Вечори духовного читання. Перше засідання: «Народне тлумачення Біблії»; Книга Буття, частина 1.

На прохання Ставропігійного братства Святого праведного князя Київського Ярослава Мудрого.

Та Ордену Хрестоносців розпочинаємо «Народне тлумачення Біблії».

На нашу публікацію частини 1 Книги Буття надійшло дві пропозиції бачення тлумачення з цього приводу.

Редакційна колегія: академік Петро Перепуст – головний редактор; Володимир Солодовник; Ігор Гутенко; Олександр Хоменко; Родіон Дученко; Євген Бобровський – члени редакційної колегії.

Подаємо узагальнену версію коментаря «Народного тлумачення Біблії»: частина 1 Книга Буття.

Замість передмови.

Найперше зазначимо, що ми будемо користуватися великою літерою лише при позначенні імен Бога, а прийменники, займенники тощо стосовно нього будемо писати як прийнято в українській мові – з малої літери. Зазначимо також, що  позначення Бога цим словом-терміном для нас сприймається як ім’я його. Те що в Біблії він постає й з іншими іменами, то нами сприймається природно.

Разом з цим вважаємо, що церковна традиція з цього приводу написання з великої літери не тільки ім’я Бога є архаїчним пережитком – подібним як шлейф мантії єпископів, бо то був вплив цивільної моди тогочасся – виставляти свою заможність напоказ. Чим довший шлейф – тим заможніша людина, бо може дозволити собі витратити дорогу тканину на таке. У меншій мірі це нескромно для єпископа-ченця – краще б роздали ту зайву тканину на онучі голоті… Мантія ж не є священним одягом, а просто дорожнім плащем.

Отже, ми виступаємо проти непомірного консервативного принципу в Церкві хоча й розуміємо, що саме церковний консерватизм оберігає її від різного роду єресі впродовж ось уже понад двох тисячоліть. При цьому наголосимо, що церковна традиція не була зразу прийнята з перших днів такою, якою ми її зараз знаємо, а вбирала впродовж свого існування доповнення й зміни з метою удосконалення. Беззаперечним є те, що діяння людські не є досконалим, то й церковна традиція має вдосконалюватися з плином часу.

Ось тому постає питання – чому церковна традиція національного православ’я майже не вдосконалюється за останні віки? Певно для цього має відбутися вселенський собор, який розставить віхи поступу. Але, коли дехто з православних церков не хоче скликання вселенського собору й гальмує цю справу, то така величезна Церква як Київський Патріархат має взяти ініціативу в свої руки й не зважаючи ні на що скликати вселенський собор. Хто на нього пришле своїх делегатів з інших церков – той і належить до вселенського православ’я.

Ісус Христос не давав вказівку Константинопольському патріарху чи патріарху іншої стародавньої церкви бути основним ініціатором скликання вселенських соборів. А коли ніхто з патріархів стародавніх церков насправді не ініціює скликання вселенського собору ось уже тисячу років, а тільки диспутують з цього, то нехай за це береться наш Патріарх.

Вже досить патріархам водити вселенську церкву (православних християн) за ніс з цього приводу та займатися різного роду церковним, й не тільки, політиканством. Багато чого з традиції нашої церкви застаріло, а Господь Промислом своїм дав людству нові пізнання, в тому числі й на сакральній ниві – церква нагально потребує удосконалення. Воно повинно бути загальне для всього православ’я.

Як виконати настанови Господа нашого Ісуса Христа бути святою й соборною церквою без вселенського собору, коли за останнє тисячоліття виникло кілька нових церков? А це прогрес у поступі православ’я, цей фактор бажаний Господу!

Хто противиться скликанню вселенського собору – той взагалі не християнин!

Свої коментарі чи роздуми до «Народного тлумачення Біблії» направляйте на сайт СОО УНА-УНСО або на електронну пошту: perepust@ukr.net Будемо їх вдосконалювати вже опубліковане.

Буття. Частина 1.

Початок творення світу.

Звісно, що текст Біблії у великій мірі є символічним й людина має його розуміти відповідно.

Отже, акт творення всесвіту відбувся завдяки божественній волі. Причини, які спонукали Бога це зробити нам невідомі. Та й чи може стосуватися значення слова «причини» в нашому розумінні до Божого єства?

Ми взнаємо, що першотворенням у Бога були небо й земля. Що було створено першим – невідомо, та це й неважливо. Більш звичним є те, що небо й земля були створені першочергово й одночасно. Отже, подальше творення всесвіту є другорядним дійством порівняно до неба й землі.

Тоді земля була окутана мороком. При цьому, товщина цього мороку над землею була, певно, розміром з усю нашу атмосферу, чи десь біля того. Ось чому й написано в Біблії, що морок на поверхні безодні – тобто сама поверхня землі дійсно з кінця мороку (верхніх шарів сучасної атмосфери) є безоднею (не видно дна) в розумінні людини. А Біблія богонатхненними авторами й писалася саме для людського розумового й почуттєвого сприйняття.

У час цього творіння були інші, так би мовити, кліматичні умови. Не було сонця, температура цього мороку була мабуть сталою – ніяких рухів у цьому мороку не відбувалося, він був, можна думати, однорідною мокрою масою зі щільністю, яка потрібна для вмісту усієї земної вологи сьогодення, включно з атмосферною. І дух Божий ширяв над цим мороком – у божественному, так би мовити, просторі чи, як зараз говорять, вимірі.

Чому всезнаючий Бог після створення того чи іншого «побачив, що воно гарне»? Адже він всезнаючий. Ми не знаємо «природи» Бога. Бог нами сприймається бездоказово – нашою вірою в Бога. А на все решту ми можемо «вимагати» доказу й Біблія та науки нам це забезпечують. Отже, певно, Бог знав, що буде з його творіння, але як творець, будемо говорити – творча натура, фразою, коли він побачив, що воно гарне – підкреслюється лише його задоволення в своїй творчій діяльності. А початкової таємниці – а що вийде? – під час божого творіння для нього не існувало.

А що значить – назвав Бог щось конкретне – день, ніч чи ще щось? А це значить не просто придумав слово, а саму суть явища словом обумовив – було «винайдене» точніше буде – дане людству слово! Цим ще й підкреслено в Біблії значимість слова як божественного явища.

Важливим є зрозуміти, що таке твердь. Як на наш погляд, то твердь починається від землі й простягається до хмар. Цей сучасний повітряний простір називається небом про що й сказано в Біблії (1.6.). Ми, як правило, сприймаємо небо значно вище нас й нехтуємо тією частиною неба де ми знаходимося, розпочинаючи від землі. Але при цьому говоримо, що пташки літають у небі. А вони літають у небі, злітаючи з землі й вже відірвавшись від землі – знаходяться в небі. Отже, ми самі часто заплутуємо самі себе в розумінні (значенні) слів своєї мови.

Ось чому й закликають нас Апостоли й Святі Отці використовувати в богослужбовому процесі саме рідну мову, бо навіть з нею в нас є деякі проблеми в розумінні Святого Письма, а що вже говорити про іноземні мови, яких нам накидають для використання в богослужбовому процесі?

Хмари й все вище них ми також називаємо небо. Хоча частіше додаємо – хмари на небі, тобто зверху неба. Говоримо й хмари в небі. І це не правильно, хоча вірно, бо ми в своїй мові не розділили ці поняття точним словом. Ми знехтували значимістю кожного слова. Можливо варто визначитися з цим.

Слава Богу українці вже розуміють, що є просто небо, а є небо божественне – символічне. Наше небо піддається нашому обумовленню завдяки візуальній сприйнятності. І починається наше небо від землі й аж до десь умовної нижньої частини хмар або до уявного простору де вони можуть бути, коли небо безхмарне. Віддаленість від нас цього уявного простору не регламентована точними вимірами – хібащо астрономи розділили атмосферу землі на кілька прошарків.

Отже, наше небо, цілком вписується в нашу уяву й у нашу свідомість та сприймається як окремий предмет над нами вгорі, який, звичайно ж, має розміри, тобто в нього є якась точка відліку – можемо прийняти її як поверхню землі.

Ми достеменно знаємо, що там, над нашим небом, десь вище  нижньої кромки хмар є вода (в різних своїх станах, але вода). Вода також є й при землі – моря, річки тощо. Отож Бог й відділив воду ту, яка знаходиться під твердю (при землі) від тієї, яка є над нею – в хмарах. Відділивши Бог ці води між собою, ми отримали ще й життєвий простір.

Сказав Бог: Нехай будуть свiтила на твердi небеснiй, для вiдокремлення дня вiд ночi, й для ознак, сезонiв, днiв та рокiв. Як на наш погляд, то світила на тверді небесній, розміщені на її тлі. Це відповідає нашому враженню й сприйняттю середовища. Коли ми дивимося чи то на сонце, чи то на нічне зоряне небо, то й сприймаємо ці світила, як такі, що розміщені на небі – на, тобто над, а не в небі. Майже завжди українець говорить – зірка на небі, сонце на небі. Буває говоримо – сонце в небі, зірка в небі. А з цього випливає, що ми неправильно вживаємо вираз «сонце чи зірка в небі», бо потрібно вживати виключно «на небі». Цьому нас вчить Біблія, будемо виправляти свою мову. Інша справа пізнати устрій того, що «причеплено» на тверді небесній – ну, це вже справа, як кажуть, техніки, тобто науки.

Решту в цій частині Книги Буття можна сприймати буквально, бо воно відповідає нашій уяві без якихось запитань.

Єдине, що потребує тлумачення, то є створення людини за образом та подобою Божим. Тут найважливішим є «за подобою Нашою». Що б це значило? Можна припустити, що людина наділена якимись якостями, які є в Бога. Але ці якості лише подібні! З одного боку людина наділена божественними властивостями, а з іншого боку – наші ці властивості настільки мізерні, як мізерні ми в своїх творіннях порівняно з творіннями Божими. Це навіть уявити тяжко – наскільки ми нікчемні. Але, все ж таки, в нашій природі щось закладено з цього. А в певний випадок, за сприяння Бога, ці мізерні властивості можуть підсилитися до вражаючої величини чи сили й тоді навіть гора може «прийти» до вас. Про ці явища в нас буде можливість відслідкувати в тексті Святого Письма.

Окрім цього, а чи не нагадують вам дні творінь Божих ті епохи еволюції землі, про що ми вивчали в школі? Як на нашу думку, то науковці в цій галузі є просто плагіати, бо переписали частину 1 Книги Буття красивими науковими словами й додали різних своїх оповідань. Це жарт, але…

З цієї частини Книги Буття ми також дізнаємося, що Бог перед нами вже постає в двох іпостасях – безпосередньо Бог та його дух Божий. Звісно ж, що це єдине в двох іпостасях.

Чекаємо вашу думку.

Підготовив Ігор Гутенко.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *