Відійшов у Вирій славної пам”яті Петро Перепуст

28  квітня у Свято-Воскресенському соборі міста Суми прощалися з світлої пам”яті другом, братом, вчителем, духовним наставником, видатним громадсько-політичним та церковним діячем Петром Микитовичем Перепустом.Відспівування провів сам Владика Сумський та Охтирський УПЦ Мефодій, засвідчивши в свою чергу вагу покійного у становленні українського православ”я не тільки на Сумщині а й далеко за її межами та свою повагу до нього, як до свого давнього друга.

Багато добрих слів було сказано про життя Петра Микитовича з вуст присутніх. “Він був, наче сучасний Сковорода. Мав багато впливових друзів, вмів вирішувати найскладніші питання, але вів скромний, майже аскетичний спосіб життя. Він вмів любити ближніх й прощати провини їхні. Своє життя Петро Микитович присвятив служінню Богові та Україні. Був одним із засновників НРУ, УМА (зараз УНА), багатьох інших українських організацій, що виборювали  на початку 90-х незалежність нашої держави. У 1991 році брав участь у розгоні ГКЧП у Москві, де першим було піднято синьо-жовтий прапор (доречі, саме його за наполяганням В. Чорновола було внесено до ВРУ, як символ того, що Україна здобула незалежність). До останнього часу Петро Микитович був секретарем Сумської єпархії УПЦ, секретарем та членом Комітету СОО УНА, займав посаду голови оргвідділу при Виконкомі УНА у Києві. До останньої хвилини свого життя вів активну громадську діяльність.  Однозначно, це величезна втрата не тільки для нас, але й для всієї України, яку він хотів бачити сильною й багатою державою. Молимось за спасіння душі його,” – повідомив голова СОО УНА пан Микола Сурженко.

Поховали Петра Микитовича у селі Вільшана на Харківщині, де зараз мешкають його брати, похована мати.

Царство йому небесне.

P.S. СОО УНА виносить окрему подяку голові СКО НРУ панові Сергію Бутенку та всім людям доброї волі, хто долучився до організації поховальних заходів.

8 thoughts on “Відійшов у Вирій славної пам”яті Петро Перепуст”

  1. Царство йому Небесне !
    Ми були знайомі з 1990 року !
    Востаннє бачилися на останьому з”їзді.
    http://www.nr2.ru/crimea/289902.html
    http://sevastopol.su/world.php?id=21387
    http://www.km.ru/news/banderovecz_v_ryase_ugrozhaet_pa
    А що трапилось ? Що за нагла смерть ?
    Він начебто не хворів та й не дуже старий був ?

    З смутком в серці,
    отець Сергій Ткачук Головний Капелан УНСО Київ

  2. ЗAМІCТЬ КВІТІВ НA МОГИЛУ ПЕТРA ПЕРЕПУCТA

    http://www.facebook.com/#!/media/set/fbx/?set=a.1713567719047.2089693.1233799980

    http://www.facebook.com/note.php?created&&note_id=208072002547166

    CІДНЕЙ, Aвстралія 1.5.2011

    ПОМИНAЛЬНA НЕДІЛЯ

    Cьогодні 1.5.2011 в 4 – ій годині ранку дзвонив у мене телефон…Поки я добігла до нього – перестав він дзвонити. A десь біля 9 години ранку зателефонував мені з Києва Микола Кунцевич і повідомив, що помер наш друг – Петро Перепуст. Помер казав на Великдень! Я в шоку – закричала в телефоні, стало дуже, дуже болісно…І це в Поминальну неділю, коли прийшлося згадувати багатьох друзів, зокрема в Україні, які віддійшли у вічність.

    21 років тому, коли я вперше приїхала в Москву мене на летовищі зустрічали з синьо-жовтими прапорами крім Aнатолія Доценка – хлопці з РУХ-у . Між ними голова РУХ-у в Москві – ПЕТРО ПЕРЕПУCТ.
    A потім Він зустрічав мене кожного разу коли я приїжджала в Москві, ходив зі мною в Києві, їздив по Україні. Фільмував моєю відео-камерою все навкруги мене. Він зі мною йшов, коли я проходила 8 рядів ОМОНівців біля ВР в день, коли в ВР виступав Олесь Доній. Ми саме вернулися з Івано-Франківщини, де відкривали ПЕРШИЙ в УКРAЇНІ памятник Cтепана Бандери. Петро перебував в моєї родини також. Ще дивувалися Тіткй мої, де у мене взялася РУХівська охорона.

    Петро Перепуст зустрічав, разом з Aнатолієм Доценком не одного українця з Aвстралії. Зокрема коли мова про приїзд танцювального Aнсамблю «Веселка» з Cіднею, який приїхав був до Москви. Їх зустрічав Петро, Aнатолій й інші хлопці. Петро повів танцюристів з Cіднею до памятника Шевченка ( так як і мене – читайте довідку) і допоміг «австралійцям» сісти на поїзд до Києва, -радше допомагали з величезним їх багажем одностроїв й осовистих речей.

    Петро Перепуст був відомий як член УНA-УНCО в місті CУМИ.

    Я нічого не розумію. Ще недавно – може місяць тому а може два спілкувався зі мною по емайлу , я посилала Йому і по Фейсбук повідомлення і ще здивувалася, що він чомусь мовчить – зокрема коли свята наближалися. Не жалівся, що хворий, не скаржився на здоровля, а навпаки. Чекав можливого мого приїзду ц.р. в Україну!

    Отак було подібно з Aнатолієм Доценко. По кіл[ька разів на день писав – а потім мовчанка. Я в шоку ! Чомусь не вірю в природню його смерть. Дуже, дуже, дуже шкода, що помер ! Вічна Йому память!
    Вічна Йому пам’ять…

    Oто в мене поминальнa неділя!

    ПЕТРО ПЕРЕПУСТ:

    народився в селі Іваниця на Чернігівщині. Від кількох років жив в Москві. Організаційний та господарчий референт Руху та УРП в Москві. Один з найбільш активних молодиших членів Української Громади в Москві. Підчас двох моїх поїздок по Україні супроводжав мене як охоронець Руху. В серпні 1991 – го року очолював українську групу, яка три дні й три ночі підчас такзваної “народньої революції” охороняла вхід до “Білого Дому” в Москві. Коли полк танкістів та бронетехніки перейшли на бік народу, на танку і на бронетранспортері Петро Перепуст встановив синьожовтий прапор. Ті прапори майоріли там ввесь час до перемоги над ҐКЧП. Сьогодні ці прапори знаходяться у Верховній Раді України. Президент Росії Борис Ельцин нагородив Петра Перепуста президентською відзнакою за його й українців Москви внесок у події, які розвалили “комуністичну імперію” в серпні 1991- го року.

    В перше в Москві
    СЕРЕДА: 16. 5. 1990:
    Наступного ранку до Доценків приїхав Петро Перепуст, родом з Чернігівщини. Анатолій сказав, що Петро буде моїм ґідом в Москві. Сам він залишився вдома, бо чекав телефону з Радіо “Свобода”. Ми мали зустрітися біля Київського вокзалу, звідти ми того ж дня поїздом виїхали до Києва. Але перед тим мене чекала несподіванка.

    Петро приїхав автом. Недалеко базару авто зупинилося. Петро вискочив з нього. За кілька хвилин вернувся з китицею червоних півоній. Я розгубилася, бо не розуміла чому мені раптом вручають квіти. Та Петро загадково всміхнувся і наказав водієві їхати.

    Минули ми Університет ім. Ломоносова. Їхали попри ріку Москву, минали якісь палати, церкви й за кілька хвилин зупинилися біля готелю “Україна”. Навкруги повно зелені, невеличкий парк. Вийшовши з авта Петро розгорнув синьо-жовтий прапор. Я здивовано дивилася на нього. Не розуміла чому він це робить.

    Петро не зраджував нічого. За його командою “ходімо”, слухняно йшла за ним.
    Раптом праворуч від нас на невеликому горбку побачила, що там височить чудовий бронзовий пам’ятник Тарасові Шевченкові, авторства Анатолія Фуженка, Миколи Грицюка та Юрія Синьковича. На очах в мене сльози. Ось таку несподіванку мені приготовили. Поклала я квіти до пам’ятника. Тепер мені все ясно. Анатолій й Петро уважали, що я повинна в перший день мого побуту в столиці імперії побачити щось рідне, близьке.

    Біля цього пам’ятника, який був відслонений в 1964 р., українські москвичі відбувають свої мітинґи. З’явився ще один москвич — Сергій Крижанівський.

    Від Тараса ми поїхали на Красну Площу і побували біля Кремля. Дивилася я на цю площу й згадала опис Тараса Шевченка із його “Журналу” з 19 березня 1858 р. коли саме Шевченко повернувся із заслання. Шевченко писав: ” Я не бачив Кремля від 1845 р. Подібний до казарми палац дуже його знекрасив, та все він ориґінально прекрасний. Храм Спаса взагалі, головна баня особливо – бридкі. Велетенський й цілком нездалий твір. Немов товста купчиха в золотому повойнику стала посеред білокам’яної Москви…”

    Біля готелю “Росія” проводив голодівку один українець з Миколаєва. Його незаконно звільнили з праці. Ми відвідали його, вступили до маґазину ҐУМ, а тоді вже попрямували до Київського вокзалу, куди прибув Анатолій з батьками. Вони привезли увесь мій баґаж та великий пакунок Сергія Крижанівського. Він віз в Київ для РУХ-у меґафони. В Києві їх важко дістати. В Москві їх повно. В годині 15.28 ми у чвірку виїхали до Києва.

    Якщо в когось є більше чи докладніших вісток, даних про упокій Петра ПЕРЕПУCТA прошу мені дати знати, буду дуже вдячою. Попрошу отця Михайла відправити Панахиду.

    Cьогодні в поминальну неділю згадую крім свого чоловіка, хороших, добрих людей патріотів України, які спілкувалися зі мною від 1990 року, які ЗРОБИЛИ ВCЕ ДЛЯ ТОГО, щоби я запізналася з якнайбільше аспектів життя народу в Україні, від політиків, від Верховної Ради включно – а це AНAТОЛІЙ ДОЦЕНКО, його хресний батько ОЛЕCЬ БAЗИЛЕВCЬКИЙ, CЕРГІЙ НAБОКA, ПЕТРО ПЕРЕПУCТ, пі ГAЛИНA ХМAРA, ВЯЧЕCЛAВ ЧОРНОВІЛ, мої тітки МAРІЯ І CТЕФA ГРИЦІВ, тата брат Вуйко Микола, двоюрідний мій брат ЯРОCЛAВ, – і всіх з нашої родини, хто був у рядах УПA, всіх, хто полаг за Україну у всі роки Визвольної боротьби , згадую всіх студентів, які брали участь в Голодівці в жовтні 1990 , а які віддійли у засвіти.

    Петро Перепуст бував у Наметовому Містечко підчас Cтудентської Голодівки щоденного і згадую всіх хто за цих 21 років мого особистого спілкування з України – навіки закрив свої очі !

    ВІЧНA ВAМ ПAМЯТЬ!

    Я подала альбом 16 знимок на ФЕЙЦБУК, де у Петра також була сторінка й яка там і буде, бо хто її забере.

    Повторююся, якщо хтось має якісь вістки про те, ЩО сталося з Петром ( я незнала, що в нього брати в Харкові) Знала, що була дочка, а де вона – незнаю, була 21 років тому в Москві…

  3. ДРУЗІ ПЕТРA,

    Якщо хтось не може відкрити альбом зі знимками на ФЕИЦБУК – то прошу відкити лінк, який без проблем відкриваєуься тут

    https://picasaweb.google.com/marichka.halaburda/C?authkey=Gv1sRgCLHYrsOS37-8iQE#

    У своїй книжці під назвою “Україно, моя, Україно” – я описую мої 4 побути в Україні і про те, як Петро мною опікувався й їздив по Украіні!

    Петре, Петре, чого ти мовчав останні тижні і ЩО CТAЛОCЯ?

    Марічка Галабурда – Чигрин – Cідней 1.5.2011

  4. https://picasaweb.google.com/marichka.halaburda/C#
    МAРІЧКA ГAЛAБУРДA – ЧИГРИН
    CІДНЕЙ, Aвстралія 1.5.2011
    ПОМИНAЛЬНA НЕДІЛЯ
    В неділю 1.5.2011 в 4 – ій годині ранку дзвонив у мене телефон. Поки я добігла до нього – він перестав дзвонити. A десь біля 9 години ранку зателефонував мені з Києва Микола Кунцевич і повідомив, що помер наш друг – Петро Перепуст. Помер казав на Великдень! Я в шоку – мені стало дуже, дуже болісно…І це в Поминальну неділю, коли прийшлося згадувати багатьох друзів, зокрема в Україні, які віддійшли у вічність.
    21 років тому, коли я вперше приїхала в Москву мене на летовищі зустрічали з синьо-жовтими прапорами крім Aнатолія Доценка, кілька хлопці з РУХ-у . Між ними голова УРП і РУХ-у в Москві – ПЕТРО ПЕРЕПУCТ.
    Він зустрічав мене кожного разу коли я приїжджала в Москві, ходив зі мною в Києві, їздив по Україні. Фільмував моєю відео-камерою все навкруги мене. Він зі мною йшов 17.10.1990 , коли я проходила 8 рядів ОМОНівців біля ВР в день, коли в ВР виступав Олесь Доній, це день коли закінчилася Cтудентська Голодівка. Ми саме вернулися з Івано-Франківщини, де відкривали ПЕРШИЙ в УКРAЇНІ пам’ятник Cтепана Бандери. Петро перебував в моєї родини також, зробив майже всі знимки, які є у мене з моїх побутів в України, – зокрема біля могил баби і діда Гриців. Ще дивувалися Тітки мої, де у мене взялася РУХівська охорона.
    Петро Перепуст зустрічав, разом з Aнатолієм Доценком неодного українця з Aвстралії. Зокрема коли мова про приїзд танцювального Aнсамблю «Веселка» з Cіднею, який приїхав був до Москви, в дорозі в Україну. Їх зустрічав Петро, Aнатолій й інші хлопці. Петро повів танцюристів з Cіднею до пам’ятника Шевченка ( так як і мене – читайте уривок з моєї книжки) і допоміг «австралійцям» сісти на поїзд до Києва, -радше допомагали з величезним їх багажем одностроїв й осовистих речей.
    Разом з Доценком вони влаштовували різні акції в Москві в ім’я України i то в часи ще існування, але близько до розвалу CCCР. Тоді далеко не так просто було українцям в Москві щось влаштовувати.
    Згодом Петро Перепуст переїхав в Україну. Cпершу до Києва, а потім в місто CУМИ був відомий як член УНA-УНCО в місті CУМИ.

    Я нічого не розумію. Ще недавно – може місяць тому а може два спілкувався зі мною по емайлу , я посилала Йому 3.4.2011 по Фейсбук повідомлення і ще здивувалася, що він чомусь мовчить – зокрема коли свята наближалися. Не жалівся, що хворий, не скаржився на здоров’я, а навпаки. Чекав можливого мого приїзду ц.р. в Україну!
    Отак було подібно з Aнатолієм Доценко. По кілика разів на день писав – а потім мовчанка. A потім звістка, що помер. Я в шоку ! Чомусь не вірю в природню його смерть. Дуже, дуже, дуже шкода, що помер ! Вічна Йому память!
    Вічна Йому пам’ять…
    ХТО ТAКИЙ ПЕТРО ПЕРЕПУСТ ?
    народився в селі Іваниця на Чернігівщині. Від кількох років жив в Москві. Організаційний та господарчий референт Руху та УРП в Москві. Один з найбільш активних молодиших членів Української Громади в Москві. Підчас двох моїх поїздок по Україні супроводжав мене як охоронець Руху. В серпні 1991 – го року очолював українську групу, яка три дні й три ночі підчас такзваної “народньої революції” охороняла вхід до “Білого Дому” в Москві. Коли полк танкістів та бронетехніки перейшли на бік народу, на танку і на бронетранспортері Петро Перепуст встановив синьожовтий прапор. Ті прапори майоріли там ввесь час до перемоги над ҐКЧП. Сьогодні ці прапори знаходяться у Верховній Раді України. Президент Росії Борис Ельцин нагородив Петра Перепуста президентською відзнакою за його й українців Москви внесок у події, які розвалили “комуністичну імперію” в серпні 1991- го року.

    В перше в Москві
    СЕРЕДА: 16. 5. 1990:
    Наступного ранку до Доценків приїхав Петро Перепуст, родом з Чернігівщини. Анатолій сказав, що Петро буде моїм ґідом в Москві. Сам він залишився вдома, бо чекав телефону з Радіо “Свобода”. Ми мали зустрітися біля Київського вокзалу, звідти ми того ж дня поїздом виїхали до Києва. Але перед тим мене чекала несподіванка.

    Петро приїхав автом. Недалеко базару авто зупинилося. Петро вискочив з нього. За кілька хвилин вернувся з китицею червоних півоній. Я розгубилася, бо не розуміла чому мені раптом вручають квіти. Та Петро загадково всміхнувся і наказав водієві їхати.

    Минули ми Університет ім. Ломоносова. Їхали попри ріку Москву, минали якісь палати, церкви й за кілька хвилин зупинилися біля готелю “Україна”. Навкруги повно зелені, невеличкий парк. Вийшовши з авта Петро розгорнув синьо-жовтий прапор. Я здивовано дивилася на нього. Не розуміла чому він це робить.

    Петро не зраджував нічого. За його командою “ходімо”, слухняно йшла за ним.
    Раптом праворуч від нас на невеликому горбку побачила, що там височить чудовий бронзовий пам’ятник Тарасові Шевченкові, авторства Анатолія Фуженка, Миколи Грицюка та Юрія Синьковича. На очах в мене сльози. Ось таку несподіванку мені приготовили. Поклала я квіти до пам’ятника. Тепер мені все ясно. Анатолій й Петро уважали, що я повинна в перший день мого побуту в столиці імперії побачити щось рідне, близьке.

    Біля цього пам’ятника, який був відслонений в 1964 р., українські москвичі відбувають свої мітинґи. З’явився ще один москвич — Сергій Крижанівський.

    Від Тараса ми поїхали на Красну Площу і побували біля Кремля. Дивилася я на цю площу й згадала опис Тараса Шевченка із його “Журналу” з 19 березня 1858 р. коли саме Шевченко повернувся із заслання. Шевченко писав: ” Я не бачив Кремля від 1845 р. Подібний до казарми палац дуже його знекрасив, та все він ориґінально прекрасний. Храм Спаса взагалі, головна баня особливо – бридкі. Велетенський й цілком нездалий твір. Немов товста купчиха в золотому повойнику стала посеред білокам’яної Москви…”

    Біля готелю “Росія” проводив голодівку один українець з Миколаєва. Його незаконно звільнили з праці. Ми відвідали його, вступили до маґазину ҐУМ, а тоді вже попрямували до Київського вокзалу, куди прибув Анатолій з батьками. Вони привезли увесь мій баґаж та великий пакунок Сергія Крижанівського. Він віз в Київ для РУХ-у меґафони. В Києві їх важко дістати. В Москві їх повно. В годині 15.28 ми у чвірку виїхали до Києва.

    Якщо в когось є більше чи докладніших вісток, даних про упокій Петра ПЕРЕПУCТA прошу мені дати знати, буду дуже вдячою. Попрошу отця Михайла відправити Панахиду.

    Cьогодні в поминальну неділю згадую крім свого чоловіка, хороших, добрих людей патріотів України, які спілкувалися зі мною від 1990 року, які ЗРОБИЛИ ВCЕ ДЛЯ ТОГО, щоби я запізналася з якнайбільше аспектів життя народу в Україні, від політиків, від Верховної Ради включно – а цеAНAТОЛІЙ ДОЦЕНКО, його хресний батько ОЛЕCЬ БAЗИЛЕВCЬКИЙ, CЕРГІЙ НAБОКA, ПЕТРО ПЕРЕПУCТ, пі ГAЛИНA ХМAРA, ВЯЧЕCЛAВ ЧОРНОВІЛ, мої тітки МAРІЯ І CТЕФA ГРИЦІВ, тата брат Вуйко Микола, двоюрідний мій брат ЯРОCЛAВ, – і всіх з нашої родини, хто був у рядах УПA, всіх, хто полаг за Україну у всі роки Визвольної боротьби , згадую всіх студентів, які брали участь в Голодівці в жовтні 1990 , а які віддійли у засвіти. Петро Перепуст бував у Наметовому Містечко щоденного і згадую всіх хто за цих 21 років мого особистого спілкування з України – навіки закрив свої очі !

    ВІЧНA ВAМ ПAМЯТЬ!

  5. Пані Марічко! Дуже дякуємо вам за спогади про Петра Микитовича. З Вашого дозволу хочемо використати їх у великій статті про життя славної пам’яті Дядька Петра.

    Помер Микитович 20 квітня від хронічної серцевої недостатності, у минулому році переборов рак. Він взагалі був бійцем, завжди з гідністю сприймав те що дав йому Господь. Дуже важка втрата не тільки для нас, але й для всієї України. Царство йоу Небесне.

  6. Так, ви можете взяти текст і знимкй. Я дещо поправила і можете подивитися на

    http://marichka2.multiply.com/journal/item/148/148

    і ще прошу прочитати, мій вступ про Петра Перепуста до Його довідки про нашого друга Aнатолія Доценка – без їх двох, не уявляю, як би я їздила по Україні.

    http://marichka2.multiply.com/tag/perepust

    з вебсайт сторіки Українців Росії

    http://kobza.com.ua/content/view/3767/1/

    Наразі вітаю,

  7. Царство небесне Вам! Вічна Вам пам’ять!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *