Про проект конституції монархічного устрою України, переднє слово.

Сайт Сумської обласної організації розпочав публікувати проект Програми політичної партії «Українська монархія».

Програма подається у вигляді нової конституції України.

Як ми й обіцяли раніше, що сайт Сумської обласної організації першим в мережі Інтернет опублікує цей проект конституції монархічного устрою України. Подавати будемо частинами.

Голова ініціативної групи зі створення всеукраїнської політичної партії «Українська Монархія» пан Петро Перепуст люб’язно зголосився надати відповіді на питання, які виникають з цього приводу, власному кореспонденту часопису Сумської обласної організації УНА-УНСО «Нащадки Святослава» Євгену Бобровському.

Отже, розпочнемо з переднього слова до проекту конституції монархічного устрою української держави.

Кореспондент. Пане Петре, Ви влучно підмітили щодо спекуляції деякими горе політиками довкола Української Національної Ідеї. Зараз вони притихли, бо реакція суспільства адекватна, а їх розглагольствування з цього приводу тільки й того що визиває кепкування з таких «мудрих» політиків.

Але Ваше твердження, що надії українців на демократичний устрій не виправдалися, а вільний громадянин перетворився в раба нової соціально-економічної системи, то це ж не є здобутком демократії, а лише її частковим недоліком.

П.П. Ви можете це називати як завгодно, але те в якому стані опинився практично весь український народ – жахи новітнього устрою України.

Наголошу, що все надбання української нації впродовж останніх століть здійснено «на крові» мільйонів українців. Матеріальні цінності нашої держави мали б належати всім спадкоємцям безневинно убієнних та виживши в ту лиху добу тоталітарно-колоніального режиму, а частина цього спадку, яка підлягає приватизації мала б розподілитися порівну серед всього народу.

А що вийшло на практиці? Колишня комуністична партноменклатура та члени різних, можна сказати злочинних угрупувань, прихватизували практично все що мало належати спільноті. Різними оборудками відсунули участь народних мас від облаштування нових відносин в економіці країни. Та ще й зараз продовжують таку ж практику.

Постає просте запитання – чому серед власників заводів-параходів немає чи не жодного, образно кажучи, простого українця та чому  серед багатіїв в Україні так мало українців чи кримських татар – а це країна саме цих народів, більше в світі немає ні України, ні Кримськотатарської держави чи навіть автономії.

Ось це і є одне з багатьох питань наслідків демократизації України. Натхнення та віра в можливість побудови в Україні справедливого демократичного суспільства зникли, уступаючи місце пожовклим демократичним теоріям.

Кореспондент. Щодо спеціалістів від політики та торгівельних контор в які перетворилися партійні структури, то воно нікого не дивує, бо така сучасна дійсність, але багато хто говорить, що це наслідки становлення справжньої демократії. Адже інші країни з демократичним устроєм досягли багато чого в цьому напрямку. То чи не краще діждатися завершення процесу демократизації України й не морочити людям голову з новим устроєм нашої держави?

П.П. Та чому ні, можливо. Але це пройдуть віки й тисячоліття, а віз і нині буде там. Те, що Ви, пане Євгене, говорите про ідеали європейської чи північноамериканської демократії, то Ви глибоко помиляєтеся – ідеальної та навіть близької до ідеальної демократії там Ви не знайдете.

Серед тих демократичних країн в яких збереглася монархія справа устрою суспільства значно краща, бо є гарант стабільності й порядку – це монарх. На жаль європейські монархи, будемо говорити, облінилися в питаннях управління своєю країною та віддали багато своїх функцій на поталу парламенту, але в тривожний час чи в лиху годину вони повертають частину своїх державних повноважень і це значно поліпшує становище. Візьміть до прикладу Англію чи Нідерланди в Другій світовій війні. Їх монархи долучилися до захисту своєї вітчизни й внесли плідний вклад у цю справу. Ну, а після війни знову «розслабилися». Але в разі якихось зазіхань на територіальну цілісність чи в інших важливих випадках народ «біжить» до свого монарха, а той здійснює рішучі кроки для усунення загрози.

Монарх – це батько нації, захисник й уболівальник за своїх підданих, свій народ.

Кореспондент. Пане Петре, думаю, що багато хто не погодиться з Вами про те, що українська нація така стародавня, аж з часів Адама, з доби арійської цивілізації. Які аргументи у Вас з цього приводу?

П.П. Звісно, що багато не погодиться, бо це їм не вигідно, і тільки. Серед таких опонентів, звісно ж, багато й наших хахлів, які або є прислужниками наших недругів або просто темні й неосвічені, а начиталися різної жовтої преси, навіть з авторством відомих вчених, особливо з поза меж України. Але, якщо Ви уважно вчитаєтеся в їх твердження й уважно це проаналізуєте, то обов’язково замітите, що там випирають такі собі ріжки, а то й рожища. Час та неупереджена наука рано чи пізно розставить всі крапки над і.

Багато не будемо з цього приводу розмірковувати, а звернемося до логіки. Ну скажіть, пане Євгене, чи можливо таке, щоб на прекрасній території для життя людини впродовж останніх десяти тисяч років або ніхто не жив, або жило мало людності. Це не так. А ще, відомо, що наші глибокі чорноземи не впали нам з нема, а були створені людиною завдяки великої кількості органічних добрив, які не привозилися звідкілясь, а були під рукою. А для того, щоб їх було багато, то потрібно було багато худоби, а багато худоби потрібно лише для великої кількості народу. Отже на теренах України завжди жило багато людей, а ті завойовники, що час від часу насувалися на український народ, не мали великого впливу, саме вони самі розчинялися в українській народній масі. Українці тільки брали щось хороше зі звичаїв, мови й культури тих пришельців чим ще й збагачувалися та удосконалювалися.

Різно називали наш народ впродовж тисячоліть, але краще буде вживати ті назви лише з наукових потреб, а на загал називати українцями ще від Трипільської цивілізації та й до неї і це буде логічно й не буде ніякої плутанини. Адже сучасні греки далеко не ті, що жили раніше, а ми всіх називаємо греками. А от українці, то вони зберегли свій етнотип ще від самопородженння в глибині тисячоліть.

Наша українська мова теж має таку ж давню історію, як і сам наш етнос. Адже наш народ ніколи не був німим, а завжди розмовляв. Інша справа, що українська мова з плином віків змінювалася та удосконалювалася, але це все одно наша рідна українська мова, бо мова це не тільки слова, а й її можливість створення мовних конструкцій, звучання звуків й багато чого іншого.  Ось через це й маємо одну з найдосконаліших мов світу, а витоки історичної давнини української мови – це санскрит.

Кореспондент. От Ви пишете, що українську державу потрібно будувати на власних сталих силах, а як же сучасна інтеграція міжнародних відносин?

П.П. Інтеграція в міждержавні процеси зараз вигідна багатьом народам. Та й Україні теоретично вигідно інтегруватися, наприклад, в європейську спільноту. Але… Історія нас вчить бути обережними в цьому напрямку. Україна вже була інтегрована і в Монгольську імперію, і в Російську, Польську, Румунську, Австро-Угорську імперії. Хотіли інтегрувати нас і в Третій Рейх. Думаю, що весь час знаходитимуться держави, щоб таким чином заінтегрувати Україну до себе при першій-ліпшій нагоді. Ось через це Україна має бути дуже обережною та дуже кмітливою з будь-якою міжнародною інтеграцією.

Україна є багатою країною – і своїм народом, і своїми надрами, і своїми ріками та морями. Україна самодостатня держава й не потребує особливої інтеграції для наповнення потреб населення та економіки товарами й послугами. Винятки є, але вони несуттєві – без кави й бананів мабуть не проживем, але ми це можемо купити й дуже просто. А от все решту можемо зробити чи виростити самі. То й до праці, бо, як сказав Борис Грінченко – Праця єдина з неволі нас вирве, нумо до праці, брати!

Кореспондент. Пане Петре, а чому це саме ця політична сила має визначати кандидата на монарха України, а не зробити це, наприклад, колегіально з представників інших політичних сил.

П.П. Ну, воно, можливо, в ідеалі й було б краще зібрати представників патріотичних політичних сил та й вирішувати це питання. Одначе, скажіть мені, а де ті сили? Ну, УНА-УНСО звичайно, ну з натяжко ВО «Свобода»… і все, більш немає. Хіба що ще Партія Регіонів – жарт.

А саме головне те, що тільки ця політична партія декларує пропозицію монархічного устрою України. Всі складові цього процесу будуть вивчені й узгоджені в партії та виноситимуться на обговорення суспільству. Аж потім викристалізуються умови завершального етапу з цього приводу.

Кореспондент. Пане Петре, дякую Вам за цікаву розмову.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *