Як за ніч усі пам’ятники Сталіну зруйнували.

Невеселий екскурс в історію з сумною проекцією на сучасність.

… І це було не в 1990-ті й не в 2000-ні роки,й  не тільки в Україні, а в усьому Радянському Союзі в далекому 1961 році; руйнували пам’ятники «вождеві» не ВО «Тризуб», й не ВО «Свобода», а самі комуністи.

А, нині на двадцятому році незалежності України, стільки галасу підняли комуністи та влада щодо зруйнованого пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, що аж страшно стає: здається, повертаються 1930-ті роки. Звинувачують і ВО «Тризуб», і ВО «Свободу», усіх націоналістів та усіх бандерівців. А про подію в 1961-му році, коли попередники Пєті Симоненка самі руйнували «вусаті» пам’ятники Сталіну, він, мабуть, забув. То може, силовим структурам нині варто також заарештувати Симоненка і комуністів за знищення пам’ятників Сталіну в 1961-му?! А їх руйнували сотнями, тож хай відшкодує КПУ їхню вартість, вносячи ці кошти у державний бюджет України… І за чим дивляться силові структури, самі ж комуністи приклад показали…

А все почалось із ХХ з’їзду КПРС, який відбувся в Москві 14–25 лютого 1956 року і на якому було засуджено культ особи Й. Сталіна. 25 лютого Микита Хрущов на закритому вранішньому засіданні виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслідки», в який засудив культ особи Й. Сталіна. Тоді була сказана правда про недавнє минуле країни, з перерахуванням численних фактів злочинів другої половини 1930-х–початку 1950-х рр., винен у яких був Сталін. У доповіді М. Хрущов також порушив проблему реабілітації партійних та військових діячів, репресованих при цьому «вождеві».

Незабаром із доповіддю ознайомили всіх членів партії, а також радянський і комсомольський актив, зачитавши текст на закритих партійних зборах.

У скороченому вигляді доповідь розіслали керівникам комуністичних і робітничих партій світу. Але у СРСР вона вперше була офіційно опублікована аж у 1989 році.

Через чотири місяці після з’їзду – 30 червня 1956 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про подолання культу особи та його наслідків», де висловлена рішучість держави і партії продовжувати боротьбу проти культу особи, тобто викривати й усувати неґативні наслідки цього режиму.

Про ката українського народу (голодомори, терор, репресії, депортації) Й. Сталіна (Джуґашвілі) йшлось і на ХХІІ з’їзді КПРС, який відбувся 17–31 жовтня 1961 р. в Москві. З’їзд підсилив заходи боротьби з культом особи Сталіна. Уночі з 31 жовтня на 1 листопада 1961 р. його тіло було винесене з Мавзолею і поховане біля кремлівської стіни. Лише через дев’ять років на цій могилі встановили пам’ятник.

Саме після ХХІІ з’їзду КПРС в СРСР були перейменовані міста (в Україні – Сталіно на Донецьк) і об’єкти, названі на честь Сталіна та знесені (в багатьох випадках зрівняні із землею) всі пам’ятники, крім тих, що у м. Горі (нині Грузія; демонтований 25 червня 2010 р.) та встановлений в с. Старий Ікан (нині Казахстан).

У Тернополі пам’ятник Й. Сталіну, встановлений у 1950-х рр., знесли і вивезли у невідому напрямку. Нині на тому місці – пам’ятник Борцеві за волю України Ярославові Стецьку, а перед тим було більш ніж скромне погруддя К. Маркса. Також тоді перейменували всі колгоспи, названі на честь «вождя».

Один із найбільших пам’ятників Й. Сталіну – в Празі був зірваний у 1962 р.

Тож нинішні заяви комуністів, що пам’ятники Сталіну є в усьому світі, бо він виграв Другу світову війну, – смішні. Хіба, можливо, в їхньому розумінні Росія – це весь світ.

На превеликий жаль, на початку 2000-х років ім’я Сталіна в Росії почали реабілітовувати, зокрема у методичних матеріалах до шкільних підручників з історії його було названо «найбільш ефективним менеджером Росії», і намітилася тенденція до відкриття нових пам’ятників тиранові.

Крім обезголовленого, а потім підірваного пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, в Україні є й інші пам’ятники «вождю», зокрема у с. Череш Чернівецької області на території психлікарні (було прийняте рішення про його демонтаж). У Донецьку в 2009 р. погруддя Леніна і Сталіна встановив біля свого будинку районний суддя, а вулицю назвав «Тупик коммунизма». На Сумщині пам’ятники Леніну і Сталіну належать до так званого «музею соціалізму». Цікаво, що й у Гаазі (Нідерланди) є пам’ятник Й. Сталіну, який у 1990-і роки помістили в телефонну будку: мабуть, для Пєті Симоненка – завжди на проводі. Але цей Пєтя не розуміє: якщо б «вождь» ожив, він, мабуть, Пєтю разом із його посіпаками першими відправив би доглядати білих ведмедів, або й одразу ж розстріляв. Товаріщ Симоненко забув, мабуть, і про те, що поряд із невинними простими людьми за часів Сталіна було знищено десятки тисяч комуністів. Ой як Сталіну не сподобався б Пєтя, який обуржуївсь і допомагає олігархам обдирати робітників та селян.

2 квітня 2009 року Європейський парламент ухвалив рішення про вшанування безневинно убієнних і замучених щороку 23 серпня в День пам’яті жертв сталінізму і нацизму. ОБСЄ також ухвалила декларацію про підтримку вшанування жертв тоталітаризму 23 серпня, засудила «героїзацію тоталітарних режимів, у т. ч. проведення публічних демонстрацій із метою героїзації нацистського або сталінського минулого».

13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва визнав Сталіна злочинцем, винним в організації геноциду 1932–1933 років на території України. А комуністи мають із цього приводу свою думку. Ніби вони живуть в якійсь окремій державі.

Не розумію, чому в Україні досі ще не заборонена комуністична партія? Комуністи нині настільки підняли голову, як цього не було навіть за часів Кучми. Кажуть, хочуть ще й у Львові пам’ятник Сталіну встановити…

Після підриву пам’ятника «вождю» у Запоріжжі (до речі, можна припусти, що його, обезголовленого, підірвали самі комуністи) Пєтя заявив: “Если самым решительным образом не пресечь терроризм “свободовцев”, “трезубцев” и прочих националистических бандформирований, то это может закончиться трагедией для народа Украины… Я обращаюсь к Президенту Украины: немедленно отмените незаконные указы своего предшественника Ющенко о присвоении звания героев Украины предателям и гитлеровским прислужникам Шухевичу и Бандере»… На це зразу відреагував сайт адміністрації Президента В. Януковича, де була розміщена інформація, що згідно з рішенням суду указ В. Ющенка щодо присвоєння С. Бандері звання Героя України скасовано…

Стосовно громадянства С. Бандери, то він отримав звання Героя України, будучи вже у позасвітах. То якого ж громадянства можна хотіти в мертвого? А Провідник вічно житиме в помислах, серцях, душах, книгах та піснях українського народу.

Можна припустити, що повідомлення президентської адміністрації є звичайнісінькою «провокацією», має політичний характер і призначене зацікавленим колам у Росії та на місцевим комуністам.

Якби… Якби не почалися затримання, допити, арешти. Якби влада не залучила до цього силові структури. І за що? За те, що знищили пам’ятник катові українського народу. Сумні, братове, часи настали… Невже справді повертаються 1930-і?

Віктор Уніят, м. Тернопіль, поки що не з криївки
http://banderivets.org.ua/?page=pages/marticles/26

Підготував Микола Тисячник.

Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.loc E-mail: luka100luka@ukr.net, una-unso_sumy@ukr.net

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *