Творчість Анатолія Лупиноса жива та актуальна серед українців.

Вірш «Покритка» відомого ветерана українського національно-визвольного руху.

Та дисидента-політв’язня Анатолія Лупиноса, за якого автор в 1971 році отримав 12 років спецув’язнення, є актуальним і в наше суворе сьогодення.

Як стало відомо, 14 квітня у Сумах в приміщенні бібліотеки Української академії банківської справи відбувся огляд художньої самодіяльності серед працівників освіти міста. Вірш «Покритка», який зачитав викладач історії та музики ЗОШ № 19 м. Суми Олександр ПОДОЛЬСЬКИЙ, отримав ІІ місце серед озвучених творів. Він повідомив, що вірш Анатолія Лупиноса, оприлюднений ним серед своїх колег викладачів, був сприйнятий на досить високому рівні.

За словами Олександра Подольського, безсмертна творчість Тараса Шевченка,  Анатолія Лупиноса  та багатьох інших українських поетів-революціонерів є актуальна, як ніколи. «Їхні твори і нині надихають українців на продовження національно-визвольної боротьби. Але потрібно популяризувати українську революційну поезію не тільки серед представників націонал-патріотичних сил, яка їм і так в більшості відома, а серед широкого кола українського суспільства», – заявив осавул Сумського слобідського козацького полку, активіст «Просвіти» та давній прихильник УНА-УНСО Олександр Подольський.

В цьому році на день народження Тараса Шевченка 9 березня на мітингу, який відбувся у Сумах біля пам’ятника Великому Кобзарю, активіст УНА-УНСО Микола Тисячник у своєму виступі зачитав вірша «Покритка» та закликав українців продовжувати справу Провідника та ідеолога УНА-УНСО Анатолія Лупиноса.

Підготовив Микола Тисячник.

Сумської обласної організації

Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО)

«ПОКРИТКА»
Анатолій ЛУПИНІС

Тарасе, батьку, підійми чоло.

Поглянь на свою милу Україну.

Немало зим i весен відгуло.

I пил покрив прабатьківську руїну.

Кривавий пил. Hi, ні, не спали ми.

Звивалися потоптані знамена.

Хиталися підвалини тюрми.

Не вмерла ще, –

Співали ми натхненно.

Співали рано. Розірвав той cпiв

Багнет iз нами ж викутої криці.

Летіли кулі в марноблудство слів.

I жерла нам дивилися в зіниці.

Я бачив, як безчестили матір.

Мою мaтip.

Мене пестила покритка.

Яка називала своїм сином.

По землі вештаються байстрюки,

Які зовуть мене братом своїм.

Брати!..

Мамо!

Прокляття нам.

Небо, ти бачиш все

I не гримнеш обуренням та гнівом.

Земле, ми топчемо тебе

Своїми брудними ногами,

I ти не тріснеш,

Не розверзнешся пpipвoю,

Щоб поховати назавжди

Ганьбу свою та нашу.

Прірва?

Прірва…

Так, прірва під нами,

Та ми не бачимо її,

Ми котимося в пpipвy,

А мислимо, що летимо в рай.

В пекло!

В забуття!

Щоб i спомину не залишилося,

Aнi сліду (досить наслідили),

Aнi смороду.

Мамо,

В лиху годину ти мене родила.

3 ганьби та блуду

Плід свій зачала.

Бодай в yтpo6i ліпше задавила.

Бодай сама ти краще не жила.

Зґвалтована, обдурена, розп’ята,

3 відтятим язиком,

Опльованим чолом,

Лежиш ти в пазурях коханця — ката

I ворона — могильника заклятого

Улесливо зовеш ти, облуднице, орлом.

Твої сини тебе ж i розпинають

За черствий xлi6 та кислий пійло-квас.

Нікчемних байстрюків голодні зграї.

Брати мої, про вас то я, про вас.

Все продали,

Від всього відреклися.

Чужий жупан.

Чужі думки й слова.

Від хитрощів он голови вже лисі.

Й підлота вас, мов саван, обвива.

Hi coвicтi,

Hi чecтi анітрохи.

Лише живіт,

Та баба,

Та гаман.

Хоча б на мить,

Хоча би перед здохом,

Спокутуйте підлоту та обман

Хоч словом правди,

Хоч півсловом щирим.

Бо діти нас i внуки проклянуть,

Коли дізнаються,

В який ганебний вирій

Ми торували їм дорогу — путь.

Ати, облуднице, все ніжишся в rapeмi?

Твій яничар тебе нагодував.

I навіть хороми тo6i відвів окремі,

Щоб люди не подумали, бува,

Що ти невільниця,

Наложниця,

Рабиня,

Biн щедрим став,

Вельможний твій босяк,

І навіть ганчірок червоно-синіх,

Щоб сором скрила,

Зшив тo6i ковпак.

I ти, безстижая, у йому серед люди

Бредеш у слід за зайдою приблудою.

А я, твій син, народжений iз блуду,

Прошу тебе,

Молю тебе,

Клену –

Зірви з очей облудливу полуду,

Розбий для тебе зроблену труну,

Стань знову юною,

Невинною стань знову,

Вінком покрий просвітлене чоло,

Поклич –

Твоє єдине лише слово –

Ми встанемо —

I що б там не було! —

Який би глум терпіть не довелося,

Який би біль не розривав грудей —

Ми за твої, за золоти коси,

За чистую блакить твоїх очей

Підем на бій,

На звитяг i на жертви,

По частці кожен віддамо себе,

Бо краще, мамо, нам сьогодні вмерти,

Ніж бачити збезчещену тебе.

1971 р.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *