Увага, увага! Повітряна тривога! Повітряна тривога! …з Конотопу.

Отож, обрали в Конотопі люди достойного мера, то нечиста й драпонула звідтіля й засмічує українські терени, зокрема столицю.

А що їй, тій нечисті робити – звичайно ж пакості людям та все сучасними засобами, бо навіть баба Яга й та вже при мобільному зв’язку й супутниковому телебаченні, говорять, що вже й комп’ютеризувалася – про це навіть у мультиках дітям показують.

Ну, а наша нечиста – в суди подалася, на українських патріотів навалилися скопом.

Хто ж захистить борців за волю України?!

Не так давно Україну сколихнула хвиля «донецьких» судових процесів з приводу визнання незаконними указів Президента України Віктора Ющенка про присвоєння звання Герой України Степанові Бандері та Романові Шухевичу. А тепер ця хвиля докотилася до Києва, й у столичних судових інстанціях вирішується «доля» не лише цих двох президентських указів, а й іншого Указу – «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті».

Та якщо на захист присвоєння Романові Шухевичу звання Герой України подали свої касаційні скарги шестеро осіб, а на захист Степана Бандери подали свої касаційні скарги 11 осіб, то, на превеликий жаль, в обороні указу про вшанування борців за незалежність України в XX столітті стали лише двоє осіб – Голова Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО), Герой України Юрій Шухевич, син Головного командира УПА Романа Шухевича, та Степан Бандера-молодший – громадянин Канади, внук Провідника ОУН Степана Бандери.

А мав би бути й праведний народний гнів!

Саме тому Сумська обласна організація УНА-УНСО не може стояти осторонь й долучається як третя сторона в судовий процес на захист учасників визвольних змагань XX століття завдяки особистому поданню пана Петра Перепуста, члена Сумської обласної організації УНА-УНСО.

Наступне судове засідання призначено на середу – 10 листопада 2010 року о 13 годині в залі № 17 Окружного Адміністративного суду міста Києва, що за адресою: вулиця Десятинна, будинок 4/6.

Закликаємо також інших українських патріотів долучитися до цієї справи в статусі третьої особи.

Ось подаємо зразок заяви до цього суду.

Окружний Адміністративний суд міста Києва

вулиця Десятинна, будинок 4/6, місто Київ, 01025

Суддя О.В. Головань,

справа № 2а–6732/10

за Позовом Вітренко Наталії Михайлівни до Президента України
щодо визнання незаконним Указу Президента України
від 28 січня 2010 року № 75/2010
«Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті»

Петра Микитовича Перепуста,

31 жовтня 1948 року народження, зареєстрований: вулиця Депутатська, будинок 5, квартира 3, місто Київ;

фактична адреса мешкання: вулиця Васильківська, будинок 2, квартира 91, місто Київ, 30400

тел.: 093-096-44-60; 050-209-05-19. e-mail: perepust@ukr.net

з а я в а

(про вступ третьою особою,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача)

Зважаючи на те, що Позивач у своєму адміністративному Позові на підтвердження свого права оскаржити Указ Президента України від 28 січня 2010 року № 75 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті», далі в тексті – Указ, зазначив, що «Цей Указ паплюжить Позивача особисто. Тому що ніколи не бачила батька, який пройшов усю війну, тяжко хворів і помер у 1952 році, за два місяці до народження Позивача».

При цьому, Позивач у своєму Позові не зазначає аргументів, які мали б відношення до суті Указу. Позивач також не зазначає на якому саме боці пройшов усю війну батько Позивача – чи то на боці Червоної армії, чи на боці фашистської Німеччини або її сателітів, чи на боці національно-визвольнтх змагань ОУН-УПА, чи то таємним агентом (шпигуном) на боці інших країн чи сил.

Також незрозумілим є відношення тяжкої хвороби батька до суті Указу. Позивач не вказав, що саме послужило смертю його батька. А це могла бути й побутова хвороба чи нещасний випадок, що до проходження ним воєнних дій не має відношення, бо мені відомі долі тисяч й тисяч фронтовиків, які пройшли тяжкий шлях Другої світової війни, були неодноразово пораненими, й носили осколки вибухівок у своєму тілі аж до своєї смерті – померли не з причини участі в збройних змаганнях.

У тому числі й мій рідний батько Микита Перепуст, якого війна застала рядовим солдатом строкової служби в Червоній армії. Він провоював усю «Німецьку війну» та ще й «Японську війну», мав солдатські нагороди від керівництва СРСР за участь у цих війнах. Мій батько був два рази тяжко поранений, до кінця свого життя носив у своєму тілі осколки, помер у похилому віці.

Достовірність заяви Позивача про причетність її нібито спаплюжених Указом почуттів до суті самого Указу видається вельми сумнівним, бо відслідковуються відомі політичні мотиви Прогресивної соціалістичної партії України, яку незмінно репрезентує товаришка Позивач, а також не менш відомий у суспільстві неадекватний характер Позивача та поведінку – аж до хуліганських агресивних вчинків з побиттям мирно налаштованої людини.

Однак, в Окружного Адміністративного суду міста Києва не виникло жодних запитань до Позивача з приводу його пояснення суті позову, зокрема Позивач не підтвердив документально ні факту смерті свого батька за два місяці до свого народження, ні факту проходження ним військової служби в період війни тощо.

Позивач замахується на мої особисті почуття, як члена родини, яка в поколіннях боролася за незалежність України в XX столітті, про що віддзеркалюється в Указі. Я вже навів приклад та при необхідності можу надати докази, що мій рідний батько у ХХ столітті боровся за незалежність України в складі СРСР будучи в лавах Червоної армії, яка боролася з фашистськими окупантами моєї Батьківщини-України.

Рідний брат мого батька Михайло Перепуст, також пройшовши усю війну аж до Берліна, загинув під стінами фашистського лігва в 1945 році в рядах Червоної армії. При цьому, мій дядько Михайло, їдучи зі шпиталю на фронт весною 1945 року, зміг отримати три доби відпустки додому, бо шлях його пролягав мимо нашого села, й за цей час обвінчався зі своєю нареченою й у них народилася дочка Віра Перепуст, яка також як і Позивач не бачила свого батька.

Також мій родич Володимир Перепуст, молодший сержант, 1924 року народження, призваний Ічнянським РВК Чернігівської області в 171 гвардійський спеціальний підрозділ 1 гвардійської спеціальної дивізії, загинув 31 січня 1945 року, похований у місті Гвардійську під Ленінградом у братській могилі.

Мій рідний дід Іван Перепуст на початку ХХ століття боровся за незалежність України в складі військ ясновельможного Гетьмана України Павла Скоропадського, а потім у лавах УНР проти кремлівських загарбників та був убитий у 1921 році більшовиками на Кубані.

Доречно зазначити, що мій батько теж не бачив свого батька з народження, як Позивач свого.

При необхідності я надам суду свідчення ще живих людей, які мешкають у селі Іваниці Ічнянського району Чернігівської області та які достеменно пам’ятають, м’яко кажучи, утиски родини мого діда радянською владою, як сім’ї «ворога народу» – його дружини Йовдохи Перепуст та мого батька Микити Перепуста й мого дядька Михайла Перепуста. Про це також можна дізнатися з матеріалів архіву спецслужб.

Зважаючи на ту обставину, що судом було залучено до справи третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача двох громадян Польщі Секерка Щепана Йосиповича та Вільчура Яцека Генріковича, родини яких нібито «постраждали від рук членів ОУН», хоча ці громадяни Польщі не надали суду жодного доказу про те, що їхні родини «постраждали від рук членів ОУН» та що ці громадяни Польщі є нащадками цих родин тощо.

Окрім цього, ні Позивач, ні ці громадяни Польщі не навели жодних доказів про те, що їх родини не були злісними окупантами споконвічних українських земель й не утискали, а тільки захищали українців у Польській імперії. Бо, коли родини окупантів страждають від рук борців за незалежність українського народу, то це є нормою визвольних змагань й не тільки українського народу, бо це прийнято у всьому світі. Адже Позивач не вимагає скасування різних указів та постанов, які вшановують пам’ять людей, котрі скидали бомби на мирне населення фашистської Німеччини.

Для українця – що фашист-завойовник, що поляк-завойовник, що Чингізхан-завойовник – суть ворог українського народу, якого маємо знищити, як Червона армія знищувала фашистів – вогнем і мечем!

Знаю, що у відношенні до вшанування моїх рідних та родичів, які брали участь у збройній боротьбі з ворогом є й інші укази й постанови, але саме цей Указ є затишнішим, бо в ньому всі вони зібралися разом.

Також заявляю, що я теж є учасником боротьби за незалежність України в XX столітті, бо брав безпосередню участь в організаціях та рухах, які ставили за мету здобуття Україною державної незалежності, про що йдеться в Указі.

Так, з кінця 80-х років ХХ століття я належав до Української Гельсінської Спілки, пізніше Української Республіканської партії, а також до Української Міжпартійної Асамблеї, пізніше знаменита УНА-УНСО, був репрезентантом у Москві Антибольшевицького Блоку Народів (АБН) – усі ці організації та партії ставили за мету здобуття Україною державної незалежності в ХХ столітті.

Я також був першим безпосереднім організатором Московського бюро міжнародного інституту імені Шілера під тогочасним проводом пана Ла Руша, в задачах якого була боротьба з більшовизмом, а значить й за здобуття Україною державної незалежності. Між іншим, Позивач свого часу всіляко примазувався до цієї організації, бо не второпав, що то воно є.

А з 19 до 21 серпня 1991 року під час ГКЧП, будучи головою правління Московського територіального об’єднання Руху (МТО Руху), пізніше ОУН Руху (Організація українського національного руху в Москві), а також тоді репрезентантом УМА (УНА-УНСО) в Москві й зараз належу до Сумської обласної організації УНА-УНСО, я, разом з представником єврейської громади Москви паном Володимиром Боксером, організували збір людей на захист Білого Дому Росії. Я також був командиром Української сотні, яка охороняла парадний під’їзд парламенту Росії, озброївшись лише пляшками з запальною сумішшю та кількома одиницями прихованої вогнепальної зброї. Завдяки участі сотень тисяч українців у протистоянні ГКЧПістам, була здобута перемога над ними й наслідком цього стало проголошення українським парламентом незалежності України.

Зважаючи на це, а також, зважаючи на ту обставину, що коли суд бере до уваги той аргумент Позивача, що «Цей Указ паплюжить Позивача особисто», то я вважаю, що цей Указ, на який я чекав десятиліттями, не лише ґлорифікує моїх пращурів, які боролися за незалежність України, а й покладає на мене певні обов’язки щодо вшанування їхньої пам’яті, а в разі задоволення судом повністю або частково вимог цього адміністративного позову, рішення в цій адміністративній справі може негативно вплинути на мої права, свободи, інтереси та обов’язки як громадянина України, який пишається тим, що є нащадком тих борців за волю України, які зазначені в пункті 1 цього Указу та й сам маю до цього безпосереднє відношення, а тому, зважаючи на ці та інші обставини, керуючись частиною другою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, –

прошу:

– залучити мене третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в адміністративній справі № 2а–6732/10 щодо визнання незаконним Указу Президента України від 28 січня 2010 року № 75 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті», аби я міг захистити в судовому порядку цей Указ Президента України Віктора Ющенка.

10 листопада 2010 року.

підпис Петро Микитович Перепуст

А це витяг з Указу – Пункт 1, Указ «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті»: «Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно–Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності».

Підготував Лука Іваницький. УНА-УНСО, Суми.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *