Українська мова – прамова цивілізацій!

Любіть УкраїнуТоркатись теми українсько-російських відносин непросто через їхню складність та заплутаність, а, головне, через багатовікові нашарування відвертої брехні та небажання політиків як російських (в першу чергу), так й українських  відверто  подивитись в очі правді та матері історії.

А придивитись таки потрібно уважно, тому що різні провокативні кроки й заяви московських державників та наших україноненависників здатні знову порушити громадський спокій в Україні. Постійно нам заважають розгрібати це псевдоісторичне сміття в міжнаціональних українсько-російських відносинах: то намагання якихось донецьких та севастопольських  ультранацистів провести референдум по законодавчому закріпленні в Україні другої державної мови (звісно, російської з набуттям ролі першої); то заяви окремих місцевих політиків про нібито недосконалість та ущербність української мови; то закриття або утиски небагатьох українських шкіл чи пресових органів, які тільки-но з’являються на світ божий на тій же Донеччині або в Криму. Та чи й слід продовжувати цей перелік принижень щодо українства, щоби зрозуміти куди дме вітер в таких випадках: римляни дуже влучно казали:

Україна в минулому мала не менш складні стосунки як з Польщею, так й з самими поляками. Але виявляється при проявленні обома сторонами доброї волі все можливо цивілізовано залагодити. Нині Польща – надійний союзник України та поборник українських інтересів в європейських структурах. В Україні між українцями та поляками теж панує громадська злагода. Але комусь і в Росії,  і в Україні дуже не хочеться, щоби така злагода була також між українцями та росіянами. Тому й з’являються періодично різні провокатори та підбурювачі на зразок секретаря Донецької міськради Миколи Левченка. Прізвище цього пана аж ніяк не свідчить, що його батьки мають рязанське походження.

Але його висловлювання стосовно мовного питання, і не тільки на регіональному рівні, просто шокують. А якби російські організації в Україні знайшли що заперечити цьому україноненависнику, то й звертати увагу на звичайну шизофренію було би не слід. Але щось не чути російської інтелігенції, натомість від її високоповажного представника та «найкращого економіста Європи» з найвищої трибуни країни ми почули:«Да пошли вы все!».

Тому я змушений нагадати перш за все українцям, що їхня рідна мова має прадавню історію, та високу досконалість порівняно з російською, хоча устами згаданого Левченка їй була проголошена мало не анафема: «И со временем украинский язык займет надлежащее ему место  на кухне и в фольклоре». Тобто буде природньо усунутий «досконалішою» російською мовою. Отакої! Ще один оракул-лінгвіст об’явився, як Пилип з конопель. Але скільки їх вже було, починаючи від часів Петра І, а мова та народ живуть й таких Левченків переживе на багато-багато поколінь.

Нам, українцям, є чим пишатись, тому що наша мова своїм корінням сягає глибини не менше 7-ми тисячоліть. Праєвропейський санскрит містить більше 1000 нинішніх українських кореневих слів.

Жодна з європейських мов так близько не стоїть (окрім литовської) до своїх початків. А про російську мову й говорити звичайно не приходиться, тому що її зв’язок з іншоєвропейськими мовами можливо прослідкувати лише через українську та угрофінські мови.

Відомий в Україні знавець санскриту та мови хінді професор Степан Наливайко описує враження від почутого звернення індійського гуру добірним санскритом до свого учня; «Дехі ме агні». Це було майже співзвучно нашому «Дай мені огню».

Як тут не згадати, що наше «один, два, три, чотири» на санскриті звучить «аді, дві, трі, чатура». А ось такі дуже важливі й теплі слова на початках входження людини в цей безмежний світ- «мама, тато, неня, дід, баба, брат, сестра, син» на санскрипті звучать як «мата, тата, нана, дада, баба, бграта, свастрі, сун». Перелік таких слів може бути дуже довгим. Головне в іншому. Безперечно, що корені нашої рідної мови  сягають глибин індоєвропейської цивілізації. Це звідти до нас прийшли та й залишились в Україні прізвища та назви сіл, селищ, міст. Ось вони – «Манджула, Панікар, Шандра (відомі половині Хмельничан), Хопта, Бушма, Шудря, Гупало, Вишень і т.д.», а також «Бакота, Баглаї (Баглайки), Вишнопіль, Канів, Тараща, Умань, Ямпіль, Чигирин, Буша (Бушанка) і.т.д.».

Про основи-початки московської мови, може розповісти географія інших територій, де проживали угро-фінські племена – «чудь, водь, югра, черемиси, пермь, комі, мурома, ести, карели, вотяки,ерзя, меря, мещера та інші». Їхні землі досі зберігають першоназви рік, озер, селищ, міст. Це «Нева, Волга, Ока, Кама, Мещера, Нара, Вязьма, Москва, Чудське озеро, Ладожське озеро, Валдай, Рязань (первинне Ерзянь), Суздаль, Сарапул, Вологда, Ростов». Тобто, практично вся географія Центральної Росії.

І навпаки, Новгородська земля, де проживали слов’яни, зберегла русинські назви поселень – «Галич, Прилуки, Великі Луки, Новгород, Руська, Середа та річок – Волошка, Хмара, Люта, Велика, Межа та інші».

Слав’янську, тобто руську частку, до московської мови безумовно внесли окремі слов’янські племена, які вимушено переселились на угро-фінські північні землі. За літописом, орієнтовно в VІІІ-ІX сторіччі «від ляхів» у верхів’я Волги та Оки  було переселено плем’я «кривічів» «Срамословіє у них перед невістками та доньками своїми. Є вони ледачкуваті, нестримні в  пияцтві та гульбищах» – гласить літопис.

Дещо пізніше на ті ж землі було переселено плем’я в’ятичів, а на землі південніше  нинішнього Смоленська – плем’я радимичів, яке теж характеризувалось невисокою культурою. Під їх впливом і почала формуватись з місцевого угрофінського  діалектичного матеріалу практично відрубна московська мова. Вплив материнської української мови та культури на довгі часи було призупинено ще за часів княжіння суздальсько-володимирського князя Андрія, який в 1169 році жорстоко пограбував «мать городов русских». Нестримна жадібність грабіжника невдовзі дістала належну оцінку. При  поділі награбованого цей святий князь Андрій Довгорукий Боголюбський був вбитий воєнноначальником угрофінської орди Анбалом.

Пізніше з часів Петра розпочався й глибинний вплив української мови  на московську говірку, тому що москвини вчились і граматики, і арихметики, і божому слову по книгах вчителів-українців Мелентія Смотрицького, Магніцького, Феофана Прокоповича та інших.

Це саме професори Києво-Могилянської  Академії їхали вчити боярських дітей в Перший Московський університет, але ажніяк не навпаки. До речі, гордість  російської науки Михайло Ломоносов розпочинав своє навчання в Києві, а не в Москві.

То що ж тут первинне, а що вторинне?

Хто кого породив: мати дочку чи дочка матір?

Всю історію Московії, а далі і Російскої імперії, можна простежити по її історичних постаттях, починаючи від 13-го сторіччя, тобто від часів колонізації  Золотою Ордою. Вихрещенні татари ставали найвищою знаттю в первопрестольній й Московському князівстві. Ними були Наришкіни, Сабурови, Салтикови, Басманови, Мансурови, Карамзіни, Аракчеєви, Годунови (Борис- один з царів Московських). До речі, цар, а потім російський імператор Петро І – син вихрещенної татарки Наталії Наришкіної. Якщо список продовжити, то слід пригадати і першопоета Росії Державіна  та його вірш «Да не забудется во мне последний род Багрима». А далі будуть ще «Юсупови, Темирязеви, Чулкови, Тарханови, Бутурліни, Беклемішеви,Вельямінови, Тургеневи, Чепчугови, Куракіни, Булгакови, Бердяєви, Ромодановські, Анічкови, Татіщеви, Плещеєви, Голіцини, Булганіни, Чаадаєви, Бібікови, Булатови, Алмазови, Бестужеви, Хабарови, Кутузови, Тютчеви, Арбатови, Урусови, Сусаніни, Анкудінови і неств ім числа». Не важко здогадатись, в мові якого народу вживались окремі слова, від яких пішли призвіща –Барсуков, Бурлаков, Колпаков, Башмаков, Толмачов,  Кушаков, Арбузов, Тараканов і. т.д.

Немало населених пунктів центральної Росії мають назви татарські, як наприклад: Саратов, Астрахань, Казань, Царицин («Сари-чін»), Тула, Єлабуга, Балашов, Баскаково (більше десятка назв) і.т.п.

Недарма спадкоємець князів Трубецьких, вихрещенних татар,  в книзі. «Наследіє «Чингіс-хана» (Берлін, 1925 р.) доводить, що «…Москва – спадкоємниця Орди».

 Якщо з сучасної російської мови вилучити слова татаро-монгольського походження, то вона стане непридатною для спілкування.  Як-от в пісні :

У кибитке кочевой

Едет ямщик молодой

В кибитке сундук с бахромой,

У ямщика колпак дорогой, кушак золотой,

Смотри, смотри, будет кутерьма.

Десять татаро-монгольських слів, лише сім українських.  Якщо ще є сумніви, то уявіть собі московську мову без слів (теж татарських)  бумага, деньги, тетрадь, казна, балык, карандаш, кабак, глаза, караул, калитка, вор, кандалы, тюрма, таможня, лапша, войлок, кочевать, очаг, чучело, палач, кинжал, табун, халат,  а це ж лише маленька частка мовного татарського внеску. Попробуйте уявити нинішню Москву  без Арбата, Ординки, Таганки, Басманної і багатьох інших вулиць і площ,  і стане зрозуміло, як будувалась і заселялась в давні часи першопрестольна.

Цікавим є також питання походження національної самоназви «русский» чого немає  в жодній європейській мові. Там існують означення «француз, німець, українець, поляк» і т.д.  Чому ж такий вийняток, чому не хто ти, а чий ти?  Це теж уламок московської історії, який дещо прояснює  складові формування московської людності, нинішніх «русских». Так, при колонізації  Руссю місцевих угро-фінських племен вони змінювали свою приналежність та називались вже руською мордвою, руською мещерою, руською чуддю і т.д.  Так само пізніше при масовому переході татар в православ‘я вони вже ставали на відміну від татарських татар, що сповідували предківську віру, «русскими татарами». А на питання: «Чиї ви?» цілком слушно відповідали: «Ми русскіє». А, власне, корінні русичі, себто представники слов‘янської народності Русі, ніколи не говорили про себе «русскіє», тому що вони мали власну самоназву  «русичі».

Російською мовою цілком доречно звучить: „Я русский человек ”,  та  абсолютно недоречним для інших мов буде сказано: „Я французский человек, я польский человек, я украинский человек”. Яка потреба, якщо простіше буде: „Я француз, я поляк,

я українець”.  До речі, щодо досконалості мов. Зверніть увагу на таке. Українець скаже:

Людина, люди, людство”, а росіянин скаже: „Человек, люди (а чому не «человеки»?), человечество”. Знову суміш різнокореневих слів. Ще цікавіше виходить з поняттям „Всесвіт”. Тут  українець розуміє весь світ, весь космос, що складається зі світла. Росіянин скаже  «Вселенная», ну й нехай, це його справа. Але які недоречні тоді назви «Вселенський патріарх», «Вселенський собор». І таких недоречностей безліч. Українець своєю мовою демонструє зовсім інший спосіб мислення та іншу будову психіки. Щоби не бути голослівним, наведу парами українсько-російські визначення: «св‘ято – празник»,

«лікарня – больница», «дружина – супруга», «тиждень – неделя».

Якщо українець каже «св‘ято», то він цим хоче вказати на приналежність до святого, а росіянин розуміє під цим певне неробство (праздный человек, ничего не делающий). Тому і наш  «тиж-день» у росіян «не-деля» (не для діла), а потім «воскресенье».

«Красота! Сплошной «праздник», браги только не напасешся».

Українець, кажучи «лікарня», в своїй уяві формує образ того місця, де людина лікується, а росіянин подає образ того місця, «где больно», потому что «больница».

Творення російської мови йшло шляхом широких іншомовних запозичень, що призвело до певної  неузгодженості  й «строкатості» при визначенні багатьох понять та явищ. Одночасно це вказує й на те, що на момент виникнення та формування російської мови «материнські» угро-фінські, татарська, німецька, українська мови вже давно існували.

Русич від кореневого слова творить його похідні форми, що свідчить про нерозривність в його образному мисленні. Він каже  «хлопчик – хлопець, вогонь –вогнище, вечір –вечеря, мур – муляр –мурувати, південь – північ». Москвин часто-густо ці частини бере з різних мов, і тому виходить « мальчик – парень, огонь – костёр, вечер – ужин, каменная стена – каменщик – ложить каменную стену, юг – север». Українці і пізніше дотримувались своєї руської граматики й говорили «прати – прачка, цукор –цукроварня – цукерка, око –окуляри», а росіяни «стирать – прачка (а чому не «стиралка»?), сахар – сахарный завод – конфета, глаз – очки (а чому не «глазки»)» і т. д.

Одночасно з переселенням до Російської імперії німецьких вчителів та ремісників впроваджувалась і німецька лексика в техніці, побуті, війську.

Згадаймо «январь, февраль, март, минута, фельдфебель, капитан, майор, армія» тощо.  Українці-русичі зберігали свою предківську мову і тому казали  «січень, лютий, березень, хвилина, старшина, сотник, хорунжий, полковник, військо».  На жаль, науково-технічна термінологія в українську мову впроваджувалась переважно теж іноземна через відсутність своєї державності на час виникнення та розвитку окремих технічних галузей.

Слід також відмітити, що вже в Х1Х сторіччі російська мова досягла своєї завершеності завдяки впливу творчості  в першу чергу М. Гоголя (українця за походженням й душею), а потім вже О. Пушкіна, Ф.Достоєвського, І.Тургенєва, Л.Толстого, О.Купріна, М.Лєскова (знайдіть росіянина-московита, ха-ха.) та багатьох інших, які підняли її до світового рівня.

На жаль, сучасна російська мова деградує через інтенсивне її засмічування та підміну різноманітними матюками, кримінальним сленгом, суржиком. Частково цей процес торкнувся і української, та, на наше щастя, «русская матерная» українською не перекладається.

«Современный жаргонно-опошленный русский язык, который даже языком-то не назовешь, для целей богослужения использовать невозможно, потому что в нем много зла…». Таку оцінку дали ієрархи московської церкви сучасній розмовній російській мові в «Аргументах и фактах», №11 за 1999 р.

Найбільшою бідою української мови є суржик, здолати який може лише освіченість. Можливо, тому опанувати українську не можуть не тільки такі  «видатні українці», як Микола Азаров чи Сергій Кивалов, але й немало корінних українців, де доречно згадати і того ж Миколу Левченка, і міністра Василя Цушка, і Андрія Данилка («Верку «Смердючку»). Європейські науковці вважають, що українська абетка – продукт тисячоліть та неперевершений зразок в історії європейських алфавітів з його чудовою відповідністю звукам рідної мови. Для відтворення українських звуків і літер «ї, х, ц, ч, ш, щ» латинська граматика використовує по 2, 3 а то і 4 літери. Але навіть й при таких складнощах латинський алфавіт передає назву нашого міста «Хмельницький» з двома помилками. Знайдіть їх, будь ласка, самі.

Видатний лінгвіст кінця Х1Х-го століття, польський вчений Михайло Крелуцький зазначив таке: „Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я дійшов висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов‘янських, не виключаючи т. зв. старослов‘янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських мов».

Також історичні  дослідження останніх десятиліть такої пам‘ятки як Кам‘яна Могила під Мелітополем дають нам свідчення, що це древнє святилище містить багато писемних зразків ще до шумерського періоду. Так що нам є чим пишатись.

На завершення хочу сказати: «Пишаймося, українці, бо ми того варті». Пишаймося своєю мовою, своєю багато тисячолітньою історією, своєю культурою й не дозволяймо її ніяким чужинцям та своїм  «хохлам» принижувати її. Негоже нам прислухатись до того, що говорять різні невігласи. Розмовляймо скрізь рідною мовою. Будьмо!

P.S. А взагалі, кожна мова, як і кожен народ, від Бога має невід‘ємне однакове право на своє існування та розвиток, збагачуючи світову цивілізаційну скарбницю.

І зовсім інша справа, коли декому дуже кортить довести свою «вищість та своє право», зазіхаючи на чуже. Тоді нехай отримає йому належне.

Громадська організація «Українська громада»

В. Кузьма,    м. Хмельницький

Додамо: Ану, любителі російської зверхності, скажіть, як буде ласково назвати батька російською мовою? Тільки не плутайте з латинським “папа”. В українській теж є папа, але це для дітей кажуть на хліб.

А от ласкаво назвати батька – то надзвичайно важливе явище в усіх народів світу. То як воно буде в москалів?

Підготував Лука Іваницький.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.loc E-mail: luka100luka@ukr.net

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *