоханих».

Зазвичай розповідають, що в ІІІ столітті під час правління Клавдія ІІ жив святий Валентин. Він, будучи священиком, тайно вінчав закоханих молодих, яким злий Клавдій ІІ забороняв одружуватися. Опісля за це святий Валентин був відправлений у в’язницю, його мали стратити. В останні дні свого життя, будучи молодою людиною, святий Валентин закохався в дочку начальника в’язниці та перед смертю написав їй листа за підписом «твій Валентин». Нібито в пам’ять про те любовне послання й прийнято в цей день надсилати листівки-«валентинки».

Витоками святкування в цей день є римське язичне свято Луперкалії (Lupercalia. lupo – вовчиця, а також в значенні – блудниця, розпусниця). Святкові ігрища визначалися в тому, що два голі парубки біля Палатинської гори в Римі убивали козу, а після з її шкіри нарізали тоненькі смужки, які називалися «фебруа» (звідсіля й латинська назва місяця фебруарій, а росіяни, за убогістю своєї мови, в якій навіть до сих пір немає ласкавого звернення до батька, як в українській – тато, а місяці називали в кожній дєрєвні-поселенні на свій власний розсуд, взяли цю латинську назву, але перекрутили на фєвраль). Два голі парубки бігали вулицями й шмагали цими фебруа дівчат та жінок, які підставляли оголені свої плечі й перси, вважаючи, що це зробить їх любимими й жаданими, а в перспективі подарують їм легкі пологи та багато дітей. Це язичне свято закінчувалося «священним» розпутством.

Ось таке «свято» вільних полових відношень й дійшло до нас з Заходу під іменем «святого Валентина», ім’ям якого прикрили цю розпусну суть та окутали придуманими легендами про благородного священика, який загинув за те, що вінчав закоханих. Між іншим – у ІІІ столітті, коли жив святий Валентин, християнська церква не вінчала подружжя, а цей ритуал викристалізувався значно пізніше. У той час християнська церква признавала шлюб за цивільними законами та скріплений християнами завдяки загального причастя парафіян та оголошення про це перед громадою.

Що пов’язане з цією новітньою традицією, то слід відзначити – це виключно комерційний проект з привнесеними елементами страсті та сексуальних ігрищ – розпуста під ім’ям кохання. Це «свято» приносить виробникам святкового мотлоху величезні кошти – свого роду продаж «індульгенцій в галузі кохання» з метою збагачення виробників атрибутики.

Скажете – ну то й що? Нам подобається. Але скажу, що будь яке святкове дійство, будь яка символіка несе в собі сакральне навантаження, що впливає на душу людини. Для християн основою цього має бути перевірене часом та церквою доцільність залучення сакрального впливу на людину й суспільство.

Отже, «день святого Валентина» ні за своєю історією, ні за християнськими традиціями не має нічого спільного ні зі святістю, ні з благочестям, ні з заповіданою Богом любов’ю.

Насправді день святого Валентина Православна Церква відзначає 19 липня, разом з іншими мучениками, які постраждали тоді в Римі. Про його життя, окрім його мученицької смерті, майже нічого не відомо.

Католицька церква в цей день відзначає день святих Кирила й Мефодія – учителів слов’янської писемності. А поминання святого Валентина в цей день не є обов’язковим.

Через це ні католики, ні православні 14 лютого не споминають святого Валентина. Й не варто влаштувати святкування модернізованого язичного свята.

А днем любові для кожного християнина має бути кожний день, бо Господь нам заповідав, як константу – «Полюби ближнього свого, як самого себе».

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

У цьому зверненні пані Ф.Байрамова констатувала, що бажанням Росії є знищити татарську націю.

Вона розкритикувала керівництво й політиків республіки Татарстан. Зокрема, про президента Татарстану пана Рустама Мінніханова вона сказала, що окрім спорту він нічого не петрає. А на адресу першого президента Татарстану пана Шаймієва заявила, що за народні кошти, які він примусово зібрав у свій фонд, відроджує татарське поселення Зояда як російське місто Свияжськ. А в Болгарі, історичному місті татар, пан Шаймієв розорав бульдозерами місця, де читають молитви й там відкрив туалети.

Пані Ф.Байрамова звинувачує владу Татарстану в тому, що вони своєю нищівною політикою зі знищення історичної спадщини перетворили Казань у місто, в якому більше немає татарської архітектури. Сьогодні, коли татарська культура ледь жевріє в убогому стані, чиновники Татарстану, витрачаючи мільйонні суми грошей – з Москви в Казань запрошують російсько-єврейських артистів, які, непритаманними нашій нації виступами, принижують національні почуття й дух татарського народу – сказала голова Меджлісу татарського народу пані Ф. Байрамова.

Особливе її занепокоєння викликане тим, що влада Татарстану перетворила ісламські організації в лялькові, насадили там «державних мул». Їх ця влада може поставити, а можуть зняти, безсовісно вмішуючись у внутрішні справи духовенства. А весь татарський народ ця казанська та московська влада розділила на ханахвітів та вахабітів.

Російська влада веде політику знищення активних татар-мусульман – гноїти у в’язницях ні в чому невинних людей. Цьому допомагають боягузи від татарських чиновників й продажне духовенство – вважає пані Ф.Байрамова.

На її думку, така політика направлена на те, щоб татари перестали бути татарами, мусульманами, забули хто вони такі, прийняли християнство й хутко перетворилися в росіян. Все це робиться для того, щоб татарський народ більше ніколи не говорив про свою державність та не мріяв про набуття державної незалежності Татарстану.

У цьому зверненні до татарського народу також сказано, що ні татарським, ні російським чиновникам зараз довіряти не можна, бо нікому з них не потрібно, щоб татари жили як нація зі своєю мовою, культурою – незалежно й щасливо. А через ці дії чиновників, направлені проти татарської нації, мови й релігії – їх закони не виконуйте – сказала пані Ф.Байрамова.

Звернення транслювалося татаромовним радіо «Азалтик» (Свобода). У коментарях на редакційному сайті пані Ф.Байрамова закликала всіх брати приклад з Єгипту де, як відомо, перемогла народна стихія.

Політична діяльність пані Фаузії Байрамової розпочалася ще з кінця восьмидесятих років минулого століття, коли в Татарстані було створено ТОЦ (це аналог НРУ) та політична партія Іттіфак. Їх діяльність у свій час підтримали ряд українських організацій Російської Федерації, зокрема, Московське територіальне об’єднання Руху (МТО Руху). Вони допомагали татарам у проведенні референдуму Татарстану за незалежність де татари отримали позитивний для них результат.

У 2008 році, коли Меджліс татарського народу прийняв декларацію про незалежність Татарстану та заявив про створення національного уряду в екзилі (вигнанні), діяльність національно-патріотичних татарських організацій активізувалася. Головою уряду в екзилі Татарстану став пан Віль Мирзаянов. Сесія Меджлісу також прийняла звернення до країн та ООН з проханням визнати суверенітет Татарстану та організувати масові кампанії в підтримку незалежності Татарстану перед урядами своїх країн та громадськістю.

Багато в чому дуже щось нагадує Україну… Можливо вона помилилася й сказала про нас?

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net  

Він звернувся до депутатів з емоційною заявою, закликавши їх раз та назавжди зупинити земельний дерібан.

“Ми в шостій каденції в перший раз розглядаємо земельні питання стосовно ІЖБ. Нажаль, я констатую те, що продовжується непрозора схема надання земельних ділянок. Я не хочу сказати, що це незаконно. Це законно, але не прозоро. Як з’являються ці заяви, як вони потрапляють на сесію, які там прізвища?”, – говорить він. Це і є дерибан, переконаний міський голова.

“Ми повинні з вами в цій каденції відмовитися від цих махінацій. Досить їх було в четвертому та п’ятому скликаннях. Так не має бути надалі”, – впевнений Геннадій Мінаєв.

“Я розумію, що земельний ресурс Сумської міської ради – не величезний і ми не можемо апріорі забезпечити усіх сумчан, які бажають отримати земельну ділянку під ІЖБ. Але ми повинні робити це прозоро! Я стверджую, що більшість, навіть 90% цих заяв – це підставні прізвища. Ми вводимо в оману в першу чергу нашу громаду. Нам треба зупинити цей процес. Зупинити”, – наполягає міський голова.

Він також закликав затвердити документ, яким би був механізм прозорого надання землі.

“Я розумію, що у цьому переліку є пан Прохоренко. Так, він генерал, заслужена людина, він очолює громадську організацію ветеранів області. Потрібно давати? Потрібно! Так, у тому списку є афганці, бойові льотчики пан Симаченко та пан Білокур. Я це теж розумію. Але інші хто? Як вони потрапили до того списку. Ось у чому проблема”, – заявив міський голова.

Він вимагає, аби кожен претендент на земельну ділянку приходив на погоджувальну раду до депутатів та розповідав: хто він такий, скільки років мешкає в місті, яке в нього нині житло. І запевняв би, що отримує ділянку не для перепродажу, а саме під будівництво власного житла.

“Зупиніть дерибан! Я вас благаю”, – звернувся Геннадій Мінаєв до депутатів. – “Якщо ж ні, то я доручу правовому управлінню перевірити усі звернення та ветуватиму ці рішення. Раз і назавжди”, – наголосив міський голова.

Після обговорення депутати з 43 пунктів рішення залишили лише 3, які стосуються дорізки кількох соток, а решту зняли з розгляду.

Сподіваймося, що народні обранці дослухаються до міського голови і практика непрозорого надання земельних ділянок під ІЖБ у Сумській міській раді стане історією.

Підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/02/miskyj-holova-vymahaje-vid-deputativ-zupynyty-zemelnyj-deryban/feed/ 0 http://unso.sumy.ua/2011/02/hlobus-viry-pravoslavnoji/ http://unso.sumy.ua/2011/02/hlobus-viry-pravoslavnoji/#comments Thu, 10 Feb 2011 18:51:31 +0000 Лука Іваницький http://unso.sumy.ua/?p=4292 Як кремлівські ідеологи через «посланців у рясах» поширюють свій вплив по всій планеті.

«Шестая часть зємлі с названьєм краткім Русь» уже не хоче бути «шостою». Про це свідчить потужне просування ідеї «русского міра» в усіх точках земної кулі, що особливо активізувалося в 2010 році. І то не лише ідея — у різних країнах світу «місцеве населення» з подивом спостерігає її реалізацію. Скажімо, безкровну війну за храми між РПЦ та закордонними православними громадами, підпорядкованими Константинополю. Російська держава купує ділянки землі в європейських столицях під будівництво нових величних соборів. І все тому, що храми Московського патріархату є символами російської присутності й осередками «просвітницької» роботи. Церква, за висловом міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, — союзниця його відомства і йде з ним «рука в руку». «Держава поки що недостатньо ефективно працює зі співвітчизниками за кордоном і в цьому потребує підтримки Російської православної церкви», — заявив президент РФ Дмитро Медведєв тиждень тому на зустрічі з учасниками Архієрейського собору РПЦ. Він наголосив, що церква має консолідувати багатомільйонний «Русскій мір» за кордонами Росії. А наприкінці січня шеф російських дипломатів Сергій Лавров запевнив учасників Міжнародних різдвяних читань у Кремлівському палаці, що всіляко підтримуватиме РПЦ у справі «зміцнення позицій та авторитету Росії на міжнародній арені».

Політично доцільне майно.

2010 рік став переломним для Московського патріархату. Патріарх Кирил, амбітний і сповнений сил та досвіду витончено–прихованої міжнародної гри, поринув у свою стихію. За його плідною працею, ніби тінь, завжди проступає обрис Володимира Путіна. 5 січня 2010 року Путін разом із патріархом Кирилом проголосили кампанію з передачі Російській православній церкві майна «релігійного значення». Упродовж року інформаційний простір стрясали повідомлення, як росіяни відбирають храми в емігрантських громад та «повертають» будівлі, що належали мешканцям Росії до 1917–го. У листопаді прем’єр РФ натиснув на свого колегу в Ізраїлі Беньяміна Нетаньяху з вимогою передати Росії приміщення Сергієвого подвір’я в Єрусалимі. Як пише ізраїльський часопис «Ми здєсь», раніше йшлося про передачу лише частини комплексу, але тепер РФ вимагає всю територію, разом з археологічним парком і приміщеннями товариств — охорони природи та охорони пам’яток. Сергієве подвір’я розміщене поряд із Російською духовною місією. До 1917 року тут зупинялися паломники. У радянські часи Росія не мала доступу до цих будівель. А під час візиту Володимира Путіна в 2005 році ізраїльська влада отримала від нього відповідний месидж і в 2008–му перереєструвала цей символ російської присутності на Святій землі у власність РФ. Цікаво, що міністри фінансів та закордонних справ переконували громадськість, що передача цього подвір’я Росії «має велике оборонне значення для Ізраїлю». Вірогідно, в цьому їх запевнили російські дипломати.

Утім найяскравішою майновою операцією минулого року стало «відсудження» найбільшого православного храму Франції — Свято–Микільського собору в Ніцці — на користь Росії. Про це в лютому 2010–го писав американський тижневик Time. «Православний» — не є синонімом до слова «приналежний російській державі». Утім коли пообіцяти адміністрації французького міста «85 тисяч заможних туристів із Росії щорічно», справу можна залагодити. Свого часу собор побудували «білоемігранти» — і не для того, аби в ньому правили «анафемовані сергіянці». Парафія була підпорядкована Константинопольському патріархові, а опанування кожної такої парафії є «перемогою» для Москви, яка прагне стати «Третім Римом». Настоятель собору протоієрей Іоанн Гейт вважає, що Москва використовує православні святині для задоволення своїх амбіцій та задля звеличення свого політичного режиму — як за часів Івана Грозного і Петра І, так і нині.

Знаменною є реакція на події в Ніцці редактора «підміненого» часопису «Русская мисль» Віктора Лупанова. Він переконує, що історія західноєвропейського екзархату Константинопольської патріархії завершується, бо її керівництво «не зуміло збагнути ситуацію і взяти приклад із РПЦЗ, що приєдналася до Московського патріархату». Такий–от чекістський вирок. «Росія руками РПЦ МП активно відбирає в емігрантів, які не підпорядковуються Московській патріархії, дореволюційні будівлі, — пише французький журналіст Вінсан Жовер. — Як правило, використовується метод розколу спільнот, утворення «паралельних» церковних рад із нещодавно прибулих представників «російської мафії», які розпочинають виснажливі судові процеси зі старими емігрантськими радами».

Паралель для політики.

Не є таємницею, що через структури РПЦ за кордоном РФ здійснює свій політичний вплив на різні країни. «Політика Російської держави є зрозумілою і чіткою. Її стратегія передбачає перетворення Московського патріархату на головного гравця в усьому православному світі, а церковного середовища — на своєрідну паралель для світової політичної схеми, — каже відомий релігієзнавець, викладач Львів­ського університету ім. Івана Франка Андрій Юраш. — Для цього потрібно максимально применшити роль Вселенського патріарха. Держава Російська і церква здійснюють єдину програму у тісній співпраці. Про це свідчить, зокрема, факт, що обійшов усі відомі медіа: архієпископ РПЦ за півтора десятка років перебування на кафедрі у Відні завербував до тодішнього КДБ близько 30 різноманітних агентів у церковному середовищі». На сьогодні місію «гуртування агентів» азартно виконує патріарх Московський Кирил. Має досвід: кілька десятиліть очолював Відділ зовнішніх церковних зносин РПЦ, а перед цим не раз їздив по світу, переконуючи Захід, що в СРСР є свобода віросповідання. «Зовнішній вектор політики Московської патріархії є більш важливим, ніж будь–який напрям внутрішньої діяльності, скажімо, поглиблення євангелізації чи інша праця, пов’язана з внутрішнім самовдосконаленням», — каже Андрій Юраш.

Для роботи у світі необхідні різні важелі. Не досить лише підкупу, залякування чи економічного тиску. Людям культурним необхідні запевнення щодо тяглості культурної традиції Росії, яка дозволяє їй стати поряд із європейськими державами. І тут не обійтися без спадщини Київської Русі. Як зазначає французька публіцистка Анна Добантон, під час Року Росії у Франції (2010) у Луврі розмістили виставку «Свята Русь, російське мистецтво від витоків до Петра Великого», де витоками було назване, ясна річ, Київське князівство. Як же після цього допустити його незалежність?

Із тією ж метою в жовтні минулого року посланці Москви возили до Канади «мощі рівноапостольного князя Володимира». І тут навіть не питання, де вони їх узяли, а яку пропаганду за допомогою їх провадили. Врешті, митрополит Канади, архієпископ Вінніпега і Середньої єпархії Юрій (Каліщук) змушений був оприлюднити звернення, де заявив, що Українська православна церква в Канаді не може прийняти святиню, бо вона супроводжується поширенням літератури, яка «написана з промосковської, царської і радянської історичної точки зору». Іншими словами, під виглядом православної місії «посланці» вели проросійську політичну пропаганду. Як зазначає архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор (Ісіченко) в інтерв’ю порталу Credo.ru, у Канаді не припиняються спроби поставити Українську православну церкву в залежність — обрядову, богословську, культурну — від Московського патріархату. До речі, активізація пропаганди «російської ідеї» в західноєвропейських містах у червні минулого року змусила священика Ламбера ван Динтерена із міста Нант (парафія підпорядкована Константинополю) виступити із заявою. Отець закликав вірних слідувати за Христом і пам’ятати, що насправді «в Церкві немає ні росіян, ні греків, ні румунів».

Одна зі сфер діяльності Московської патріархії — «забалакування» історичних трагедій народів, спричинених політикою СРСР. Це, зокрема, Катинські розстріли полонених польських офіцерів. Напередодні 70–ліття злочину заступник голови Відділу зовнішніх зносин РПЦ ігумен Філіп дав інтерв’ю агентству «Благовєст–інфо», де так і не зміг змусити себе висловити шану загиблим, натомість розповів про «спільне горе». «Можу запевнити, що ХХ століття примирило наші народи, — каже ігумен. — Воно зняло весь тягар історичних образ… Хіба можуть росіяни і поляки після жахів комуністичних репресій, після Другої світової війни вступати в гонку — у кого більше вбитих?».

«Духовна» окупація.

Окрім історичної сфери, Московську патріархію цікавить, звісно, майнова і юридична. «Повернути в лоно канонічної матері–церкви» слід православні парафії у Прибалтиці й Середній Азії. Патріарх Кирил 2 лютого, виступаючи на Архієрейському соборі РПЦ, розповів про «проблеми» в Естонії (там храми можуть бути передані у власність церкви лише з дозволу Константинополя), Литві, Узбекистані, Туркменістані…

Будувати нові храми — теж один зі способів збільшувати свою присутність у світі. З приводу цього у Франції розгорівся скандал. Під час Року Росії у Франції РФ придбала в Парижі чималеньку ділянку землі (9 тисяч квадратних метрів) — поряд із Ейфелевою вежею та Єлисейським палацом — для будівництва собору Московського патріархату і Центру культури та духовності. Як пише публіцистка Анна Добантон у статті «Новий «Священний союз», «операцію з використанням найпотужніших політичних важелів дуже вправно провів керуючий справами президента Росії Володимир Кожин — колишній співробітник КДБ, пов’язаний із Московським патріархатом й особисто Алєксієм ІІ, потім митрополитом Кирилом, разом із яким він інтенсивно обробляв паризьких урядовців». Переговори про такий «духовний центр» РФ в особі тодішнього патріарха Алексія ІІ розпочала із президентом Франції Ніколя Саркозі ще в 2007–му. Врешті, після візиту до Парижу Володимира Путіна у червні 2010–го ділянку придбало Управління справами президента РФ.

Коли справа була вже зроблена, нею зацікавилися французькі спецслужби — мовляв, під прикриттям духовності там розмістяться розвідники. Як пише в статті «Шпигунський собор» («Новая газєта») Олександр Солдатов, експерти зауважують, що саме в обмін на «духовно–культурний центр» Дмитро Медведєв погодився придбати у Франції дорогі гелікоптери «Містраль», допустити французів до стратегічного проекту «Північний потік» та взяти участь у міжнародних санкціях проти Ірану. Вінсан Жовер у тижневику Le Nouvel Observateur опублікував статтю «Афера з кафедральним собором Кремля в Парижі», де виклав результати свого журналістського розслідування. Він стверджує, що ця справа є частиною давно розробленої глобальної стратегії: легітимації режиму Путіна за допомогою церкви. Побудова собору в центрі Парижа, на його думку, рівноцінна заяві про поновлення російського впливу у Франції і взагалі у Західній Європі.

Улітку минулого року Москва закупила для своєї церкви також ділянку землі в столиці Іспанії Мадриді. Перша російська парафія утворена в цьому місті у 2001 році.

Війна за віру.

Звісно, Російська держава працює і на «внутріш­ньому фронті». До «війни за віру» росіян готують книжками, фільмами, телепередачами, проповідями і політичними проектами. Минулого тижня російський політолог Віталій Третьяков оприлюднив ідею, що, аби успішно боротися з тероризмом, російському суспільству необхідно зробити державною православну ідеологію. От тільки в «розцерковленому вигляді» — таке собі «громадське православ’я». Утім з історії відомо, що можуть накоїти насичені пропагандою особи, переконані, що «з ними Бог». Адже, свого часу «громадську релігію» вже запроваджував Адольф Гітлер.

Підготування до масової пропаганди російської вищості і панування розпочалася задовго до цього. У 2006 році РПЦ затвердила власну доктрину прав людини. Її автором був нинішній московський патріарх Кирил. Проаналізувавши цю док­трину, релігієзнавець Тетяна Левченко робить висновок, що вона обґрунтовує тоталітаризм. «Згідно із патріархом Кирилом, права людини мають лише «богоподібні», — пише пані Тетяна. — Їх можуть набути значні маси населення «східноправославної цивілізації». І зов­сім мало надії на тих, хто живе в цивілізації зла, чи, як назвав її патріарх під час візиту в Україну, «західній цивілізації ненависті». Достойною і праведною є та людина, яка служить родині, Батьківщині, «святиням». У 2010–му, на Третій асамблеї «Русского міра» патріарх Кирил доповнив доктрину. Тепер виглядає так, що не лише люди, а й держави є достойні і «не дуже». «Звісно, патріарх заявляє для годиться, що всі держави мають право на самостійне існування, — зазначає Тетяна Левченко. — Але тут же розгортає вчення, в основі якого — поділ держав на три розряди. Вищий розряд — це свята Росія. Нижчий — це гріховний Захід, світова цивілізація споживання. Середній — це країни, що можуть ввійти в Руський світ».

Нагадаємо, що творчий глава РПЦ років 20 тому винайшов такий термін як «канонічна територія». Про це, не приховуючи, розповідає ієромонах Євфимій (Моісеєв) у своїй доповіді «Російський світ як основа Вселенської церкви». «Ще на початку 1990–х років, на тлі розпаду Радянського Союзу, який обернувся для історичної Росії колосальними територіальними втратами, Російська церква поставила питання про межі Російського світу, — інформує єромонах. — Для цього був уведений термін «канонічна територія», якого доти не знало церковне право». І цю теорію розробив Відділ зовнішніх зносин РПЦ, який тоді очолював митрополит Кирил (Гундяєв). Далі єромонах повторює сформульований у тому ж Відділі месидж, що «канонічна територія Російської православної церкви (закордонної) збігається з канонічною територією Вселенського патріархату». Отже, коли всі володіння РПЦЗ будуть в руках РПЦ МП — вона територіально стане, як Вселенська! Такі от мрії тішать ідеологів «православної імперії».

Всеправославний собор.

Той же ієромонах Євфимій наголошує, що основним опонентом висунутого РПЦ принципу «канонічної території» є Вселенський патріархат. Не дивно, що тривалий час Москва вважала своїм «ворогом номер один» навіть не Ватикан, а Константинополь. Однак в останні два роки відносини між патріархатами напозір потепліли (відомо, що «теплоти» додала їм Україна). У травні минулого року Патріарх Варфоломій І на запрошення Кирила побував у Росії. І з нього «витрусили» фразу про «повернення розкольників у лоно канонічної Церкви», хоча й не ясно було, яку саме церкву він мав на увазі: Московську чи Константинопольську. Врешті, два найбільші православні центри вирішили спільно готуватися до Всеправославного собору, потреба в якому визрівала понад тисячу років.

«Ідею Всеправославного собору Константинополь висунув ще в 1950–ті роки, — розповідає відомий релігієзнавець Андрій Юраш. — У 1960–ті ця ідея розвивалася. Під егідою Константинопольського патріархату на грецькому острові Родос та на Кіпрі відбувалися Всеправославні наради щодо підготування Собору. Наприкінці 1970–х ця робота була заблокована через спротив Московського патріархату. Усі розуміли, що без участі РПЦ статусу всеправославного зібрання у Собору не буде». Релігієзнавець вважає, що нинішнє пожвавлення цієї давньої ініціативи — це плід переконфігурації стосунків Константинополя і Москви. Він переконаний, що через таке потепління кожен вирішує якесь своє питання. Константинополь пишається, що його головний опонент у православному середовищі демонструє визнання де–факто першості Константинополя у православному світі — «першість за честю». Москва тепер ніби погоджується з таким визначенням. І навіть зробила ще один крок у бік Константинополя: прийняла запропоновану Константинополем формулу функціонування православних єпархій, парафій у країнах діаспори. Думаю, що за це вона отримала запевнення патріарха Варфоломія щодо невтручання в «українську справу».

«Те, що такий Собор потрібен, ні в кого не викликає сумнівів, — каже Андрій Юраш. — Православний світ де–юре живе за догматичними, юрисдикційними та еклезіологічними законами, які востаннє приймалися на VII Солунському соборі десь у IX столітті. Понад тисячоліття не було зібрань, які б адекватним чином відповідали на виклики сучасності. Водночас Католицька церква пройшла помітну еволюцію. У церковному середовищі розуміють, що догми, настанови, канони, які приймалися у першому тисячолітті, мають отримати певне оновлення, осмислення в сучасному контексті». Учений нагадує, що всеправославних соборів не скликали, бо не було для цього політичної можливості. Вселенські собори в першому тисячолітті мали підтримку візантійських імператорів, які забезпечували організацію, легітимність, регламентацію рішень. Утім навряд чи Константинополь погодиться, щоб нині Москва цілком оплатила зібрання такого ґатунку. Не відомо, до якої міри Вселенський патріарх готовий іти на поступки, адже має свої інтереси і власну стратегію.

У центрі — Україна.

Одне з питань майбутнього Всеправославного Собору — механізм отримання автокефалії, що дуже важливо для України. Москва, зважаючи на можливість втручання — ідеологічного та юрисдикційного — в українську ситуацію, погодилася на деякі поступки Константинополю, отримавши гарантії невтручання з його боку. «Наради відбуваються за ініціативи і під головуванням Вселенського патріарха, — розповідає Андрій Юраш. — Уперше Москва взяла в них участь на початку жовтня 2008 року, відразу ж після приїзду Варфоломія до Києва. Тоді Варфоломій не наважився на рішучі дії супроти Москви (Кирил згодом хвалився, що це він переконав його не підтримати Україну. — Авт.). І в подяку тоді ще патріарх Алексій II у тяжкому фізичному стані їде до Стамбула і бере участь у всеправославній нараді. Константинополь зараз демонструє бажання погодитися на ту форму автокефалії, яку пропонує Москва і яка є для неї стратегічно необхідною. А саме: через схвалення церкви, якій підпорядковується структура, що хоче її здобути. Якщо вона буде підтримана, Українська держава не матиме шансу для канонічної автокефалії у православному контексті. Адже Москва ніколи не піде на визнання української автокефалії».

Заважає Іслам.

У січні цього року представник РПЦ у Страсбурзі ігумен Філарет (Булєков) заявив, що повернення європейців до їхнього християнського коріння — це питання їхнього фізичного виживання, передає Інтерфакс. Ігумен написав статтю, де переконує, що мусульмани в Європі — це не лише «виклик для спадкоємців великої християнської традиції», а й заклик перед обличчям «нового переселення народів» звернутися до віри. Проповідник «доброго і вічного» вказав на неефективність діалогу між християнами і мусульманами в Європі, наголосивши, що в ньому християни виглядають слабкими. «Боротьба з тероризмом» та «захист від ісламу» — такі ідеї охоче пропонує Росія західним державам. Публіцисти невтомно пишуть, що лише об’єднана церква — тобто союз Московської патріархії з Ватиканом — може рехристиянізувати Європу та створити нову цивілізацію, здатну дати відсіч ісламу. Антимусульманська пропаганда має відвернути увагу світового співтовариства від утисків свободи віросповідання в самій Росії та в країнах, над якими вона нині намагається патронувати.

Варто знати.

Собор Російської православної церкви 1917—1918 років обрав патріархом Тихона (Бєлавіна) і проголосив анафему радянській владі. Почалися репресії. Утім тотальний наступ на церкву розпочався у 1921 р. Тоді більшість єпископів РПЦ, що не пішли на «співпрацю», були знищені й замінені на працівників НКВС. ВЧК розробила стратегію і тактику нищення церкви. У грудні 1921 року шеф ЧК Фелікс Дзержинський велів одному з керівників свого відомства Мартину Лацісу написати доповідну для Леніна, зазначивши, що з церквою уряд не повинен підтримувати ніяких відносин, «маневрувати може тільки ВЧК для єдиної мети — розкладання попів». Тисячі непокірних священиків було ув’язнено і розстріляно. Залишені «при роботі» лише лояльні до влади, які мусили доносити до «органів» теми сповідей своїх парафіян. 21 жовтня 1921 року митрополит Сергій (Страгородський) зобов’язує священиків і мирян молитися в церквах за владу «червоних безбожників». Згодом він за розпорядженням Сталіна буде «призначений на посаду» патріарха РПЦ.

29 квітня 1923 року «паралельна» до РПЦ структура, підпорядкована ВЧК, — «обновленці» — на чолі з митрополитом Сергієм організовує Собор Російської православної церкви (I обновленський собор), на якому ухвалює важливі для більшовиків рішення, зокрема:

— про підтримку радянської влади та історичну необхідність соціалістичного ладу;

— про «поминання» радянської влади на богослужіннях;

— про засудження контрреволюційної діяльності попереднього керівництва Церквою;

— про засудження зарубіжної Російської православної церкви (Карловацької).

Російська православна церква Московського патріархату досі не здійснила акту покаяння та люстрації у своїй структурі.

Москва та Ватикан: подвійна гра.

Нещодавно вийшла друком книжка «Світло миру. Папа, Церква і знамення часу», де Папа Римський Бенедикт XVI дає відповіді німецькому журналістові Петеру Зеєвальду. Зокрема, йдеться про готовність до діалогу з московським патріархом Кирилом. «Прекрасним жестом» очільник Римо–католицької церкви вважає те, що Кирил на честь п’ятої річниці його понтифікату влаштував концерт у Римі. У концерті взяв участь голова Відділу зовнішніх зносин РПЦ митрополит Іларіон, який, як виявилося, є й композитором. Один із його творів прозвучав на цьому святкуванні. Уміють кремлівські сценаристи зробити приємне видатним людям. Нагадаємо, що Московський патріархат претендує на роль єдиного партнера Ватикану з боку східного християнства. При цьому роль Константинополя якнайбільше принижується.

Довідка.

Прагнення Москви бути лідером у православ’ї розвинулося в сталінські часи. У 1948 році на святкування 500–річчя визнання автокефалії Російської церкви Кремль запросив глав усіх православних церков. Для організації наради представників помісних церков при РПЦ було створено Відділ зовнішніх церковних зносин. Утім очільники східних патріархатів не приїхали, бо зрозуміли, що їм запропонують визнати Москву як центр православного світу. Відділ досі виконує свої функції.

Ярослава Музиченко.

За матеріалами газети “Україна Молода” підготував Петро Перепуст.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua E-mail: luka100luka@ukr.net, perepust@ukr.net

]]> http://unso.sumy.ua/2011/02/hlobus-viry-pravoslavnoji/feed/ 0